Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

виробництва сталі, чавуну, тракторів, цукру, видобутку

вугілля, природного газу.

Україна експортувала продукцію у 120 країн світу. Із 64

видів експортної продукції СРСР Україна експортувала 46 на

30 млрд. доларів на рік, хоча в свій бюджет не одержувала

нічого. 95% продукції, яка вироблялась на території

республіки, вивозилось, ввозилось тільки 26%.

Щороку Україна виробляла на душу населення (в 1988 р.):

пшениці – 1000 кг (споживала 140 кг);

м'яса – 155 кг (споживала 68 кг);

цукру – 118 кг (споживала 49 кг).

За рівнем середньої зарплати працюючих серед 15

республік Україна посідала 11 місце.

50% сіл не мали шкіл;

34% сіл не мали амбулаторій;

5% сіл газифіковано (хоча СРСР володів 45% світового

запасу газу).

Україна посідала перше місце в світі за смертністю дітей і

за онкозахворюваннями.

Природний приріст населення республіки впав з 13,6 осіб

на тисячу жителів в 1960 році до 1,7 в 1989 р.

Співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у на-

родному господарстві становило у 1960 р. 1:3,8, в 1985 р. – 1:2.

Частка галузей, що працювали на споживчий ринок у

загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, у

розвинутих країнах цей показник становить 50–60%.

Витрати на розвиток мистецтва, преси, радіо, телебачення

на одного жителя становили: в УРСР – 3,8 крб., РРФСР – 12,8

крб., СРСР – 9,9 крб.

Капіталовкладення із розрахунку на одного жителя

становили:

в УРСР – 569 крб., РРФСР – 938 крб., СРСР – 761 крб.

Реальні темпи зростання доходів населення

сповільнювались:

в 1975 р. 20%, 1980 р. – 17%, 1985 – 14%. Національний

дохід відповідно: 28%, 21%, 16%. Виробництво

сільгосппродукції: 13%, 9%, 6%.

251

Для наповнення щотижневого споживчого кошика амери-

канцеві потрібно було працювати 18 год., українцеві – 53 год.

Якщо у місті диплом вищої школи мав кожен дев'ятий

житель, то на селі – 36-й.

З карти України зникли сотні оголошених

"неперспективними" сіл, зокрема в 1972–1986 рр. – 1502.

Річний надій молока від корови становив у 1985 р. 2570 кг,

в США – 5800 кг.

В 1961–1981 рр. міське населення зросло на 64%, а

сільське зменшилось на 23%.

В Україні було розташовано 1000 шкідливих хімічних

заводів, 93% продукції яких ішло на експорт.

В 98 містах України вміст шкідливих речовин в атмосфері

перевищував норму в 60 і більше разів, там жило 80%

населення.

200 тис.га плодоносних земель України щорічно

насичувало 10 млн. тонн шкідливих промислових відходів. В

Україні зіпсовано 60% чорноземів, Зникли 20 тис. малих річок.

Водозабезпеченість України в 10 разів нижча за

загальносоюзний рівень в розрахунку на одну людину. 65%

річного стоку Дніпра використовувалося промисловими

підприємствами, що могло привести до втрати Дніпра як

постачальника питної води для 36 млн. жителів України.

На території України 13 атомних енергоблоків (40%

союзних), понад 90% електроенергії атомних станцій України

йшло на експорт.

30% дітей України народжувалося хворими. Третина жінок

працювала в умовах шкідливого виробництва.

Питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із

шкідливими для здоров'я умовами праці, становила в УРСР 53%.

Половина промислового будівництва в республіці –

економічно шкідливі об'єкти...

Такі сумні факти можна продовжувати. Це та ситуація, яку

ми мали в часи "розвинутого соціалізму". Саме тут в значній

мірі корені тих бід і негараздів, які залишилися нам донині.

252

5.Особливості політичного життя Радянської України

в 70-х – поч. 80-х рр.

Якщо в соціально-економічній сфері радянської системи в

70-х рр. були ще певні спроби і елементи її реформування, то в

політиці та ідеології відбувся повний реванш консерваторів,

догматизму, ідеологічного диктату, морального і духовного

терору, повернення до неосталінізму.

По-перше: в суспільстві існував світ реальностей і світ

обману та демагогії. Відбувалися гучні партійні з'їзди, десятки

пленумів ЦК з питань промисловості, сільського господарства,

науково-технічного прогресу, приймалися численні грандіозні

соціальні програми розвитку житла, охорони здоров'я,

продовольча та ін., а в реальному житті змін не відбувалося,

поступу вперед не було. Успіхи і звершення залишалися на

папері – в партійних документах і в фальсифікованих

статистичних звітах.

Партійні ідеологи вигадують нові міфічні теорії, аби

виправдати нереальність попередніх і представити це як

творчий розвиток марксизму-ленінізму. Так, замість побудови

комунізму з'являється теорія "розвинутого соціалізму",

західному суспільству протиславляється "радянський

соціалістичний спосіб життя", нормальному людському

суспільству протиславляється "комуністичний світогляд",

"радянський народ", "світова система соціалізму",

"комуністична праця" і т.д.

По-друге: відбулась підміна справжнього народовладдя

формальним представництвом трудівників у радах, обмеження

їх реальної влади. Бюрократичний апарат виконавчої влади

узурпував значну частину законодавчих функцій.

З одного боку, ніби демонструючи торжество

народовладдя і демократії, невпинно зростала кількість

народних обранців у владних структурах: в 1958 р. до

Верховної Ради УРСР обрано 457 депутатів, а в 1985 – 650, до

місцевих рад відповідно 381 тис. в 1959 і 524 тис. – в 1980 р., а

з іншого, вибори проходили без вибору, безальтернативно, на

253

основі завчасно підготовлених списків під контролем

компартії. Більшість депутатів, особливо колгоспників,

робітників виконували декоративну роль і серйозної реальної

влади не мали. Роль місцевих рад взагалі була мінімальною,

вони відали підприємствами, які давали 3-4% продукції

промислового виробництва.

Щорічно апарат управління країни збільшувався на 300–

500 тис. осіб, досягнувши у 80-х роках 18 млн. Лише за 1975–

1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних

міністерств і відомств зросла на 20%, які з кожним роком

нарощували випуск інструкцій, наказів, а змін на покращення

ситуації не відбувалося.

Реальна прірва між державним апаратом і народом

поглиблювалась.

По-третє: відбулось фактичне перетворення КПРС на ядро

державної структури, зосередження в її руках усієї повноти

влади, зведення нанівець самостійності громадських

організацій, їх практичне одержавлення.

Комуністичну партію України у брєжнєвський період

очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку

радянської республіки: П.Шелест (1963–1972 рр.) –

автономізаційну, українського націонал-комунізму,

В.Щербицький (1972–1989 рр.) – централістську, вірнопіддану

центру.

Боротьба цих протилежних тенденцій лягла в основу

протистояння "харківського" і "дніпропетровського"

політичних кланів.

Саме прояви українського націонал-комунізму (книга

П.Шелеста "Україна наша Радянська" 1970 р., вживання і

сприяння українській мові, гасло українського радянського

патріотизму, загравання з діячами української культури) були

розцінені як серйозна потенційна загроза для ортодоксальних

комуністів-сталіністів. У травні 1972 р. П.Шелеста перевели до

Москви і швидко відправили на пенсію.

З 1972 р. лідером комуністів республіки стає представник

дніпропетровського партійного клану, прихильник

централізованої партійно-державної тоталітарної влади,

254

суворої підпорядкованості республіки центру, орієнтації

економіки УРСР на союзний народногосподарський комплекс

Володимир Щербицький, який 17 років очолював партійну

організацію республіки, 32 роки був членом Політбюро ЦК

КПУ і 17 років – членом Політбюро ЦК КПРС.

За В.Щербицького посилюється "зрощення" партійних і

державних структур.

У 1985 р. комуністи становили 68,3% складу народних

депутатів Верховної Ради УРСР. Партійні комітети поступово

засвоїли стиль прямого і безпосереднього командування не

тільки радами, а й профспілками.

Оголосивши себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної

системи суспільства", КПРС домінувала у кожній ланці

суспільного життя, в тому числі і за рахунок кількісного

зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 рр. КПУ

виросла майже вдвічі, кожен дванадцятий громадянин віком 18

років і старше перебував у компартії. Це пояснюється не

зростанням авторитету компартійної ідеології, її відданості і

вірності тих, хто вступав до неї, а жорсткою вимогою – навіть

найнижча керівна, адміністративна, відповідальна посада

могла займатися тільки комуністом. Досягти кар'єри, успіху,

визнання, врешті, роботи за спеціальністю міг тільки член

КПРС. Партійну верхівку від основної маси комуністів

відділяло глибоке провалля.

Отже, політичне життя в країні дедалі більше набувало

антидемократичного, тоталітарного характеру, наростало

відчуження партії від народу, посилювався ідеологічний

диктат. Така політика не вирішувала назрілих проблем, а

навпаки, продовжувала і стимулювала поглиблення кризових

явищ.

6. Процеси “ горбачовської перебудови” в Україні її

основні етапи та наслідки.

На початку 80-х років радянська партійна система зайшла

в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість

255

збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків.

Символом конаючої імперії стали похоронні процеси – 1982 р.

(Л.Брєжнєв), 1984 р. (В.Андропов), 1985 р. (К.Черненко).

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову

тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з

М.Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на

прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у

цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова",

хоча її суть, зміст, мета так і не були однозначно визначені.

Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС

вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси

радянської системи, і "соціалізм з людським обличчям" матиме

майбутнє.

Проте перебудова (як і НЕП, хрущовська відлига,

косигінські реформи 60-х) була приречена на поразку.

Чому? :

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент

більшовицького соціалізму, а, образно кажучи, його

прогнилі стіни і дах, потемнілу червону фарбу на світло-

червону.

2. Перебудову почав правлячий клас – партократія в своїх

інтересах, в інтересах свого порятунку, для збереження

"єдиної, керівної і спрямовуючої – КПРС".

3. Гасла перебудови – "радикальні економічні реформи,

демократизація суспільного життя, гласність" залишились

дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалась поєднати непоєднанне:

− ринок з централізованим плануванням;

− політичний плюралізм з керівною роллю КПРС;

− суверенітет республік із збереженням єдиної союзної

держави.

Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених

цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, стимулювала

революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і

демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась

легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення

тоталітарної імперії.

256

Перебудова в Україні мала свої особливості, які

відрізняли її від інших радянських республік:

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною,

вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних

консервативних сил на чолі з В.Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без

елементарного суверенітету і незалежності від центру.

Однак час перебудови не можна недооцінювати, вона

відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності,

полегшила, скоротила, прискорила цей шлях.

Чи була б незалежність України без перебудови 1985–

1991 рр.?

Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би

довшим, важчим і ще більш жертовним.

Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня

1985 по серпень 1991 року:

I етап – квітень 1985 – січень 1987 року, час визрівання

політичного курсу перебудови.

У квітні 1985 р., нове партійне керівництво на чолі з

М.Горбачовим висунуло стратегічну мету: курс на

прискорення соціально-економічного розвитку, наведення

елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної

дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.

Перші результати були досить обнадійливими: в 1985–

1986 рр. темпи приросту промислової продукції України

становили 4,3%, в сільському господарстві – 3,5% (в попередні

роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у

зовнішній політиці – "нове мислення", розгортання і зміцнення

гласності.

Але поряд з цим появилися нові утопічні програми:

житлова з її вирішенням до 2000 року, антиалкогольна

кампанія, багато часу витрачено на організаційні,

пропагандистські заходи.

257

II етап – січень 1987 – літо 1988 р. – усвідомлення

основних завдань перебудови, формування і розширення її

соцільної бази.

На січневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС було покладено

початок новому етапові перебудови, на перший план висунуто

вже не прискорення, а завдання демократизації суспільного

життя.

В цей період відбувається перебудова в кадровій політиці,

звільняються перші секретарі Дніпропетровського,

Ворошиловградського, Львівського обкомів, багато секретарів

обласних комітетів КПУ.

На цьому етапі визначено стратегічні завдання

перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна

реформа (червневий 1987 р. пленум ЦК КПРС);

демократизація усієї політичної структури.

Саме в цей час активно формується соціальна база

перебудови – виникають, зміцнюються та набувають

авторитету в суспільстві неформальні організації.

III етап – літо 1988 – травень 1989 рр. – переміщення

центру рушійних сил перебудови зверху вниз.

Вперше за роки радянської влади було поставлено питання

про необхідність глибокого реформування політичної системи,

створення правової держави, парламентаризму, розподілу

влади.

В економічній сфері спостерігається посилення

самостійності державних підприємств та розширення сфери

діяльності приватного сектора.

КПРС дедалі більше "не вписується" в процес перебудови,

не "встигає" за перебігом подій, появляється масове

вільнодумство, формуються нові політичні структури,

започатковується процес становлення багатопартійності в

Україні.

IV етап – травень 1989 – лютий 1990 рр. – розмежування

та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє

відкрите протистояння.

Цей етап характерний активним стимулюванням,

поглибленням процесу перебудови. У цей час набирає силу

258

інтенсивне формування народних фронтів – перших

незалежних організацій, які мали масовий характер.

Саме в цей період в Україні виникає Народний рух

України за перебудову (вересень 1989 року), незалежний

масовий робітничий рух (липень 1989 р.).

Монополія КПРС у політичній сфері поступово

витісняється реальним плюралізмом. Врешті, під тиском

обставин лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС голосує за

відміну 6-ї статті Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС

ядром політичної системи.

V етап – лютий – грудень 1990 р. – поступовий відхід

політичного керівництва СРСР від формальних,

“революційних” перетворень і одночасно радикалізація

народних мас.

У цей період особливо загострилася ситуація в країні. Спад

в економіці став реальністю. У 1990 році в Україні валовий

суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.;

національний дохід відповідно зменшився на 3,6%. Падіння

показників розвитку промисловості республіки становило

0,1%, сільського господарства – 3,7%.

"Революція згори" (так планували перебудову) дедалі

більше набувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу,

в якому поштовхи "знизу" ставали все сильнішими і нерідно

випереджали реакцію "ініціаторів перебудови" на хід подій.

Політичне життя в Україні на цьому етапі перебудови

відзначалося активністю та інтенсивністю, а кризовий стан в

КПУ все більше наростав. Так, якщо за 1989 р. кількісний

склад КПУ зменшився на 0,25%, то за 1990 р. – на 10%.

VI етап – грудень 1990 – серпень 1991 рр. – загострення

економічної і політичної кризи в СРСР, намагання

консервативних сил врятувати імперію; кінець перебудові,

перемога демократичних сил.

Спад виробництва катастрофічно наростав, в 1991 р.

валовий суспільний продукт в Україні був на 11,3% меншим,

ніж у 1990 р., національний дохід зменшився на 11,2%, падіння

промисловості становило 4,8%, сільського господарства —

13,2%.

259

Важливою віхою цього етапу став березневий (1991 р.)

референдум, суттю якого було питання про збереження

існуючого СРСР.

Спроба консервативного табору перейти до активних дій,

силою взяти реванш знайшла своє втілення у здійсненні

19–21 серпня 1991 р. державного перевороту. Але

демократичним силам вдалося не тільки вистояти, а й

перемогти путчистів, і 24 серпня 1991 р. український

парламент прийняв Акт про незалежність України.

7.Економічний потенціал України на початку 90-х років.

На території України (604 тис.км

) могли б розміститись

десять європейських держав таких як Австрія, Албанія,

Болгарія, Данія, Ірландія, Голландія, Люксембург, Угорщина,

Швейцарія, Португалія.

В кінці 80-х років Україна виробляла зерна по 1 тонні на

кожного жителя, але якщо за 15 років виробництво зерна в

УРСР зросло на 18%, то державні поставки в центр – на 30%. В

той час як фондоозброєність праці в сільському господарстві

УРСР становила 12,7 тис.крб., то в РРФСР – 19 тис.крб.

Україна володіла найпотужнішим економічним

потенціалом серед радянських республік.

Порівняльний економічний потенціал України серед

радянських республік виглядає так (в балах, максимум – 10 б.):

сільськогосподарське виробництво -10;

ступінь індустріалізації - 9;

мінеральні ресурси - 8;

інфраструктура - 8;

рівень забезпечення промтоварами - 7.

В 1989 р. виробництво цукрового буряка становило 1000

кг на душу населення, в Угорщині – 450 кг, Франції – 415 кг,

Італії – 250 кг, Англії – 140 кг, США – 90 кг. Далеко попереду

Україна і з виробництва цукру: в чотири рази більше, ніж у

США і в п'ять разів, ніж в Англії. Щороку Україна вивозила за

свої межі 4 млн.тонн цукру (на світовому ринку тонна цукру

260