Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

спокої і згоді, розпустила армію і на її місці створила

народну міліцію.

3. Проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками.

4. Обіцяла після повернення солдатів з фронтів переобрати

волосні і повітові ради, міські думи, а до цього часу

встановити на місцях таку владу, до якої мали б довір'я всі

революційно-демократичні верстви народу.

5. Робила акцент, що закон про соціалізацію і передачу землі

трудовому народові без викупу вже розроблено і він буде

розглянутий на IX сесії Української Центральної Ради через

кілька днів, а сама передача землі відбудеться ще на

початку весняно-польових робіт. Ліси, води, надра мали

перейти у підпорядкування УНР.

6. Давала вказівку Раді Народних Міністрів негайно

приступити до переведення всіх фабрик і заводів з воєнного

на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних

народу, прибрання до рук найважливіших галузей торгівлі,

монополізацію залізної, вугільної, тютюнової

промисловості, встановлення державного контролю над

усіма банками.

7. Проголосила боротьбу з безробіттям і курс на соціальне

забезпечення скалічених та потерпілих від війни.

8. Визнала дійсними всі свободи, проголошені в III

Універсалі, і права всіх націй в УНР на національно-

персональну автономію.

9. Закликала народ якнайпильніше провести вибори до

Українських установчих зборів, які могли взяти на себе

функцію найвищого господаря і впорядника української

землі, закріпити свободу, лад і добробут народу тощо.

Отже, проголошення IV Універсалу ознаменувало

завершення еволюції українського національного руху від

автономізму-федералізму до самостійництва, до повного

розриву з імперським центром. В цьому якраз полягає

найбільше значення цього вікопомного державотворчого акта,

який давав гасло, що могло об'єднати антибільшовицькі

національно-демократичні сили, і ставав межею між

автономістичним та самостійницьким етапом діяльності

161

Центральної Ради. Не можна погодитись, що IV Універсал був

прийнятий з тактичних потреб моменту, бо вимоги політичної

самостійності не було у програмах українських партій, які

мали більшість у Центральній Раді. Але слід визнати, що IV

Універсал було прийнято в момент, коли кульмінаційна точка

розвитку революції була вже позаду, коли революційна

ініціатива і підтримка мас і т. п. вже йшли на спад.

Взагалі проголошення IV Універсалом самостійності

України саме на початку 1918 р. в якійсь мірі є закономірним,

адже саме тоді, користуючись ослабленням російського

імперського центру, проголосили свою самостійність Литва

(грудень 1917 р.), Естонія і Латвія (лютий 1918 р.), Білорусія

(березень 1918 р.), Вірменія і Грузія (травень 1918 р.) та інші.

Прийняття IV Універсалу, звичайно, диктувалось і

потребою укладення миру з Четвертним союзом і було також

свідченням того, що в лідерів українського національного

руху похитнулась віра в можливість порозуміння з

російськими соціалістичними силами стосовно задоволення

потреб національних прав України. У вогнях пожеж,

спричинених більшовицькими обстрілами Києва згоріла, за

словами М.Грушевського, "Наша орієнтація на московщину, на

Росію".

6.Україна та Брест-Литовський мирний договір.

15 грудня 1917 р. між радянською Росією та країнами

Четвертного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною,

Туреччиною, Болгарією) було підписане перемир'я.

Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, не втратити

шанс легалізації та утвердження української державності на

міжнародній арені, Генеральний секретаріат 24 грудня

звернувся з нотою до всіх воюючих країн, в якій заявив, що

оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські

землі, то будь-яка ухвала, підписана радянською Росією, не

буде правочинною для України без ухвали урядом УНР. Таким

чином, було проголошено, що УНР "стає на шлях самостійних

міжнародних стосунків до того часу, поки не буде створено

162

загальнодержавної федеративної влади в Росії." У відповідь на

це повноважні представники німецького блоку дали згоду на

участь у переговорах делегації УНР.

10 січня 1918 р. розпочалися переговори делегації УНР.

Українську делегацію очолив В. Голубович (голова нового

уряду, який було сформовано після IV Універсалу). Глава

делегації радянської Росії Л.Троцький змушений був визнати

самостійне становище на переговорах представників УНР, тоді

як представники харківського "Народного секретаріату"

увійшли до складу російської делегації.

Пізніше делегацію УНР в Бресті очолив О.Севрюк.

9 лютого 1918 р. договір між УНР і державами німецького

блоку було підписано. [Не вистачало часу на підготовку

добротного документа. Тому австро-німецька сторона

запропонувала укласти короткий договір у загальних рисах з

додатками, які потім мали бути опрацьовані у комісіях.

Делегація УНР спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але

обставини в Україні склалися так, що Київ уже захопили

більшовики, і тоді у вкрай нервовій, напруженій атмосфері в

ніч на 9 лютого (о 2-й ночі) поспіхом, навіть без перекладу на

українську мову, відбулося офіційне підписання Брестської

мирної угоди]. Така робота у надзвичайній ситуації не могла не

позначитися на якості тексту мирного договору. З юридичної

точки зору він заслуговує критики. Багато його статей грішать

неясностями, різночитанням, юридичними і фактичними

неточностями і суперечностями. Переклад на українську мову

робився поспіхом уже після підписання і теж був

недосконалий.

Що стосується суті Брестського мирного договору, то:

1. У преамбулі договору визнавалась незалежність УНР.

2. Кордонами між Австро-Угорщиною і УНР

проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-

Угорською імперіями до 1914 р., тобто вся Галичина,

Закарпаття, Північна Буковина залишались за Австро-

Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися

Україні.

3. Відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки.

163

4. Передбачався обмін військовополоненими.

5. Відкидались будь-які відшкодування збитків.

6. Вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські

стосунки, проводити взаємообмін залишками

сільськогосподарських і промислових товарів на державній

основі.

7. Допускався дрібний товарообмін у межах 15-

кілометрової прикордонної смуги.Передбачалися взаємні

митні пільги тощо.

В цей же день, 9-го лютого, був укладений україно-

німецький договір. Через три дні були укладені аналогічні

двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-

Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. В таємному

додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було

зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини

і злучення Східної Галичини з Буковиною в один суцільний

“коронний край” Австрійської імперії. (Проте згодом Австрія

анулювала цей договір). Згідно з цими угодами УНР

зобов'язувалась протягом першої половини 1918 р. поставити

Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис.

пудів м'яса, 400 млн. шт. яєць та іншої сільськогосподарської і

промислової сировини. 17 лютого представник делегації УНР

М.Любинський від імені Центральної Ради звернувся до

німецької сторони з проханням "надати допомогу

українському народові у важкій боротьбі за своє існування".

Центральна Рада розраховувала, що ця допомога буде надана

введенням на Україну двох дивізій, (приблизно 30 тис.)

сформованих з військовополонених українців, але Німеччина

та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ

силами 450 тисячної армії.

На початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася

разом з німецько-австрійськими військами до Києва. Україну

було звільнено від більшовиків. Але це була так звана "піррова

перемога".

Отже, відкривалася ще одна трагічна сторінка історії

України – "незалежне" життя в умовах окупаційного режиму

(німці безконтрольно господарювали в Україні, видавали

164

власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в

Україні). Поступово втрачаючи рештки влади, Центральна

Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918 р., коли в Україні

відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман

П.Скоропадський.

7.Українська держава гетьмана Павла Скоропадського.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд

(близько 8 тис.чол.) проголосив почесного отамана Вільного

козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України.

Центральна Рада була розпущена, і в Україні започатковано

нове державне утворення – гетьманат "Українська держава".

Переворот відбувся майже безкровно (загинуло кілька

офіцерів з гетьманської дружини у короткочасній перестрілці

із січовими стрільцями, котрі невдовзі перейшли на сторону

П.Скоропадського).

Що забезпечило безкровний характер гетьманського

перевороту?

1. Суттєві помилки, допущені Центральною Радою, позбавили

її підтримки мас:

а) хитання у стратегічних політичних орієнтаціях;

б) непослідовність тактичних дій;

в) невиправдані поступки та компроміси;

г) зволікання із вирішенням насущних соціально-

економічних проблем;

ґ) ігнорування та зневага до представників імущих класів;

д) не досить прихильне ставлення до церкви і духовенства;

е) не повне усвідомлення потреби творення боєздатної

національної армії тощо.

2. Підтримка П.Скоропадського 450-тисячною німецько-

австрійською армією, оскільки Центральна Рада не

виконувала взятих на себе в Брест-Литовську зобов'язань з

поставки продовольства і сировини Німеччині та її

союзникам.

3. Важке економічне становище України [після 4-річної

світової війни, 8-місячної "холодної війни" Центральної

165

Ради з Тимчасовим урядом та більш ніж 60-денної "гарячої

війни" з більшовиками – зубожіння селян, падіння

виробництва промислової продукції, руйнування

транспорту, зв'язку та ін. Можна погодитись із висновком

самого П.Скоропадського: "Бешкети і анархія

продовжуються в Україні, економічна розруха і

безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним

днем і врешті для багатющої колись України встає грізна

мара голоду"].

4. Розкол у політичних силах України, які мали більшість в

Центральній Раді.

На весну 1918 р. найчисельніша партія Українських

соціал-революціонерів була близька до розпаду, що і сталося у

травні 1918 р. Майже така ж доля спіткала й УСДРП – з неї

вийшли "українські більшовики", а також ліві соціал-

демократи, пізніше незалежники тощо].

5. Водночас через збіг об'єктивних і суб'єктивних обставин

стрімко підноситься роль Української демократично-

хліборобської партії, яка стала опорою П.Скоропадського,

тощо.

Мета гетьманського перевороту:

1. Зупинити процес паралічу влади, котрий все стрімкіше

набирав ходи (влада Центральної Ради обмежувалася лише

Києвом та околицями).

2. Не допустити дезорганізації та деградації суспільства, що

неминуче вело до суспільної катастрофи.

3. Покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо

приватної власності тощо.

4. Утворити державну владу, здатну "забезпечити населенню

спокій, закон і можливість творчої праці"

(П.Скоропадський).

Якщо узагальнити сили, на які спирався гетьманат

П.Скоропадського, то можна виділити:

1. Всі ті, хто мав приватну власність, кому було що втрачати

(поміщики, буржуазія, заможне селянство та інші).

2. Вільне козацтво.

166

3. Проросійські імперські сили, що вбачали в режимі

П.Скоропадського надії на відродження "єдиної і неділимої

російської імперії".

4. Старе чиновництво, здебільшого зрусифіковане, яке

прагнуло стабільності та повернення звичних норм життя

тощо.

Таким чином, якщо Центральна Рада спиралася в своїй

діяльності на ліві сили (в її складі були в основному партії

соціалістичного спрямування), то гетьманат П.Скоропадського

базувався на підтримці правих сил. Ідеологічна платформа тих

сил, які привели ло влади П.Скоропадського, була викладена в

"Грамоті до всього українського народу", підписаній 29 квітня.

Прерогативи його влади були розписані в "Законі про

тимчасовий державний устрій", оприлюдненому також 29

квітня 1918 р.:

1. Гетьман призначав отамана (голову Ради Міністрів).

2. Затверджував і скасовував склад уряду.

3. Виступав найвищою посадовою особою у

зовнішньополітичних справах.

4. Був верховним воєначальником.

5. Оголошував амністію, а також воєнний чи надзвичайний

стан.

Вищенаведене свідчить, що суттю державного режиму

гетьманату була зміна демократичної парламентської форми

правління на авторитарну, тобто було здійснено перехід

верховної влади, як законодавчої, так і виконавчої, в руки

однієї особи – гетьмана П.Скоропадського.

Отже, Гетьманський переворот був спробою

консервативних політичних сил загасити полум'я революції,

покласти край радикальним соціальним настроям, силою

державної влади та поміркованих реформ спрямувати

суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за

все право приватної власності "як фундаменту культури й

цивілізації".

В історичній літературі діяльність гетьмана

П.Скоропадського оцінюється неоднозначно. Тут

167

констатуються як його досягнення, так і прорахунки. В

залежності від позицій автора фіксується увага або зміщуються

акценти в той чи інший бік.

Так, досягненнями діяльності гетьманату

П.Скоропадського були:

1. Відновлення права приватної власності та вільного

підприємництва.

2. Налагодження діючого адміністративного апарату, набуття

досвіду організації державної служби. Реформування вищих

органів судової влади в особі Державного Сенату.

Створення нових органів охорони правопорядку –

Державної варти, що поєднувала поліцейські і жандармські

функції.

3. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту,

торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи,

боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією

виробництва.

4. Налагодження нормального грошового обігу,

вдосконалення грошової системи (українська валюта була

забезпечена природними багатствами і головним чином

цукром); сформування державного бюджету, відкриття

українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо.

5. Організація чіткої кордонної і митної служби.

6. Намагання утвердити міцний середній клас селян-власників

як соціальну опору гетьманату.

7. Прийнято закон про загальний військовий обов’язок та

розроблено план організації армії, яка мала нараховувати

понад 300 тис.чол. (8 армійських корпусів).Створення

центрів підготовки кадрів для армії (Військова Академія, 4

кадетські школи: 2 військових школи старшин для піхоти та

по одній для кінноти, артилерії і технічної служби).

Розпочато розбудову українського морського

флоту.Сформовано гвардійську сердюцьку дивізію

(національну гвардію) з юнаків із заможних хліборобських

родин Полтавщини як зразкові військові частини.Практичні

кроки з відновлення козацьких традицій, формування

168

українського вільного козацтва, яке мало бути свого роду

військовим резервом.

8. Визнання де-юре і де-факто суверенітету Української

держави з боку майже двох десятків країн.Підписання

прелемінарного (попереднього) мирного договору з Росією,

за яким радянська Росія офіційно визнала Українську

державу. Встановлювалась демаркаційна лінія, розвивались

торговельні відносини.Ведення переговорів з Кримом, який

мав стати автономною частиною України, та Румунією

стосовно Бесарабії.Створення досить широкої мережі

посольств Української держави, генеральних консульств,

консульств та консульских агентств в більш ніж 20 країнах

світу.

9. Подальші кроки щодо українізації народної освіти і

підвищення авторитету державної української мови

(відкрито курси українознавства для вчителів, створено

українські початкові школи, відкрито 50 нових українських

державних середніх шкіл, 150 українських гімназій (не

замість російських, а поруч з ними), широка програма

видань підручників та інших книг українською

мовою).Піклування про розвиток науки, заснування

Української Академії наук та українських наукових видань.

Значне розширення мережі національної вищої школи:

відкрито Київський державний український університет,

Одеський політехнічний, Київський архітектурний,

Київський клінічний, Київський вищий технічний,

Одеський сільськогосподарський інститути тощо.

10.Надання імпульсу театральному життю України, створено

Державний народний театр, Державний драмтеатр,

Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр, Херсонський

український драмтеатр, Драматичну консерваторію,

Державну драматичну школу, режисерсько-інструкторські

курси .Суттєвий внесок у розвиток національної музичної

культури, створено Музично-драматичний інститут

ім.М.В.Лисенка, першу народну оперу в м.Харкові, Першу

дитячу оперу, Перший український національний хор,

Державний симфонічний оркестр ім.М.В.Лисенка,

169

Державну капелу бандуристів, Київське концертне бюро та

ін. Засновано нові бібліотечні та музейні заклади –

Національну бібліотеку, Черкаський краєзнавчий музей,

музей церковноісторичної та археологічної громади.

11.Підвищено авторитет Православної Церкви, надання їй

статусу Екзархату і автономії у складі РПУ; покладено

початок Українській Автокефальній Православній Церкві.

Щодо прорахунків діяльності гетьманату

П.Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1. Повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання»

компенсації з селян за збитки, завдані маєткам. Каральні

експедиції в села для отримання потрібної кількості

продуктів, щоб розрахуватися з Німеччиною за військову

допомогу.

2. Закон про засоби боротьби з розрухою сільського

господарства, за яким дозволялося примусово

використовувати в поміщицьких маєтках реманент селян.

Невирішеність аграрного питання на практиці.

3. Закон про локаути (відновлення закону 1905 р. Російської

імперії), тобто заборона страйків, що вело до значного

обмеження демократизму .Збільшення тривалості робочого

дня до 12 годин.

4. Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному),

більшість в уряді були членами російської партії кадетів.

Відновлення дореволюційної адміністративної системи, яка

існувала за царату: повернення до губерній, повітів та

волостей, скасування міського і земського самоврядування.

5. Помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви

населення, відсутність політичної гнучкості.

6. Не вдалося провести мобілізацію. Не спромоглися

реалізувати власні плани зі створення достатньо боєздатної

армії (вдалося створити лише 60-тисячне військо).

7. Заблокування конституційного процесу.

8. Велика залежність від німецько-австрійської військової

адміністрації. Орієнтація лише на держави німецького

170