Контрольна робота - Зовнішня політика князів Київської Русі

Стратегічно вигідне розташування Києва на торговому шляху “з

варягів в греки” дало можливість варяжським князям створити в

ньму свою головну базу, контролювати дніпровську торгову

артерію, підкорити східно-слов’янські племена. Було створене

політико-єкономічне об’єднання, яке змогло кинути виклик

могутній Візантійській імперії.

Другий період за правління Володимира Святого (980-

1015) та Ярослава Мудрого (1036-1054) – період консолідації.

Експаніонізм попереднього періоду поступається місцем

внутрішній розбудові держави, міжнародна політика

характеризується намаганнями одержувати дівіденди за рахунок

політичних, торгових угод, підкріплених династичними

шлюбами. І головне, з введенням християнства Русь ввійшла до

когорти передових європейських країн, що давало їй змогу

проводити зовнішню політику спираючись на підтримку

патріархів церкви.

Останній період характеризувався руйнівними

міжусобицями на фоні зростаючої загрози вторгнень кочових

племін та економічна стагнація внаслідок падіння значення

“варязького” торгового шляху, пограбування хрестоносцями

Константинополя в 1204р. та занепаду Абасидського халіфату –

торгових партнерів Києва. В цей період за виключенням часу

правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава,

зовнішня політика була зведена князями до спроб знаходити

собі тимчасових союзників для здобуття трону в Києві. Після

зруйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським

1169р. його політико-єкономічне та міжнародне значення було

майже нульовим. Все це дало змогу ордам монголів 1240р.

остаточно зруйнувати залишки великої Київської Русі.

Література

1. Історія України. Під редакцією В.А.Смолія.- К.,

Альтернативи, 1997.

2. Історія України. Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич Я.Д.

та ін.- Львів: Світ, 1998.

3. Україна: історія. О.Субтельний- К: Либідь, 1994.