Контрольна робота - Історія заселення та походження назв нашого краю
Подождите немного. Документ загружается.
Донбаська нацiональна академія будiвництва
Кафедра прикладної лінгвістики та етнології
Секція української мови та народознавства
Контрольна робота
з дисципліни "Українознавство"
Студентки Вибиванець Т.В.
Група ЗВВП-42
Контрольну прийнято
на перевірку _________________
Викладач Новікова Ю.Н.____
Оцінка _________________
Макіївка, 2009 р.
Контрольна робота
Розділ I. Історія заселення та походження назв нашого краю.
Завдання 2. Розкрийте походження назви свого рідного міста чи селища.
У 1869 році ДжонХ ьюз, у народі відомомий як Юз, викупив права на будівництво
металургічного заводу. З будівництвом заводу історіки пов'язують виникнення міста
Донецька. К тому часу там вже існували слободи Олександрівка, Олексіївка, Авдотьїно,
Грігор'ївка, Семенівка, хутор Овечій. Біля будівництва виник поселок, який злився з
шахтарским селищем Олександрівського рудника та був назван Юзовкою в честь Джона
Хьюза засновника будівництва заводу. Коли Юзовка почала розростатися їй надали
статус міста.
Під час Громадянської війни 1918-1920 роки місто було захвачено немецькіми
завойовниками та білогвардейцями. Поки вони вирішували як назвати місто , місто пару
тижнів називалося Троцьк. 24 квітня 1924 року місто було офіціально перейменоване у
Сталіно, а Юзовський округ у Сталінський.
У 1961 році Сталіно було переіменовано у Донецьк, а Сталінська область стала
Донецькою. Назва Донецька походить від назви річки, яка протікає в Донецькій області -
Северський Донець.
Сьогодні Донецьк - це великий промисловий, адміністративний , культурний центр
Донбасу. Це місто "мільйона троянд", яким ми дуже пишаємося!
Завдання 3. Запишіть усі відомі вам призвища Вашого роду. Поясніть їх походження і
значення.
Семененко- це прізвище походить від імені Семен, гадаю, що це українське прізвище так
як воно закінчується на -о-.
Ємєльянов- це прізвище походить від імені Ємєльян, якщо перекладати з латинської
мови, то- "соперник, участник змаганнь".
Терских- це прізвище походить від "терских казаков", що в свою чегу походить від реки
Терек що на Кавказі. Це прізвище російське.
Юрко- прізвище походить від ім'я Юра.
Вільний- прізвище від слова "воля, свобода".
Вибиванець- це прізвище походить від слова -"вибивати". Вважаю, що це українське
прізвище.
Вороб'йов- походить від "воробей".
Розділ ІІ
Давня звичаєвість та обрядовість Донеччини
Завдання 2. Розкрийте письмово значення одного з поданних прислів'їв (оберіть
прислів'я з переліку, поданого нижче, за першою буквою Вашого прізвища)
в. Хто не дотримує слова, той сам себе зневажає.
Людина яка не дотримує слова, вона не може назвати себе на сто відсотків честною
людиною. Якщо ти не дотримуєш свого слова потім тобі стає соромно і у душі ти себе
картаєш за те що пообіцяв і не виконав. Кожна людина зобов'язана виконувати свої
обіцянки, дотримувати слова, тому що слово-це запорука того, що тобі вірять. Ти можешь
нічого не мати і будучі чесною, обов'язковою людиною, яка говорить і виконує, при
обіцянці на слово тобі повірять і незамислюються, що ісхід справи може бути якимось
іншим за той який запропонував ти.
Слово-це такий собі "гарант" і якщо ти його не дотримуєш, тобі більше не вірять,
вважають тебе "разгільдяєм", людиною якій більше не можна вірити, довіряти і із-за
цього тебе мучає совість, ти себе картаєш, і кожен раз ти ловишь себе на думці, що
навіть у власних думках, яких ніхто не чує ти сам себе зневажаєшь за те, що не дотримав
слова і це соромно.
Треба тримати слово і люди будуть тебе цінувати як людину, яка чесна на сам перед
перед собою.
Завдання 3. Дайте письмово характеристику понять:
"господарські будівлі двору", "господарські споруди села", "прізвище", "заповідник",
"музей", "театр", " лавра".
Прізвище-найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що
передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість.
Заповідник-Територія або архітектурна споруда, яка перебуває під охороною держави (з
метою збереження тваринного та рослинного світу, всього природного комплексу чи
пам'яток старовини тощо).
Музей-1. Культурно-освітній та науково-дослідний заклад, що збирає, вивчає, експонує та
зберігає пам'ятки матеріальної й духовної культури, природничо-наукові колекції тощо. //
2. переносне розмовне значення -зібрання яких-небудь речей.
Театр, -у, ч. 1. Вид мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори
перед глядачами. Різновид театру :
Театр абсурду – один з виявів модернізму в театральному мистецтві; вистави цього
театру безсюжетні, слово і сценічна дія фрагментарні.
Театр тіней: вид театрального видовища, в якому зміст розкривається за допомогою
динамічних кадрів – картин проектованих на екрані фігурок з картону, шкіри, кольорової
плівки. 2. Установа, організація, що здійснює сценічні вистави певним колективом
артистів. 3. Приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. // Присутні на виставі;
глядачі. 4. заст. Вистава, спектакль. 5. чого, перен. Місце, де відбуваються значні події
(воєнні дії тощо).
Театр воєнних дій – частина території континенту з морями, що омивають її, або
акваторія океану (моря) з островами і прилеглим узбережжям континентів, а також
повітряний простір над ними, в межах яких розгортаються стратегічні угруповання
збройних сил і можуть вестися воєнні дії. 6. Сукупність драматичних творів того чи
іншого автора, жанру тощо.
Лавра- Великий православний чоловічий монастир, підпорядкований у своїй діяльності
найвищій церковній владі.
Господарські будівлі двору
На подвір'ї українського селянина, як правило, розміщувався цілий комплекс житлових та
господарських споруд, які забезпечували всі потреби родини протягом року. Подвір'я
українського господаря неможливо уявити без огорожі, яка служить перешкодою для
диких звірів або чужої худоби. Без огорожі жив тільки недбалий, ледачий селянин, якого
вважали пропащим. За давніх язичницьких часів огорожа виконувала насамперед роль
магічного оберега — це було замкнуте коло, куди не могла проникнути нечиста сила.
Тому в деяких регіонах і досі зберігся звичай не тримати довго відчиненими ворота чи
хвіртку, а зачиняти їх швидко, як тільки увійдеш чи в'їдеш у двір. Огорожі, так як і хати, в
Україні відрізняються великою різноманітністю. В Карпатах — це жердини, прикріплені
до стовпів, або частокіл. На заході Карпат — тин, плетений з гілок смереки, ліщини чи
лози. Найкращим магічним оберегом вважається тин з осики, бо вона охороняє від
нечистих духів. {У_деяких районах Полтавщини, Полісся, Поділля переважають плетені
огорожі, що мають дашок над ворітьми та хвірткою. Такі огорожі називаються тином або
парканом. У степовій зоні та на Подністров'ї традиційно обгороджують двори кам'яними
мурами, які подекуди були надто високими, що нагадувало фортеці. Проте переважна
більшість таких огорож має висоту від 80 см. до 1 м. На межах іноді робили перелаз, щоб
зручніше ходити до сусіда: тут тин чи пліт був нижчим, а внизу прибивали дошку або
колоду, щоб зручніше перелазити.
На подвір'ї, крім хати, були різні господарські споруди, які залишилися типовими і в
господарстві сучасного селянина, хоча деякі з них уже втратили своє практичне значення і
зникли або поступово змінилися іншими. Найбільш характерними господарськими
будівлями на Україні були:
колиба — щось на зразок хліва для волів. Це споруда, що мала три стіни й дах. Із
витісненням з сільського господарства коня зникає потреба в стайнях: які ще в XIX ст.
мали неабияке господарське значення. Для утримання корів будують хліви або
корівники (остання назва поширилася від колгоспної). Курей утримують в курниках-
спеціальних циліндричних спорудах з шатровим дахом або в хлівах разом з іншою
худобою. Для них роблять спеціальні сідала, ставлячи жердини, драбинки тощо. Свиней
відгодовують в спеціальних сажах або кучах (Прикарпаття).
Відомі в Україні ще й інші господарські споруди для зберігання збіжжя, дров, вуликів,
возів, реманенту. Клуня або стодола використовувалась як будівля для обмолоту,
сушіння снопів, зберігання жита, пшениці, ячменю, соломи. Колись була потреба мати в
стодолі свій тік, на якому молотили снопи. Нині такі споруди вже втратили своє значення,
оскільки сучасний господар не є власником великого поля, а готове зерно переважно
купує. Для зберігання сіна в Карпатах будують спеціальні обороги. Дрова зберігають в
спеціальних повітках, на Півдні — в сараях.
Майже по всій Україні неодмінною господарською спорудою залишається комора. З
коморою пов'язано чимало народних повір'їв та звичаїв. За часів Київської Русі комора
звалася ще кліттю, проте найдавніша письмова згадка слова «комора» зафіксована в
літописі 1219 р. Будувалися комори найчастіше разом з хатою. Подекуди в заможних
селян були окремі комори. В коморі не тільки зберігається зерно та різні харчові припаси,
в деяких місцевостях тут були цілі склади полотна, одяг, взуття та інші речі
господарського призначення. У весільному обряді комора грає надзвичайно важливу роль
— спальні для молодого подружжя. Коморі народ надавав особливої магічної сили: вона
рятувала дітей від лихого ока, зберігала цілюще зілля, мала чудодійну силу, яка
зачаровувала або очищала тих, хто в неї заходив. Комора є недосяжною для злих духів.
Тому перед весіллям сюди заносили коровай для очищення.
На подвір'ї має бути колодязь або криниця. Часто криниця була одна на цілу вулицю або
околицю, сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю
інформацію про життя села. Слово криниця за давніх часів означало «джерело», колодязь
на думку деяких мовознавців означає сам зруб із дерев'яних колод або похідне від
«холод». Якщо господар мав на подвір'ї власну криницю, то в спеку господиня зберігала в
ній молоко й масло, опустивши посудину на мотузці.
У кожному подвір'ї також були споруди для зберігання продуктів — погреби, льохи, або
пивниці (Галичина). Походження їх сягає найдавніших часів, коли людина просто
викопувала ями для зберігання овочів. Нині погреби мають підземну й наземну частини. В
погріб спускаються по драбині або сходами. Наземна частина має скошений дах, двері,
муровані стіни. Це дає змогу влітку зберігати продукти в прохолоді, а взимку температура
погреба дозволяє довго зберігати картоплю, буряки, капусту, м'ясо, сало, консерви.
Для зберігання возів, саней, човнів, реманенту служили спеціальні повітки або колешні,
возівні (Закарпаття). Добрий господар обов'язково мав свій транспорт: віз, гарбу, макару,
бричку чи безтарку. В Україні було чимало різних назв транспортних засобів, залежно від
їхнього розміру та призначення.
Господар дому, як правило, порядкував у клуні, майстерні, повітці, де зберігався
господарський реманент. Взимку лагодилися вози, кінська збруя, плелися рибальські сіті
тощо. Жінка господарювала в клуні, коморі, хаті. Взимку займалася ткацтвом,
вишиванням, лагодженням одягу, влітку — городом, заготівлею харчових продуктів.
Жіночим інвентарем були прялки, ткацькі станки (верстати), які влітку зберігалися в
коморі або на горищі, а взимку заносилися до хати.
Утримання господарського двору та реманенту було важливою складовою частиною
господарських робіт українського населення протягом багатьох століть.
Господарські споруди села- це споруди, які обслуговували цілий ряд життєво необхідних
для селянства процесів по переробці та зберіганню продуктів, а також забезпечували
виготовлення та ремонт знарядь праці, засобів пересування та ін.
Для переробки зерна на борошно традиційними для України були два типи мукомельних
споруд. Це млини, які використовували енергію води, та вітряки, що використовували
енергію вітру. Млини -- більш давній тип таких споруд, згадки про нього маємо ще у XIII
ст. Щодо вітряків, то найінтенсивніший розвиток їх будівництва на Україні припадає на
XVIII--XIX ст. Та й донедавна вони становили невід'ємну частку сільського краєвиду.
Ранні типи нерухомих вітряків -- рублених восьмигранних вертикальних башт на
могутніх підвалинах -- зберігалися на Поліссі майже до середини XX ст. Іншого типу
вітряки -- у вигляді восьмигранної з похилими стінами зрізаної піраміди, значно вищі за
поліські, були поширені на Чернігівщині та Волині. У лісостеповій та степовій смузі
побутували рухомі вітряки, які мали чотирикутну або квадратну в плані форму, з
вертикальними стінами, зведеними у зрубній чи каркасній техніці. Нерухомим лишався
тільки фундамент, заглиблений в землю. Дво- або трисхилі дахи цих вітряків укривали
соломою, деревом, іноді залізом. Архітектура вітряків була надзвичайно різноманітною --
одно- та двоповерхові, з ґанками, галереями та іншими деталями. Вхід до вітряків усіх
типів був просто знадвору, а віконця досить слабко освітлювали внутрішній простір.
Для переробки зерна на крупу окремі села мали спеціальні споруди -- крупорушка. Як
тяглову силу тут використовували коней або волів, котрі приводили в дію певну
механічну систему. Для переробки сім'я соняшника на олію застосовували різного роду
преси -- олійниці. Своєрідними типами технічних споруд були сільські сукновальні та
валила. Як і крупорушки та олійниці, за матеріалом та технікою вони відповідали
місцевим будівельним традиціям.
Особлива роль серед господарських споруд села належала кузні. Майже до середини
нашого століття ця невелика, маловиразна, але дуже важлива споруда була обов'язковою в
кожному селі. Серед господарських споруд села слід відзначити й цілу низку споруд для
ночівлі худоби при відгінному скотарстві на Поліссі та в Карпатах: стайні, стаєнки,
кошари та ін.
Розділ ІІІ
Давня матеріальна культура нашого краю
Завдання 1. Дайте визначення поняттям "промисел", "ремесло", "гончарство",
"гутництво", "ткацтво", "вишивка". Де знаходяться найдавніші центри промислу в
Україні?
Промисел, -слу, ч. 1. Добування засобів існування (про полювання на кого-, що-небудь,
ловлю когось, чогось, збирання чогось і т. ін.). // Заняття яким-небудь ремеслом з метою
добування засобів існування; дрібне ремісниче виробництво. // розм. Заняття чим-небудь
недозволеним, ганебним (крадіжкою, шахрайством і т. ін.). ** Відхожий промисел –
сезонна робота в містах, сільськогосподарських районах, куди йдуть селяни, залишаючи
на певний час своє господарство. 2. Місце, родовище, де добувають що-небудь; добувне
промислове підприємство. // Галузь промислового виробництва. 3. заст. Бойові дії проти
ворога; служба в армії. 4. рел. Прояв божественних сил, їх вплив на долю людини. **
Божий промисел – воля Божа.
Ремесло- мелкое ручное производство промышленных изделий,господствовавшее до
появления крупной машинной индустрии (а затем частичносохранившееся наряду с ней).
Для ремесла характерны: решающее значениеличного мастерства ремесленника,
индивидуальный характер производства(ремесленник работает один или с ограниченным
числом помощников
Гончарство, -а, с. Виготовлення посуду та інших виробів з глини; заняття гончаря.
Гутництво, -а, с., заст. Виготовлення виробів із скла; заняття гутника.
Ткацтво, -а, с. 1. Виготовлення, виробництво тканин; галузь текстильної промисловості,
пов'язана з виробництвом тканин.
Вишивка- Вишитий предмет або той, що вишивається. // рідко. Вишитий на чому-небудь
візерунок.
Гончарство — один з найдавніших видів народного ремесла. Уже трипільські гончарні
вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність.
Гончарство несе в собі незбагненно цінну інформацію про етнографічні особливості
побуту найдавніших племен і народів, що заселяла нашу землю в минулому. Зникли давні
міста, зіттліли вироби з полотна, шкіри, вкрилися іржею вироби з металу , зате горщик,
відкопанний археолагами, промовляє до нас від імені безіменного гончара, що жив тисячі
рокі тому. Знаючи геомагнітне поле Землі, вчені визначають вік гончарних виробів з
точністю до 25 років ( обпалений на вогні горщик, намагнітившись, залишається таким
впродовж багатьох століть). Кераміка ( гр. Керамос — глина) за часів середньовіччя
зазнала технологічних нововведень: застосування ножного гончарного круга, підполовних
розписів, виробництво кахлів та ін. В XVII ст. в Україні поширився один з різновидів
кераміки — майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України,
хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, а пізніше — в Опішні,
Косові та ін. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в
народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна нині й й
керамічна пластика : іграшка та скульптура. Серед керамічних виробів побутують миски,
полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила та ін. Традиції
гончарного виробництва й художнього оздблення в різних регіонах мають свої
різноманітності. Серед виробів керамічної пластика — баранці, леви, коні,олені, птахи,
дитячі свистунці, сюжетні набори скульптурок. Для українських гончарних ворибів
характерна глибока традиційність , пластична виразність, народна декоративність і
простота, яка надає самобутньому національного колориту. Нині керамічні промисли
існують у Вінниці, Коломиї, Косові, Мукачеві, Одесі, Опішні, Ужгороді, Черкасах та
інших містах і селах України.
Розділ ІV
Духовна спадщина Українців
Завдання 1. Запишить 5-6 приказок (про хліб, землю, воду, вогонь, родину, батьківщину,
честь, кохання та ін.)
Про хліб:
1. Яка пшениця, така й паляниця.
2. Калач пиїсться, а хліб ніколи.
3. Нагодуються калачем, та й у спину рогачем.
4. Хліб - всьому голова.
5. Паляниця- хлібові сестриця.
Про землю:
1. [Хто землю удобряє, тому й земля повертає.
2. Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить.
3. На чорній землі білий хліб родить.
4. Земля-трудівниця аж парує, та людям хліб готує.
5. На добрій землі що не посієш, те й вродить
Про воду:
1. У воді стоїть, а води просить
2. Води хоч втопись, та нема де напитись.
3. В решеті води не наносиш.
4. Чим глибше вода, тим більше риба.
5. Не виливай коломутну воду, доки чисту не знайдеш.
Про вогонь:
1. Огонь святий мститься, як його не шануєш.
2. Від злодія хата останеться, а від вогню і хата не останеться.
3. Вода як візьме другому дасть, а вогонь, то пропало.
4. Біда — а гріх гасити.
5. Вогонь не кляча.
DDDПро родину:
1. Мені батько не рідня, мені мати не рідня, мені теща родина - мені жінку родила.
2. Нащо й клад, коли в сім'ї лад.
3. Сім'я міцна - горе плаче!
4. Вся сім'я вмісті - так і душа на місці.
5. Рідня до півдня, а як сонце зайде - і сам чорт не найде!
Про батьківщину:
1. Лучше на Рідній Землі кістьми полягти, ніж на чужині слави набувати.
2.Чужая країна, не веселая година!
3. Де рідний край, там і рай.
4. На чужій стороні Вітчизна миліша вдвоє
5. Мила та сторона, де пуп закопаний.
Про честь:
1. Кому честь, тому хвала.
2.[На собі сам честь покладай.
3. Ліпше честь, як безчестя.
4.Чесному всюди честь.
— Хоч і під лавкою.
5.Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.
Про кохання:
1. Любов - не пожежа, займеться - не потушиш.
2. Любов сильніше смерті.
3. Кохання не запобіжиш зарання.
4. Куди серце летить, туди й око глядить.
5. Нехай мене той займає, хто кохання в серці має!
Завдання 2. Розкрийте зміст фразеологізму. Оберіть фразеологізм із переліку, поданого
нижче, за останьою цифрою залікової книжки; розкрийте зміст підкресленного слова
(користуючись словником):
- оббивати пороги.
Поріг-, -рога, ч. 1. Дерев'яний брус, закріплений на підлозі під дверима; нижня частина
одвірка. // Місце біля дверей у хаті або за дверима (знадвору звичайно вимощене цеглою,
камінням тощо). // з означ., перен. Рідна домівка, оселя. 2. чого, перен. Початок, переддень
чого-небудь. // Крайня межа чого-небудь. // Поворотна точка, за якою розвиток іде в
іншому напрямку. ** Поріг відчуття, фізіол. – сила подразника, яка, діючи на конкретні
рецептори, викликає мінімальне відчуття. Поріг подразнення – сила подразника, здатна
викликати мінімальну реакцію живих клітин, тканин та цілих організмів. Поріг
чутливості, спец. – найменше значення вимірюваної величини, яка може бути виявлена
засобом вимірювань. Поріг шкідливої дії – мінімальна концентрація (доза) речовини у
зовнішньому середовищі, під впливом якої в організмі з'являються зміни, що виходять за
межі фізіологічних пристосувальних реакцій. 3. Кам'янисте поперечне підвищення дна,
що порушує спокійну течію річки. 4. спец. Найменша величина, кількість чого-небудь або
мінімальна сила, що вможливлює вияв певної ознаки або якості. ** [Абсолютний] поріг
відчуття – мінімальна сила подразнення, що викликає ледве помітне відчуття. Поріг
чутності – найменша сила звуку певної частоти, яку здатне сприймати вухо людини.
Поріг для наших предків був символом домашнього вогнища. Оббивати пороги-це часто
ходити до когось додому і тим самим набридати, мозолити очі.