562
проблем методів пізнання («Проблема і завдання соціально-наукового пізнання»
Б. Кістяківського), державотворення і права (М. Грушевського, Д. Донцова, В.
Липинського, В. Винниченка, М. Туган-Барановського, С. Бандери), а також
історії (Д. Яворницького, цілої школи М. Грушевського), філології, мистецтва
(С. Єфремова, М. Возняка, О. Архипенка, М. Заньковецької, Л. Курбаса, А.
Кримського
, М. Калиновича, М. Зерова, В. Перетца, М. Грушевського),
філософії (Д. Чижевського), релігії (В. Шаяна, Й. Сліпого, І. Огієнка, А.
Шептицького), історичної ролі, долі та місії України, українства,
українознавства (В. Кубійовича, І. Мірчука, Ю. Липи, працівників Інституту
українознавства Міністерства освіти і науки України.
При цьому важливо, що інтегруючим началом поступу стало
саме
українознавство як наукова й освітньо-виховна система, а також як філософія й
політика держави, міра розвитку загальної культури. А визначилася ця роль як
потребами історичного Буття народу, так і глибинною суттю українознавства.
Від праоснов біосфери в геологічній історії до найголовніших процесів та
проблем сучасного розвитку – такий предмет роздумів В. Вернадського
. На
причину вказує сам учений: «Геологічний революційний процес відповідає
біологічній єдності та рівності усіх людей – Ноmо sapiеns та його геологічних
предків Sіnаnthrорus та ін., нащадки яких для білих, червоних, жовтих і чорних
рас – будь-яким чином серед них усіх розвиваються беззупинно в незчисленних
поколіннях. Це – закон природи...».
Тому необхідно опановувати таємницями
буття, розумно використовувати закони природи, рахуватися з її владою. Але
так само необхідно вивчати закони й використовувати уроки, «владу» історії, бо
й люди, нації, раси не лише призначені здійснювати свою місію, а й наділені
достатньою владою. «Історичний процес на наших очах докорінно змінюється.
Уперше в історії людства
інтереси народних мас – усіх і кожного – та вільної
думки особистості визначають життя людства, є мірилом його уявлень про
справедливість. Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. Й
перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову
біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого».
Україна – не
тільки частка вселюдства і всесвіту. Вона – його серцевина за
самим геополітичним розташуванням і характером розвитку культури. Тому
природно, що саме українство в XX ст. ставить кореневе питання: як людство
може прийти до своєї Благодаті (мети, ідеалу, могутності, розквіту)? А також
цілком закономірно, що, користуючись найсучаснішими методами пошуку
істинного шляху до щастя, приходить
: по-перше, до усвідомлення необхідності
синтезу знань (уроків) історії; по-друге, до розуміння культури як синтезу
почуттів і думок, теорії й практики, релігії, філософії, мистецтва, освіти й науки,
державно-політичної діяльності в інтересах Людини – Нації – Вселюдства.
При цьому синтезується й набирає універсальної категоріальності і
культура політичної думки, що виражається в
характері націє- та
державотворення: від універсалів Б. Хмельницького, конституції П. Орлика,