ятвягів було вчинено людські жертвоприношення. Цього дня фанатичний
натовп убив якогось Федора Варяга та його сина – обидва були християнами.
Але система „шестибожжя” з головним богом Перуном не виправдала
надій Володимира, оскільки не прискорила процесу об’єднання земель, який
наприкінці Х століття набув виразного конфедеративного характеру. До того
ж воїни-дружинники молилися й далі Перуну, ковалі – Сварогу, землероби –
Ярилу, мореходи – Стрибогу тощо.
Можливо, не без впливу жерців та характерників навіть сини Володимира
намагалися ігнорувати загальнодержавні інтереси, замикаючись лише на
питаннях життєдіяльності своїх уділів. Відцентрові тенденції спостерігалися
в Полоцькій, Древлянській та Новгородській землях. Крім того, волхви
примушували удільних князів приносити в жертву богам іноземців-християн,
що аж ніяк не сприяло приїзду на Русь зарубіжних фахівців. Язичество
культивувало й інші старі звичаї: на Івана Купала в кожному населеному
пункті топили в річці чи озері найвродливішу дівчину, для загробного життя
померлого глави сім’ї вбивали його дружин і наложниць. Загалом жерці були
зацікавлені в посиленні свого впливу на князів та їхнє оточення на місцях, і
централізація їх не влаштовувала.
Існує припущення, що вже 860 р. Патріарх Фокій, прибувши з Візантії до
Переяслава, призначив там митрополитом Михайла. Вибір цього міста не був
випадковим: у ІХ ст.. сильне переяславське князівство простягалося на сході
до Волги, а на північному сході – до нинішньої Московської області.
Мабуть, легендою є відомий сюжет у „Повісті минулих літ” про те, ніби-
то Володимир приймав представників різних релігій, аби переконатися, яка з
них найбільш прийнятна для Русі. Насправді вибір християнства
візантійського обряду фактично був зумовлений всією історією відносин Русі
з Новим Римом. Саме Візантія заклала основи східноєвропейської цивілізації,
носіями якої стали болгари, греки, білоруси, росіяни, серби, українці та інші
народи.