Голіна В.В (ред.) Кримінологія. Загальна та Особлива частини

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2. Методологія і методика кримінології

На другому етапі складається план-програма майбутнього дослі-

дження, що має сприяти його повноті й об’єктивності. Цей робочий

документ визначає мету і завдання дослідження, передбачає висунен-

ня гіпотез, встановлює строки його проведення, джерела одержання

інформації, визначає форми впровадження отриманих висновків і сфор-

мульованих пропозицій. На цьому етапі проводиться вибір методів

дослідження і технічних прийомів їх реалізації. Їх певний набір зале-

жить від предмета, об’єкта, цілей і масштабності дослідження.

Третій етап полягає у виготовленні інструментарію дослідження:

анкет, опитних листів, тестів, завдань для експертів; у підготовці орг-

техніки тощо.

Четвертий етап передбачає створення груп респондентів і дослід-

ників, груп експертів, безпосередніх

виконавців, ознайомлення їх із

завданнями дослідження, проведення з ними інструктажу.

П’ятий етап — найбільш трудомісткий і відповідальний. Він вклю-

чає збір різної кримінологічної інформації. Практикою встановлено,

що від якості зібраного емпіричного матеріалу багато в чому залежать

повнота, достовірність та цінність висновків дослідження.

Шостий етап — не менш відповідальний, тому що при цьому

уза-

гальнюється і аналізується зібрана інформація, а також формулюють-

ся висновки дослідження і відповідні наукові положення та практичні

пропозиції і рекомендації, що випливають з них.

І останній, сьомий, етап полягає в реалізації наукових висновків

і положень, практичних пропозицій і рекомендацій проведеного до-

слідження, які використовуються як у практиці діяльності державних

органів, так і в кримінологічний науці.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що таке взагалі методологія науки і зокрема кримінологічної науки?

2. Охарактеризуйте статистичні і конкретно-соціологічні методи (масові

опитування, спостереження, вивчення документів, експертні оцінки), які

використовуються в кримінології для збору та обробки зібраних даних

про будь-яке явище кримінологічної властивості?

3. З якою метою використовуються в кримінології психологічні методи?

4. У чому полягає можливість і необхідність використання в кримінології

математичних методів?

5. Назвіть сім етапів кримінологічних досліджень, які здійснюються відпо-

відно до розроблених раніше науково-прикладних процедур, і дайте оцін-

ку кожному з них.

Розділ 3

ЗЛОЧИННІСТЬ

ТА ЇЇ ВИМІРЮВАННЯ

§ 1. Поняття злочинності та її визначення

Поняття про будь-яке явище набуває своєї закінченої редакційної

форми внаслідок його чіткого наукового визначення. Останнє включає

в себе не всі відмітні ознаки та властивості, а найбільш загальні і разом

з тим істотні.

Що ж стосується такого складного явища, як злочинність, то його

відмітними ознаками слід вважати такі:

а) за генезисом

злочинність — це соціальна категорія. Таке тверджен-

ня випливає, по-перше, з того, що вона існує в людському суспільстві,

є реальністю суспільного життя. По-друге, вона є однією з форм соці-

альної поведінки людей. По-третє, соціальною вона є і тому, що в ролі

злочинців виступають члени суспільства, які посягають на

різні суспіль-

ні відносини, що забезпечують нормальне функціонування суспільного

організму. І, по-четверте, злочинність за всіх умов є соціальною за сво-

їми причинами, а також за характером заходів боротьби з нею;

б) одна із властивостей злочинності полягає в її історичній мінливос-

ті. Вона являє собою конкретно-історичне явище. Її зміст і

характер змі-

нюються залежно від стану соціально-економічних умов життя людей,

розвитку їх культури, суспільно-моральних і політичних переконань;

в) злочинність як соціальне явище водночас має правову, а точніше,

кримінально-правову ознаку. Адже до обсягу злочинного включають-

Розділ 3. Злочинність та її вимірювання

ся ті діяння, що порушують кримінально-правові норми. Поза

кримінально-правовою оцінкою немає як злочинів, так і злочинності

взагалі;

г) злочинність як масове соціальне явище має певну територіальну

і часову поширеність.

Враховуючи короткий аналіз перелічених ознак злочинності, сфор-

мулюємо таке її визначення: злочинність — це відносно масове, істо-

рично мінливе соціальне явище

, яке має певну територіальну і часову

поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних зако-

номірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборо-

нених кримінальним законом.

§ 2. Кількісно-якісне вимірювання

злочинності

Всебічне вивчення та аналіз злочинності передбачають її постійне

вимірювання в масштабах усієї країни і в межах окремих регіонів.

Така робота має поточний і перспективний характер, що дає можливість

міркувати не тільки про існуючу злочинність, її минулий стан, а й

є передумовою для її прогнозування.

Первинна, початкова інформація про обсяг і внутрішній

зміст зло-

чинності черпається із даних офіційної кримінально-правової статис-

тики і в деяких випадках — із результатів вибіркових досліджень, за-

снованих на загальних положеннях згаданої науки.

Кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом

виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень зло-

чинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка

злочинності, відомості про латентність

злочинності. Розглянемо кож-

ний із названих показників окремо.

Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів і осіб, які їх

вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні.

Цей показник характеризує злочинність із кількісного боку. Він ви-

ражається в абсолютних цифрах.

При визначенні рівня злочинності беруться два об’єкти

обліку:

а саме кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Будь-

який з названих об’єктів, узятий окремо, відображає рівень злочинно-

сті однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути

вчинений і однією людиною, і декількома особами.

Загальна частина

Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості,

оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб,

які вчинили злочин, але кримінальні справи про яких припинені на

законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний

вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно,

нерозкриті кримінальні справи.

Коефіцієнти

злочинності являють собою співвідношення кількос-

ті злочинів і осіб, які їх вчинили, до чисельності населення країни, або

її відповідного регіону з розрахунку на заздалегідь обумовлену кіль-

кість населення — на 100 тис. — 1 тис. осіб. Оцінка злочинності у від-

носних величинах дозволяє порівнювати між собою її рівні в двох чи

більше різних регіонах або

в одному й тому ж регіоні, але за відносно

тривалі відрізки часу.

Розрізняють два види коефіцієнтів злочинності: коефіцієнт інтенсив-

ності злочинності і коефіцієнт злочинної активності населення. Перший

дозволяє судити про те, як злочинність впливає на населення країни чи

певного регіону. Другий свідчить про його злочинну активність.

Структура злочинності означає відношення

окремого виду злочину

або групи злочинів до всієї маси злочинності в тому чи іншому регіоні

за конкретний період. Вона визначає частку (питому вагу) виділених за

певними підставами різних категорій злочинності. Завдяки цьому по-

казнику виявляється будова злочинності, її внутрішній склад. Структура

злочинності виражається у відсотках і характеризує її з якісного боку

Структура злочинності може бути побудована за соціально-демогра-

фічними, кримінально-правовими і кримінологічними підставами.

Серед соціально-демографічних ознак, які становлять інтерес при

вивченні структури злочинності, насамперед, необхідно назвати такі

ознаки особи злочинця, як стать, вік, освіта, сімейний стан, рід занять,

види населених пунктів, де вони постійно проживають, ступінь при-

страсті

до спиртного, наркотиків тощо.

За їх допомогою видається за можливе встановити питому вагу чо-

ловічої і жіночої злочинності; частку злочинів, учинених особами різних

вікових груп (неповнолітніми, особами молодого віку, 30–40-літніми);

відсоток злочинів, учинених неодруженими, сімейними; алкоголіками,

наркоманами; жителями міст і сільської місцевості та ін.

Кримінально-правові груповані ознаки — це співвідношення зло

чинів за тяжкістю злочинів, тобто характером злочинності, за об’єктом

злочинного посягання, ступенем їх суспільної небезпечності, формами

вини і мотивами злочинної діяльності; питома вага групової і рецидив-

ної злочинності; частка найбільш поширених злочинів та ін.

Розділ 3. Злочинність та її вимірювання

Особливо слід відзначити, що структура злочинності можлива і необ-

хідна за такими кримінологічними груповими ознаками: різні галузі

господарської діяльності, де вчинені злочини; характер міжособистісних

стосунків між людьми (у сфері службових, сімейних, побутових відносин);

домінуюча антисоціальна мотиваційна спрямованість особи злочинців

(насильницькі, корисливі злочини); регіони країни, в яких вчинені зло-

чини. За

допомогою останньої ознаки визначається так звана «географія»

злочинності, тобто її адміністративно-територіальне поширення.

Динаміка злочинності. Цей показник відображає рух злочинності

у часі. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і струк-

тури злочинності теперішнього часу до її рівнів і структури за поперед-

ні періоди. Аналіз динамічних рядів злочинності слід провадити за

тривалі проміжки часу. За такого підходу усувається вплив на стан

злочинності випадкових обставин.

На динаміку злочинності впливають деякі соціальні обставини,

а саме:

зміна соціально-економічних умов життя суспільства; –

стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують –

злочинність;

демографічна ситуація, що склалася в країні (зростання рівня –

народжуваності

або смертності населення, зміна його вікової структу-

ри, активізація міграції громадян із інших країн);

зміни кримінального законодавства (криміналізація — введення –

до КК нових складів злочинів або декриміналізація — скасування

складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);

стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної –

діяльності (підвищення або зниження активності

органів кримінальної

юстиції, недосконалість реєстрації злочинів і т. ін.).

«Ціна» злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого

і непрямого збитку, який завдає злочинність суспільству. Прямий зби-

ток майнового (матеріального) характеру обчислюється у грошовому

виразі. Сюди належать кількість летальних наслідків, настання інва-

лідності потерпілих, виплати їм за лікарняними листками, додаткові

витрати на їх лікування. До непрямого збитку від злочинності належать

кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю, і вар-

тісний вираз її негативних соціальних наслідків (дезорганізація сім’ї,

зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути

соціалізації і ресоціалізації тощо).

Загальна частина

§ 3. Латентність злочинності

Латентність злочинності — це ознака, яка відображає існування

в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності зали-

шається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність пере-

вищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було

раніше, так є і тепер. У зв’язку з цим практика свідчить про те, що

інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений

характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку

залишається латентна (прихована) злочинність, так звана «темна циф-

ра» злочинності.

Наявність латентної злочинності визначена насамперед низкою

обставин. Це, зокрема:

специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення –

передбачають підвищену прихованість, що у свою чергу

породжує

труднощі їх виявлення;

наявність у суспільстві професійної і особливо організованої –

злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою зло-

чинну поведінку (злочинну діяльність), максимально додають своїм

суспільно небезпечним діянням видимість правомірних;

низький стан правосвідомості окремих верств населення, ухи- –

лення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про

вчинені

злочині;

порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку; –

слабка матеріальна база реєстраційних служб правоохоронної –

системи;

недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних –

органів та ін.

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних

проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну зло-

чинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити

що це б трапилося.

Латентна злочинність, за деякими міжнародними підрахунками, ста-

новить приблизно 60 % від практично вчинених злочинів. А за окремими

видами злочинів цей показник коливається ще в більших межах.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення ви-

діляють чотири різновиди. Перший з них охоплює сукупність злочинів,

про факт вчинення

яких ні правоохоронним органам, ні представникам

адміністрації підприємств, установ, ні окремим громадянам нічого

Розділ 3. Злочинність та її вимірювання

невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільни-

ки, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив

злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але вони не інформують

про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього,

можна назвати

: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може

завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном

«граничні ситуації». Він являє собою групу тих злочинів, інформація

про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний пред-

ставник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої

професійної підготовки

, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не

вбачив у ньому ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно опинилося

поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті

злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник

з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим

наміром,

щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримі-

нального благополуччя в районі, області; часом це незаконне прихо-

вування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої

особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності най-

більш шкідливий, оскільки окремі працівники правоохоронних органів,

покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний

облік злочинності

, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність

статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному

рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, такі,

що заходять далеко, негативні наслідки. Вона створює в певному сере-

довищі:

психологічну обстановку безкарності за суспільно небезпечні –

діяння;

штовхає злочинців на вчинення нових злочинів; –

сприяє формуванню стійких злочинних груп; –

сприяє залученню неповнолітніх у злочинну діяльність; –

підриває принцип невідворотності покарання; –

порушує законність у регіонах країни, погіршує в них моральний –

клімат;

породжує в людей недовіру до працівників правоохоронної сис- –

теми, тягне за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності.

Загальна частина

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження

латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою

в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочин-

ність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких за-

ходів щодо зниження цього явища.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж

його можна вирішувати. Як би вміло не був підготовлений і замаско-

ваний злочин, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього

повністю не зникає, оскільки будь-який злочин являє собою складну

систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент

і після його вчинення. Ус і ці дії і

вчинки пов’язані з навколишнім се-

редовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні

відбитки, за якими і можливо встановити саму злочинну подію.

Теорія і практика знає декілька методів і приписів виявлення ла-

тентної злочинності. Серед них слід назвати:

масові опитування населення, анкетування, експертні оцінки, –

матеріали преси;

вивчення правоохоронними

органами річних звітів про господар- –

ську діяльність окремих підприємств та організацій;

систематичний контроль за станом статистичного обліку. –

Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме

достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної зло-

чинності.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття злочинності.

2. Охарактеризуйте кількісно-якісні показники злочинності (рівень злочин-

ності, структура злочинності, динаміка злочинності).

3. Які існують чотири різновиди у структурі латентної злочинності залежно

від механізму їх утворення?

4. Назвіть методи і прийоми виявлення латентної злочинності. У чому вони

полягають?

Розділ 4

ДЕТЕРМІНАЦІЯ

ЗЛОЧИННОСТІ

§ 1. Поняття криміногенної детермінації

Оскільки у суспільстві існує злочинність, то виникає запитання:

а що її детермінує? Детермінувати (від лат. determinare) означає по-

роджувати, припускати, обумовлювати.

Відповідь на це запитання є дискусійною. З цього приводу існує

ряд висловлювань, теорій. Подібне становище є наслідком різних ме-

тодологічних підходів і посилань, з яких виходять автори та прихиль-

ники цих

теорій.

Уявляється, що найбільш плідною методологічною базою для

пояснення джерел злочинності можуть служити такі принципи і за-

кони діалектики, як закон про загальний, універсальний зв’язок

предметів і явищ всесвіту, концепція соціального детермінізму,

принцип історизму, вчення про діалектичні протилежності, вимоги

системного підходу при дослідженні соціальних явищ і процесів.

Деякі з

перелічених філософських категорій були сформульовані

ще в давнину, а потім доповнені і розвинуті протягом століть у пра-

цях учених різних країн. Ус і вони уточнюються і збагачуються

в сучасній світовій науці.

Вирішуючи проблеми детермінації злочинності, кримінологія по-

винна скористатися цими перевіреними роками філософськими по-

ложеннями. Коротко розкриємо їх зміст.

Загальна частина

1. Закон про загальний універсальний зв’язок знаходить свій вияв

у ідеї причинності, суть якої полягає в тому, що одне явище за визна-

чених умов породжує інше явище: при цьому перше буде причиною,

друге — наслідком. Це результат того, що в світі існує «зв’язок усього

з усім». У ньому має місце «

ланцюг причин».

2. Закон причинності поширюється як на природні явища, так і на

явища суспільні. Конкретизація і застосування цього закону для пояс-

нення явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві, становлять сут-

ність соціального детермінізму, ядром якого є визнання закономірного

характеру суспільного розвитку. Концепція соціального детермінізму

дозволяє з найбільшою адекватністю висвітлювати

складну своєрідність

причинних зв’язків між різними сторонами суспільного життя.

Однак слід відзначити деякі специфічні особливості вияву при-

чинності в суспільному середовищі. Тут зв’язок поміж явищами ха-

рактеризується неабсолютною неминучістю, тому причинність щодо

суспільства має не жорстку лінійну залежність, а ймовірний характер.

У результаті певних обставин конкретний наслідок може настати

або

не настати. Соціальні явища породжуються, як правило, не самим

якимось попереднім явищем, а сукупністю певних явищ і процесів.

З огляду на те, що суспільство перебуває у безперервному розвитку,

причинність у соціальному середовищі має історично мінливий харак-

тер. У зв’язку з цим слід завжди виходити з принципу історизму, який

дає змогу встановлювати конкретний історичний стан об’єкта, що ви-

вчається.

І, нарешті, особливість зв’язків поміж соціальними явищами по-

лягає в тому, що вони здебільшого відбиваються у свідомості людей

і виявляються у формі мотивації їх поведінки та цілей, набуваючи

властивостей інтересів окремих людей і суспільства в цілому.

3. Кожному предмету,

явищу притаманні внутрішні суперечності,

що перебувають в єдності та взаємодії, у боротьбі поміж себе. На цьо-

му непорушному факті ґрунтується вчення про діалектичну супереч-

ність, яке передбачає роздвоєння єдиного на взаємовиключні проти-

лежності та взаємовідносини між ними.

Діалектична суперечність на всіх етапах свого виникнення є ру-

шійною силою будь-якого розвитку

. Співіснування двох взаємосупе-

речних сторін, їх боротьба становлять сутність руху.

Суперечність як невід’ємна властивість речей притаманна кожному

суспільству. Немає жодного суспільства, яке не було б внутрішньо

суперечливим. У ньому має місце одночасно наявність багатьох супереч-