637
природою – джерело, мови, у якій мала сконцентруватися синтезованість
багатств природи: річок, морів, курганів, гір, степів, лісів, величі, краси,
безмежності землі і неба, симфонічності настроїв, синкретизму історичного,
освітнього, науково-культурного, мистецького досвіду, ніжності й мужності,
сентиментальності людей півдня і суворості – півночі, морської глибини (книги,
як зазначав літописець, є моря, що напоюють
серце мудрістю і благочестям) і
небесної таємничості та висоти. А цим самим її універсальність світовідчуття,
світорозуміння, інтересів, характерів людей не в месійному варіанті (вищість
над іншими, панівна роль, «богообраність»), а в плані характеру, визначеному
навіть місцерозташуванням: на перехресті потоків державотворення (власного,
еллінського, германського, нордичного), і магістралей, не лише військово-
економічних (шлях
«із Варяг у Греки», з Європи в Індію), а й потоків освіти,
науки, культури, релігії.
Універсальність природи визначила й універсальну суть етнодуховності:
інтерес до вітчизняних і загальнопланетарних процесів, інтересів, здобутків,
прагнення активно впливати на хід принаймні регіонального історичного
розвитку.
Логічним наслідком цього став такий тип людини як Кий, Аскольд,
княгиня
Ольга, Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Всеволод,
Володимир Мономах, митрополит Іларіон, Роман і Данило Галицькі, святі
Борис і Гліб, литописці Никон і Нестор: характери цілісні й багатогранні,
будівники й мислителі, воїни і зодчі. І, що не менш важливо, прихильники
правових і демократичних норм: соціально-політичних, державотворчих,
морально-етичних, релігійно-філософських, освітньо
-педагогічних. Це були
патріоти, що вміли прагматично ставитися й до досвіду античної Греції та Риму,
Візантії й Болгарії, арабських, центрально-європейських, скандинавських
народів, але розуміли: жити лише чужим розумом, досвідом, культурою –
означає бутинахлібником, прирікати себе на роль сліпого виконавця чужої волі,
не творця історії, а поступливої глини, з якої кожен
може ліпити образ за своєю
подобою. Тому й витворили власну могутню державу і власну незалежну віру
та церкву (на рівні митрополії та патріархату).
Закономірно, що угро-фінська етнічна основа майбутньої московської
держави визначила її орієнтацію на візантійство й татаро-монгольський ордизм
з їхніми основами: необмеженого централізму, абсолютизму, знищення всякої
особовості (індивідуальної
, соціальної, етнічної, релігійної деперсоналізації),
духовного терору, самодержавства – у внутрішній і гегемонізму, перманентного
експансіонізму – у зовнішній політиці (з XVII ст. російська держава щоденно
пожирала понад 120 кв. км земель сусідів) творився монстр з культами
тиранічного бога – вождя і бездуховного «колективу» – орди, єдина місія якої –
заповнити собою весь планетний простір, перетворити його на імперію
рабів.
Продовжуючи лінію великих київських князів, король Данило Галицький
зробив усе, щоб Русь-Україна розвивалася в колі європейських держав, була