Контрольна робота - Фондовий ринок як ринок довгострокових цінних паперів

Подождите немного. Документ загружается.

До послуг,які надають реєстратори,належить діяльність щодо ведення

реєстру власників іменних цінних паперів,якщо кількість власників іменних

цінних паперів емітента перевищує 500.Власники цінних паперів можуть

отримати послуги реєстраторів уклавши відповідний договір.

Роль фондових бірж багатогранна.Вони отримують приплив і накопичення

капіталу,у т.ч. іноземний,регулюють інвестиційні та інфляційні

процеси,відкривають можливості для додаткового фінансування

підприємницької діяльності шляхом емісії акцій,облігацій та інших цінних

паперів.Вторинний продаж цих паперів,що відбуваєтьсяна біржовому,а також

на позабіржовому ринках,дає змогу підтримувати ліквідність цінних паперів.

4.Основні інструменти фондового ринку

Ринок цінних паперів представляє собою механізм, який дозволяє укладати

угоди між власниками грошових коштів та їх споживачами. На цьому ринку

відбувається торгівля короткостроковими (грошовий ринок) і довгостроковими

цінними паперами, такими як облігації та акції.

Світовий кредитний ринок функціонує у тісному взаємозв’язку з світовим

фондовим ринком. Насамперед, це пов’язано з рухом довгострокових капіталів,

який включає надання грошей зарубіжним країнам у вигляді довгострокових

банківських кредитів (до 10 років). Однак позика у євровалюті не є єдиною

формою міжнародного кредиту. Іншим способом отримання грошей є випуск

цінних паперів з метою отримання коштів безпосередньо від інвесторів.

Основними фондовими цінними паперами, які служать для залучення

позичкових коштів, виступають єврооблігації, євроакції та євровекселі.

Ринкові цінні папери є фінансовими активами, котрі легко продаються і

купуються на організованому ринку інституціональними і приватними

інвесторами. Найбільш поширеними цінними паперами для залучення

позичкових коштів, призначених в основному для фінансування інвестицій, є

переважно облігації, що випускають уряди і компанії. Дані облігації

передбачають зворотні платежі – погашення боргу та виплату проценту. Це

найбільший фінансовий ринок світу. Облігаційне фінансування, на відміну від

випуску акцій, не тягне за собою участі у відносинах власності і не дає права

голосу її власнику. Особливо широко держава використовує облігації як засіб

для отримання позик.

Облігації – це різновид цінних паперів з твердим відсотком, котрі випускають

держава чи акціонерне товариство в якості торгового зобов’язання з

мінімальним ризиком. Це форма кредиту. Емітенту дешевше звернутися за

коштами безпосередньо до інвестора без посередництва банку. Облігації

продаються і купуються на біржі, і їх ціна залежить від попиту та пропозиції на

них, від доходу, який вони приносять на рівні позичкового проценту. Це

найбільш надійні цінні папери, і доходи за ними виплачуються в першу чергу.

Вони можуть випускатися з нульовим купоном, за якого процент визначається

різницею між курсом випуску та вартістю при погашенні, і з процентною

ставкою, яка змінюється через регулярні проміжки часу. Власник облігації

отримує фіксований дохід, який виплачується протягом всієї її дії. Облігації

можуть випускатися на термін до 10 років (короткострокові) і більше 10 років

(довгострокові).

Облігації звичайно поділяються на іноземні облігації і єврооблігації. Перші

продаються поза межами країни позичальника, але виражаються в її валюті.

Навіть національні облігації, номіновані в іноземній валюті, відносяться до

іноземних облігацій. Другі постачаються на ринок синдикатом банків з різних

країн і розміщуються у країнах з іншою валютою. Наприклад, якщо українська

компанія поширює свої облігації в Німеччині, випущені в марках, то це

означає, що вона поширює іноземні облігації, а якщо ці ж облігації

поширюються у Франції, Швейцарії чи Лондоні, то це буде випуск

єврооблігацій. Основними центрами торгівлі іноземними облігаціями є Нью-

Йорк, Цюрих, Токіо, Лондон, Амстердам, Франкфурт-на-Майні.

Найбільш поширеними цінними паперами, які продаються на міжнародних

ринках є єврооблігації. Головною перевагою єврооблігацій перед традиційними

іноземними облігаціями є можливість їх розміщення на ринках декількох країн,

і вони в меншій мірі підлягають державному регулюванню. Ці облігації не

обов’язково повинні продаватися у Європі, але їх основний ринок знаходиться

у Лондоні. Єврооблігації не мають національних кордонів і реалізуються

одночасно в декількох фінансових центрах за посередництвом міжнародних

синдикатів (страховиків). Їх номінал встановлюється у валюті іншої країни, в

тому числі й у євродоларах та євроієнах. В наш час всі облігації, які

випускаються на ринках євровалют, називають єврооблігаціями.

Ринок єврооблігацій – це система стійких відносин по боргових зобов’язаннях у

євровалютах, які оформлюються у вигляді боргових зобов’язань, де фіксуються

дані про суму боргу, умови і терміни його погашення, порядок отримання

процентів. Цей ринок дуже привабливий і доступний для іноземних вкладників.

Головними його перевагами є відсутність жорсткого контролю з боку держави,

довгостроковий характер позики (10-15 років) і можливість отримати кошти

одночасно в декількох країнах. На відміну від єврокредитів єврооблігації не

дають можливості їх власнику впливати на грошову політику позичальника.

Тому на ринок єврооблігацій допускаються позичальники з високим рейтингом

кредитоспроможності. Процентна ставка по емісії облігацій може бути

фіксованою чи плаваючою.

Крім уряду країни облігації випускають і місцеві органи влади для

фінансування об’єктів соціальної інфраструктури, реконструкції міського

господарства. Ці облігації називають муніципальними. Вигідність такого роду

цінних паперів обумовлена наявністю податкових пільг. Причому у розвинутих

країнах з федеральним устроєм вони складають значну частку фондового

ринку. Для США це майже 25% загального обсягу державних і муніципальних

цінних паперів, а для Німеччини – більше половини.

Ринок єврооблігацій не регулюється, він майже вільний від оподаткування і є

більш гнучким. Емітент, який здійснює випуск єврооблігаційної позики,

повинен пройти перевірку провідних європейських рейтингових агентств на

кредитоспроможність. Випуск, гарантування та розміщення зобов’язань на

цьому ринку звичайно здійснюється групою банків кількох країн. Однак ринок

єврооблігацій ще поступається ринку облігацій США, хоча й переважає ринок

облігацій Японії. Ситуація дещо змінилася з введенням єдиної європейської

валюти, що дозволило зробити цінні папери різних країн більш зіставленими, а

також зник ризик, пов’язаний з коливаннями курсів обміну валют. Виник

загальноєвропейський ринок цінних паперів і європеєць може купувати акції,

випущені в будь-якій країні ЄС. Пройшла уніфікація державних облігацій, і

вони стали більш досяжними. Глобалізація фінансових ринків розвинутих країн

ще більше посилилася.

Облігації також випускаються великими компаніями (корпоративні)для

залучення додаткового капіталу з метою розширення чи модернізації

виробництва. Ці цінні папери забезпечені майном підприємства. Тільки великі

та відомі фірми можуть розраховувати на довіру з боку населення. Перед тим,

як вийти на ринок облігацій, компанія повинна отримати від спеціалізованого

агентства висновки про свою кредитоспроможність. Від цієї оцінки залежить

доля облігацій і ставка процента по них.

З метою зробити отримання облігаційної позики більш привабливим для

інвесторів, корпоративні облігації випускаються з різноманітними

властивостями:

- індексовані облігації;

- облігації з правом участі у прибутку;

- конвертовані в інші цінні папери і, в першу чергу, в акції;

- повернені облігації (які викуповуються до закінчення терміну позики);

- облігації з плаваючим процентом.

Існують цінні папери, які поєднують в собі переваги корпоративних і

державних облігацій.

Облігації бувають з фіксованою, змінною й індексованою ставками. При

знеціненні грошової одиниці для збереження реальної вартості облігації

здійснюється її проіндексування у відповідності з вартістю життя. В

міжнародному масштабі облігаційна кредитна емісія не має серйозних

наслідків, тому що залучені на цьому ринку кошти, як правило, розміщуються

на іншому ринку і не посилюють інфляцію. Продаж облігацій компанією

збільшує її боргові зобов’язання і тим самим погіршує структуру балансу.

Однак найбільш поширеним заходом приватних компаній, які мають потребу в

грошах, є продаж комерційних паперів. Тому до швидко зростаючого сегменту

фінансового ринку відносяться й євровекселі. У ряді країн подібні операції

дочірніх товариств за кордоном повинні супроводжуватися гарантіями

материнських компаній. Обмеження, які існують на місцевих кредитних

ринках, відсутні на міжнародних ринках.

Домінуючою валютою на ринку єврооблігацій і євровекселів виступає долар

США. І хоча кредитори можуть вимагати сплати в декількох валютах, однак в

останні роки і проценти, і основна сума по єврооблігаціях виплачується у

доларах США. Разом з тим зростає випуск облігацій у євроієнах і євромарках.

Обсяг ринку облігацій, номінованих у валютах 15 країн ЄС, в кінці 1995 року

досягнув 6,9 трлн. доларів, що склало 78,4% рівня США і 35,4% світової

капіталізації. Зростає роль ЕВРО в кредитуванні на ринку єврооблігацій,

оскільки випуск базується на комбінуванні валют країн-членів ЄС. Деякі

корпорації-позичальники переходять до випуску облігацій в декількох валютах,

котрі можна перетворити в звичайні акції.

В якості важливого джерела фінансування, крім ринку єврооблігацій, виступає

ринок євроакцій, на якому відбувається продаж акцій за межами країни їх

емісії. Ринок євроакцій є наймолодшим фінансовим ринком, оскільки він

сформувався лише у 80-ті роки. Зі всіх міжнародних фінансових ринків він

залишається найбільш значним. В наш час сотні компаній в усьому світі почали

випускати акції одночасно в декількох країнах. З’явилися центри, які

спеціалізуються на продажу іноземних акцій. За оборотом іноземних компаній

провідними є Лондонська і Брюссельська фондові біржі, хоча за загальним

оборотом і обсягом ринку вони не є лідерами. Серед акцій, які найбільш

активно котируються на світових ринках євроакцій, цінні папери Японії і США

займають провідні позиції.

Акція є другим за значенням фондовим цінним папером, який відображає

частку інвестора в капіталі. Вона документує право акціонера на участь в

управлінні та на отримання встановленого дивіденду. Корпорації випускають

акції для отримання необхідних коштів, і інвестор при їх купівлі фактично

купує частинку власності компанії. Тому курс акцій коливається залежно від її

стану. Власник акції бере на себе ризик корпорації. Якщо її справи йдуть добре,

то інвестор отримає дохід, а якщо погано – то він може втратити вкладені

кошти.

Акції розрізняються між собою за способом їх передачі: на пред’явника, без

вказування її конкретного володаря, й іменні, котрі містять ім’я власника. Другі

мають понижену ліквідність і обмежений рух, однак вони більш надійні;

залежно від прав на участь у прибутках акції поділяються на звичайні, які

дають право голосу на акціонерних зборах та право на отримання дивіденду, і

привілейовані, які надають особливі права на отримання гарантованого доходу,

який не залежить від результатів діяльності АТ, чи в розподілі активів компанії

при її ліквідації, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Звичайні акції

мають номінальну або встановлену вартість. Ці терміни є бухгалтерськими і не

мають практичного значення для інвестора. Існує поділ акцій на класи залежно

від кількості голосів, що припадає на 1 акцію. Наприклад, члени родини Форд

мають 9% акцій класу “Б”, котрі неможливо купити на відкритому ринку, і які

контролюють 40% голосів при виборі керівних органів. Світова практика

доводить, що принцип “одна акція – один голос” виживає себе.

Крім того, існують боргові зобов’язання, котрі можуть випускати корпорації,

держава, агентства, місцеві органи влади. В останні роки поширеним способом

отримання міжнародного котирування є американські депозитні розписки

(АДР) на іноземні акції. Вони представляють собою право власності на

конкретні іноземні акції, які знаходяться на збереженні у банку, котрий

здійснює емісію АДР. Операції з ними проводяться замість операцій з самими

цінними паперами, які звичайно зберігаються банком чи попечителем. Банк

продає не акції, а право на них. Кожна розписка представляє певну кількість

акцій. Інвестор, котрий купив їх, отримує все те, що пов’язано з купівлею акцій

(дивіденди тощо). Він не змушений виконувати всі правила і процедури, які

прийняті в США. Найбільшими емітентами АДР виступають Morgan Guarantee

Trust і Bank of New York. Поява такого роду фінансових інструментів пов’язана

з тим фактом, що правила реєстрації іноземних акцій на фондових біржах США

є дуже жорсткими. Тому американські банки створили спеціальний фінансовий

інструмент, який котирується як на біржах, так і на позабіржовому ринку.

Дивіденди збирає банк в національній валюті, а потім конвертує в долари.

Останнім часом з’явились глобальні депозитарні розписки (Global Depository

Receipts), які можуть розміщуватися на фондових біржах по всьому світу.

Відмінність між основними фінансовими інструментами (акціями і

заборгованостями) поступово стирається. Оскільки акції представляють собою

частки власності, а облігації – боргові зобов’язання, то й операції з ними

суттєво різняться. Ці цінні папери можуть конкурувати між собою. Тому не

випадковою є поява змішаних видів паперів, які поєднують переваги акцій і

облігацій.

5. Найбільші світові фондові ринки

В наш час сформувався потужний міжнародний ринок цінних паперів. Це нове

явище у світовій економіці. Його поява пов’язана з необхідністю широкого

залучення вільних грошових коштів для організації та розвитку виробництва,

оскільки купівля цінних паперів означає передачу частини грошових ресурсів у

позику і отримання взамін офіційного документу, який дає право на

привласнення регулярного доходу у вигляді процентів чи дивідендів.

До середини 80-х років на ринку цінних паперів пануюче положення займав

Нью-Йорк, однак потім першість перехопив Токіо. Разом з тим в цілому ринок

акцій США займає провідне положення у світі. На початок 1997 року сумарна

капіталізація (сума ринкової вартості всіх акцій) ринку США складала 8,7 трлн.

дол., країн ЄС – 4,6 і Японії – 3,1 трлн. дол. Крім США найбільш привабливими

країнами для інвесторів є Японія і Великобританія.

Найбільш великими фондовими ринками у світі є ринки США, Японії й

Великобританії. Однак чемпіоном в цьому відношенні виступає фондовий

ринок США, який користується особливою популярністю у світі. На його

частку припадає більше третини сукупної курсової вартості акцій (майже 7

трлн. дол.) і половина облігаційної заборгованості (10 трлн. дол.). За обсягом

ринкової капіталізації він перевищує всі найбільші ринки разом узяті.

На сьогоднішній день у світі склались найбільші центри з торгівлі фондовими

цінними паперами (облігаціями, іноземними й національними акціями):

- облігаціями – Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія;

- національними акціями – Великобританія, Німеччина, США і Японія;

- іноземними акціями – Великобританія.

Універсальним найбільшим світовим центром торгівлі цінними паперами

залишається Лондон. Йому немає рівних у світі з торгівлі акціями іноземних

емітентів.

У міжнародних інвесторів викликають особливий інтерес акції підприємств

країн, що розвиваються. Деякі з цих країн вже мають значні фондові ринки. У

1996 році в Індії нараховувалось 8800, Чехії – 1558, Малайзії – 621, Китаї – 540

своїх корпорацій. Однак ситуація на цих ринках досить суперечлива. Високим

попитом користуються акції, номіновані в національних валютах. Що ж до

ринку акцій в іноземній валюті, то тут спостерігається зворотна тенденція. Це

пов’язано з наслідками азіатської фінансової кризи 1997 року, перегрівом

економіки, слабким внутрішнім попитом тощо.

Однак можливості інвестування в країни, що розвиваються, поки що невисокі,

оскільки котируються цінні папери обмеженої кількості компаній. Ринки акцій,

які виникають, не в змозі запропонувати достатньої кількості і різноманітності

цінних паперів для залучення необхідного капіталу. Світова фінансова криза

кінця 1997 року показала вразливість інвестиційних ринків, що розвиваються.

Криза почалася з її найслабшої ланки – фінансових ринків Азії, а потім

перекинулать у США. Фактично вона не торкнулася Західної Європи. США

дуже швидко стабілізували ситуацію на своїх фондових ринках, причому за

рахунок подальшої дестабілізації економік країн Південно-Східної Азії, в тому

числі й Японії.

Залучення іноземного капіталу на ринки, що розвиваються, пов’язано зі

значними ризиками, в основі яких такі наступні причини:

- економічна і політична нестабільність, різкі коливання курсу акцій та високі

темпи інфляції;

- низька надійність фондових цінностей, які обертаються на цих ринках;

- нерозвиненість інфраструктури фондового ринку;

- непередбаченість його розвитку;

- відсутність юридичної і правової бази ведення операцій;

- недостатня розробленість системи бухобліку і розрахунків по угодах з

цінними паперами;

- обмеження на діяльність інвестиційних фондів;

- слабка захищеність зарубіжних інвестицій;

- махінації та корупція.

Світовий ринок цінних паперів контролюють 8 американських інвестиційних

банків і практично не допускають на нього інших конкурентів. Спроби змінити

співвідношення сил навіть з боку світових гігантів не дають бажаних

результатів. Прикладом може служити намагання Deutsche Bank (Німеччина)

закріпитися на інвестиційному ринку через купівлю інвестиційної компанії

Deutsche Morgan Grenfell (Британія), котра спеціалізується на проведенні

великомасштабних операцій на азіатських фондових ринках. Однак ця спроба

вторгнення в дуже вигідний інвестиційний бізнес не принесла Deutsche Bank

успіху.

Домінуючі позиції на світовому інвестиційному ринку займають фінансові

корпорації США. Одна тільки брокерська компанія Merill Lynch має свої офіси

в 45 країнах, контролює 8% фондового ринку Нью-Йорка і 20% Лондона. Тому

не є випадковим, що найбільш активними прихильниками здійснення ідеї

повної лібералізації світової фінансової системи та зняття обмежень на

переміщення капіталу виступають США. Це дозволить американським ТНБ

вільно проникати на національні ринки капіталу і здійснювати там

спекулятивні операції.

В якості інвестиційних банків виступають практично всі фінансові структури.

Високу активність на світовому фондовому ринку проявляють комерційні

банки Швейцарії. Спостерігається прагнення західних і американських

брокерських компаній закріпитися на фондовому ринку Японії. Особливо це

посилилось після краху в кінці 1997 року ряду великих японських

інвестиційних компаній. Безпосередня діяльність ТНБ по здійсненню операцій

з цінними паперами доповнюється операціями по управлінню різноманітними

фондами.

І якщо монополістичні тенденції до недавнього часу були характерні для

внутрішнього ринку, то сьогодні вони почали проявлятися і на світовому

ринку. Пануюче положення олігополій робить неможливим саморегулювання

ринкових зв’язків. Ринок починає працювати в інтересах потужних фінансових

груп. Механізми регулювання ринку, які існували до цього, фактично

перетворились в інструменти маніпулювання з боку гігантських об’єднань.

Причому подібні суб’єкти ринку діють на шкоду своїм стратегічним інтересам.

Більш дрібні банки не в змозі конкурувати з гуртовими торговцями і вимушені

опановувати невеликі ринкові ніші, займатися роздрібною торгівлею цінними

паперами. Сфера їх діяльності – регіональні ринки.

6. Торгівля цінними паперами

З моменту первинної реалізації всі угоди з цінними паперами виступають як їх

вторинне розміщення через фондові біржі чи інвестиційні компанії. Вторинний

ринок цінних паперів з’являється зразу ж після початку первинного розміщення

цінних паперів. Після того як цінний папір надійшов в обіг, одні інвестори

бажають продати, а інші – купити його. Це механізм купівлі-продажу вже

розміщених цінних паперів особами, які не є первинними кредиторами.

Виручені гроші йдуть інвестору, який продав акцію. Вторинний ринок цінних

паперів не сприяє нагромадженню фінансових ресурсів для емітента, однак тут

формується довіра вкладників до первинного продажу цінних паперів, тобто