Колодюк А.В. Інформаційне суспільство. Шлях України

Подождите немного. Документ загружается.

Інформаційне Суспільство

Шлях України

251

Інформаційне Суспільство Шлях України

гії – умова вступу в ЄС та взагалі в коло сучасних розвинених суспільств.

Проблема становлення інформаційного суспільства у широкому ро

зумінні цього слова в Україні полягає у намаганні впроваджувати іннова

ційні зміни засобами старих форм управління. Отож необхідно створити

в суспільстві інституційну спроможність виробляти політику засобами

сучасних управлінських технологій, і тоді можна буде зробити реальний

крок до побудови інформаційного суспільства.

В Україні становлення публічної політики робить перші кроки. МЦПД,

який я представляю, активно впроваджує ідеї публічної політики в сус

пільну думку, засоби публічної політики, роботу уряду та громадських

організацій.

Ми чітко розуміємо, що наслідком викривленого, суто технічного ро

зуміння інформаційного суспільства та способів його створення може

стати посилення тоталітарних аспектів у суспільстві, коли технічні мож

ливості контролю не збалансовано можливостями суспільних інститутів

щодо використання нових технічних засобів для захисту інтересів різних

суспільних груп.

Тобто, неможливо увійти до інформаційного суспільства тільки за ра

хунок технічного забезпечення – потрібні системні суспільні зміни та по

літика, що їх забезпечує.

З кінця 60х рр. XX ст. у світі утвердилось розуміння соціальноеко

номічних перетворень, які проходять в найбільш розвинених країнах, і є

передвісниками нового суспільного прогресу. Ці перетворення назива

ють переходом від індустріального до постіндустріального, або інфор

маційного суспільства.

На сучасному етапі розвитку української держави, з огляду на глоба

лізацію соціальноекономічних процесів, ми вже не можемо стояти ос

торонь цих процесів, прикриваючись статусом нової держави, яка тіль

ки отримала незалежність.

Розвиток інформаційного суспільства має стати одним з найважливі

ших пріоритетів державної політики України.

Проблема вирішення завдання розвитку інформаційного суспільства

в нашій державі, полягає у розумінні інформаційного суспільства як про

цесу інформатизації. Однак створення інфраструктури та матеріально

технічної бази не стане тією ключовою рушійною силою, яка зможе до

Готовність населення України

до діяльності

в інформаційному суспільстві

Мойсеєнко А.О.

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 251

Інформаційне Суспільство

Шлях України

252

Інформаційне Суспільство Шлях України

корінно змінити існуючий стан.

Основною проблемою побудови інформаційного суспільства в нашій

державі є цілковита відсутність готовності населення до існування та ді

яльності в такій системі.

Готовність – це первинна, фундаментальна умова успішного вико

нання будьякої діяльності.

Важливою умовою формування готовності до будьякої діяльності є

наявність відповідних якостей, і в першу чергу схильностей та здібнос

тей особистості до майбутньої діяльності. Готовність до діяльності роз

вивається на основі засвоєння загальних та професійних знань, форму

вання вмінь та навичок, удосконалення сформованих професійно важ

ливих якостей особистості.

Готовність до того чи іншого виду діяльності – це цілеспрямований

вияв особистості, що включає її переконання, погляди, відношення, мо

тиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння,

настанови. Вона досягається в ході моральної, психологічної, професій

ної та фізичної підготовки, є результатом всебічного особистісного роз

витку особистості з урахуванням вимог, обумовлених особливостями ді

яльності, професії.

Готовність до діяльності – складне соціальнопсихологічне явище, її

можна розглядати як форму зв’язку професійної спрямованості з інши

ми важливими рисами особистості: світоглядом, життєвими настанова

ми і духовними цінностями, а також з її моральновольовою та емоцій

ною сферами; вона передбачає також активну самоосвіту і самовихо

вання.

Практично усі дослідники вказують на наявність у структурі готовнос

ті адекватної мотивації, що обумовлює позитивне відношення до успіш

ної професійної діяльності, необхідного об’єму спеціальних і психолого

педагогічних знань, що визначають рівень сформованості професійних

умінь та навичок, а також виділяють як підсистему в структурі готовнос

ті комплекс професійнозначущих властивостей особистості, які вклю

чають здібності, характер, темперамент і характеристику психічних про

цесів.

За останній час проведено багато досліджень, присвячених аналізу

готовності до різних видів діяльності: це дослідження готовності до пе

дагогічної діяльності (Тарновська А.С., Сластьонін В.А., Ніколаєнко С.І.,

Вездухова В.П., Іванова Т.В., Васильченко С.Л., Миронова С.П., Маринін

І.Г., Мазоха Д.С., ДурайНовакова К.М., Горностай П.П., Винославська

Е.В., Черничкіна Е.А., Скрипченко А.В., Орлова Е.А., Зотеєва Г. А., Сала

ватова С.С., Жук О.Л.); готовність до праці на сучасному виробництві

(Богучарова Е.І., Елісеєв А.Г., Моляко В.А., Смульсон М.Л., Равікович

С.І.); готовність до праці в сільському господарстві (Мороз О.І.); готов

ність до медичної діяльності (Супрун Л.М., Ораховський В.І., Кондратен

ко Т.П., Вітенко І.С., Жукова М.І.); готовність до служби у збройних силах

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 252

Інформаційне Суспільство

Шлях України

253

Інформаційне Суспільство Шлях України

(Тимченко А.В.). У цих роботах розглядаються як окремі питання, що

стосуються специфіки готовності до окремих професій, так і проблеми

психологічної готовності до діяльності (уточнюється значення поняття

психологічної готовності, розглядається її структура, психологічні умови

формування готовності до різних видів професійної діяльності).

Зрозуміло, що готовність потрібно розглядати в більш широкому

контексті. Існують різні наукові підходи до визначення проблеми готов

ності поняття. Загалом, можна виділити два основних підходи у вивчен

ні проблеми готовності:

1. Готовність розглядається як складне утворення, що включає в се-

бе когнітивний, мотиваційний та емоційновольовий компоненти, як су-

купність знань, вмінь, навичок, професійно значущих якостей особис-

тості, якими повинен володіти випускник вузу для успішної адаптації до

діяльності.

Аналіз наукових досліджень показав, що цей підхід використовуєть

ся у роботах, присвячених вивченню готовності до професійної діяль

ності у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців.

Так, готовність до участі у формуванні соціальної політики громад

ськополітичних організацій можна розглядати як цілісний прояв осо

бистості, що включає в себе знання з права, економіки, психології, ме

тодів соціологічного аналізу, вміння прогнозувати, організаторські та ко

мунікативні уміння, здібності.

Як приклад, можна навести структуровану модель готовності до пе

дагогічної діяльності Кузьміної Н.В. На її думку успішному розв’язанню

різноманітних педагогічних завдань сприяють: 1) комплекс знань, що

включає в себе суспільнополітичні та культурні знання, знання предме

ту, засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей учнів,

знання достоїнств і недоліків власної діяльності; 2) стимули і мотиви ді

яльності; 3) спрямованість особистості педагога; 4) педагогічні здібнос

ті; 5) професійно значимі якості особистості.

ДурайНовакова К.М. в структурі професійної готовності як цілісного

явища (складне особистісне утворення, багатопланова і багаторівнева

система якостей, властивостей і станів, які у своїй сукупності дозволя

ють певному суб’єкту більш чи менш успішно здійснювати діяльність)

розрізняє:

1) мотиваційний компонент (професійно значимі потреби, інтереси

та мотиви професійної діяльності);

2) орієнтаційнопізнавальнооцінювальний компонент (знання та

уявлення про зміст професії і вимоги до професійних ролей, засоби ви

рішення професійних завдань, самооцінка професійної підготовленос

ті);

3) емоційновольовий компонент (почуття відповідальності за ре

зультати діяльності, самоконтроль, вміння керувати діями, з яких скла

дається виконання професійних обов’язків);

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 253

Інформаційне Суспільство

Шлях України

254

Інформаційне Суспільство Шлях України

4) операційнодієвий компонент (мобілізація та актуалізація профе

сійних знань, умінь та навичок, адаптація до вимог професійних ролей і

умов діяльності);

5) настановочноповедінковий компонент (налаштування на доброя

кісну роботу).

У вигляді генералізованої схеми функціональних компонент розгля

дає готовність Мороз О.Г.:

1) психологічна підготовленість – потреба у діяльності, необхідність

усвідомлення відповідності особистісних якостей вимогам діяльності,

усвідомлена мотивація особистісних прагнень до даної спеціальності;

2) теоретична підготовленість до діяльності – наявність глибоких

знань основ наук, відповідного рівня розвитку, знання вимог спеціаль

ності до особистісних якостей і здібностей, володіння знаннями і мето

дами постійного поповнення знань;

практична готовність до професії (вміння планувати та організовува

ти роботу, вміння застосовувати раніше отримані знання, вміння та на

вички на практиці, формування нових умінь та навичок);

4) ідейнополітична підготовка, світогляд і загальна культура фахів

ця;

5) необхідний рівень розвитку здібностей, які потребує та чи інша ді

яльність;

6) професійновизначена спрямованість особистості фахівця;

На думку Сластьоніна В.А., у професійній готовності до професійної

діяльності функціонально можуть бути виділені такі компоненти:

1) психологічний компонент – сформована спрямованість на профе

сійну діяльність, настанова на роботу, наявність інтересу до предмета

діяльності, потреба в самоосвіті в цій галузі, розвинуте професійне мис

лення;

2) науковотеоретичний компонент – наявність відповідного об’єму

суспільнополітичних, психологічних та спеціальних знань;

3) практичний компонент – наявність сформованих на відповідному

рівні професійних вмінь та навичок;

4) психофізіологічний компонент – наявність відповідних передумов

для оволодіння професійною діяльністю та визначена спеціальністю

сформованість професійно значущих якостей особистості;

5) фізичний компонент – стан здоров’я та фізичного розвитку відпо

відно вимогам професійної діяльності.

Фарапонова Е.А. розглядає готовність до праці як складне багаторів

неве утворення, що включає особистісні та операційні компоненти. Осо

бистісним відповідає система відношень, інтересів, мотивів, звичок і ус

тановок на працю, професійно важливі якості особистості, особливо

якості її емоційної та вольової сфер. До операційних компонент віднесе

ні система знань, загальнотрудових і професійних умінь, особливості ін

телектуальної діяльності.

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 254

Інформаційне Суспільство

Шлях України

255

Інформаційне Суспільство Шлях України

Д’яченко М.І., Кандибович Л.А. включають у структуру готовності до

діяльності такі складові: 1) позитивне ставлення до того чи іншого виду

діяльності, адекватні до них риси характеру, здібності, темперамент, мо

тиви; 2) необхідні знання, навички, уміння; 3) стійкі професійно важливі

особливості психічних процесів: сприймання, мислення, емоційні та во

льові процеси.

2. Представники другого підходу визначають готовність як функціо-

нальний стан, який сприяє успішній діяльності, забезпечує високий її рі-

вень (Левітов Н.Д., Нерсесян Л.С., Генов Ф.О. та інші). Цей підхід харак-

теризується тим, що стан готовності у вирішальній мірі зумовлюється

стійкими психічними особливостями, притаманними даній особистості.

Але вони не являють собою перенесення якостей і станів у нову ситуа-

цію, лише актуалізацію їх. На стан готовності впливають і ті конкретні

умови, в яких проходить діяльність.

Однією з головних заслуг Левітова Н.Д. є визнання ним готовності до

діяльності як стану, що може бути довготривалим або короткочасним,

вказування на залежність цих станів від індивідуальних особливостей і

типу вищої нервової діяльності людини, а також від умов, в яких прохо

дить діяльність.

До числа таких умов слід віднести: зміст завдань, їх складність, но

визну, творчий характер; ситуацію діяльності, зразок поведінки оточую

чих; особливості стимуляції дій і результатів; мотивацію, прагнення до

досягнення того чи іншого результату; оцінку вірогідності його досяг

нення; самооцінку власної підготовки; попередній нервовопсихічний

стан; стан здоров’я; особистий досвід мобілізації сил на вирішення зав

дань більшої складності; вміння контролювати і регулювати рівень свого

стану готовності; вміння самоорганізовуватися, створювати оптимальні

внутрішні умови для майбутньої діяльності.

Виникнення стану готовності до діяльності починається з постановки

мети на основі потреб і мотивів (або усвідомлення людиною поставле

них перед нею завдань). Далі йде вироблення плану настанов, моделей,

схем майбутніх дій. Потім людина приступає до втілення готовності, яка

виникла, в предметні дії, застосовує певні засоби і способи діяльності,

порівнює хід і проміжні результати з поставленою метою, вносить корек

тиви. Так, в дослідженнях Д’яченка М.І., Кандибовича Л.А., Пономарен

ко В.А. дається трактування готовності як активнодіючого стану осо

бистості, який відображує зміст поставленого завдання та умови май

бутнього його виконання. Стан готовності включає в себе такі компонен

ти:

1) мотиваційний – відповідальність за виконання завдань, по

чуття обов’язку;

2) орієнтовний – знання та уявлення про особливості та умови

діяльності, її вимоги до особистості;

3) операційний – володіння способами і прийомами діяльності,

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 255

Інформаційне Суспільство

Шлях України

256

Інформаційне Суспільство Шлях України

необхідними знаннями, навичками, уміннями, процесами аналізу, син

тезу, порівняння, узагальнення та іншими;

4) вольовий – самоконтроль, самомобілізація, вміння керувати

діями, з яких складається виконання обов’язків;

5) оціночний – самооцінка своєї підготовленості і відповідних

процесів вирішення професійних завдань.

Стан готовності – складна динамічна структура, сукупність емоцій

них, мотиваційних, вольових особливостей психіки людини в їх співвід

ношенні з зовнішніми умовами і майбутніми завданнями.

Проводилися дослідження на короткочасну готовність до льотної ді

яльності (Маріщук В.Л., Плетницький Е.А.), до спортивної діяльності (Пу

ні А.Ц., Генов Ф.), до військової діяльності (Д’яченко М.І., Осіпенков

Е.Ф.), до діяльності людиниоператора (Мілерян Е.А., Нерсесян Л.С.,

Пушкін В.Н.), до діяльності музиканта (Андрієвська Н.Ф., Кравцова Н.Е.,

Бочкарьов Л.Л.).

Таким чином, тимчасовий стан готовності – це актуалізація, присто

сування усіх сил, створення психічних можливостей для успішних дій в

даний момент. Вона може включати деякі елементи завчасної, загальної

готовності.

Аболін Л.М. та деякі інші дослідники показали, що динамічну структу

ру готовності до складних видів діяльності складають такі взаємо

пов’язані елементи: 1) усвідомлення своїх потреб, вимог суспільства,

колективу чи поставленого іншими людьми завдання; 2) усвідомлення

цілей, вирішення яких приведе до задоволення потреб чи виконання

поставленого завдання; 3) осмислення та оцінка умов, у яких будуть від

буватися майбутні дії, актуалізація досвіду, пов’язаного в минулому з ви

рішенням подібних завдань і виконанням вимог; 4) визначення на осно

ві досвіду та оцінювання майбутніх умов діяльності, найбільш вірогідних

і допоміжних способів вирішення завдань чи виконання вимог; 5) прог

нозування прояву своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і во

льових процесів, оцінка співвідношення своїх можливостей, рівня дома

гань і необхідного досягнення відповідного результату; 6) мобілізація

сил у відповідності з умовами і завданнями, самонавіювання в досяг

ненні мети.

Розглянемо підходи до визначення саме психологічної готовності до

професійної діяльності.

Ковальов А.Г. вважає, що формування психологічної готовності до

праці означає не що інше, як утворення тих необхідних суб’єктивних

умов чи властивостей особистості, що забезпечують можливість людині

свідомо та добросовісно, зі знанням справи, працювати в колективі чи

для колективу. Важливою умовою для становлення потягу до праці є від

повідність суб’єктивних властивостей і, в першу чергу, схильностей та

здібностей вимогам праці. При аналізі структури готовності до діяльнос

ті слід враховувати і рівень загальних і професійних знань, умінь, нави

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 256

Інформаційне Суспільство

Шлях України

257

Інформаційне Суспільство Шлях України

чок.

Максименко С.Д., Пелех О.М. визначають психологічну готовність як

суттєву передумову цілеспрямованої діяльності, її регуляції, стійкості та

ефективності. Вона допомагає людині успішно виконувати свої обов’яз

ки, правильно використовувати знання, досвід, особистісні якості, збе

рігати самоконтроль і перебудовувати свій спосіб дій при появі неперед

бачених перешкод.

Іванова Т.В. зазначає, що, являючи собою стійку характеристику осо

бистості, психологічна готовність до діяльності в конкретному своєму

прояві виражається в готовності до професійної діяльності. Під психоло

гічною готовністю до професійної діяльності автор розуміє психічний

стан особистості, який виражається у здатності приймати самостійні рі

шення при виникненні складних професійних проблем, оцінювати свої

можливості у їх співвідношенні до майбутніх труднощів і досягнень пев

них результатів, передавати свої знання іншим.

Корабліна Е.П. розуміє психологічну готовність як відносно стійкий

стан, що визначається базовими (зокрема, характерологічними) і прог

рамованими (мотиваційними та інтелектуальними) властивостями осо

бистості і проявляється в активнопозитивному відношенні до професії

та сформованій професійній самосвідомості.

Горностай П.П. вважає, що психологічна готовність особистості до

професійної діяльності – це цілеспрямований вияв особистості, який

включає систему професійних знань, навичок, умінь, потреб, мотивів,

психологічних якостей, настанов і станів особистості, який дозволяє ус

пішно включатися в професійну діяльність і виконувати її оптимальним

для даної діяльності і даної особистості чином.

Різні трактування психологічної готовності обумовлені як специфі

кою структури діяльності, яка вивчається в кожному окремому випадку,

так і незбігом теоретичних підходів дослідників. Одні автори розгляда

ють психологічну готовність до професійної діяльності на особистісному

фоні, а інші – на функціональному, тобто враховують насамперед стан

психічних функцій. Але головною вимогою до наукової розробки проб

лем готовності є урахування цілісності особистості. Смірнов А.А. відзна

чає, що психологічна готовність до праці – це не окрема якість людини,

не окрема риса особистості. Це поєднання багатьох і дуже різноманіт

них взаємопов’язаних рис.

Багато досліджень присвячені вивченню окремих форм прояву го

товності, компонентів чи підсистем загальної системи готовності. У низ

ці робіт висвітлюються проблеми, зокрема, професійної придатності.

Хмелюк Р.І. наводить такі фактори придатності до професійної діяльнос

ті, які являють собою структуру, близьку до структури психологічної го

товності до праці: а) наявність інтересу, відповідне відношення особис

тості до педагогічної діяльності; б) потреба в даній діяльності; в) знання,

уміння, навички, необхідні для оволодіння даною професією; г) деякі пе

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 257

Інформаційне Суспільство

Шлях України

258

Інформаційне Суспільство Шлях України

редумови особистісних здібностей.

Аналізуючи готовність до навчання та трудової діяльності, Левченко

М.В. вказує, що дане поняття містить в собі дві взаємопов’язані суттєві

сторони: психологічну готовність та підготовленість. При цьому перша

включає: а) ідейнополітичну спрямованість; б) потребу в певній спеці

альній діяльності і спеціальних знаннях, інтерес, любов до них; в) внут

рішнє прийняття вимог діяльності; г) усвідомлення відповідності своїх

особистісних якостей вимогам діяльності; д) усвідомлення мотивації

особистісних прагнень до даної спеціальності.

Підготовленість же у свою чергу передбачає: а) глибоке знання наук,

певний рівень розвитку; б) підготовленість у певній сфері знань; в) обіз

наність у професійній діяльності, знання вимог спеціальності до особис

тісних якостей і здібностей; г) уміння вчитися; д) моральнопсихологічну

підготовленість [2].

Проаналізувавши вищевикладені підходи, ми приймаємо трьохком

понентну модель психологічної готовності. Тобто, схема готовності до

діяльності в умовах інформаційного суспільства представляє собою:

• Мотиваційний компонент – мотиви, які спонукають до діяльності в

системі інформаційного суспільства.

• Когнітивний компонент – сформованість умінь, необхідних для вико-

нання функцій, притаманних інформаційному суспільству.

• Емоційновольовий компонент – відчуття, пов’язані з виконанням ро-

боти, та рішення, які приймає суб’єкт.

В інформаційному суспільстві, порівняно з індустріальним, „важли

вим явищем стає подолання праці як утилітарної активності та заміна її

творчою діяльністю, безпосередньо не мотивованою матеріальними

факторами”[1]. Процес формування інформаційного суспільства базу

ється на перетворені більшої частини працівників фізичної праці на пра

цівників інтелектуальної сфери, зростання ролі інформації та виникнен

ня соціальної держави.

На превеликий жаль, на сьогодні саме це перетворення і не може

відбутися. Ми можемо констатувати наявність розрізнених компонентів

готовності, які не пов’язані між собою, тільки у молоді, порівняльно з

людьми старшого віку. В наслідок цього рівень готовності населення Ук

раїни до діяльності в інформаційному суспільстві достатньо низький.

Мотиваційний компонент готовності до діяльності в інформаційному

суспільстві полягає, передусім, у прагненні до саморозвитку та самоак

туалізації.

Когнітивний компонент полягає у формуванні компетентності, тобто

здібності пристосовуватися до нових технологій (здійснювати рецепцію

та трансфер технологій) за рахунок рівня освіти.

Емоційновольовий компонент полягає у тих відчуттях, які пов’язані з

діяльністю та прийняттям рішень у сфері інформаційного суспільства.

Формування усіх трьох компонентів та встановлення динамічного

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 258

Інформаційне Суспільство

Шлях України

259

Інформаційне Суспільство Шлях України

зв’язку між ними, потребує стратегічного підходу з боку держави у сфе

рі освіти, розвитку інноваційної економіки, інформаційної культури, ін

формаційної, а не комп’ютерної грамотності населення, соціальнопси

хологічній та інших сферах.

Наразі актуальний розвиток наукового напрямку – інформаційної

психології, яка має досліджувати такі проблеми як:

• Готовність людини до діяльності в інформаційному суспільстві.

• Страх людини перед постійно зростаючим потоком інформації.

• Психологічні розлади, які виникають внаслідок інформаційного пере-

вантаження.

• Інтерособистісне відчуження, пов’язане з постійним спілкуванням з

комп’ютером.

• Соціальнопсихологічні особливості віртуальних співтовариств,

та багато інших, безпосередньо пов’язаних із застосуванням інформа

ційно комунікаційних технологій у повсякденному житті.

Література

Иноземцев В.Л. Концепция постэкономического общества: теорети

ческие и практические аспекты. – М., 1998.

Мойсеєнко А.О. Готовність соціальних працівників до формування

соціальної політики громадськополітичних об’єднань. / Дипломна ро

бота. – КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003.

Трансформація української економіки привертає увагу дослідників

ставленням до вивчення та врахування практичного досвіду зарубіжних

країн. Тут можна знайти приклади уважного вивчення іноземного досві

ду, і беззастережного виконання рекомендацій зарубіжних консультан

тів, і повного ігнорування реального досвіду. Щодо розвитку інформа

ційних технологій в Україні, то, враховуючи її інноваційний потенціал у

цьому напрямі, створюється враження, що їх нерівномірний, нестабіль

ний, обмежений розвиток зумовлений саме недостатнім врахуванням

Поєднування інноваційного

пошуку малого підприємництва

з потужністю великого

галузевого бізнесу для розвитку

інформаційного сектору

Романенко С. І.

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 259

Інформаційне Суспільство

Шлях України

260

Інформаційне Суспільство Шлях України

досвіду світової економіки.

Піднесення сектору інформаційних технологій, як відомо, почалося в

середині минулого століття на базі галузей п’ятого технологічного укла

ду водночас із прискоренням інноваційного розвитку, відособленням

економіки знань і триває вже півстоліття, пройшовши кілька різних ста

дій. Історія свідчить про значні складнощі цього процесу, його залеж

ність від загального стану економіки, насамперед від потужності вели

ких корпорацій у сфері інтелектуального бізнесу, їх підтримки з боку

держави в тій чи іншій формі. Вищезгадувані поняття інноваційного роз

витку, інформаційних технологій, економіки знань відображають різні і

водночас взаємопов’язані сторони розгортання науковотехнічної рево

люції, процесу зростання інтелектуального фактора в економічному

розвитку.

Інформаційний сектор в період НТР проявив себе як всеосяжна,

складна та розгалужена підсистема національної економіки, що включає

два великих підрозділи. Перший з них забезпечував створення та засво

єння нового знання, базової інформації (дослідження та розробки), під

готовку спеціалістів (освіта та підвищення кваліфікації), інженернотех

нологічну діяльність (проектування та конструювання, розробка техно

логій). У другий сектор входили: фінансовий та бухгалтерський облік,

стратегічне та технологічне планування, оперативнокалендарне плану

вання, маркетинг, конторські операції та діловодство тощо. Завдяки

другому сектору здійснюється управління економікою. Згадане засвід

чувало обширність та місткість інформаційного ринку.

Органічний зв’язок з науковими дослідженнями та розробками зба

гачував фонд нової інформації, а використання одержаної інформації у

освітньому процесі, у плануванні та управлінні виробничими технологіч

ними процесами зумовили результативність впливу змін в інформацій

них технологіях на інтенсифікацію економічного розвитку.

Дія інноваційних та інформаційних процесів на виробництво супро

воджувалася і залежала від розвитку організаційних форм (укладів) ви

робництва. Для нашого сучасника, українського читача, важливо знати,

що у вирішенні цього питання важливе значення мають істотні відмін

ності між країнами Заходу, з одного боку, та колишнього СРСР – з дру

гого. Неврахування цих відмінностей, зумовлене часто високим ступе

нем інертності організаційних структур, але більшою мірою іншими фак

торами, стало однією з причин істотних деформацій в економічному,

технологічному розвитку пострадянських країн, формуванні їх іннова

ційного та інформаційного секторів в умовах ринку.

Розрізняють три головних організаційних уклади з притаманними їм

формами поділу праці, особливостями управління та організації вироб

ництва, окремими ринковими сферами, різними функціями та ідеологі

єю господарювання. У ринковій економіці вони виступають як великі

корпорації, середні фірми, дрібні фірми. Форми і зміст співробітництва

KNIGA5e.qxd 26.03.2004 15:17 Page 260