Гісем О.В. Всесвітня історія. 10-11 класи: Наочний довідник

Подождите немного. Документ загружается.

Закінчення таблиці

Õàðàêòåðèñòèêà

Події

25 жовтня

1918 р.

• Демонстрації та мітинги у Будапешті, на яких населення вимагало негайно

укласти мир, відділитися від Австрії та проголосити Угорську республіку.

30—31 жовт-

ня 1918 р.

• Революції у Будапешті та Відні, унаслідок яких в Австро-Угорщині було

повалено монархію Габсбургів.

12 листопада

1918 р.

• Проголошення утворення Австрійської республіки.

16 листопада

1918 р.

• Проголошення утворення Угорської республіки. Створення уряду на чолі

з графом Карої

Реформи

уряду Карої

• Уведення загального виборчого права.

• Прийняття закону про свободу союзів і зборів, створення політичних

організацій.

• Запровадження 8-годинного робочого дня.

• Заява про надання автономії національним меншинам, але на ділі це не

реалізовувалося.

• Розроблення проекту закону про земельну реформу, на підставі якого

держава могла експропріювати поміщицькі маєтки розміром від 200

до 500 хольдів (хольд — 0,57 га). Передбачалося розділити ці землі між

селянами на ділянки по 5—20 хольдів, що передавалися на умовах вічної

оренди або викупу протягом 50 років. Закон не було прийнято

Причини

встановлення

радянської

влади

• Ультиматум країн Антанти про створення в східній частині країни «нейт-

ральної зони» з Румунією.

• Розпад «історичної Угорщини».

• Територіальні претензії з боку сусідніх держав.

• Національно-визвольний рух неугорського населення.

• Загострення соціально-економічного становища.

• Зростання впливу лівих сил, особливо комуністів.

• Вплив революційних подій радянської Росії

Результати

• Передача урядом Карої влади комуністам і соціалістам, які 21 березня

1919 р. об’єд налися в партію — Соціалістичну партію Угорщини.

• Створення Революційної урядової ради, яка взяла на себе всю повноту влади

в країні.

• Проголошення Угорської Радянської Республіки

Поразка Угорської революції

Ïðè÷èíè ïîðàçêè

• Агресія країн Антанти, які побоювалися поширення «комуністичної зарази» в Європі.

• Прорахунки в соціально-економічній політиці зокрема, у вирішенні аграрного питання.

• Національно-визвольна боротьба національних меншин у межах «історичної Угорщини»

(серби, хорвати, словаки, українці (русини), румуни).

• Територіальні претензії сусідніх держав.

• Зрив планів збройної допомоги радянською Росією.

• Штучність союзу між комуністами і соціал-демократами, розбіжності в основних питаннях

державного будівництва.

• Червоний терор і незначна соціальна база радянського режиму

Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

Установлення режиму М. Хорті

Ðèñè ðåæèìó

• Необмежена влада М. Хорті.

• Консерватизм. Обмеження демократичних прав і свобод.

• Збереження представницьких, демократичних інститутів влади.

• Легальне існування опозиції. Обмеження діяльності лівих сил.

• Панування традиційної еліти (земельної аристократії).

• Відсутність масової партії — опори правлячого режиму.

• Монархічна, націоналістична демагогія

РУМУНІЯ

Розвиток Румунії після Першої світової війни

Ôàêòîðè âïëèâó íà ðîçâèòîê Ðóìóí³¿

позитивні негативні

• Територія і населення країни

збільшилися майже вдвічі.

• Історичні суперники: Угорщина

та Росія були знесилені й зазнали

територіальних втрат на користь

Румунії. Румунія отримала повний

конт роль над гирлом Дунаю.

• Уникла революційної зміни влади;

збереглася наступність влади,

що забезпечувало внутрішню

стабільність.

• Стала одним із ключових союзників

Антанти у Східній Європі

• Новоприєднані території суттєво відрізнялися від

старого королівства (Регату) — економічно, етнічно

тощо. Ці території потрібно було інтегрувати,

придушивши сепаратистські та національні рухи

(30 % нової Румунії складали національні меншини).

• Економічна відсталість.

• Засилля старої традиційної еліти.

• Територіальні придбання за рахунок сусідів

породжували в останніх реваншистські настрої.

• Перетворення Румунії на ланку «санітарного

кордону» навколо СРСР мало значний відбиток на

внут рішньополітичному житті (гоніння на ліві сили,

обмеження демократичних свобод тощо)

Політичний розвиток Румунії

Åòàïè Õàðàêòåðèñòèêà

І етап. 1918—1928 рр. Домінування ліберальної партії в політичному житті. Прем’єрство

братів Братіану (1922—1928 рр.)

ІІ етап. 1928—1930 рр. Перебування при владі націонал-селянської (царанистської) партії

ІІІ етап. 1930—1940 рр. Правління короля Кароля ІІ. Королівська диктатура (1938—1940 рр.)

IV етап. 1940—1944 рр. Диктатура Й. Антонеску

Територіальні втрати Румунії у 1940 р.

Äàòà Ïîä³ÿ Òåðèòîð³ÿ

Червень 1940 р. Агресія СРСР Бессарабія і Північна Буковина увійшли

до складу СРСР

30 серпня 1940 р. ІІ Віденський арбітраж Передача Північної частини

Трансільванії Угорщині

7 вересня 1940 р. Болгаро-румунський договір Повернення Болгарії Південної Добруджі

63Тема 5. Країни Центральної та Східної Європи

Режим Й. Антонеску

Õàðàêòåðèñòèêà

Причини

встановлення

режиму

• Криза монархічної диктатури Кароля ІІ.

• Переорієнтація зовнішньополітичного курсу країни на Німеччину.

• Зростання авторитарних тенденцій.

• Протистояння між армією та «залізною гвардією»

Привід

• Територіальні поступки Румунії СРСР, а згодом Угорщині та Болгарії

Риси

диктатури

Й. Антонеску

(1940—

1944 рр.)

• Установлення поліцейського режиму. Державу було проголошено

легіонерською, а Й. Антонеску став «кондуктором» — вождем держави.

Було скасовано конституцію 1938 р., розпущено парламент, скасовано всі

громадянські права і свободи.

• Мілітаризація економіки.

• Запровадження військового трибуналу. Масові репресії проти противників

режиму. Створення концтаборів (на 1940 р. діяло 35 концтаборів).

• Початок антисемітської кампанії

Результати

• Введення німецьких військ, які розмістилися в районах нафтових промислів.

• Укладення нерівноправного торгового договору.

• Установлення Німеччиною контролю над румунською промисловістю.

• Перетворення Румунії на одного з основних постачальників продуктів

харчування, сировини й особливо нафти до Німеччини.

• Приєднання Румунії до Антикомінтернівського пакту.

• Вступ у Другу світову війну на боці Німеччини

БОЛГАРІЯ

Наслідки Першої світової війни

Ïîêàçíèêè Õàðàêòåðèñòèêà

Людські втрати

• Загинула п’ята частина чоловічого населення віком від 20 до 50 років.

Загальні втрати складали: 155 тис. загиблих, 400 тис. поранених на фронтах

і 150 тис. цивільного населення, що померли від тифу, холери, грипу

Матеріальні

збитки

• Становили третину національного багатства.

• Репарації складали 2,25 млрд франків

Територіальні

зміни

• Втрата 1/10 території. Греції передавалися: південна частина Кюстенджий-

ського району, Західна Фракія та частина Адріанопольського округу.

Уна слідок цих заходів Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря.

Південна Добруджа залишилася у складі Румунії. Території Тімок, Царіброд,

Босілеград, Струміца передавалися Королівству сербів, хорватів і словенців

Зміни

в економіці

• Падіння виробництва.

• Розорення сільського господарства.

• Розрив традиційних економічних зв’язків

Соціальні зміни

• Зниження життєвого рівня населення

Політичні

зміни

• Розгортання антивоєнних та соціальних виступів населення.

• Політична криза. Владайське повстання (Радомирський бунт).

• Проголошення республіки.

• Зречення царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ.

• Прихід до влади лівих сил на чолі з А. Стамболійським; реформи уряду

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

Політичний розвиток Болгарії в 1920—1930-ті рр.

Óðÿäè, ðîêè Âíóòð³øíÿ ïîë³òèêà Çîâí³øíÿ ïîë³òèêà

А. Стамболій-

ський

(1919—1923 рр.)

• Запровадження загальної трудової

повинності.

• Прийняття у 1921 р. закону про

максимум землеволодіння.

• Сприяння розвитку кооперативного

руху.

• Спроба запровадити диктатуру села

й селянства. Внутрішня політика

підпорядковувалася цій ідеї

• Підписання Нейського мирного

договору, намагання пом’якшити

його умови.

• Спроби порозумітися з

Королівством сербів, хорватів,

словенців

А. Цанков

(1923—1926 рр.)

Прийшов до вла-

ди в результаті

перевороту

• Переслідування лівих сил.

• Розгром комуністичної партії

• Намагання пом’якшити умови

Нейського мирного договору.

• Напружені відносини з сусідніми

державами.

А. Цанков

(1923—1926 рр.)

• Підвищення заробітної плати вій-

ськовим і державним службовцям,

надання податкових пільг

ремісникам, уведення соціального

страхування робітників тощо

• Антирадянська політика

А. Ляпчєв

(1926—1931 рр.)

• Пом’якшення репресії, оголошення

амністії.

• Дозвіл на діяльність політичних

партій і організацій

• Намагання пом’якшити умови

Нейського мирного договору.

• Антирадянська політика

А. Малінов та

Н. Мушанов

(1931—1934 рр.)

• Намагання подолати наслідки

економічної кризи 1930-х рр.

• Намагання пом’якшити умови

Нейського мирного договору

К. Георгієв

(1934—1935 рр.)

Прийшов

до влади в

результаті

перевороту

• Скасування діючої конституції,

розпуск Народних зборів, заборона

партій (особливо Внутрішня

македонська революційна

організація (ВМРО)) та профспілок.

• Установлення державного контролю

над банками, що його здійснював

банк «Болгарський кредит» за

участю держави.

• Уведення державної монополії на

спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти

• Зближення з Англією та

Францією, нормалізація стосунків

з Югославією і встановлення

дипломатичних відносин із СРСР

(1934 р.)

Борис ІІІ

(1935—1943 рр.)

Кьосєіванов

(1935—1940 рр.)

Б. Філов

(1940—1943 рр.)

• Встановлення королівської дикта-

тури.

• Придушення опозиції, збереження її

видимості.

• Стимулювання переходу на

вирощування технічних культур

(волокнистих, олійних, садових).

• Розвиток легкої промисловості

• Зближення з Німеччиною. За її

підтримки Болгарія домоглася

скасування статей Нейського

договору (Солонінська угода

1938 р.).

• Повернення у 1940 р. Румунією

Південної Добруджі (основна жит-

ниця країни, де вирощувалося

20 % сільгосппродукції). За

це Болгарія вступила на боці

Німеччини у Другу світову війну,

категорично відмовившись

взяти участь у війні проти СРСР,

обмежившись окупа цією Македонії

та Фракії

65Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

ЮГОСЛАВІЯ

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославії)

Õàðàêòåðèñòèêà

Причини

• Розпад Австро-Угорщини.

• Національно-визвольна боротьба південнослов’янських народів.

• Загарбницькі плани Італії щодо Адріатичного узбережжя.

• Гегемоністські плани сербської еліти.

• Прихильне ставлення Антанти до Сербії

Утворення

Югославії

Держава словен-

ців, хорватів

і сербів (6 жовт-

ня 1918 р.)

Сербія

Чорногорія

Королівство сло -

венців, хорватів

і сербів (1 грудня

1918 р.)

Відовданська

кон ституція

(28 червня

1921 р.) — кон-

сти туційне

офо рм лення

Ко ролівства

сербів, хорватів

і словенців

(консти туційна

монархія)

Державний

переворот

(6 січня 1929 р.).

Встановлення

королівської

диктатури.

Перейменування

Королівства

словенців,

хорватів і сербів

⇒⇒

Диктатура короля Александра (1929—1931 рр.)

Îñíîâí³ çàõîäè

• Скасування Відовданської конституції.

• Розпуск парламенту.

• Створення королівського уряду на чолі з П. Жавковичем.

• Заборона діяльності політичних партій.

• Створення державного суду в політичних справах.

• Заміна органів місцевого самоврядування інститутом державних комісарів.

• Перейменування Королівства сербів, хорватів і словенців на Югославію (листопад 1929 р.).

• Адміністративна реформа (поділ території країни на 9 банів, які не враховували історичних та

етнічних меж).

• «Сербізація» державного апарату.

• Поширення ідеологічної концепції існування в Югославії «триіменного народу» (серби,

хорвати, словенці)

Òåìà 6. Êðà¿íè Àç³¿, Àôðèêè òà Ëàòèíñüêî¿ Àìåðèêè

ПОНІЯ

Розвиток Японії в 1920-ті рр.

Ïðîÿâè äåìîêðàòè÷íîãî ðîçâèòêó Ïðîÿâè åêñïàíñ³îí³ñòñüêî¿ ïîë³òèêè

• Запровадження загального

виборчого права для чоловіків.

• Становлення багатопартій-

ності.

• Розгортання масового робітни-

чого та демократичного рухів

• Розробка планів широкомасштабної експансії у Тихо-

океанському регіоні (меморандум Танака).

• Зміцнення і переозброєння флоту, армії. Збільшення

військових витрат.

• Зміцнення зв’язків між правлячою елітою та найбільшими

концернами

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

Закінчення таблиці

Ïðîÿâè äåìîêðàòè÷íîãî ðîçâèòêó Ïðîÿâè åêñïàíñ³îí³ñòñüêî¿ ïîë³òèêè

• Започаткування створення

системи соціального

забезпечення

• Здійснення обмежених військових акцій у Китаї.

• Придушення антияпонського повстання у Кореї.

• Прийняття закону про охорону громадського порядку, який

посилив поліцейські переслідування

Етапи зовнішньої агресії Японії

І етап

Завоювання

Манчжурії

і Монголії.

Створення бази

для подальшої

агресії

⇒

ІІ етап

Завоювання

Китаю

⇒

ІІІ етап

Завоювання колоніальних володінь

європейських держав і США

у Південно-Східній Азії та басейні

Тихого океану. Створення «Великої

східно-азійської сфери спільного

процвітання»

⇒

IV етап

Світове

панування.

Створення

«Великої

Японії»

Становлення тоталітарного режиму в Японії

Õàðàêòåðèñòèêà

Політика

• Поступове усунення і заборона політичних партій, профспілок із політичного життя.

(Замість розпущених політичних партій створювалася Асоціація допомоги трону, а

замість профспілок — Патріотична промислова асоціація Великої Японії.

• Репресії проти представників демократичних сил.)

• Заколоти «молодих офіцерів».

• Проголошення курсу «на мобілізацію національного духу»

Економіка

• Мілітаризація економіки.

• Установлення воєнно-державного контролю над економікою через систему

асоціацій, на чолі яких ставали представники найбільших корпорацій (створення

«нової економічної структури»).

• Демпінг у зовнішній торгівлі.

• Мобілізація усіх ресурсів на підготовку до війни

Ідеологія

• Мілітаризм і експансіонізм.

• Курс на створення «Великої східно-азійської сфери спільного процвітання»

КИТАЙ

«Рух 4 травня» (1919 р.)

Õàðàêòåðèñòèêà

Причини

• Невиправдання сподівань населення на покращення становища країни після

Першої світової війни, скасування контрибуції, накладеної європейськими

державами після придушення «боксерського повстання».

• Передача Японії за версальським договором німецьких концесій у Шандуні.

• Прояпонська політика правлячої верхівки

Привід

• Розгін демонстрації пекінських студентів із вимогами до уряду повернути півострів

Шандунь, звільнити прояпонськи налаштованих чиновників та оголосити бойкот

японським товарам

Учасники

• Студенти, робітники, підприємці та промисловці

Результати

• Усунення з посад прояпонськи налаштованих чиновників, звільнення

заарештованих студентів; китайська делегація не підписала Версальського миру

67Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Закінчення таблиці

Õàðàêòåðèñòèêà

Наслідки

• Зростання національної самосвідомості.

• Утворення політичних партій та організацій лівого напряму, що виступали за об’єд -

нання країни, звільнення від іноземного засилля і проведення соціальних реформ

• Створення у 1921 р. Комуністичної партії Китаю (КПК), яка швидко стала

впливовою політичною силою в країні. Комуністи вбачали в революції єдиний

засіб відродження країни.

• Розгортання руху за «нову культуру», зокрема, уведення в літературу мови, близької

до побутової. Це дало змогу отримати освіту багатьом мільйонам китайців.

• Радикалізація національно-визвольного руху

Національна революція в Китаї у 1925—1927 рр.

Õàðàêòåðèñòèêà

Причини

• Напівколоніальна залежність Китаю.

• Роздробленість країни.

• Невирішеність аграрного питання.

• Прагнення радянського керівництва і Комінтерну до розпалу світової революції

Завдання

• Об’єднання Китаю.

• Здійснення модернізації країни.

• Звільнення від колоніального поневолення.

• Вирішення аграрного питання

Привід

• Розстріл у Шанхаї англійською поліцією мирної демонстрації китайських студентів

Основні

події

• Оголошення уряду в Гуанчжоу національним.

• «Північний похід» армії Гоміндану під керівництвом Чан Кайші

(липень 1926 — початок 1927 р.).

• Розрив між партією Гоміндан і КПК.

• Переворот і розправа над комуністами (квітень 1927 р.). Встановлення особистої

влади Чан Кайші.

• Розгром мілітаристських угруповань. Об’єднання країни

Резуль-

тати і на-

слідки

• Об’єднання Китаю під владою Гоміндану (Чан Кайші).

• Започаткування соціально-економічних перетворень з метою модернізації країни.

• Набуття Китаєм реального суверенітету.

• Розгортання громадянської війни між партією Гоміндан і КПК

Політика Гоміндану

Âíóòð³øíÿ Çîâí³øíÿ

• Зміцнення державного сектору економіки.

• Запровадження системи державного

планування економікою.

• Створення системи державного контролю

над фінансами: банками, страховими

компаніями, податками і митом.

• Сприяння приватним інвестиціям.

• Обмеження привілеїв іноземного капіталу,

сприяння розвитку місцевого капіталу.

• Прийняття закону про працю, створення

системи офіційних державних профспілок,

установлення мінімального рівня заробітної

плати

• Відновлення митної автономної і водночас

ліквідація внутрішніх митних перепон.

• Передача Китаю 20 із 33 концесій.

• Спроби отримати закордонні позики для

реконструкції країни закінчилися крахом.

Почався навіть відплив іноземного капіталу

з країни.

• Погіршення зовнішньо політичного

становища Китаю після японської агресії

у Маньчжурію (1931—1932 рр.). Усі зусилля

китайського керівництва отримати допомогу

держав Заходу в боротьбі проти Японії не

мали успіху

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

Закінчення таблиці

Âíóòð³øíÿ Çîâí³øíÿ

• Прийняття закону про право власності,

що сприяло розвитку приватного

підприємництва, а також законів, що

гарантували права громадян.

• Прийняття у 1930 р. аграрного закону,

що обмежував розміри орендної плати,

встановлював межі земельних володінь,

захищав права орендарів

• У 1935—1936 рр. Чан Кайші знову звернувся

по допомогу до СРСР, із яким ще в 1927 р.

розірвав відносини.

• Спроби домогтися економічної незалежності

від Заходу, налагодити з ним рівноправні

відносини не мали успіху. Чан Кайші

продовжив політику лавіювання між Заходом і

СРСР

Висновок. Значного ефекту реформи не мали‚ хоч і забезпечили відносну стабільність. У роки

гомінданівського правління в Китаї домінувала традиційна китайська система управління гос по-

дарством‚ згідно з якою держава виступала верховним власником і вищим суб’єктом влади

Громадянська війна в Китаї (1927 — початок 1950-х рр.)

Гоміндан

⇒

Âîðîãóþ÷³ ñòîðîíè

⇐

Комуністична партія Китаю (КПК)

⇓

Åòàïè Õàðàêòåðèñòèêà

I етап.

1927—1934 рр.

Розрив відносин між Гомінданом і КПК. Перехід комуністів до збройної боротьби,

створення радянських районів. У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила

п’ять походів проти радянських районів, унаслідок яких армія Гоміндану

розгромила основні сили Червоної Армії та ліквідувала радянські райони. Рух за

встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищений

IІ етап.

1934— 1937 рр.

У 1934—1935 рр. під керівництвом Мао Цзедуна, що в 1931 р. став лідером КПК,

стотисячна партизанська армія, здійснивши «Великий похід» (пройшла з боями

12 тис. км), перебазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту,

який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут на стику трьох провінцій,

Шеньсі, Ганьсу і Нінся, було утворено Особливий прикордонний район, який став

базою для подальшого відновлення і розгортання комуністичного руху

IІІ етап.

1937— 1945 рр.

Об’єднання зусиль Гоміндану і КПК у боротьбі з японською агресією.

Періодичні сутички між військами Гоміндану й КПК. Вироблення та

відпрацювання основних положень ідеологічних основ китайського

комуністичного руху, проведення аграрних реформ у районах, контрольованих

комуністами. Наприкінці Другої світової війни КПК стала масовою селянською

партією, яка мала значні військові сили (8 армія НРА і 4 нова армія НРА)

IV етап.

1946 —

початок 1950-х

рр.

Спроба Гоміндану розгромити КПК і поразка Гоміндану. Втеча провідників

партії і залишків армії Гоміндану на о. Тайвань. Проголошення комуністами

Китайської Народної Республіки. Встановлення контролю КПК над

континентальною частиною Китаю

ІНДІЯ

Основні положення гандизму

Ñàðâàäàéÿ (ïðîãðàìà ä³ÿëüíîñò³) Ñàòüÿãðàõà (øëÿõè äîñÿãíåííÿ)

• Повернення до джерел та «золотого віку»,

коли індійці жили в гармонії з природою,

коли панувала селянська община,

взаємодопомога

• Відданість релігійним, філософським і

культурним національним традиціям.

• Протест проти колоніального статусу

в поєднанні з терпінням і терпимістю

(толерантністю)

69Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Закінчення таблиці

Ñàðâàäàéÿ (ïðîãðàìà ä³ÿëüíîñò³) Ñàòüÿãðàõà (øëÿõè äîñÿãíåííÿ)

• Захист людини від руйнівного впливу індуст-

ріальної цивілізації.

• Національне й духовне визволення від

колоніалізму.

• Соціальна рівність і соціальна справедливість

• Ненасильницькі методи боротьби (ахімса) за

незалежність: мітинги, демонстрації, відмова

від участі в роботі колоніальної адміністрації,

бойкот англійських товарів, демонстративне

порушення законів колонізаторів тощо

Кампанії громадянської непокори в Індії у 1920—1930-ті рр.

Ïåð³îä

Ïèòàííÿ

1919—1922 ðð. 1930—1931 ðð. 1932—1933 ðð.

Привід до

проведення

кампанії

Реформи управління

Індією Монтегю і закон

Роулетта.

Амрітсарська бійня

(13 квітня 1919 р.)

Загострення соціального

становища населення в

результаті економічної

кризи 1930-х рр. Приїзд до

Індії комісії Саймона, що

мала виробити конституцію

для Індії, але до роботи цієї

комісії не запросили діячів

індійського національно-

визвольного руху

Провал ІІ Конференції

круглого столу

в Лондоні та

переговорів М. Ганді з

віце-королем Індії про

припинення репресій

Суть

кампанії.

Масштаби,

методи

боротьби

Кампанія бойкоту

колоніальних установ

і товарів. Ухиляння

від сплати податків

колонізаторам.

Мітинги, демонстрації,

страйки, бойкоти, збройні

повстання (переважно

в районах проживання

мусульман).

Акція була припинена

після кривавих подій

у Чаурі-Чаура, де селяни

живцем спалили декілька

поліцейських

26 січня 1930 р. було

проголошено Днем

незалежності Індії.

«Соляний похід» (похід

до моря, демонстративне

порушення соляної

монополії шляхом масового

випарювання солі з

морської води).

Мітинги, демонстрації,

страйки, бойкоти, збройні

повстання (переважно

в районах проживання

мусульман)

Кампанія бойкоту

колоніальних установ.

Індивідуальна

сатьяграха.

Боротьба з

дискримінацією

«недоторканних».

Повстання у

князівствах

Основні

вимоги

Протест проти обмежених

реформ Монтегю, за

скасування «закону

Роулетта». Сварадж

(самоуправління Індії)

Надання незалежності

Індії. Виконання «11

пунктів» М. Ганді: про

зміну економічної політики

на користь індійських

підприємців, звільнення

політичних в’язнів, що

не були звинувачені в

насильницьких діях, тощо.

Скасування колоніальної

монополії на сіль

Припинення

репресій, протест

проти розпалювання

національних і

кастових протиріч

в Індії, участь

Індійського

національного конгресу

(ІНК) у роз робці

конституційних основ

устрою Індії

Реакція

колоніаль-

ної адміні-

страції

Репресії проти учасників

акції, застосування

збройних сил для

придушення виступів.

Арешт і ув’язнення М.

Ганді (1922—1924 рр.)

Оголошення ІНК поза

законом. Репресії

проти учасників акції

(заарештовано 60 тис. осіб,

у тому числі й М. Ганді),

пошук шляхів порозуміння

з лідерами ІНК

Арешт і ув’язнен ня

М. Ганді та інших

лідерів ІНК.

Розпалювання

національних протиріч.

Розробка нових законів

про управління Індією.

ІІІ Конференція

круглого столу в

Лондоні

Всесвітня історія (1914—1939 рр.)

Закінчення таблиці

Ïåð³îä

Ïèòàííÿ

1919—1922 ðð. 1930—1931 ðð. 1932—1933 ðð.

Результати,

наслідки

Розрив між ІНК і

Мусульманською лігою.

Скорочен ня кількості членів

ІНК з 10 млн до 200 тис. осіб.

Зміни в керівництві ІНК.

Заклик М. Ганді до

«конструктивності»:

поширення ручного

прядіння й ткацтва,

боротьба з алкоголізмом,

опіумопалінням, ліквідація

кастової системи.

Вступ у дію реформ Монтегю

Переговори з М. Ганді,

укладення Делійського

пакту (звільнення

заарештованих, що не

звинувачені у насильницьких

діях, припинення кампанії

громадської непокори). Участь

М. Ганді в ІІ Конференції

круглого столу в Лондоні.

Скасування соляної монополії.

Деякі поступки індійським

підприємцям, зміни в системі

оренди землі селянами

Прийняття Акту про

управління Індією,

за яким країна

перетворювалася на

федеральний домініон

під зверхністю віце-

короля. Виборче право

отримали 12 % населення,

розширювалися права

місцевих законодавчих

органів.

Перемога ІНК на

виборах 1937 р.,

формування місцевих

«конгресистських урядів»

КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО ТА СЕРЕДНЬОГО СХОДУ

Національні революції у Туреччині та Ірані

Êðà¿íè

Ïèòàííÿ

Òóðå÷÷èíà ²ðàí (Ïåðñ³ÿ)

Дата

• 1920—1923 рр. • 1919—1922 рр.

Мета

• Створення національної Турецької

держави.

• Ліквідація умов Севрського дого вору.

• Здійснення модернізації країни

• Відновлення державного

суверенітету.

• Ліквідація напівколоніальної

залежності від Англії.

• Здійснення модернізації країни

Характер

• Національно-визвольний • Національно-визвольний,

антиколоніальний

Лідери

• Мустафа Кемаль (Ататюрк) • Реза-хан

Зовнішня підтримка

• Радянська Росія • Радянська Росія

Результати,

наслідки

• Створення національної Турецької

держави.

• Укладення Лозаннського договору.

• Початок модернізації країни на євро-

пейський зразок (реформи Ататюрка)

• Відновлення суверенітету.

• Установлення нової династії

Пехлевідів (1925 р.).

• Початок модернізації країни

Реформи Ататюрка в Туреччині

Ãàëóçü Îñíîâí³ çàõîäè

Економіка

• Етатизація (одержавлення) економіки, втручання держави в економічне життя,

створення державного сектору економіки, імпортозамінна індустріалізація.

• Ліквідація іноземних концесій шляхом націоналізації або викупу.

• Уведення протекціоністських митних тарифів.

• Запровадження податкових пільг для виробників сільгоспродукції.

• Створення Національного банку.

• Запровадження у 1930-х рр. елементів планової економіки