Контрольна робота - Боротьба скіфських племен проти перської навали

Подождите немного. Документ загружается.

В и щ и й д е р ж а в н и й н а в ч а л ь н и й з а к л а д

н а ц і о н а л ь н и й у н і в е р с и т е т

К а ф е д р а в с е с в і т н ь о ї і с т о р і ї т а м і ж н а р о д н и х в і д н о с и н

Контрольна робота

з історії Стародавнього Сходу за темою:

Прийняла: викладач

Виконала: ст. гр.

2007 рік

З М І С Т

В С Т У П .......................................................................................................................2

П О Д І Ї П Е Р Е Д П О Х О Д О М Д О С К І Ф І Ї ....................................................3

П Р И Ч И Н И П О Х О Д У П Е Р С Ь К О Г О В І Й С Ь К А .....................................4

В І Й С Ь К О В И Й С К Л А Д Ч А С Т И Н ................................................................5

Рівень організації військових частин......................................................................6

Військове мистецтво................................................................................................7

Х І Д Т А П О Д І Й С К І Ф О - П Е Р С Ь К О Ї В І Й Н И .........................................9

Н Е В Д А Ч А П Е Р С І В ...........................................................................................11

В И С Н О В О К ..........................................................................................................13

Література та джерела...............................................................................................13

В С Т У П

«… Самая важная особенность скифов состоит в том, что

никакой враг, напавший на них, не может ни спастись от

них бегством, ни захватить их, если они не захотят быть

открытыми: ведь народу, у которого нет ни городов, ни

укреплений, который свои жилища переносит с собой, где

каждый конный стрелок, где средства к жизни добываются

не земледелием, а скотоводством, и жилища устраиваются

на повозках, таком народу как не быть непобедимым и

неприступным?»

Геродот, IV, 96

Іраномовні кочові племена Північного Причорномор'я VII ст. до н.е. – ІІІ

ст. н.е. У V ст. до н.е. утворили степову державу – Велику Скіфію, яка обіймала

і Лісостеп, зокрема територію сучасного Києва. Після вторгнення у

причорноморські степи сарматів (III ст. до н.е.) скіфи утримували за собою

невелику територію у степовому Криму та прилеглих до нього районах − Малу

Скіфію, яка проіснувала до другої половини III ст. н.е. і була знищена готами.

Скіфи були творцями розвинутої кочової цивілізації, яка справляла величезний

вплив на культуру сусідніх народів, зокрема, на осілі племена Лісостепу та

Полісся. Якісь з цих племен згадуються в античних авторів під іменами скіфів-

орачів та неврів.

На початку VII століття до н.е. слідом за кіммерійцями, з Північного

Причорномор’я, до Передньої Азії вторгнулися також скіфські племена,

частина яких осіла у області Сакасена навколо озера Урмії і звідти стала

скоювати набіги на Урату і Ассирію.

Перси називали всі скіфські племена саками. Греки ж називали кочові

племена Північно-східної Європи і середньої Азії скіфами. У сучасній науковій

літературі найменування «скіфи» звичайно застосуються до стародавніх

жителів Північного Причорномор’я, а скіфи Середньої Азії називаються

саками.

Найважливішим джерелом, що містить безцінні відомості про подробиці

цієї події, є розповідь «батька історії» Геродота.

Практично нема жодної праці з історії Скіфії, в який би в тому або

Битва Скіфів

іншому ступені не зачіпалися б події, які відбувалися під час походу персів

царя Дарія на Скіфію.

П ОД І Ї П Е Р Е Д П ОХОД О М Д О С К І Ф І Ї

Безпосередньо перед походом на Скіфію перси провели «морську

розвідку». Одному із сатрапів Дарій наказав прийти до Скіфії та узяти у полон

чоловіків та жінок. Скіфські полонені повинні були надати розвідці персів

важливу інформацію. Коли сатрап прибув до Скіфської землі він узяв

полонених, а разом із ними і брата скіфського царя – Марсагета. У відповідь

розлючений скіфський цар Скіфарб (Іданфірс) написав Дарію зухвалого листа.

Дарій І дав у відповідь такого ж листа.

Мабуть, інформація полонених задовольнила Дарія. Взяття скіфських

полонених та обмін такими «листами» могли бути приводом для початку війни.

Тому перський цар розпочав збирати військо для походу на скіфів.

Звістка про підготовку вторгнення до Скіфії швидко облетіла усе

Північне Причорномор’я. Царі сусідніх народів зібрались на нараду, де їх

погляди розділилися навпіл. Царі гелонів, будінов і савроматів були згодні

допомоги Скіфії. Але інші на це погодилися, лише при умові що Перси на них

теж нападуть, тільки тоді вони примкнуть до союзу з Скіфами. Цар Скіфарб

зібрав скіфів на раду, де було розроблено стратегічний план ведення війни. Як

з’ясувалося план виявився дуже вдалим і мав на меті тактику вимотування сил

супротивника. Таким чином, як повідомляють дослідники, скіфи стали одними

з перших хто застосував стратегічний відступ для зміни співвідношення сил в

свою сторону.

П Р И Ч И Н И П ОХОД У П Е Р С Ь КО ГО В І Й С Ь К А

Античні автори та сучасні дослідники висувають декілька різних

версій походу персів на Скіфію серед яких:

- покарати скіфів, які більш 100 років тому напали і заподіяли образу своїм

вторгненням в Мідію, де завдали поразки в битві мідійцам (Геродот);

- розповсюдити царство Персидської імперії на культурний світ,

підпорядкувати чорноморські колонії, захопивши контроль над

торговими шляхами (М.И. Артамонов);

- забезпечити захопленням скіфської території зручне географічне

положення для нападу на інші сусідні держави (И.Б. Брашинській; Б.А.

Рибаков);

- спроба узяти під контроль скіфо-магессагетський степ, який був

серйозною загрозою північно-східної половини імперії. Тут не була

поставлена на меті завойовницька ціль (С.П. Толстов);

- скоріш за все не загальним, а особисті причини − не була дана згода на

заручення дочки царя Іантира. (Помпей Трог);

- захоплення золота, цінностей та скарбів (Дж. Камерон; Д.М. Балсер);

- скіфський цар Іданфірс послав зухвалий лист Дарію, який і зробив з цього

привід для війни.

Ще на початку VI ст. до н.е. Скіфія стала об'єктом агресії з боку

перського царя Дарія.

Скіфи з області Сакасени стали робити грабіжницькі походи на країни

Передньої Азії і між 630 і 620 рр. до н.е. доходили навіть до меж Єгипту,

спустошивши Сірію і Палестину.

Персія, встановивши своє панування над всією Передньою Азією, не

могла не спробувати ввести до кола своїх інтересів Скіфію. Переказ,

збережений грецькою літературною традицією, перш за все Геродотом,

Персидські воїни

(зображання на Бехистунській скелі)

говорить, що в основу прагнення Дарія Гистаспа завоювати Скіфію лягло його

бажання помститися за похід 614 р. і за спустошення Мідії.

В І Й С Ь КО В И Й С К Л А Д Ч АС Т И Н

Велике зацікавлення представляють дані про чисельність військ з обох

сторін та характер їхньої зброї. Як не дивно, з цього питання між істориками

теж виникають суперечки.

Цифри персидських військ, що повідомляються грецькими

письменниками, звичайно, надмірні. Геродот у своїй праці сповіщає, що Дарій

спорудив два величезні стовпи на котрих біло вирізано «…перечисление всех

народов, которые он вёл с собой, а вел он все

подвластные ему народы. В его войске с

включением всадников, но без флота,

насчитывалось 700000, кораблей было

собрано 600». [1] Військо Ксеркса мало

чисельність у 4200000 чоловік, включаючи

обози. Але, як свідчать інші автори, Геродот

мав симпатії до скіфів тому перебільшив

чисельність військ. У довгому оповіданні

Геродота багато легендарних подробиць.

Частина сусідніх племен — гелони, будіни і

савромати — обіцяли скіфам підтримку.

Агафірси, неври, меланхлени і андрофаги в цій допомозі відмовили. Більшість

сучасних дослідників визначають чисельність війська Ксеркса в 50 – 75 тисяч

чоловік. Перське військо складалось основним чином з піхоти, кіннота

відігравала підлеглу роль. Військо також супроводжував величезний обоз.

Нажаль, навіть приблизно, важко визначити остаточну чисельність

скіфського війська. Але з упевненістю можна сказати, що майже все боєздатне

населення Скіфії приймало активну участь у боротьбі з Персами. Відіславши

жінок, дітей і основну частину стад на північ, скіфи активно вели боротьбу з

Скіфська зброя

ворогом. Є цікавим той факт, що скіфське військо знаходилось під керівництвом

трьох царів та складалося з трьох частин. Піхота мабуть була, малочисельною і

прийняла участь у битві наприкінці війни.

Рівень організації військових частин

При обстеженні складових частин забезпечення військових частин

зброєю виявляється, що по цьому питанні ми маємо для не рівноцінний

матеріал. Для виявлення характеру

скіфського озброєння – маємо надійні

історичні факти. Для виявлення характеру

перського оружжя були використані різні

джерела: письмові, археологічні та

образотворчі дані. Але на жаль більшість

цих матеріалів не відображають дійсності:

вони мають розбіжності у часі з цими

подіями.

Скіфська кіннота, що складалася з

чудово навчених вершників, які стріляли з

лука на всьому льоту, представляла чималу

загрозу для давньосхідних держав.

Скіфи перемогли завдяки тому що мали військову воєнну хитрість,

виучку та хоробрість, зуміли протистояти перському війську, яке

перебільшувало їх у складі.

Скіфське військо справді у ті часи було одним з найсильніших. Цьому

сприяли майже ідеально пристосована для війни структура суспільства (роди і

племена під час воєнних походів ставали військовими підрозділами) та

найдосконаліше для тієї доби озброєння (більша частина арсеналу їхньої зброї

— мечі, кинджали, бойові сокири тощо були виготовлені із заліза, а скіфський

лук за далекобійністю, прицільністю і вбивчою силою не мав на той час собі

рівних). [10]

Персидське озброєння із Персеполя:

1 – меч; 2 – панцирні пластини; 3 –кінцівки стріл;

4 – клевець; 5, 6 – рукояті мечів: 7 – кінцівка копій.

Слід зауважити, що в основі перського війська була багатоетнічна маса

народу, різних по віку, витривалості, досвіду. Вони пересувалися однією або

кількома колонами котрі включали до себе піхотинців, кінноту, бойові

колісниці, великий обоз, царський двір. Тому не могли швидко долати відстані,

орієнтовано усі рівнялись на швидкість обозів.

Персидська зброя того часу була доволі досконала, та відповідала усім

вимогам воєнної техніки того часу.

Вона включало до себе: мідні або

залізні шоломи, панцирні пластини,

стріли, сокири-клевці, списи, ножі,

мечі, великий та менший лук,

камишові стріли, колчани та горити

тощо. Комплект захисної збруї

забезпечував більш менш надійний

захист воїна у бою. Але та незначна

частка знахідок зразків зброї

свідчить про мале її

розповсюдження серед перського

війська.

Наступальна зброя персів

характеризується невеликою

кількість знахідок та в основному

по пам’яткам образотворчого

мистецтва, повідомленням Геродота

і небагатьом речовинним знахідкам.

Військове мистецтво

Практично усі дорослі перси були воїнами. Підкорені народи теж несли

військову повинність, тому були повинні направляти для служби своїх людей.

Такій неоднорідний склад військ негативно позначався на дисципліні та

Скіфське озброєння

послаблював боєздатність. Перське військо складалося із піших та кінних

воїнів, до якого приймали мідійців, бактрійців та саків. Гарною боєздатністю,

виучкою та стійкістю у війську Дарія відрізнялись, мабуть, тільки самі перси.

Більшість людей із числа підкорених народів неохоче ішла у бій. Провідна роль

персів у війську, участь практично усіх дорослих громадян Персії знайшла своє

відображення і в тексті Бехистунського надпису.

Знаряддя та провіант до війська постачались, мабуть, централізовано. Як

сповіщаються персидські надписи, лучник отримував 2 л муки кожного дня,

воїн озброєний сокирою, отримував кожного дня під час походу окрім муки ще

2 л вина. [5]

В похід до Скіфії готувався Дарієм I з великою ретельністю, він особисто

керував цім далеким та відповідальним походом.

Такому чисельному війську та худобі необхідна була велика кількість

харчів. Прокормити перське військо складало неабияких зусиль та труднощів.

На їхньому шліху чинилися скіфами різні перешкоди: знищувалася

рослинність, отруювались джерела питної води.

Як зазначалося вище, скіфське військо складалося з трьох частин. Частини

військ знаходились порізно, лише для виконання бойових дій сходилися разом.

Фактично на протязі усього період війни діяли не три, а дві групи скіфів: менша,

більш мобільна, була під керівництвом Скопасісу, а більша – Іданфірсу, разом з

якою біли й війська Таксакису. Загальне командування над скіфським військом

та союзниками здійснював «головний цар Скіфії» – Іданфірс.

Не останню роль у забезпеченні високої боєздатності

скіфського війська та вихованні його воїнів у дусі ненависті до

ворога відігравали жорстокі варварські традиції; скіфський воїн

пив кров першого вбитого ним ворога, знімав скальпи; кожен

сотий полонений приносився в жертву богові війни; того, хто на

полі бою власноручно не вбив жодного ворога, не допускали

до святкового столу. [10]

Похід Дарія до Скіфії (по Б.А. Рибакову)

Х І Д ТА П ОД І Й С К І Ф О - П Е Р С Ь КО Ї В І Й Н И

У 514 р. до н.е. Дарій І через Боспор Фракийській і Дунай вторгнувся із

заходу в Скіфію з великою армією. Дарій І визначив термін у 60 діб для

перемоги у війні. Персами були прийняті заходи по забезпеченню тилу.

Дарій І збудував понтонний міст через Дунай, який потім хотів

зруйнувати, але його відмовили. Біля мосту залишили чималу кількість охорони

та перських човнів. Цей міст зайняв особливе місце у воєнних планах сторін та

у ходів усієї війни. Від відданості охорони залежала загибель чи врятування

усього перського війська.

З приводу дальності проникнення персів на територію Скіфів існує дві

основні точки зору. Одна з яких джерело – опис Геродота – каже про дуже

глибоке проникнення персів у Скіфію. Інші історики кажуть що Дарій зайшов у

Скіфії тільки на 100–150 км. На цей час визначений максимальний пункт

пересування персів у Приазов’ї – район Бердянська. Слід також зауважити,

маршрут персів йшов по несприятливій місцевості з сильно перетнутим