Контрольная работа - Нафтова промисловість України, Економіка Донецького економічного району (на укр.языке)

Подождите немного. Документ загружается.

здійсненні всіх перерахованих вище дій Україні вдасться вивести галузь із

кризи.

2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку і

розміщення продуктивних сил.

Донецький економічний район

2.1. Природно-ресурсний потенціал і продуктивні сили Донецького

економічного району, його економічна оцінка та вплив на

спеціалізацію району.

Район розташовано на сході і південному сході країни. Площа його –

53,2 тис кв км. Населення – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і

Луганську області. Економіко географічне положення в цілому

сприятливе. Донецький район має вихід до Азовського моря і знаходиться

на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя,

з Азії в Європу. Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі

природні умови, значні природні ресурси (родючі ґрунти, камінне вугілля,

кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, будівничі матеріали та ін.).

Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські

ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в

Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90%, Луганська

87%). Переважна частина населення зайнята в промисловості. Є гострі

проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в

шахтарських селищах. Донецький район найбільш економічно розвинутий,

особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна

промисловість, важке машинобудування та промисловість будівних

матеріалів. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має вихід

до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою

здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв’язки. Провідна галузь

району – вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька

область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній

промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена

тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії

країни (вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська,

Сіверськодонецька, Словянська, Старобешівська, Штерівська). Чорна

металургія – це галузь, на якій спеціалізується Донецький район. Тут

виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найбільш промислова

Чорна металургія – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський,

Алчевський заводи. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна

промисловість. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський,

Алчевський, Ясинівський, Макіївський. Видобувають у районі флюсові

вапняки та вогнетриви. Кольорова металургія набагато поступається

чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво

цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки

кольорових металів). Донецький район має також потужну хімічну

промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в

Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в

Рубіжному. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з

виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У

районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий

завод, Словянське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі,

а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія органічного синтезу.

Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ.

Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і

пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні

вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із

Стаханова. У районі добре розвинулося важке машинобудування.

Найбільші його підприємства знаходяться в Краматорську. Тут

виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне

устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів,

залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на

машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки,

Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості – у Макіївці,

Дебальцевому, Словянську. Прокатне машинобудування забезпечується

вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь,

тепловози – Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в

Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин.

Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у

Донецьку, Слов’янську і Торезі. Район має потужну будівничу індустрію,

підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах.

Найбільшого розвитку досягла цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і

Караматорськ) та скляна (Костянтинівка) промисловість. Виробляють

також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби,

залізобетонні конструкції. Природні умови і потреби міського населення

сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% с/г угідь

припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн га. З них

близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% - під кормовими.

У с/г тваринництво домінує над рослинництвом. Тваринництво має

молочно-мясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В

найбільш індустріальній частині району с/г має приміський характер.

Південь і північ Донецького району спеціалізуються на вирощуванні зерна,

насамперед озимої пшениці та соняшнику. Підприємства, що

переробляють с/г продукцію, зосереджені переважно у найбільш

промислових вузлах. Їхня продукція – борошномельно-круп’яна, мясна,

молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська.

Розвинута в районі соляна промисловість. Тут зосереджено 75% видобутку

в країні харчової солі. Легка промисловість використовує місцеву і довізну

сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. Серед найбільших

підприємств району – Донецький бавовняний та Луганський

тонкосуконний комбінати, трикотажні підприємства – Луганська,

Донецька, Маріуполь, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська,

Костянтинівська, Артемівська. В багатьох містах району є швейні цехи і

фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами

перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим

показником на залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж

найбільша і становить 56 км на 1000 кв км території. Основними

електрифікованими залізницями є Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ

– Кривий Ріг, Іловайськ - Слов’янськ – Лозова – Харків, Слов’янськ –

Донецьк – Маріуполь. Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає

автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк –

Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве –

Донецьк – Запоріжжя. Промисловими вузлами району є: Донецько-

Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський,

Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-

Рубіжанський.

2.2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку

Донецького економічного району.

З Придніпров’я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з

Карпатського району – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із

Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої

промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей

район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем

Донецького економічного району – територіальна нерівномірність

розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої

багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов’язана з

використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також

проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу,

господарство яких тісно пов’язане з вуглевидобутком. Закриття шахт

породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання

обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції,

високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема

водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення

повітря, ґрунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький економічний

район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-економічного

розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ,

структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення

соціальних проблем тощо.

2.3. Особливості формування і функціонування ТВК Донецького

економічного району.

Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський,

Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-

Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.

Провідні галузі Донецько-Макіївського промислового вузла – вугільна

промисловість і Чорна металургія. У межах вузла розташовані

підприємства чорної металургії. Це Донецький і Макіївський металургійні

заводи, Харцизький трубний завод. Машинобудівні підприємства є в

Донецьку, Макіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова

галузі промисловості. Донецьк – важливий залізничний вузол, що об’єднує

6 станцій. Маріупольський промисловий вузол зосереджує два великих

металургійних комбінати, виробництво залізничних цистерн і

металургійного устаткування, підприємства коксохімії. Тут є підприємства

легкої (швейна, взуттєва, трикотажна) та харчової (м’ясна, молочна,

рибоконсервна, борошномельна, хлібопекарська, кондитерська) галузей

промисловості. Маріупольський порт – найбільший на Азовському морі.

До Горлівсько-Єнакієвського промислового вузла належать Горлівка,

Єнакієве, Дебальцеве, Пантелеймонівка та Ясинівка. У промисловому

вузлі зосереджені вугільна, хімічна, коксохімічна, металургійна і

машинобудівна галузі промисловості. На базі Горлівського і Єнакієвського

коксохімічних заводів виробляють аміак і гранульовані добрива

(Горлівське ВО “Стирол”). У Горлівці випускають вугільні комбайни та

інше шахтне обладнання. На території вузла знаходиться Микитівський

ртутний комбінат. Єнакієве – великий центр вугільної, коксохімічної,

металургійної та цементної промисловості. До складу Краматорсько-

Костянтинівського промислового вузла входять Краматорськ, Слов’янськ,

Артемівськ, Часів Яр та ін. Вузол спеціалізується на важкому

машинобудуванні, чорній та кольоровій металургії. Розвинуті тут також

хімічна промисловість, промисловість будівничих матеріалів, видобуток

вогнетривких глин і кам’яної солі. Промисловість вузла працює на

електроенергії Слов’янської і Миронівської ДРЕС. До Луганського

промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу

спеціалізацію вузла складають транспортне (тепловозобудівний завод), а

також важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів,

деталей до автомобілів і с/г машин, санітарно-технічного обладнання,

труб. Легка промисловість представлена швейною, текстильною,

взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова промисловість (молочна,

мясна і кондитерська). До Лисичансько-Рубіжанського промислового

вузла входять Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Рубіжне і Кремінна. У вузлі

найбільшого розвитку набула хімічна промисловість. Працюють

підприємства вугільної, будівної індустрії, виробляється скло, продукція

легкої і харчової промисловості. До Стаханово-Алчевського промислового

вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та ін.

Розвинута вугільна і коксохімічна промисловість, чорна металургія,

машинобудування, будівна індустрія. Є підприємства легкої і харчової

промисловості. З Донецького економічного району відправляють до інших

районів країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні

машини та устаткування, добрива, продукцію АПК.

Висновок

Нафтова промисловість є головною для світової економіки.

Досягнення Україною незалежності й розпад колишнього єдиного

союзного паливно-енергетичного комплексу вимагає якнайшвидшого

рішення двох взаємозалежних проблем: формування раціональної

структури нафтогазової промисловості й пошук шляхів максимального

забезпечення нашої країни власними ресурсами енергоносіїв у

специфічних умовах переходу до ринкової економіки.

Необхідне збільшення обсягів пошуково-розвідувального й

експлуатаційного буравлення, технічного переоснащення геофізичних,

бурових і нафтогазовидобувних підприємств, створення власного

нафтогазового машинобудування, наукового забезпечення всього циклу

робіт. Однієї з першочергових завдань є реконструкція нафтопереробних

заводів, введення в експлуатацію новітніх технологій.

Варто вирішити проблемні питання енергозбереження, охорони

навколишнього середовища й продовження наукових досліджень у цій

галузі.

Донецький економічний район, безперечно, має перспективи

дальшого соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать

насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства,

державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Список літератури:

1. «Розміщення продуктивних сил України» за ред. проф. Є.П.Качана –

Київ: Юр. книга, 2001

2. В.К.Симоненко “Регионы Украины, проблемы развития”. - Киев:

Наукова думка, 1997

3. Д.Н. Стеченко «Розміщення продуктивних сил і Регіоналістика»

Навчальний посібник – Київ «Вікар», 2001

4. Козлов И.В. Хрестоматия по экономической географии СССР:

Пособие для учителя / cост. И. В. Козлов. – М.: Просвещение, 1979

5. Н. Евдощук. “О возрождении геологоразведочных работ на нефть и

газ” //Экономика Украины.-1998

6. О.Главаги, Г.Бурлака. “Состояние и перспективы

нефтеперерабатывающей промышленности Украины” //Экономика

Украины.-1997.