Конспект лекцiй з дисципліни Нацiональна економiка

Подождите немного. Документ загружается.

Амортизаційна покликана заохочувати нагромадження капіталу,

яке у майбутньому стане основою розширення й оновлення

виробництва.

Інвестиційна регулює капіталовкладення з метою структурної

перебудови виробництва, його технічного та технологічного

оновлення і модернізації.

Науково-технічна та інноваційна політики держави спрямовані

на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і

технологічних проривів, впровадження результатів НТП у

виробництво.

Цінова – вплив держави на ціни й ціноутворення з метою

приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва,

посилення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому

ринку.

Фіскальна (бюджетно-податкова) визначає механізм

часткового вилучення доходів суб’єктів господарювання для

формування державного бюджету.

Грошово-кредитна передбачає державне забезпечення

економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання

грошового та кредитного ринків.

Зовнішньоекономічна охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі,

контроль за міграцією капіталів, робочої сили, підтримку

вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення

диспропорцій платіжного балансу та досягнення

зовнішньоекономічної рівноваги.

Соціальна зосереджена на формуванні ефективних соціально-

економічних умов життя всіх членів суспільства, регулюванні

відносин між соціальними групами, формуванні економічних

стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної

зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для

підвищення добробуту населення.

Регіональна забезпечує збалансований і комплексний розвиток

окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних та

регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та

відносних переваг регіонів.

Екологічна спрямована на забезпечення екологічної рівноваги,

охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов

життя громадян.

ТЕМА 6. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

6.1. Система органів державного регулювання та їх функції у сфері

управління національною економікою.

6.2. Методи державного регулювання національної економіки.

6.3. Методи прямого ДРЕ та їх інструменти.

6.4. Опосередковані методи ДРЕ.

6.1. Система органів державного регулювання та їх функції у

сфері управління економікою

Для управління економікою країни утворюються відповідні

центральні та місцеві органи управління економікою (див. рис. 6.1).

Функції, права та обов’язки державних органів України

окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-

правовими актами.

Інтегруючу функцію щодо трьох гілок влади згідно з

Конституцією країни (законодавчої, виконавчої та судової) надано

Президенту – главі держави. Він повинен сприяти узгодженості у

діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого

самоврядування. Він має беззаперечне відношення як до виконавчої,

так і до законодавчої влади.

Центральні органи державної влади і управління

Вищий

законодавчий

орган країни

Глава

держави

Вищий

виконавчий

орган країни

Вищий судовий

орган країни

Верховна

Рада

Президент

Кабінет

міністрів

Конституційний

суд

Міністерства

Державні

комітети

Центральні органи

виконавчої влади,

наділені спеціаль-

ним статусом

Органи місцевої влади та управління

Органи місцевого

самоврядування

(ради народних депутатів

відповідного рівня)

Органи виконавчої влади на

місцях

(державні адміністрації

відповідного рівня)

Рис. 6.1. Органи управління економікою

Законодавча влада представлена Верховною Радою, що приймає

закони та законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та

окремих її сфер. Відповідно до Конституції України на Верховну

Раду покладено виконання, зокрема, таких функцій щодо

регулювання економіки:

- прийняття законів;

- затвердження Державного бюджету України та

внесення змін до нього,

- контроль за виконанням Державного бюджету;

- затвердження державних програм економічного,

соціального, науково-технічного розвитку;

- здійснення контролю за діяльністю КМУ;

- затвердження переліку об’єктів державної власності,

що не підлягають приватизації.

Виконавча влада в умовах України має багаторівневий характер

і включає:

 вищий рівень – уряд (КМУ);

 центральний рівень – міністерства, комітети, центральні

органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом (див.

рис. 6.2.).

 місцевий рівень – обласні, районні державні адміністрації;

органи галузевої та функціональної компетенції.

Вищий орган виконавчої влади – КМУ, якому

підпорядковуються міністерства, комітети, центральні органи,

наділені спеціальним статусом. Основна роль в управлінні

економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших

законодавчих актів належить КМУ.

Місцеві органи влади й управління наділені всією повнотою

державної влади на своїй території. Вони управляють місцевими

бюджетами, формують регіональну політику, створюють умови для

виконання державних та регіональних програм, самостійно

здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки, забезпечують соціальний

захист населення території, дотримання соціальних норм та

стандартів.

Центральний рівень виконавчої влади в Україні

Міністерства

Державні комітети

Центральні органи

виконавчої влади зі

спеціальним статусом

 Міністерство аграрної

політики

 Міністерство внутрішніх

справ

 Міністерство вугільної

промисловості

 Міністерство з питань

житлово-комунального

господарства

 Міністерство економіки

 Міністерство закордонних

справ

 Міністерство культури і

туризму

 Міністерство оборони

 Міністерство освіти і науки

 Міністерство охорони

здоров’я

 Міністерство охорони

навколишнього природного

середовища

 Міністерство палива та

енергетики

 Міністерство праці і

соціальної політики

 Міністерство промислової

політики

 Міністерство спорту та

зв’язку

 Міністерство з питань

надзвичайних ситуацій та у

справах захисту населення

від наслідків

Чорнобильської катастрофи

 Міністерство у справах

сім’ї молоді та спорту

 Міністерство фінансів

 Міністерство юстиції

 Вища атестаційна комісія

 Головне контрольно-

ревізійне управління

 Державна служба

автомобільних доріг

 Державний комітет

архівів України

 Державний комітет

лісного господарства

 Державний комітет

телебачення і

радіомовлення

 Державний комітет з

державного матеріального

резерву

 Державний комітет з

водного господарства

 Державний комітет по

земельним ресурсам

 Державний комітет у

справах національностей

та релігій

 Пенсійний фонд України

 Адміністрація державної

прикордонної служби

 Антимонопольний комітет

 Головне управління державної

служби України

 Державна комісія з

регулювання ринків фінансових

послуг

 Державна комісія з цінних

паперів та фондового ринку

 Державна митна служба

 Державна податкова

адміністрація

 Державний комітет фінансового

моніторингу

 Державний комітет ядерного

регулювання

 Національна комісія з питань

регулювання зв’язку

 Національна комісія

регулювання електроенергетики

 Державна служба спеціального

зв’язку та захисту інформації

 Державний комітет України з

промислової безпеки, охорони

праці та гірничого нагляду

 Державна служба експортного

контролю

 Державна судова адміністрація

 Державний департамент з

питань виконання покарань

 Державний комітет статистики

 Державний комітет з питань

регуляторної політики та

підприємництва

 Державний комітет з питань

технічного регулювання та

споживчої політики

 Національне космічне агентство

 Служба безпеки України

 Фонд державного майна

 Державний комітет у справах

ветеранів

 Національне агентство з питань

забезпечення ефективного

використання енергетичних

ресурсів

Рис. 6.2. Органи виконавчої влади центрального рівня

6.2. Методи державного регулювання національної економіки

Метод регулювання – це конкретний спосіб (прийом), за

допомогою якого здійснюється вплив на соціально-економічні

процеси, що відбуваються у суспільстві. Сукупність способів

(прийомів) впливу держави на соціально-економічні процеси, тобто

сукупність методів державного регулювання економіки являють

собою методику державного регулювання економіки.

Різноманіття об’єктів, цілей та задач державного регулювання

ринкової економіки зумовили необхідність використання

різноманітних методів впливу на соціально-економічні процеси. У

свою чергу це зумовлює необхідність їх класифікації. Методи

регулювання національної економіки прийнято класифікувати за

різними ознаками (див. рис. 6.3.).

за суб’єктом регулювання

за формою впливу

за функціональним

призначенням

Методи регулювання національної економіки

Методи

державного регулювання

Методи

суспільного регулювання

Прямі методи

ДРЕ

Опосередковані

методи ДРЕ

Адміністративний

Бюджетний

Грошово-кредитний

Податковий

Амортизаційне

регулювання

Рис. 6.3. Класифікація методів регулювання економіки

Методи державного регулювання розроблюються та

реалізуються офіційними виконавчими, законодавчими та судовими

органами, оформлюються у вигляді законів, норм, інструкцій, указів.

Суспільне регулювання здійснюється суспільними організаціями,

що переслідують мету захисту законодавчо закріплених прав усіх

учасників економічного процесу, як споживачів, так і виробників.

Методи прямого регулювання прямо спрямовані на

досягнення бажаного результату. Методи опосередкованого впливу

створюють сприятливі умови для досягнення бажаного результату за

допомогою певних важелів та стимулів.

Прийоми впливу, засновані на силі державної влади, утворюють

адміністративний метод державного регулювання.

До бюджетного методу відносять інструменти, засновані на

використанні ресурсів Державного бюджету.

Грошово-кредитний метод базується на функціях Національного

банку.

Способи впливу держави на соціально-економічний розвиток

країни за допомогою податків, а також завдяки використанню

податкових пільг об’єднуються в податковий метод.

6.3. Методи прямого державного регулювання економіки

та їх інструменти

У складі прямих методів ДРЕ виділяють адміністративний та

бюджетний методи державного регулювання економіки.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕТОД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЕКОНОМІКИ

Адміністративний метод державного регулювання представляє

собою сукупність дій адміністрації держави (регіону), спрямованих

на збалансованість інтересів господарюючих суб’єктів за допомогою

нормативних актів, указів та розпоряджень. Адміністративні міри

базуються на силі державної влади та включають в себе міри

заборони, дозволу та примусу.

Адміністративний метод покликаний:

 встановити межі приватного підприємництва з метою

запобігання об'єктивно властивих йому недоліків;

 регламентувати взаємини між різними виробниками,

виробниками і споживачами з метою захисту їх інтересів від

недобросовісного бізнесу;

 захистити від незаконного втручання державних і

суспільних структур у підприємницьку діяльність;

 ввести обов'язкові економічні і соціальні стандарти і

санітарні норми;

 забезпечити антимонопольні заходи.

Усі інструменти адміністративного методу прийнято поділяти на

економічні і правові (див. рис. 6.4).

Адміністративні економічні заходи передбачають використання

регуляторів, що регламентують вимоги до організації господарської

діяльності, до якості продукції (робіт, послуг).

Адміністративними правовими називають заходи регулювання,

за допомогою яких встановлюються суворі правила і обмеження при

здійсненні господарської діяльності і міри відповідальності за їх

порушення.

Рис. 6.4. Інструменти адміністративного методу

Адміністративний метод

Адміністративно-

економічні заходи

Адміністративно-

правові заходи

- держзамовлення;

- ліцензії і патенти;

- квоти;

- норми і стандарти;

- санкції і штрафи.

- антимонопольне

законодавство;

- екологічний і санітарний

контроль;

- контроль за якістю

продукції;

- законодавство про

банкротство;

- трудове законодавство

Державне замовлення як інструмент регулювання

Державне замовлення – це засіб державного регулювання

економіки шляхом формування на конкурсній (договірній) основі

складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення

пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів

на їх поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших

суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Державні замовники – Верховна Рада України та інші центральні

органи державної влади України, Рада міністрів Автономної

Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські

державні адміністрації, державні організації та інші установи –

головні розпорядники коштів державного бюджету.