Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Логвінова Н.С. (ред.) Світова економіка

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА

СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Ключові поняття

Визначальні відмінності розвинутих країн. Історико-економічні

особливості розвитку. Спосіб виробництва. Індекс розвитку люди-

ни. Моделі економічного розвитку. Динаміка економічного розвитку.

Структура економіки. Країни, що розвиваються. Типологія країн, що

розвиваються. Фактори економічного розвитку. Модель «етатиз-

му». Модель «периферійного розвитку». Модель «Вашингтонського

консенсусу». Економічні проблеми країн, що розвиваються. Регіональ-

ні особливості економіки країн, що розвиваються. Перехідна (тран-

зитивна) економіка. Передумови переходу до ринкової економіки.

Економічні реформи перехідного періоду. Модель «шокової терапії».

Еволюційна модель. Динаміка розвитку країн перехідної економіки.

Структура економіки країн перехідної економіки. Регіональні осо-

бливості розвитку країн перехідної економіки.

Кожна з понад двохсот країн світу має своє неповторне обличчя,

відрізняється від інших за політичними, економічними, демогра-

фічними, культурними й іншими ознаками. Різноманітність світу

за національним складом, соціально-культурними особливостями

збагачує його як спільну цілісну систему. Проте окремі країни мож-

на згуртувати за деякими важливими спільними характеристиками.

Це навіть і необхідно для здійснення наукового аналізу як світової

економіки в цілому, так і економіки окремої країни.

Є декілька способів класифікації країн залежно від обраного

критерію. Можна виокремити групи країн за розмірами території

(великі, малі, держави-карлики), чисельністю населення, соціально-

політичним устроєм (монархії, республіки), рівнем економічного

розвитку, географічними положеннями. Як ми вже з’ясували в пер-

шому розділі, найдоцільніше скористатися двома схемами: типоло-

гічною і регіональною. Розглянемо з початку типологічну структу-

ру світової економіки, згідно з якою всі країни світу поділяються на

три основні групи:

•

розвинуті країни;

•

країни з перехідною економікою;

•

країни, що розвиваються.

Світова економіка

2.1. Економіка розвинутих країн

Група розвинутих країн втілює досягнення світової еконо-

міки. Ці країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в роз-

рахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності

праці, найскладнішу технологію виробництва. За класичною

схемою ця група нараховує 24 країни. Вони разом контролюють

переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на

невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни

зосереджують 50% світового ВВП, експортують 52% товарів

та 78% послуг в міжнародній торгівлі

. Найрозвинутіші краї-

ни, насамперед Велика Сімка, посідають ключові позиції в та-

ких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Всесвітній

банк, Світова організація торгівлі, більшість регіональних бан-

ків розвитку, різноманітні фонди розвитку. Саме ця група країн

є живильним середовищем для утворення ТНК і ТНБ. Розвинуті

країни, спираючись на свою економічну й політичну могутність,

міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні

відносини механізм сучасного світового економічного порядку.

Вони є «законодавцями моди» на новітніші економічні моделі й

технології. Вони є взірцем, якого прагнуть досягти менш роз-

винені країни. Все частіше групу розвинутих держав у засобах

масової інформації називають «золотим мільярдом» – не тіль-

ки тому, що кількість їхнього населення разом становить при-

близно один мільярд чоловік, а скоріше – через золотий виблиск

їхніх економік.

2.1.1. Визначальні відмінності розвинутих країн

У попередньому розділі вже зверталася увага на те, що в групі

розвинутих країн (як і в інших групах) є значні перепади в рівнях

розвитку. Досить хоча б порівняти економічні потенціали першої

трійки (США, Японія, Німеччина) з трійкою аутсайдерів (Порту-

галія, Греція, Іспанія); розрив за душовими показниками ВВП між

ними дво- і трикратний. Проте є такі специфічні риси, що об’єднують

ці країни в суцільну групу розвинутих. Цікаво, що протягом майже

всього ХХ ст. склад «клубу розвинутих» практично не змінився.

Головним формальним показником, що відокремлює розвину-

ті країни від інших, є розмір ВВП на душу населення. За даними

Розраховано за даними: www.cia.gov.2008.

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

на 2008 р., він становив у середньому (за ПКС) 40 тис. дол. при се-

редній світовій величині 10,5 тис. дол. Якщо не брати до уваги не-

великої групи нафтодобувних країн і «східноазіатських тигрів», то

жодна з країн, що розвивається, не досягає за цим показником рівня

навіть Португалії, де він становить 22 тис. дол.

Високий показник ВВП є наслідком тривалого розвитку еко-

номічних відносин, стадії якого в часі випереджали стадії розвитку

інших країн. За способом виробництва розвинуті країни йдуть попе-

реду вже понад півтисячоліття. Така ситуація зумовлена історико-

економічними обставинами. Вже в ХІІІ – ХІV ст. в Північній Іта-

лії (Генуя, Венеція, Флоренція) значно пожвавилася зовнішня,

так звана левантійська, торгівля Середземним морем. Італійські

купці були торговельними посередниками між багатим на той час

арабсько-візантійським Сходом та феодальною Європою. Венеціан-

ці, зокрема, скуповували в Константинополі прянощі й дорогі тка-

нини й продавали їх європейським баронам, а то й королям. Вони

торгували також сіллю, вином. Торгівля дуже збагатила італійське

купецтво і спричинила поштовх для економічного розквіту північ-

ноіталійських міст та подальшому розвитку економічних відносин.

Перша в світі біржа виникла у Венеції; тут також була розпочата

техніка банківської справи та комерційного обміну. Венеціанці роз-

робили сучасну систему бухгалтерії (просту й подвійну) й систему

державного боргу.

У ХІV – ХV ст. відбувається розквіт північноєвропейської, так

званої ганзейської, торгівлі. Німецькі міста, що тяжіли до Балтій-

ського моря, особливо Любек, Гамбург, Бремен, утворили торговель-

ний союз – Ганзу, який здійснював успішну торгівлю із внутрішніми

німецькими державами, скандинавськими країнами, Новгородом та

Лондоном. Ганзейці торгували хутром, смолою, лісом, залізом, ри-

бою, медом, воском, шкірами, льоном. З переліку товарів видно, що

ганзейська торгівля мала більше економічне значення, ніж леван-

тійська, бо вона охоплювала не тільки предмети розкоші, але й спо-

живчі товари, а також товари виробничого призначення.

Третій торговельний шлях йшов уздовж Рейну, він сполучав

ганзейську й левантійську торгівлі. На цьому шляху набули швид-

кого розвитку міста Брюгге, Кьольн та ін. Розвивають діяльність

ярмарки, на яких сходяться товари з усієї Європи, а також зі Сходу.

Найбільше значення мали Шампанські ярмарки на півночі Франції.

Розраховано за даними: www.cia.gov.2008.

Світова економіка

Французькі купці довозили сюди сукна й вина, італійські – прянощі

й шовк, німецькі – хутра, полотно й металеві вироби, з Англії при-

бували вовна, олово й свинець.

Таким чином, розквіт торгівлі підготував підґрунтя для подаль-

шого розвитку економічних відносин ще в надрах феодальної Євро-

пи. Транс’європейські торговельні зносини поступово зближували

народи цього регіону, формували національні ринки, частки яких

уже постійно орієнтувалися на зовнішню торгівлю. Формувалися

торговельні традиції й стандарти загальноєвропейського значення.

Зміцненню торговельних відносин певною мірою сприяла конфе-

сійна близькість між народами, оскільки християнство опанувало

майже всю Європу.

Розвиток торгівлі, зростання міст як торговельних і ремісни-

чих центрів прискорили виникнення й поширення капіталістичної

мануфактури. Після торгівлі це був черговий важливий етап у роз-

витку продуктивних сил Західної Європи, який зміцнив її економі-

ку досить суттєво. Мануфактура особливо успішно в ХІІІ – ХV ст.

упроваджувалася в суконній та металургійній галузях. Найрозвину-

тішим промисловим районом у ті часи була Північно-Західна Євро-

па – Фландрія, Брабант, частина Північної Франції, які входили до

Нідерландів. Фландрське сукно розповсюджувалося по всій Європі,

за якістю тривалий час не мало конкурентів. Поступово мануфак-

турне виробництво сукна поширюється також в Англії, Флоренції.

В німецьких князівствах та Чехії на мануфактурах виробляється за-

лізо, срібло, бронза.

Розклад феодальних відносин, який посилився в ХVІ ст., зміц-

нення абсолютизму і особливо великі географічні відкриття надали

нового поштовху розвиткові продуктивних сил європейських країн.

З перенесенням торговельних шляхів на океанічні простори зростає

економічна могутність Нідерландів, Іспанії, Португалії та Англії.

Обсяги торгівлі збільшуються в багато разів, виникають потужні

торговельні компанії для торгівлі з Індією (Голландська та Англій-

ська Ост-Індські компанії) та іншими східними регіонами, а незаба-

ром і з американськими колоніями. В Антверпені вже в XVI ст. ви-

никла товарна й фондова біржа, на якій здійснювалися міжнародні

операції з векселями, облігаціями державних позик, колоніальними

товарами та валютою. В XVIІ ст. торговельною столицею світу стає

Амстердам, з другої половини XVIІ ст. і в XVІІI ст. зростає торго-

вельна роль Лондона.

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

В епоху абсолютизму монархи країн Європи, особливо Франції,

Іспанії та Англії заохочували розвиток промисловості, підтримува-

ли мануфактури й торговельні компанії, надавали їм різноманітні

пільги в руслі політики меркантилізму. До середини XVIІІ ст. ма-

нуфактурне виробництво було пануючою формою промисловості в

Західній Європі, тоді як на Сході виробництво перебувало на реміс-

ничій стадії. В цей час економічна перевага Заходу над Сходом вже

була очевидною; вона втілилася в політичну і військову перевагу,

що призвело до формування величезних колоніальних імперій.

Прискорення економічного розвитку Західної Європи підсилю-

валося перетвореннями в духовній сфері; особливе значення в цьо-

му плані мали Ренесанс (Відродження) та Реформація. Ренесанс

(XІV ст. – XVI ст.) сприяв розкриттю творчих можливостей людини,

вірі в її волю та розум. Ідеї Ренесансу об’єктивно відповідали потре-

бам буржуазного суспільства, що народжувалося. Реформація (XVI

ст.) своїм наслідком мала поширення протестантизму в Північній

Німеччині, Нідерландах, Англії, Скандинавських країнах. Важливою

рисою цієї конфесії є заохочення «підприємницького духу» в людині,

наголошення на сумлінній праці, ощадливості. Ці ідеї протестантиз-

му спричинили чималий вплив на подальший хід економічної історії

Європи, й не тільки Європи. Саме вихідці з протестантських країн

(насамперед, англійці, а також голландці й німці) утворили колонії

переселенського типу, які потім перетворилися на розвинуті країни –

США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію і, певною мірою, Південно-

Африканську Республіку. Переселенці несли із собою європейську

культуру виробництва, найпередовішу вже на ті часи.

До найважливіших подій, що прискорили економічний розви-

ток західноєвропейських країн, належить промисловий переворот,

який розпочався в Англії із середини XVIІІ ст., а невдовзі переки-

нувся до Франції, Нідерландів, Бельгії, Австро-Угорщини, інших

країн Європи та Північної Америки. Перехід від мануфактури до

машинного виробництва в десятки разів збільшив продуктивність

праці за відносно короткий час. Це мало вирішальне значення для

зміцнення економічної переваги над рештою країн світу. Технічне

переозброєння економіки відбувалося нерівномірно серед країн Єв-

ропи, проте в більшості з них воно завершилося до останньої чверті

ХІХ ст., тоді як у країнах Африки, більшості азіатських країн та в

деяких латиноамериканських країнах комплексне впровадження

машинних засобів виробництва розпочалося лише із середини ХХ

Світова економіка

ст. Таким чином, у технічному відношенні розвинуті країни випере-

дили «третій світ» майже на століття.

Промислова революція завдяки інтенсивному розвитку кому-

нікацій (залізниці, автомобілі, зв’язок) сприяла ще більшому еко-

номічному зближенню країн Європи, а також Європи з Північною

Америкою, Австралією (особливо з розвитком повітряного тран-

спорту). Таким чином, створювалися умови для економічної інте-

грації розвинутих країн і поширення єдиного способу виробництва.

На початку ХХ ст. найрозвинутішими країнами світу були США,

Велика Британія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, «малі ка-

піталістичні держави Європи» – Нідерланди, Бельгія, Швейцарія,

скандинавські країни. Дещо відставали Іспанія, Італія, Португалія,

Греція. Щодо Болгарії, Румунії, Сербії, то їхнє відставання було

суттєвим; технічне переозброєння там розпочалося із запізненням і

ринкові відносини розвивалися кволо, тому їх належність до «клубу

розвинутих» була під великим сумнівом.

Наприкінці ХІХ ст. завершився промисловий переворот у Росії.

Аграрна реформа 1861 р., а потім Столипінська реформа сприяли

швидкій капіталізації економіки. В 1900–1913 рр. Російська імперія

мала найвищі в Європі показники зростання промислової продук-

ції. Вона посідала п’яте місце в світі за обсягом ВВП, і хоча душові

показники російської економіки були значно нижчі, ніж у західно-

європейських країнах

, все ж таки Російська імперія належала до

групи розвинутих. Після революції 1917 р. здійснилася докорінна

зміна способу виробництва, й економіка СРСР розвивалася іншим

шляхом.

Єдиною країною, яка стала розвинутою, так би мовити, на влас-

ному підґрунті, є Японія. Визначальною подією для її економічного

розвитку стала «революція Мейдзі» 1868 р., яка скасувала феодаль-

ні порядки, розчистила шляхи до ринкових відносин. Незважаючи

на традиційну багатовікову підозрілість японців до іноземців, япон-

ська буржуазія швидко засвоювала передову технологію США та

Європи і вже на початку ХХ ст. Японія перетворилася на індустрі-

альну державу, хоча промисловий переворот остаточно звершився

тут тільки після Першої світової війни.

У 1900 р. ВВП в розрахунку на душу населення в Російській імперії становив

1220 дол., тоді як у США – 4100, Німеччині – 3135, В. Британії – 4600, Франції –

2850, Іспанії – 2040 дол.; проте в Італії він був ненабагато вищим – 1715, а в Японії

навіть нижчим – 1135 дол. // Мировая экономика и международные отношения. –

2000. – №1. – С. 7.

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

Економічна перевага розвинутих країн певною мірою піджив-

лювалася ресурсами їхніх колоній. Колоніальні імперії утворили

Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Нідерлан-

ди, Японія, Бельгія, Німеччина, США. Завдяки колоніям розвинуті

країни мали дешеву сировину та монопольне положення на ринках

збуту своїх товарів. Проте, мабуть, на слід трактувати економічну

політику метрополій щодо їхніх колоніальних володінь однозначно

негативно. Об’єктивний хід розвитку світової економіки потребу-

вав будівництва промислових об’єктів, створення виробничої інф-

раструктури на території залежних країн з метою ефективнішого

використання ресурсів. Так, в Індії, що була колонією Англії, вже в

першій половині ХХ ст. була досить густа залізнична мережа, виро-

блялися локомотиви, вагони, рейки, інша металева продукція, були

побудовані електростанції. Поступово ефект експлуатації колоній

знижувався; під впливом науково-технічної революції споживання

сировини відносно скоротилося, і її значення для виробництва сут-

тєво впало. Витрати на утворення адміністративного апарату й вій-

ська в колоніях все менше покривалися вигодами від експлуатації

місцевих ресурсів. Тому колоніальні імперії розпалися не тільки за-

вдяки визвольному руху пригноблених народів, не тільки під впли-

вом активізації демократичних сил у самих метрополіях, а й тому,

що експлуатація колоній стала невигідною економічно.

Науково-технічна революція надала нового імпульсу для еконо-

мічного розвитку найрозвинутіших країн. Науково-технічний про-

грес виходить і розповсюджується саме з цих країн, бо вони мають

для цього і необхідні матеріальні ресурси, і розвинений науковий

потенціал. Під впливом НТП відбувається ще чіткіше розмежуван-

ня розвинутих країн та аутсайдерів. Якщо за показниками ВВП,

промислового виробництва в цілому розбіжності подекуди згладжу-

ються, то технологічний розрив збільшується. В епоху переходу до

постіндустріальної стадії розвитку це має вирішальне значення.

З другої половини ХХ ст. значно посилилися інтеграційні про-

цеси, насамперед серед індустріально розвинутих держав. Успішна

еволюція західноєвропейських країн у межах Європейського Союзу

свідчить, що економічна інтеграція найефективніша саме серед роз-

винутих країн. Досвід ЄС показав, що в процесі інтеграції здійсню-

ється зближення, вирівнювання основних економічних параметрів

країн-членів. Особливо це видно на прикладі Греції, Португалії, Іс-

панії та Ірландії, які ще в 50-х роках помітно відставали від «класич-

Світова економіка

них» індустріальних держав як за абсолютними, так і за душовими

показниками. Тепер же їхня належність до групи розвинутих країн

не викликає сумніву.

Ми розглянули історико-економічні особливості формування

групи індустріально розвинутих країн. Вони пояснюють, чому саме

ці держави складають вказану групу, які обставини зумовили цей

склад. Ми бачимо, що поряд з економічно спільними рисами гру-

пу розвинутих держав поєднували й політичні і навіть традиційні

чинники. Так, на початку ХХ ст. за рівнем економічного розвитку

Грецію та Португалію не можна було зрівняти з іншими західноєв-

ропейськими державами, проте їх об’єднувала спільність історично-

го, культурного розвитку.

Спільність історико-економічного розвитку – це зовнішнє се-

редовище, в якому формувалася група розвинутих держав. Вну-

трішнє середовище зумовлене способом виробництва. Для усіх

країн цієї групи притаманний високий рівень розвитку товарного

виробництва і ринкових відносин. Товарні відносини поширюються

і на робочу силу. Важливою рисою цього способу виробництва, який

багато які дослідники й політики традиційно називають капіталіс-

тичним, є відсутність неекономічного примусу. Економічні процеси

регулюються товарно-грошовими відносинами. Головною метою

виробництва стає одержання прибутку.

Ці риси характеризують ринкові відносини в цілому; ринкова

економіка нині панує в переважній більшості країн світу й функ-

ціонує за механізмом, основи якого були закладені ще в XV–XVI

ст. Проте розвинуті країни відзначаються вищим ступенем зрілості

ринкових відносин. У їхній економіці відбувається процес концен-

трації виробництва й капіталу, панування олігополій, переростання

національних монополій у транснаціональні, утворення транснаціо-

нальних банків.

Переважна більшість ТНК має свої штаб-квартири в розвинутих

країнах. Сьогодні у світі нараховується понад 800 тис. зарубіжних

філій ТНК, якими володіють 63 тис. материнських компаній; 79%

материнських компаній розташовані в розвинутих країнах. ТНК за-

безпечують близько 50% світового промислового виробництва; на

них припадає понад 70% світової торгівлі, причому 40% цієї торгів-

лі відбувається всередині ТНК за трансфертними цінами. На ТНК

припадає понад 80% зареєстрованих патентів, а також близько 80%

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

фінансування НДДКР. Зі 100 найбільших економік світу 52 – це

транснаціональні корпорації, решта 48% – державні

Для постіндустріального етапу розвитку економіки особливо

важливе значення має випереджаючий розвиток інформаційних

систем. Частка інвестицій в інформаційні й комунікативні техноло-

гії розвинутих країн до 2003 р. зростала, однак з 2003 р. спостеріга-

ється тенденція до зменшення інвестицій у інформаційні та телеко-

мунікаційні технології (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Частка інвестицій в інформаційні і телекомунікаційні технології

(% від загальних інвестицій в економіку)

Країна 1990 1995 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

Австралія 15,6 19,1 28,6 26,7 25,3 .. 21,5 ... ...

Австрія 12,0 12,4 13,7 15,1 14,0 13,2 12.3 11,8 ...

Бельгія 17,7 18,0 24,2 23,3 20,3 19,9 20.1 ... ...

Канада 13,2 16,8 20,6 20,1 19,3 18,4 18,0 16,5 15,8

Данія 16,6 19,1 19,5 18,8 19,4 19,6 22,05 22,1 ...

Фінляндія 12,4 25,8 26,3 25,9 27,6 26,6 19,2 21,2 ...

Франція 7,8 9,0 12,8 13,2 13,7 .. 17,6 17,5 17,7

Німеччина 13,9 13,3 17,4 17,8 16,9 15,5 14,8 15,1 14,8

Греція 7,5 10,0 12,8 14,3 11,5 10,8 10,9 ... ...

Ірландія 4,3 9,6 14,2 11,4 9,6 8,1 8,08 7,5 7,6

Італія 14,2 14,8 16,1 16,9 15,7 15,8 10,6 10,5 10,6

Японія 8,2 10,3 14,7 14,7 13,6 15,5 15,8 ... ...

Корея .. 12,2 20,8 20,0 18,8 16,4 12,5 ... ...

Нідерланди 12,7 13,1 17,7 17,7 16,8 17,8 21,3 22,1 ...

Нова Зеландія 16,7 14,9 21,0 19,5 19,6 14,9 14,3 14,2 14,6

Норвегія 8,6 9,9 11,8 12,5 12,6 11,0 ... ... ...

Португалія 9,7 12,2 12,4 13,1 11,9 13,6 12,9 12,7 ...

Іспанія 13,9 12,7 16,0 15,3 14,1 11,1 11,2 10,9 10,5

Швеція 15,7 23,5 30,5 27,8 25,5 26,6 24,3 25,6 25,0

Велика Британія 14,3 21,7 25,0 23,4 22,0 21,8 25,8 26,4 ...

США 24,7 27,6 34,2 32,9 32,4 33,2 28,5 27,4 26,5

www.forbes.com

www.oecd.org

Світова економіка

Найвизначальнішою рисою, що найпомітніше відрізняє розвину-

ті країни від інших, є високий рівень розвитку соціальної сфери. Це

виражається у високих середніх доходах населення, значних витратах

на пенсійне забезпечення, освіту, охорону здоров’я, охорону довкілля.

При цьому важливо, що тенденція зростання витрат на соціальні по-

треби і рівня доходів досить виразна в останні десятиліття.

Узагальнюючим мірилом рівня соціального забезпечення населен-

ня країни може бути індекс розвитку людини (ІРЛ). Він розрахову-

ється як зважена сукупність душових показників доходу, заробітної

плати, купівельної спроможності населення («споживчий кошик»),

рівня освіти, медичного обслуговування та ін. Найвище значення ІРЛ

дорівнює 1,0. За цим показником розвинуті країни лідирують. Перша

десятка лідерів: Ісландія, Норвегія, Австралія, Канада, Ірландія, Шве-

ція, Швейцарія, Японія, Нідерланди, Франція. США у 2008 р. були на

12-му місці, Велика Британія – на 16-му. Для порівняння: Росія посідає

67-ме місце, Білорусь – 64-е, Україна – 76-е, Молдова – 111-е. Останні

місця займають Гвінея-Бісау (175-е), Буркіна-Фасо (176-е), Сьєрра-

Леоне (177-е)

Високий рівень життя в розвинутих країнах є наслідком як по-

тужного розвитку економіки в цілому, так і політики держави в со-

ціальній сфері.

2.1.2. Динаміка економічного розвитку розвинутих країн

Протягом усього часу існування розвинутих держав, їхня еконо-

міка розвивалася нерівномірно. Лідируючі позиції посідали то одна,

то інша держави. Із середини XVII ст., і особливо в XVIIІ – першій

половині ХІХ ст. безсумнівне лідерство належало Великій Британії,

яка тривалий час вважалася «майстернею світу». Із середини ХІХ ст.

на перше місце в світовій економіці вийшли США, які посідають це

місце безперервно й посьогодні. Позиції Великої Британії поступо-

во слабнули. В останній чверті ХІХ ст. вона пропустила перед собою

ще Німеччину, з 60-х років ХХ ст. – Францію, а згодом – Японію.

Сполучені Штати досягли найвищої частки в світовій економіці по

закінченні Другої світової війни, наприкінці 40-х та початку 50-х років

ХХ ст. Тоді вони виробляли 51% промислової продукції несоціалістич-

ного світу. Така ситуація склалася під впливом багатьох причин. Але од-

ною з основних є те, що на території США воєнні дії не велися протягом

жодної з світових війн; американські фірми збагачувалися на військових