О.М. Кокун «Психофізіологія»
6
Вчення Декарта, що виходить у поясненні сущого з наявності
двох протилежних початків – матеріального і духовного, діста(
ло назву дуалізму Декарта. Подібних поглядів дотримувалися
багато послідовників Декарта. Наприклад, відповідно до уяв(
лень Г. Лейбница, душа і тіло діють незалежно й автоматично в
силу своєї внутрішньої будови, але діють узгоджено і гармоній(
но, подібно до пари точних годинників, що завжди показують
той самий час [4].
Значну роль у подоланні психофізіологічного паралелізму
відіграв I.М. Сєченов, який пiдкреслював, що не можна нi ото(
тожнювати психiчне та фiзiологiчне, нi роздiляти їх. Сутність
його психофiзiологiчної концепцiї полягала в тому, що:
психiчне та фiзiологiчне, нервове є двома рiзними за сту(
пенем складностi дiяльностями головного мозку;
внутрiшнiй, психiчний свiт не може бути повністю зведе(
ний до його матерiальних, нервових основ;
психiчне та нервове мають глибоку внутрiшню
спорiдненiсть;
психiчна дiяльнiсть та органiзацiя залежать вiд нервової
дiяльностi та органiзацiї;
психiчне бере участь у поведiнцi як вищий регулятор.
Певним чином погляди I.М. Сєченова отримали розвиток
у працях I.П. Павлова, психофiзiологiчна концепцiя якого, по(
яснюючи фiзiологiчнi основи психiчної діяльності, створювала
умови для пояснення самої психiчної дiяльностi. Павлов вва(
жав, що оскiльки фiзiологiчна дiяльнiсть, що лежить в основi
психiки та зумовлює її, є повнiстю детермiнованою i являє со(
бою вiдображення навколишнього свiту, постільки i психiчна
дiяльнiсть, що залежить вiд свого фiзiологiчного фундаменту,
повинна розглядатись, як детермiнована зовнішнім світом, але
як незрівнянно складніша [2].
Серед зарубiжних психофiзiологiчних концепцiй ХХ ст., які
пов’язані із вирішенням психофiзiологiчної проблеми,
видiляються три основнi напрямки: 1(й – дуалiстичнi концепцiї,
якi виходять з принципової різнорідності двох протилежнос(
тей – матерії та духу; 2(й – концепцiї паралелiзму, якi намага(