Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

Історія, теорія і

практика

соціальної роботи

в Україні

Луганськ – 2004

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка

Історія, теорія і практика

соціальної роботи в Україні

Науково-навчально-методичний посібник

Для студентів, магістрантів, аспірантів і

спеціалістів у галузі соціальної педагогіки,

соціальної роботи

Луганськ – 2004

УДК 364.01(076)

ББК 65.27 р3

с 69

Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні: Наук.-

навч. - методичний посібник для студентів, магістрантів,

аспірантів і спеціалістів у галузі соціальної педагогіки, соціальної

роботи / Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц.,

Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. – Луганськ: Альма-

матер, 2004. – с.

Книга підготовлена як науковий і навчально-методичний

посібник. Науковий характер посібника визначається тим, що в

ньому з певних наукових парадигм досліджується й викладається

теорія феноменології соціальної роботи; навчальний аспект

розкривається на основі парадигми соціальної роботи як

навчальної дисципліни; методичний – з урахуванням

технологічності соціальної роботи й на базі бібліографічного

довідкового матеріалу, іменного покажчика, глосарія й додаткових

термінів, питань і завдань для контролю освіти й самоосвіти.

Рецензенти: – доктор педагогічних наук І.Д. Звєрєва

– доктор педагогічних наук Г.М.Лактіонова

Автори - упорядники: Харченко С.Я.

Кратінов М.С.

Ваховський Л.Ц.

Кратінова В.О.

Песоцька О.П

Караман О.Л.

ISBN

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. Історія соціальної роботи в Україні

1.1. Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи.......................7

1.2. Архаїчний період. Родоплеменні й суспільні форми допомоги і

взаємодопомоги у слов’ян до Х ст............................................................9

1.3. Період князівської й церковно-монастирської підтримки з Х по

ХІІІFст........................................................................................................12

1.4. Період церковно-державної допомоги з ХІV ст. до другої половини

ХVІІ ст.......................................................................................................15

1.5. Період державної опіки з другої половини ХVІІ до другої половини

ХІХ ст........................................................................................................17

1.6. Період суспільної й приватної опіки з кінця ХІХ ст. до початку

ХХFст.........................................................................................................18

1.7. Період державного забезпечення з 1917 р. до 1991 р.............................19

1.8. Період соціальної роботи з початку 90-х років до нашого часу............21

Резюме.................................................................................................................24

Глосарій...............................................................................................................27

Питання й завдання.............................................................................................33

Література............................................................................................................34

РОЗДІЛ ІI. Вступ до теорії й практики соціальної роботи

2.1. Феномен соціальної роботи як наукова теорія й суспільна

практика.......35

2.2. Освіта і становлення парадигми соціальної роботи..................................39

2.3. Соціальна робота в понятійному

просторі.................................................41

2.4. Соціальна робота в структурі соціальних наук.........................................45

2.5. Тенденції освіти у сфері соціальної роботи, соціальної

допомоги...........53

Резюме.................................................................................................................55

Глосарій...............................................................................................................57

Питання й завдання.............................................................................................59

Іменний покажчик...............................................................................................61

Література............................................................................................................63

РОЗДІЛ ІII. Соціальна робота як базове поняття

3.1. Актуальність проблем соціальної роботи в Україні................................64

3.2. Цінності в соціальній

роботі.....................................................................66

3.3. Соціальна робота як

наука........................................................................71

3.4. Соціальна робота як суспільна практика.................................................80

3.5. Соціальна робота як навчальна дисципліна............................................83

3.6. Методологія й методи соціальної роботи................................................88

3.7. Загальні й конкретні технології соціальної роботи...............................102

Резюме...............................................................................................................109

Глосарій.............................................................................................................111

Питання й завдання...........................................................................................114

Іменний покажчик.............................................................................................117

Література..........................................................................................................120

РОЗДІЛ IV. Соціальна робота як цілеспрямована діяльність у

суспільстві

4.1. Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи.......................123

4.2. Державно-правові (політичні) засади соціальної роботи......................126

4.3. Соціальна робота й суспільні

рухи.........................................................132

4.4. Соціальна робота в полікультурному суспільстві.................................136

4.5. Морально-гуманістичні атрибути соціальної

роботи............................145

Резюме...............................................................................................................147

Глосарій.............................................................................................................149

Питання й завдання...........................................................................................150

Література..........................................................................................................151

РОЗДІЛ V. Соціальна робота як соціокультурний інститут

5.1. Специфіка соціальної роботи як соціокультурного

інституту..................................................................................................152

5.2. Проблемне поле соціальної роботи в сучасному

суспільстві................153

5.3. Волонтерський рух в інституційному просторі.....................................159

Резюме...............................................................................................................170

Глосарій.............................................................................................................171

Питання й завдання...........................................................................................172

Література..........................................................................................................173

РОЗДІЛ VІ. Технології соціальної роботи

6.1. Понятійний простір технологій соціальної роботи...............................174

6.2. Цілепокладання в технологіях соціальної роботи.................................182

6.3. Загальні технології соціальної роботи...................................................184

6.4. Міждисциплінарні технології, методи й методики соціальної

роботи......................................................................................................208

6.5. Окремі (конкретні) технології соціальної

роботи..................................223

Резюме...............................................................................................................239

Глосарій.............................................................................................................240

Питання й завдання...........................................................................................241

Іменний покажчик.............................................................................................243

Література..........................................................................................................244

РОЗДІЛ VIІ. Етичні основи соціальної роботи

7.1. Вступ до етики соціальної

роботи..........................................................246

7.2. Деонтологія окремих видів взаємодії в соціальній роботі....................261

7.3. Етикет соціальної

роботи........................................................................265

7.4. Особистісно-моральні риси соціального працівника............................275

7.5. Професійна етика соціального працівника............................................284

Резюме...............................................................................................................292

Глосарій.............................................................................................................294

Питання й завдання...........................................................................................296

Іменний покажчик.............................................................................................298

Література..........................................................................................................299

РОЗДІЛ VIІІ. Менеджмент соціальної роботи

8.1. Основи менеджменту соціальної роботи...............................................300

8.2. Система управління соціальною роботою.............................................303

8.3. Управління соціальною роботою в Україні...........................................309

8.4. Інститут супервізорства в соціальній роботі.........................................314

Резюме...............................................................................................................318

Глосарій.............................................................................................................319

Питання й завдання...........................................................................................320

Література..........................................................................................................321

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

В УКРАЇНІ

1.1. Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи

З появою в Україні нової суспільної професії – соціальна робота –

з’являється й потреба у вивченні й усвідомленні її історії, що пов’язано з

проблемою її періодизації.

Основні проблеми періодизації історії соціальної роботи пов’язані: 1) з

точкою відліку практики суспільної допомоги і взаємодопомоги; 2) з

виділенням етапів допомоги і взаємодопомоги в Україні; 3) з визначенням

особливостей феномена допомоги і взаємодопомоги.

Проблема точки відліку практики суспільної допомоги і

взаємодопомоги полягає в тому, що майже до кінця ХІХ ст. процес допомоги

й підтримки не був термінологічно визначений і його опис відбувався у двох

культурно-історичних парадигмах: суспільної опіки й християнської

добродійності. Таким чином, і у світських, і в конфесіональних підходах не

спостерігалося єдиної ідентифікації процесу допомоги. До початку ХХ ст.

суспільна опіка й християнська добродійність розглядаються вже в єдності як

суспільна допомога, а державне піклування й приватна добродійність,

представлені світською й конфесіональною історичною практикою, – як

складові єдиного соціально-історичного процесу. Саме в цей період

з’являються фундаментальні праці, присвячені питанням добродійності;

виникає новий науковий жанр – історичний нарис; відбувається національне

самовизначення шляхів розвитку суспільного й приватного піклування;

з’являється тенденція до вивчення „умов життя” різних верств і груп

населення, причому „задовго до оформлення” в західноєвропейській

історичній науці як окремого розділу соціальної історії. У перші роки

радянської влади вивчення історичного досвіду соціальної допомоги й

захисту інтерпретується в контексті ідей класової боротьби з критичних

позицій. Паралельно йде процес формування нових традицій в освітленні не

історичного минулого, а історичного сьогодення, коли „історія

повсякденності” є основою усвідомлення існуючої практики соціальної

допомоги. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. починаються системні

дослідження історичного досвіду допомоги й підтримки, у результаті яких

виробилася сучасна єдина позиція розуміння історії соціальної роботи:

історія соціальної роботи – цілісний культурно-історичний процес, що має

певні етапи свого самостійного розвитку.

Виходячи з такого розуміння історії соціальної роботи, можна виділити

наступні основні етапи допомоги і взаємодопомоги в Україні:

І. Архаїчний період. Родоплеменні й суспільні форми допомоги і

взаємодопомоги в слов’ян до Х ст.

ІІ. Період князівської й церковно-монастирської підтримки з Х до

ХІІІFст.

ІІІ. Період церковно-державної допомоги з ХІV до другої половини

ХVІІ ст.

ІV. Період державної опіки з другої половини ХVІІ ст. до другої

половини ХІХ ст.

V. Період суспільної й приватної опіки з кінця ХІХ до початку ХХ ст.

VI. Період державного забезпечення з 1917Fр. до 1991 р.

VII. Період соціальної роботи з початку 90-х рр. до нашого часу.

Кожен етап зміни парадигми допомоги і взаємодопомоги пов’язаний зі

зміною суб’єкта й об’єкта, інститутів допомоги, її ідеології, понятійної мови.

Він пов’язаний і з пандемічними процесами, такими, як зміна ідеології, з

руйнуванням геополітичного або соціокультурного простору, наявністю

регіональних, етнічних, соціально-економічних війн і конфліктів, масового

голоду, глобальних епідемій. Таким чином, ця періодизація дозволяє не

тільки виділити специфічну „соціальну історію” процесу допомоги і

взаємодопомоги в її одиничності, але водночас „побачити” її в контексті

глобальних історичних чинників.

Культурно-історична парадигма соціальної роботи дозволяє визначити

такі особливості феномена допомоги і взаємодопомоги.

По-перше, цей феномен має соціогенетичну обумовленість, яка

представлена своєю історією й генезисом індивідуального розвитку в

соціально-історичній перспективі.

По-друге, він має історичні, матеріальні й діяльнісні форми існування зі

своїми суб’єктами допомоги, об’єктами допомоги, ідеологією допомоги, що

визначає його соціально-генетичну типологію як явища, процесу й феномена

культури.

По-третє, він становить собою те особливе „соціальне поле”, де

окреслюються різні типи взаємодій між суб’єктами зі своїми соціальними,

етичними, економічними законами й принципами. Піклування про злидарів і

юродство, інфатицид і організація дитячих притулків, навчання глухонімих і

трудова допомога, добродійність і страхування – явища, які мають свою

логіку історичного розвитку, свою систему існування, своє місце в

історичному процесі.

По-четверте, у процесі свого розвитку цей феномен знаходить

інтерпретацію в структурних сценаріях і закріплений у масовій свідомості в

мовних формах і структурах.

Варто зазначити, що модуль історії соціальної роботи як навчальної

дисципліни найбільш слабко розроблений. На сьогодні є тільки один

фундаментальний навчальний посібник під авторством відомого російського

вченого М.Фірсова [15], який відповідає науковій традиції вітчизняної

історіографії. При викладенні подальшого тексту автори використовують

матеріали зазначеного посібника.

1.2. Архаїчний період. Родоплеменні й общинні форми допомоги і

взаємодопомоги у слов’ян до Х ст.

Джерела, які відображають язичницьке життя слов’янських племен,

знищені в період християнізації Русі, тому можлива лише реконструкція

основних елементів підтримки й захисту. Багатим матеріалом, що дозволяє

прояснити праісторичні форми допомоги і взаємодопомоги в найдавнішій

спільноті, є слов’янська міфологія, аграрні культи, які збереглися.

Давні слов’яни жили родовими общинами, займаючись хліборобством і

скотарством.

Общинні принципи життєдіяльності східних слов’ян, практика

здійснення захисту людини в системі роду й общини знайшли відображення

в конкретних архаїчних формах допомоги і взаємодопомоги, серед яких

основними були культові з різними сакральними атрибутами; общинно-

родові в межах роду, сім’ї, поселення; господарські.

Культові форми допомоги й підтримки з різними сакральними

атрибутами тісно пов’язані з міфологічним світом давніх слов’ян. В

історичній літературі відзначається, що міфологічне мислення слов’ян

пройшло декілька стадій розвитку. Так, М.Боровський називав чотири стадії

його розвитку: поклоніння озерам, гаям, небесним світилам; культ Роду й

Рожаниць (з принесенням жертв і влаштуванням бенкетів на їхню честь);

культ Перуна; період подвійної віри [2].

В історичній пам’яті закріпились і більш давні праформи методології

переносу допомоги. Вони пов’язані з оберегами. Фетишизація окремих

предметів, наділення їх сакральними рисами – одна з перших функцій

переносу, і, можливо, вона пов’язана з „періодом духів”. Найдавніші

язичницькі атрибути оберега збережені й у християнській культурі.

Наприклад, ікони, крім культового призначення, виконували й оберігаючу

функцію.

Своєрідними „ферментами” у справі організації підтримки групової

спільності не тільки з реальними, але й з ірреальними силами виступали

волхви. Вони активно „формували” стереотипи реципрокної поведінки в

нових історичних умовах. Волхви – у давньоруській традиції „язичницькі

жреці, чародії і віщуни”. Практично вони виконували ті ж функції для

родового суспільства, що й шамани в багатьох народів.

Дії волхвів мали сакрально-міфічні установки. Вони підкріплювалися

певними ритуальними діями, і, що дуже важливо, дії ці нерозривно пов’язані

з ідеологією підтримки. Вона була одним з тих чинників, які дозволили після

знищення пантеону язичницьких богів довгий час зберігати язичницькі

традиції, що дало можливість сакральній системі підтримки існувати

протягом ще трьох століть.

Що стосується богів, то вони як архетип дій і вчинків родової общини,

як вище зведення нормативних вимог до процесів життєдіяльності виступали

активними помічниками в найбільш відповідальних життєвих ситуаціях.

Слов’янські язичницькі боги мали свою „спеціалізацію”.

Дажбог – „бог-діяч” – наділяв багатством, спадщиною. Стрибог –

розподіляв багатство. Ці два боги виступали як деяка парна єдність. Не менш

цікаве божество Білобог, Білун у білоруському епосі – бог багатства й

милосердя. Таким чином, реципрокаційно-редистрибутивні зв’язки, які

виступали як дар вищих істот, розглядались як вищі сакральні цінності й

згодом персоніфікувалися з „кращими людьми”, тобто набували свого

земного існування.

Більш пізня форма шанування богів – братчини, які святкувалися

сільськими общинами. Вони присвячувалися святому-патрону, пізніше це

було традиційне корпоративне свято. Воно проводилося або всім селищем,

або декількома селищами разом, де кожен суб’єкт давав певну частку

продуктів на загальні потреби. Подібні святкування називалися зсипками,

мирщиною, зсипщиною. Таким чином, ми бачимо, що вшанування богів

тісно взаємопов’язане з оформленням інституту свят.

Крім того, свята виконували функцію „мирного перерозподілу майна” й

натуральних продуктів, виступали механізмом економічної рівноваги,

спільного споживання в ситуаціях соціальної й економічної нерівності.

Другим найважливішим механізмом закріплення реципрокних

відносин, пов’язаних із сакральними установками, були родові обряди

вшанування предків. Сакралізація цих процесів розкривається в системі

родового простору, коли умерлі предки обожнюються, й до них звертаються

через культові обряди, що в кінцевому результаті вело до певного родового

єднання.

Таким чином, можна сказати, що в цей період існували суспільні форми

допомоги, пов’язані з культом смерті. До них відноситься общинна тризна,

общинна милостиня, „справа”, подаяння натуральними продуктами і як

особлива культова форма (проти якої пізніше виступала церква) – суспільне

перепоховання.

І, нарешті, останній аспект сакралізації процесу допомоги – культ

героя, дотримування общинних традицій, підкореність суспільним нормам

життєдіяльності наступних поколінь попереднім. Ці традиції виступали як

механізми збереження мирських стосунків, єдиного общинного простору.

Вони утворили той соціогеном підтримки й захисту, який буде

відтворюватися в язичницьку епоху у формах общинно-родової й

господарської допомоги і взаємодопомоги, а в наступних історичних епохах

– як система піклування й соціальної роботи.

По суті, у період язичництва була закладена традиція піклування про

слабких і немічних (старих, дітей, удів та ін.).

„Інститут старців” з’являється не одразу. Община поступово визначила

ставлення до людей, які не були активними учасниками трудового й

колективного життя.

Форми підтримки старих людей були різними. Одним з варіантів

підтримки старих людей було спеціальне відведення їм земель за рішенням

суспільства, „косячка”, яке давало можливість заготівлі сіна. У тому ж

випадку, коли старі люди остаточно „впадали у старезність”, вони

піклувалися общиною. Старого визначали на постій до кого-небудь на

декілька діб, де той отримував нічліг і харчування, потім він „змінював” своїх

годувальників.

До прийняття християнства на Русі існували й інші „закриті” форми