Контрольная работа история принятия конституции США 1787 года

Подождите немного. Документ загружается.

Донецький національний університет

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії

Конституція Сполучених Штатів Америки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з історії країн Західної Європи та Північної Америки у Новий час

Разумович Д.А., студентки

4 курсу заочного відділення

спеціальності «Історія»

Викладач:

Бочарова О.С.,

кандидат історичних наук

Донецьк - 2009

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Шлях до Конституції США 1787 року 4

1.1. Перший та Другий Континентальні Конгреси 4

1.2. Декларація Прав Вірджинії 5

1.3. Декларація Незалежності 6

1.4. Конституції Штатів 8

1.5. Статті Конфедерації 9

Розділ 2. Передумови прийняття Конституції США 1787 року 11

Розділ 3. Розробка і ратифікація Конституції США 1787 року 13

3.1. Розробка Конституції 13

3.2. Ратифікація Конституції 18

Висновки 20

Список використаної літератури 23

Вступ

Конституція Сполучених Штатів Америки є однією з найдавніших

діючих писаних конституцій у світі. Вона закріпила форму правління, систему

вищих органів державної влади, права й свободи громадян, основи

федералізму. Це перша у світі демократична конституція, незважаючи на багато

анахронізмів, вона і понині шанується громадянами своєї країни, що бачать у

ній вищу гарантію для суспільства, заснованого на свободі. Конституція

Сполучених Штатів стала взірцем для численних конституцій у різних країнах

світу. Протягом більш ніж двохсот років Конституція спрямовувала розвиток

урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності,

індивідуальної свободи, економічного зростання і суспільного прогресу. Своєю

стабільністю ця Конституція завдячує простоті та гнучкості положень.

Задекларована як правовий каркас, що мав слугувати людей у тринадцяти

різних колоніях, розсіяних на узбережжі Атлантичного океану, вона містить

настільки продумані положення, що й досі, з доданими лишень двадцятьма

сімома поправками, задовольняє потреби всього населення країни.

Дослідженню Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року, присвячено

ряд наукових праць таких авторів, зокрема: В. Бернхем

, В. К. Забігайло

, Д. П.

Каррі

, А. Невінс та Г. Коммандер

, В. А. Ніконов

, А. А Мішин та Є. Ф.

Язьков

, В. В. Согрін

, Б. М. Шпотов

, Б. А. Ширяєв

Мета контрольної роботи проаналізувати шлях до створення та історію

прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки.

Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: пер. з англ. – К.: Вид-во «Україна», 1999. – 554 с.

Конституция США и реальный правопорядок / Отв. ред. В. К. Забигайло; АН УССР, Ин-т госуд. и права. – К.:

Наук. думка, 1987. – 294 с.

Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: пер. з англ. – К.: Веселка, 1993. –

192 с.

Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой державы. – Телекс, - Нью-Йорк.

1991. – 440 с.

Никонов В. А. Советские историки о принятии Конституции США.: Доклад на сов.-амер. науч. конф., посвящ.

200-л. Конституции США в ун-те штата Нью-Йорк // Вестник Московского ун-та. Сер.8. История – 1988. - №6.

– С. 39-55.

Конституция США: История и современность / Под ред. А. А. Мишина, Е. Ф. Язькова. М.: Юрид. лит., 1988. –

320 с.

Согрин В. В. Принятие Конституции США: мифы и реальность // Новая и новейшая история. – 1987. - №2. –

С. 41-58.

Шпотов Б. М. Создание Конституции США и проблема демократии (1787) – в кн. Американский ежегодник,

1977. – М., 1977. – С. 109-132.

Ширяев Б. А. Политическая борьба в США 1783-1801. – Л.: изд-во Ленинград. ун-та, 1981. – 199 с.

Розділ 1. Шлях до Конституції США 1787 року

Перш ніж почати розглядати шлях до прийняття Конституції Сполучених

Штатів, потрібно відзначити, що історія цього документа нерозривно зв'язана

Війною за Незалежність (1775-1783)

1.1. Перший та Другий Континентальний конгреси

Після Семирічної війни до економічного гніту, що підсилився, додався

прямий політичний диктат метрополії. Провінції не тільки вперше випробували

на собі тягар «оподатковування без представництва», але й відчули багато

інших проявів сваволі: скасування судів присяжних, недоторканність житла й

власності, основ Хабеас Корпус Акт, скорочення прерогатив і розпуск

асамблей, створення й розквартирування постійної армії в мирний час,

піднесення військової влади над цивільної, регламентацію виробництва й

торгівлі. З ініціативи законодавчих зборів Вірджинії, що звернулися до всіх

колоній із закликом скликати щорічно конгрес для обговорення спільних

інтересів Америки.

5 вересня 1774 року у Філадельфії в Карпентанс Холі зібрався Перший

Континентальний конгрес, у якому були представлені 12 колонії

. Серед

делегатів конгресу були Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін, Джон

Адамс й інших видатних діячах. В ході з'їзду було вироблено ряд важливих

документів, які мали намір добиватися для колоній права самоврядування. Була

видана «Декларація прав і скарг», яка містила заяву про права американських

колоній на «життя, свободу і власність», а також висловлювала протест проти

митної та податкової політики метрополії. Було прийнято рішення про

оголошення торгового бойкоту метрополії. Починаючи з 1 грудня 1774 року

була заборонена як покупка англійських товарів, так і продаж американських

товарів англійцям. Це рішення було відповіддю на блокаду Бостона

англійським флотом. Виконання рішень конгресу було покладало на виборні

комітети зв'язку в колоніях.

Основним досягненням цієї війни є завоювання незалежності, створення єдиної федеративної республіки,

конституційної та правової інституціоналізацію буржуазно-демократичних прав і свобод.

У Першому Континентальному Конгресі приймали участь 12 штатів, відсутні були представники Джорджії.

У квітні 1775 року відбувся бій при Лексингтоні, який поклав початок

національно-визвольній війні.

Другий Континентальний конгрес

зібрався 10 травня 1775 року у

Філадельфії у його роботі брали участь 65 депутатів від всіх американських

колоній

. Фактично другий Континентальний конгрес взяв на себе роль

національного уряду в ході Війни за незалежність США.

Його було відкрито заколотним органом, який звернувся до короля з

останнім примирливим посланням. Делегати конгресу, були вибрані не

колоніальними асамблеями, а революційними конгресами та конвентами, вони

були настроєні досить рішуче.

Результати роботи Конгресу:

- 10 травня 1776 Конгрес видав резолюцію, за якою будь-якій колонії, яка

не має уряду, слід сформувати уряд.

- 15 травня 1776 Конгрес видав преамбулу, в якій пропонувалося

відмовитися від клятви вірності англійській короні.

- 4 липня 1776 була підписана Декларація незалежності США, яка стала

самим важним документом, виробленим в ході роботи конгресу. Декларація

незалежності стала першим документом, в якому колонії іменувалися, як

«Сполучені Штати Америки».

- 14 липня 1776 Конгрес прийняв рішення про створення

Континентальної армії і призначив Джорджа Вашингтона

головнокомандувачем американським військом.

- 15 листопада 1777 були видані «Статті Конфедерації», які стали першим

конституційним документом Сполучених Штатів.

1.2. Декларація прав Вірджинії 12 червня 1776 року

Величезний вплив на хід революційних подій і на політико-правову

свідомість колоністів зробила Декларація прав Вірджинії, схвалена конвентом

Вірджинії 12 червня 1776 року. Ця декларація є одним з найважливіших

документів в історії американського конституціоналізму. У Декларації прав

Другий Континентальний Конгрес – це з’їзд представників американських колоній Великої Британії який

проходив з 10 травня 1775 року по 1 березня 1781 року (до ратифікації Статей Конфедерації).

Але слід зазначити, що представники від Джорджії приєдналися до Конгресу тільки 20 липня.

Вірджинії було проголошено, що «всі люди по природі своєї однаковою мірою

вільні й незалежні й мають властивими ним правами, від яких вони не можуть

відмовитися самі або позбавити таких своє потомство. До числа таких

властивих прав відносилися права: «на життя і свободу із засобами придбання і

володіння власністю, правом на прагнення до щастя і безпеки та їх

придбання».

Оскільки в американських колоніях величезне значення мало

питання про релігійну свободу й терпимість, великий резонанс у колоніях

викликало положення декларації про те, що вибір релігії й «та спосіб її

сповідання можуть бути визначені тільки розумом та переконанням, а не силою

та насильством».

У декларації проголошувалося, що «Вся влада належить

народу і, внаслідок цього, виходить від народу, і всі посадові особи є

довіреними слугами народу і постійно несуть перед ним відповідальність».

Особливе значення для свого часу мала ст. 3 декларації, у якій було закріплено

одне з найбільш революційних вимог тієї епохи - право народу на зміну уряду,

його скинення, якщо воно буде діяти всупереч інтересам народу. Унікальною

особливістю декларації було положення про те, що «свобода друку є одним з

оплотів свободи взагалі, і вона ніколи не може бути обмежена ніким, крім

деспотичного уряду».

1.3. Декларація незалежності 4 серпня 1776 року

Видатну роль у розвитку американської демократії й конституціоналізму

зіграла Декларація незалежності прийнята 4 серпня 1776 року. Для

вироблення тексту декларації було створено комітет до якого увійшли

представники 5 колоній: Джон Адамс (Масачусетс), Бенджамін Франклін

(Пенсільванія), Томас Джефферсон (Вірджинія), Роберт Лівінгстон (Нью Йорк)

і Роджер Шерман (Коннектикут). Основну роботу з написання декларації

виконав Томас Джефферсон. Проект Джефферсона з незначними редакційними

виправленнями Джона Адамса й Бенджаміна Франкліна 28 червня був наданий

Раздел 1 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-

declaration-of-rights

Раздел 16 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-

declaration-of-rights

Раздел 2 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-

declaration-of-rights

Раздел 12 Декларации прав Вирджинии от 12 июня 1776 года // http://www.icitizenforum.com/russian/virginia-

declaration-of-rights

конгресу. 2 липня почалося обговорення проекту Декларації, у ході якого в

нього були внесені зміни

. Увечері 4 липня Декларація була одноголосно

схвалена

й засвідчена підписами президента конгресу Джона Хенкока й

секретаря Чарльза Томсона.

Цей документ мав для свого часу, безумовно, революційний характер.

Проголошення Декларацією незалежності колишніх англійських колоній

вільними й незалежними штатами означало появу на Атлантичному узбережжі

Північної Америки 13 незалежних суверенних держав. Декларація незалежності

не тільки пояснювала причини, що спонукали американців до відділення від

метрополії. Це був перший в історії документ, що проголосив принцип

суверенітету, як основи державного устрою. Її формулювання затверджували за

народом право на повстання й скинення деспотичного уряду, проголошували

основні ідеї демократії - рівність людей, їх невід'ємні права, серед яких право

на життя, свободу й на прагнення на щастя. Декларація стала не тільки

свідоцтвом про народження нової держави, але й визнаним пам'ятником

американської літератури: Джефферсону вдалося виразити відомі принципи й

ідеї чудовою мовою, у короткій і доступній формі.

Церемонія підписання відтвореної на пергаменті Декларації відбулася 2

серпня 1776 року, коли слідом за Джоном Хенкоком поставили свої підписи

ще 55 чоловік. Імена всіх 56 чоловік, що підписали Декларацію ввійшли в

історію США, їм присвячено багато літератури й меморіал у Вашингтоні.

Оригінал Декларації, що зберігався в Бібліотеці конгресу, у грудні 1952 року

був перевезений у будинок Національного архіву США на Конститьюшн-

Авеню у Вашингтоні й поряд з оригіналами Конституції США й Білля про

права представлений для огляду у виставочному залі. День прийняття

Декларації - 4 липня - став національним святом США - Удень незалежності,

щорічно врочисто відмічуваним всією країною.

Хоча в декларації вжиті слова «Сполучені Штати Америки», це не

значить, що були створені США в сучасному розумінні цього слова, як єдина

Зокрема було вилучено розділ, який засуджував рабство й работоргівлю.

Делегація Нью-Йорка в голосуваннях 2 і 4 липня не брала участь через відсутність у неї необхідних

повноважень і приєдналася до загальної думки тільки 15 липня.

федеративна республіка. Сам акт оголошення колишніх британських колоній

незалежними суверенними державами був подією виняткової важливості не

тільки для самих американців, але й для всього іншого світу. Декларація

обійшла мовчанням питання про рабство, принцип рівноправності вона

поширювала не на всіх людей, а тільки на білих чоловіків-власників, тому що

корінні жителі Америки - індіанці, які не були рабами, не включалися в

політичну спільність, як і раби. У цьому переліку немає права приватної

власності. Томас Джефферсон не випадково «забув» включити приватну

власність у декларацію. Він не вважав володіння приватною власністю

природним правом людини. На його думку, вона була продуктом історичної

еволюції. Виключення права приватної власності з переліку природних прав

зовсім не означало його скасування, що було б просто немислимим у Америці.

Декларація незалежності ніколи не була юридичним документом у

власному розумінні слова й не входить у корпус діючого американського права,

але її підписання дуже вплинуло на весь хід розвитку американського

конституціоналізму, на політичну й правову свідомість американського народу.

1.3. Конституції штатів

10 травня 1776 року Другий Континентальний конгрес прийняв

резолюцію, що пропонувала колоніям створити власні уряди, які б щонайкраще

сприяли щастю й безпеці їхніх засновників

. Всі конституції штатів

починалися з Декларації прав або з Білля про права, у яких перераховувалися

традиційні для англійських підданих права й свободи - звільнення з-під варти

під необтяжливу заставу, заборона жорстоких покарань, швидкий і

справедливий суд. У конституціях закріплювалися й такі права й свободи,

якими не наділялися тодішні англійці: свобода друку й вибору, право більшості

на заміну й зміну уряду. Деякі штати додавали в цей перелік права, запозичені з

англійських конституційних документів або власного політичного досвіду:

свобода слова, зборів, петицій, носіння зброї, недоторканність житла, заборона

законів, що мають зворотну чинність. У ряді штатів заборонялися вилучення

Однак процес прийняття колоніями конституцій почався трохи раніше, а саме коли 6 січня 1776 року Нью-

Гемпшир прийняв першу конституцію, і закінчився повністю лише 13 червня 1784 року, коли цей же штат

прийняв свою другу конституцію. Моделлю для багатьох штатів послужила конституція Вірджинії, прийнята

29 червня 1776 року.

власності без належної компенсації, застосування законів воєнного часу в

мирний час, примус давати показання проти самого себе та інші.

Всі конституції виходили із принципу поділу влади, схиляючись до

моделі Локка з її верховенством парламенту. Проголошення всіма

конституціями принципу народного суверенітету не перешкодило засновникам

наділити політичними правами, насамперед виборчими, тільки власників. Для

заняття виборних посад більшістю штатів не тільки вводився високий

майновий ценз, але й обмеження по релігійній ознаці. Конституції штатів

приймалися конвентами, тобто установчими зборами. Для їхньої зміни лише

деякі конституції передбачали особливу процедуру. В інших штатах поправки

приймалися в тому ж порядку, що и самі конституції, тобто. спеціально

скликаними конвентами.

1.4. Статті конфедерації.

У червні 1776 року Другий Континентальний конгрес призначив комітет

для підготовки Статей конфедерації. Підготовлений ним проект був схвалений

конгресом 15 листопада 1777 року. Однак процес ратифікації всіма 13

штатами затягся на три із зайвим року, і Статті конфедерації набули чинності

тільки 1 березня 1781 року. Статті конфедерації юридично оформили й

закріпили, як сказано в преамбулі, створення «вічного Союзу між Штатами». У

статті II особливо підкреслювалося, що «кожен штат зберігає своє

верховенство, свою свободу і незалежність, так само як століття владу, всю

юрисдикцію і всі права, які не були надані дослівно цією конфедерацією

Сполученим Штатам, які зібралися на Конгрес»

. У статті І сказано «Ця

конфедерація має носити назву Сполучених Штатів Америки»,

що повинно

розумітися як держави Америки що об'єдналися. Мова йшла про 13 незалежних

республік: Нью-Гемпшир, Массачусетс-Бей, Род-Айленді і плантації Провіденс,

Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Делавер, Меріленд,

Віргінія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія.

Конфедеративний союз 13 суверенних штатів ставив перед собою

насамперед зовнішньополітичні завдання. У тодішніх умовах це була війна за

Вторая Статья Конфедерации. http://onrevolution.narod.ru/index.html

Первая Статья Конфедерации. http://onrevolution.narod.ru/index.html

незалежність проти Британії. Не дивно, що після перемоги й здобуття

незалежності в повному обсязі цей союз втратив свій зміст. Конфедерація

Сполучених Штатів Америки не була державою у власному розумінні слова.

Вона являла собою не союзну державу, а союз самостійних держав. Тому Статті

конфедерації являють собою якийсь різновид міжнародного договору, а не

основний закон єдиної держави. Хоча конфедеративний союз суверенних

американських штатів і не був державою у власному розумінні слова, але в

його рамках були закладені деякі економічні, політичні й психологічні основи

тої американської державності, юридичною основою якої з'явилася Конституція

1787 року. Статті конфедерації не встановили єдиного громадянства. У статті

IV говориться про «вільних жителів кожного із цих штатів», про «вільних

громадян у різних штатах» (із числа їх виключаються не тільки раби, але й

паупери, бурлаки й особи, що ухиляються від правосуддя), а не про громадян

союзу. Для більше зручного керування справами сполучених штатів відповідно

до Статей конфедерації засновувався Конгрес (фактично зберігався старий

Континентальний конгрес), до складу якого входили делегати, щорічно

призначувані штатами у встановленому ними порядку. Делегати могли бути в

будь-який час відкликані й замінені іншими. Кожний штат у Конгресі мав один

голос. У випадку розколу (наприклад, два - за, два - проти) делегація втрачала

свій голос. Конгрес не був парламентом у звичайному для того часу розумінні.

Він являв собою збори дипломатів, а делегати були не депутатами, а

дипломатичними агентами. Конгрес формально мав всі зовнішньополітичні

повноваження. Він повідомляв війну й укладав мир, посилав і призначав послів,

укладав міжнародні договори, управляв торгівлею з індійськими племенами. У

внутрішній сфері його повноваження були досить скромними. Досить сказати,

що він не мав права оподатковування й тим самим був позбавлений власної

фінансової бази. Всі військові й інші заходи Конгресу фінансувалися штатами.

Хоча він формально мав право встановлювати стандарти грошових одиниць,

фактично штати чеканили власну монету. Таким чином, вузькість обсягу

повноважень збільшувалася організаційним безсиллям Конгресу (для

прийняття найбільш важливих рішень необхідно була згода 9 штатів з 13).