70 | РОЗДІЛ Іі;
Віденська музична школа
Центром розвитку класичного напряму в європейському музич-
ному мистецтві стала столиця Австрії — Відень. Із ним пов'язана твор-
чість найвидатніших композиторів того часу (зокрема Й. Гайдна,
В. А. Моцарта, Л. Бетховена), їхні здобутки в європейському музич-
ному мистецтві були названі «віденською класичною школою».
У чому полягає характерна особливість художньої культури класицизму?
Яка система ієрархії жанрів існувала в європейському музичному мис-
тецтві?
Підґрунтям творчості композиторів віденської школи був худож-
ній досвід відомих представників музичної культури епохи бароко:
А. Вівальді, Д. Скарлатті, Дж.-Б. Перголезе (Італія), Ж.-Ф. Рамо
(Франція), Г. Ф. Генделя, Й. С. Баха (Німеччина).
Твори представників віденської класичної школи відрізняються
лаконічною чіткою формою, пропорційністю елементів музичної струк-
тури, виразністю тем і багатством художніх прийомів. Симфонії, со-
нати, концерти віденських класиків є взірцями чистої музики, яка
не потребує обов'язкового театралізованого або хореографічного супро-
воду. Це вишукана музика для слухання, сповнена гармонії та підви-
щеної емоційності.
Попри загальну єдність художніх принципів музичного мистецтва
епохи класицизму кожен із представників віденської школи мав неповтор-
ну індивідуальність: Гайдну, Бетховену ближчою була царина інструмен-
тальної музики, а Моцарт рівною мірою виявив себе як в оперному, так
і в інструментальному жанрах. Образна сфера музики Гайдна більше тя-
жіла до народножанрових та жартівливих мотивів, Бетховена — до геро-
їчних, а у творах Моцарта втілені відтінки ліричного переживання.
Йозеф Гайдн. Цього австрійського композито-
ра називають «батьком симфонії». Він створив по-
над сто симфоній, яким були притаманні життє-
радісність, жартівливість, звернення до народних
мотивів. Велику увагу композитор приділяв кон-
цертам, камерним ансамблям і духовній музиці.
При цьому у творчій спадщині митця — не лише
інструментальна музика, але й опери, ораторії.
Симфонічним творам Гайдна властива
настільки яскрава образність, що слухачі самі
(без участі автора) придумували їм назви: «Вій-
ськова» (№ 100), «Аллілуйа!» (№ 30), «Проща-
льна» (№ 45).
Йозеф Гайдн