Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

господарства України в післявоєнні роки.

Відбудова господарства України розпочалася уже з

1943 року, після початку визволення частини території від

фашистської окупації. Вона мала ряд особливостей, які

відрізняли її від післявоєнної ситуації на інших територіях

СРСР і західних держав:

1. Війна завдала величезних людських і матеріальних

втрат. Загинув кожен п'ятий і постраждав кожен третій житель

республіки. Близько 4 млн. мирних людей знищено фашистами

під час окупації, 2,3 млн. чоловік вивезено до Німеччини,

5 млн. солдат загинуло на фронті. Столиця України – Київ

втратила 300 тис. чоловік, стільки ж втратили США за всю

Другу світову війну.

Майже половину (48%) довоєнного економічного

потенціалу України було знищено, на руїни перетворено 714

міст, понад 28 тис. сіл (250 спалено повністю). Неушкодже-

ними залишилось лише 19% довоєнних промислових

підприємств, тоді як в Італії було зруйновано тільки 20%. На

УРСР припадало 42% знищених промислових об'єктів СРСР.

2. Процес відбудови господарства в республіці

ускладнився голодом 1946–1947 років. Загроза голоду,

викликана посухою і післявоєнною розрухою, не була

своєчасно попереджена, нейтралізована державою, а навпаки,

посилена негативними суб'єктивними факторами. Державні

хлібозаготівлі не зменшились, а збільшились (у липні 1946

року план хлібозаготівель зріс з 340 млн. пудів до 360 млн.

пудів). Зросли обсяги експорту хліба і продуктів харчування за

кордон (так званим "братнім державам" вивезено 1,7 млн.

пудів хліба). Одночасно посилилось кримінальне переслідуван-

ня "розкрадачів хліба", які кваліфікувались як "вороги народу",

державні позики зерна із запасів були мінімальними. Таким

чином, повторювався сценарій 1933 року. Від голоду в

1946–1947 роках померло понад 800 тис. людей.

Радянський варіант післявоєнної відбудови господарства

мав такі особливості:

1. Опора на внутрішні джерела, ресурси і сили.

231

2. Першочергове відновлення роботи великої промисловості –

основи воєнно-промислового комплексу.

3. Накопичення коштів за рахунок сільського господарства та

соціальної сфери.

4. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі

єдиного загальносоюзного плану, відбувалася відбудова

економіки України не як окремої території, а як частини

загальносоюзного комплексу.

Суттєвою особливістю відбудовних процесів в Україні

була дія тоталітарної командно-адміністративної системи,

яка проявилася в наступному:

− повернення до гігантоманії, надання переваги кількісним

показникам над якісними, відставання технологічного

оновлення;

− домінування ролі ідеології, проведення широкомасштабних

мобілізаційно-пропагандистських заходів (рух ударників,

передовиків соцзмагання і т.д.);

− надмірний ріст оборонної промисловості за рахунок

нещадної експлуатації селян-колгоспників. Село мало

забезпечити потреби промисловості у сировині; постачати

міста продовольством, експортувати продукцію в країни

Східної Європи для підтримки прорадянських режимів.

Результати відбудови господарства на початку 50-х

років були вагомими і успішними:

− обсяг валової продукції промисловості України зріс за 1946–

1950 роки у 4,7 рази і перевищив рівень 1940 року на 15%;

− відновили роботу 22 доменних, 43 мартенівських печі, 46

прокатних станів, металургійні заводи – Азовсталь,

Запоріжсталь, Краматорський, Єнакієвський та інші;

− Радянська Україна знову стала однією з провідних

індустріальних територій СРСР і Європи.

Необхідно підкреслити, що результати відбудови

господарства були дійсно вражаючими, але для держави-

гіганта, а не для людини, яка не відчула покращення свого

життя. В післявоєнні роки, як і в усі роки радянської влади,

існувало, в певній мірі, протиріччя: героїчна, самовіддана,

напружена праця народу і дія тоталітарної, командно-

232

адміністративної системи, яка користувалася плодами цієї

праці. Тобто був народ-герой, переможець, трудівник і народ –

"гвинтик системи", народ для держави, а не держава для

народу.

3. Відновлення тоталітаризму,

сталінізму в післявоєнні роки?

В післявоєнні роки народ, який зазнав величезних втрат,

виграв війну проти фашизму, незважаючи на помилки,

прорахунки партійного керівництва, надіявся, що заслужив

вдячність і шану від своєї держави, але сталося навпаки:

сталінська машина репресій проти власного народу

запрацювала і після великої перемоги.

Чим це можна пояснити?

По-перше – війна послабила пануючу радянську ідеологію,

адже майже три роки українські землі перебували під

фашистською окупацією і гітлерівською ідеологією;

по-друге – посилився страх Сталіна за скоєні ним злочини,

помилки і прорахунки, боязнь неминучої відповідальності

перед власним народом;

по-третє – всі перемоги приписувались Сталіну, який був

осліплений славою і бажав повністю панувати в світі і державі,

нав'язувати волю людині і народу.

Які основні напрямки дії сталінізму в післявоєнні

роки?

1. Масове виселення з рідних місць цілих народів,

звинувачення їх у зраді і пособництві.

В розпорядженні НКВС СРСР від 7 січня 1944 року

зазначалося: "… усіх виявлених пособників на території

України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до

Чорногорського спецтабору" (Красноярський край).

Така кара чекала і багатьох українців, але, як пояснив

М.Хрущов на партійному з'їзді в 1956 році: "…їх було дуже

багато, і не вистачило б вагонів і місця".

233

Найбільше відчули на собі репресії західні українці,

півмільйона яких було депортовано лише у 1946–1948 роках,

значна частина українського населення була примусово

переселена із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння,

Підляшшя, Холмщина), в райони УРСР або у віддалені регіони

Польщі внаслідок операції "Вісла" у 1944–1947 роках.

2. Особливо проявив себе сталінізм в післявоєнні роки в

духовній, ідеологічній сфері з метою остаточного утвердження

сталінсько-більшовицької ідеологічної доктрини. Проявом

сталінізму стало грубе, некомпетентне втручання партійних

органів в духовну сферу, заперечення художньої свободи,

насадження авторитарних думок, звинувачення в

"буржуазному націоналізмі", "космополітизмі",

"низькопоклонстві перед Заходом" і т.д.

В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних

постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній

сфері. В них, як правило, домінували три тези:

− критика "проявів буржуазного націоналізму" в галузях

літератури, мистецтва, науки;

− недостатнє висвітлення в художній творчості "проблем

радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг

над західними;

− заклики до розгортання "більшовицької критики,

самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".

Після вересневого 1947 року пленуму правління Спілки

письменників України посилилось відверте публічне

цькування і пряме звинувачення у "націоналізмі"

М.Рильського, Ю.Яновського, І.Сенченка, О.Довженка.

Велику групу науковців республіки, зокрема істориків

М.Петровського, К.Гуслистого, М.Супруненка, генетиків

М.Гришка, С.Гершинзона, І.Полякова та ін.,звинувачували у

відході від більшовицьких принципів партійності.

Отже, і в післявоєнні роки тоталітарна сталінська система

продовжувала діяти, вона завдала великої шкоди всьому

суспільству, культурі. Творча діяльність завмерла, процвітав

так званий соціалістичний реалізм, Сталін і його оточуючі

готували нову чистку, новий наступ проти власного народу.

234

Проте, внутрішня і зовнішня ситуації були вже іншими –

тоталітаризм, сталінізм, репресії вичерпували себе, такі

антинародні методи заходили в тупик, життя вимагало змін, і

вони настали після смерті Сталіна.

4.Особливості та методи відновлювлення і утвердження

радянської влади на західноукраїнських землях у післявоєнний

період.

Повернення радянської влади в західноукраїнські землі з

1944 року мало свої особливості:

− в довоєнний період радянізацію цих земель не встигли

завершити;

− західноукраїнські землі повинні були стати плацдармом

наступу СРСР і радянської тоталітарної системи на захід;

− тут залишилася найбільша небезпека радянській системі, тут

не було страху, боротьба проти зайд продовжувалась.

Радянська влада поставила перед собою мету – в

найкоротші терміни і прискореними темпами зрівняти

західноукраїнські землі в політичному і економічному аспекті

із всією територією СРСР.

В сучасній історичній літературі загальний характер змін,

що відбулися в процесі відбудови і утвердження радянської

влади на території Західної України, оцінюється як суперечли-

вий і неоднозначний, особливо в соціально-економічній сфері.

До позитивних змін і наслідків можна віднести розвиток

і модернізацію економічного потенціалу регіону, зокрема:

− було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик,

відбудовано і споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх

промислових підприємств. Обсяг валової продукції за

післявоєнну п'ятирічку зріс у 3,2 раза;

− тут спостерігаються значно вищі, ніж у східних областях

УРСР, темпи промислового розвитку (більше ніж у 2 рази);

− відбулися якісні зміни у традиційних галузях господарства

західноукраїнських областей;

235

− переробка лісової сировини і розвиток місцевих галузей –

деревообробної, паперової, хімічної, поява нових галузей про-

мисловості: машинобудівної, приладобудівної, легкої та ін.;

− відкриття і розробка в регіоні значних родовищ корисних

копалин не тільки республіканського, а й союзного

значення.

Проте, все це супроводжувалось негативними факторами

і наслідками:

− тут повторилась сталінська модель індустріалізації: відста-

вання легкої, харчової галузей промисловості, домінування

валових, кількісних показників, відсутність закінченого техно-

логічного циклу, повна залежність від союзного центру і т.д.;

− саме в 40-50-ті роки часто нераціонально вичерпувались

природні багатства краю, особливо ліс і нафта;

− порушено давні традиції землеробського господарства краю,

непродумано, волюнтаристськи, штучно здійснювалась

індустріалізація;

− матеріальна допомога, яка надавалась зі Сходу, виконувала

дві функції: з одного боку, це дійсно було джерело

відбудови і піднесення господарства, а з другого боку, це

робилося з метою насадження і утвердження радянської

системи в усіх сферах життя, асиміляції, русифікації і

перевиховання населення;

− з 1944 року відновлено процес примусової форсованої

колективізації, яка супроводжувалась насильством, терором,

масовими репресіями, депортаціями населення краю.

Отже, як і в довоєнні роки, радянська влада в

західноукраїнських землях утверджувалась, в основному,

командно-адміністративними методами, без відповідного

врахування історичних, природних, духовних традицій, без

достатньої опори на місцеві кадри, корінне населення.

5.Репресії проти культури і церкви на західноукраїнських

землях в другій половині 40-х років.

236

Як відомо, радянська влада в західноукраїнських землях

повела активну боротьбу з неграмотністю, значно розширила

мережу освітніх культурних закладів, забезпечила умови для

появи і розвитку нового покоління української інтелігенції.

Проте ця робота часто проводилася з метою встановити

жорстокий контроль над духовною сферою, розправитись з

усіма тими, хто не сприйняв радянську владу, найперше із

національно свідомою інтелігенцією, духівництвом, поширити

русифікацію краю.

Ще з XIX ст. духовним джерелом патріотизму,

національної свідомості в західноукраїнських землях була

Українська греко-католицька церква. До встановлення

радянської влади греко-католицька конфесія мала тут 4440

церков, Духовну академію, 5 духовних семінарій, 127

монастирів. За нею йшло понад 5 млн. віруючих.

Після смерті в листопаді 1944 року митрополита

А.Шептицького радянська влада почала активний наступ проти

УГКЦ. Незважаючи на певну лояльність нового митрополита

Й.Сліпого до влади, уже в квітні 1945 року органи

держбезпеки заарештували всіх українських греко-

католицьких священиків на чолі з митрополитом.

Тоталітарна влада діяла давно випробуваними способами –

обманом і терором. За вказівкою і сприянням НКВС була

створена ініціативна група (Г.Костельник, М.Мельник,

А.Пельвецький), яка мала завдання розірвати унію з Римом і

возз'єднати греко-католицьку церкву з російською

православною. 8–10 березня 1946 року так звана “ініціативна

група із самоліквідації УГКЦ" скликала собор у Львові в храмі

св.Юра згідно з його рішенням Берестейська унія 1596 року

скасовувалась, а "греко-католицька церква возз'єднувалась з

російською православною церквою".

Наслідком такого "возз'єднання" стала жорстока розправа

із греко-католицьким духовенством: 1400 священиків, 800

монахів заслано в Сибір, понад 200 розстріляно.

За таким же сценарієм в 1947–1949 роках було ліквідовано

українську церкву на території Закарпаття.

237

Такими були наруга, насильство над совістю, сумлінням

мільйонів віруючих, але навіть такі жорстокі методи не

зламали сили духу західноукраїнської інтелігенції,

духівництва, вони продовжували боротьбу словом і думкою і в

неймовірно тяжких умовах виховали покоління нинішніх

провідників нації, церкви, культури.

6.Особливості боротьби з радянською репресивною системою

на західноукраїнських землях у другій половині 40-х – початку

50-х років.

Незважаючи на жорстокі репресії, терор, страх, які чинила

радянська система, народ не скорився чужій владі. На

західноукраїнських землях і в післявоєнні роки продовжується

національно-визвольна боротьба, масовий рух опору, який

очолила ОУН, УПА.

Настав новий період боротьби українських патріотів-

повстанців, який умовно можна поділити на два етапи:

перший (1945–1946 рр.) – відкрите збройне протистояння

великих з'єднань.

другий (1947–1950 рр.) – перехід до підпільної боротьби,

діяльність невеликих бойових груп.

Метою боротьби українських повстанців після 1944 року

було:

− не дати можливості радянській владі швидко закріпитися у

західноукраїнському регіоні;

− утримувати під своїм контролем частину української

території, створивши тут альтернативні радянським органам

влади національно-державні структури;

− підтримати національний дух українців, вселяти віру у

неминучість здобуття української самостійної держави.

То була жорстока, трагічна, але справедлива боротьба з

боку українських повстанців.

238

Це була відповідь на репресії, терор, який проводили

радянські органи влади на українських землях.

Це була війна між регулярними частинами Червоної армії,

підрозділами НКВС і частинами УПА. Сили були нерівні,

жертви незіставні: в післявоєнні роки сталінська репресивна

машина знищила понад 400 тис. населення, а українські

повстанці – 30–40 тис. військовослужбовців, державних та

охоронних органів, партійних і радянських активістів.

Не все було справедливим і однозначним у цій боротьбі,

були і невинні жертви з обох сторін, були випадки, коли боївка

діяла на свій розсуд, повстанці ставали на шлях зведення

особистих рахунків, були зради серед своїх, але чимало було

провокацій, організованих НКВС, – створення спеціальних

псевдобоївок, завданням яких було скомпрометувати

національно-визвольну боротьбу повстанців.

Отже, в післявоєнні роки УПА і її координаційний воєнно-

політичний центр, утворений в липні1944 року – Українська

Головна Визвольна Рада (УГВР) були, по суті, єдиною силою в

Радянському Союзі, яка організовано вела боротьбу проти

сталінізму і тоталітаризму, на чолі якої стояв командувач УПА,

генерал-хорунжий Роман Шухевич (псевдонім – Тарас

Чупринка), який загинув у нерівному бою з енкаведистами в

с.Білогоща на Львівщині 5 березня 1950 року.

Ця героїчна і трагічна сторінка нашої історії ще чекає

свого грунтовного, об'єктивного дослідження, але незаперечно

– це була вагома, бойова ланка в безперервному ланцюгу

боротьби за українську державу в XX столітті.

7. Суперечливий характер "доби Хрущова"

в Україні?

Доба Хрущова в СРСР (1953–1964 рр.) ввійшла в історію

радянської влади як чергова і невдала спроба повернутися до

цивілізованих політичних і економічних методів державного

керівництва, її в дечому можна порівняти із політикою НЕПу

20-х років.

239

На початок 50-х років радянська сталінська система

зайшла в черговий тупік, тому без певної демократизації,

десталінізації політичного і економічного життя рух вперед

був неможливий.

Цей процес був надто суперечливим і неоднозначним. В

чому це проявилось, зокрема, в Україні?

До позитивних політичних, ідеологічних факторів можна

віднести:

− припинення кампанії "боротьби проти націоналізму",

часткове сповільнення процесу русифікації, зростання

ролі українського фактору у різних сферах суспільного

життя;

− на словах засуджено тоталітарну державну систему,

названо деякі злочини 30–40-х років, частково

реабілітовано жертви сталінських репресій (в 1956–1959

роках реабілітовано 250 тис. чоловік, звільнено з таборів

66 тис. в'язнів, в т.ч. 6,5 тис. членів ОУН).

Але, з іншого боку, процеси десталінізації, демократизації

в цій сфері залишились незавершеними, половинчастими:

− основним винуватцем названо Сталіна, а не радянську

тоталітарну систему; всі звинувачення приписувались

культу особи;

− перелік і засудження злочинів були далеко не повними,

та й сам М.Хрущов був прямо причетний до злочинів

системи;

− гостра критика, яку містили партійні документи

(постанова ЦК КПРС від 30 червня 1956 року), не

зачепила суті командно-адміністративної системи, не

викрила її соціальної природи.

Такими ж суперечливими і неоднозначними були рішення

і дії в сфері соціально-економічної політики. З одного боку:

− розширились права УРСР: із союзного у республіканське

підпорядкування перейшли десятки тисяч підприємств,

організацій, більше як у два рази зріс бюджет

республіки, розширено юридичну компетенцію, склад і

права місцевих органів влади;

240