Голіна В.В (ред.) Кримінологія. Загальна та Особлива частини

Подождите немного. Документ загружается.

231

Розділ 23. Рецидивна злочинність та її запобігання

Теоретично головне призначення режиму відбування покарання — це

виховний вплив на засуджених, а примусова регламентація їх способу

життя привчає засуджених до порядку, свідомого додержання встанов-

лених правил поведінки, дисциплінує їх, виховує потребу до праці, по-

вагу до закону, правил співіснування, почуття колективізму та інші по-

зитивні якості. Подібні вимоги режиму дозволяють припустити

, що

режим створює можливості для виявлення, формування та розвитку

позитивного потенціалу особи. Дійсність, однак, відкидає ці сподівання,

хоча позитивні приклади були (колонія А. Макаренка, експерименти

у Швеції, деяких штатах США). Але через те що все в місцях позбав-

лення волі спрямоване на жорстке регламентування життя людини до

дрібниць і тим

самим убиває в неї потяг до творчості, у засуджених про-

кидається усвідомлений або стихійний протест проти задушливих умов.

Слід враховувати також існування неофіційних правил кримінальної

субкультури, яка протистоїть режиму. Таким чином, ізольованість лю-

дини від нормального суспільства призводить до криміногенних на-

слідків, зокрема до рецидиву злочинів. Недарма склалася думка, що

тюрма — школа злочинності», «наші тюрми є головним джерелом

епідемії злочинності», «рецидив має переважно пенітенціарну природу»,

«чим раніше людина вчиняє злочин, за який її поміщують у місця по-

збавлення волі, тим імовірніше, що вона знову вчинить злочин» тощо.

Із загальної кількості осіб, які щороку засуджуються в Україні до по-

збавлення волі,

більше половини раніше вже відбували покарання.

Третя група детермінант рецидивної злочинності залежить від по-

передніх груп причин та умов і безпосередньо випливає із складної

для вирішення проблеми соціальної адаптації звільнених із місць по-

збавлення волі, розв’язання питань їх працевлаштування, побуту, реа-

білітації, контролю, допомоги.

Головна мета соціальної адаптації — ресоціалізація особи

. Під ре-

соціалізацією розуміють процес виправлення засуджених, формування

у них законослухняної поведінки, стимулювання людини на вироблення

таких життєвих установок, які відповідають соціальним нормам. Цей

процес, як уже було показано, при виконанні покарання ще має багато

негативних рис і наслідків. Істотні недоліки характеризують його і після

звільнення засудженого з місць позбавлення

волі. Практика свідчить про

те, що десоціалізована особа майже не піддається ресоціалізації. Як по-

казали дослідження минулих років, більше половини звільнених від

покарання не змогли і не бажали адаптуватися до трудових колективів

внаслідок того, що не подолали надто високих, на їх думку, вимог ко-

232

Особлива частина

лективу щодо дисципліни праці, правил співіснування, професіо налізму,

освіти, норм поведінки, бар’єру відчуження членів колективу, конфліктів,

які виникали у колективі через їх появу, тощо.

Особливо гостро питання працевлаштування постало сьогодні,

і проблеми, з ним пов’язані, ще більше поглибилися. В умовах ринко-

вих відносин зникла та опіка над засудженими, що

була характерна для

70–80-х років ХХ ст. Відсутність можливості працевлаштуватися,

справжньої допомоги з боку держави, декваліфікованість, руйнування

сімейних відносин, хронічні хвороби, часто — втрата місця проживан-

ня та інші негаразди є детермінантами рецидивної злочинності.

Повторному вчиненню злочинів сприяють недоліки, пов’язані

з системою контролю за поведінкою тих, хто відбув покарання, з

боку

органів внутрішніх справ, які здійснюють профілактичний і адміні-

стративний нагляд. Не виключено, що велика завантаженість співро-

бітників органів внутрішніх справ, особливо дільничних інспекторів

міліції, роботою з небезпечним контингентом, від сутність належної

допомоги з боку місцевих органів влади та інші недоліки впливають

на якість і результативність профілактичного і адміністративного

контролю та

нагляду і ведуть до повторної злочинності.

Має місце недостатня робота й інших суб’єктів попередження

рецидивної злочинності, права та обов’язки яких щодо контролю за

особами, звільненими від відбування покарання, зазначені у стат-

тях 115–120 Виправно-трудового кодексу України.

Перелічені групи детермінант, безперечно, створюють умови ре-

цидивної злочинності, але вони не виключають

суб’єктивного факто-

ра — людину. Становлення рецидивістів на злочинний шлях залежить

від них самих. Не слід робити із рецидивістів тільки жертв соціальних

обставин або недоглядів у діяльності відповідних державних органів

та громадських організацій. Багато з них вчиняють злочини повторно

не випадково, не ситуативно, а свідомо, звично, наполегливо. Прикла-

дів тому

безліч.

§ 3. Запобігання рецидивній злочинності

Рецидивна злочинність — складне явище, що (як і злочинність

взагалі) притаманне людському суспільству, має свої закономірності

і не може бути викорінене в найближчі часи. Максимум можливого

у боротьбі з нею — зменшення її до певних розмірів, утримання на

233

Розділ 23. Рецидивна злочинність та її запобігання

контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку сус-

пільства за її станом та заходами боротьби з нею. Основне завдання

протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довго-

строкової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею.

Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема

потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, спеціальне

рефор-

мування, у тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи

мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою

створення всіх необхідних полі тичних, економічних і соціальних умов

для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної

сім’ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому

усуненню негативних

явищ і процесів, що породжують, відновлюють

рецидивну злочинність і впливають на її зростання.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності —

це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або

їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку

в злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, про-

вокують повторні злочинні прояви, а також

запобігання і припинення

на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація

осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних

напрямів протидії рецидиву: кримі нологічної профілактики, відвер-

нення і припинення.

Кримінологічна профілактика — це головним чином випереджаль-

ний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні

боротьба з нею виноситься

на ранні стадії соціалізації особи. Право-

порушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом реци-

дивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання

первинній злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки

у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси на-

вчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо

зменшення впливу негативних умов

мікросередовища, які є досить

складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуч-

чя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста;

заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації

цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ,

сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну

і в будь-який спосіб тощо. Ліквідація недоліків,

що негативно вплива-

ють на первинну і повторну злочинність, повинна стати результатом

загального оздоровлення і вдосконалення мікросередовища.

234

Особлива частина

Запобігання рецидивній злочинності неможливе без підриву і руй-

нування кримінальної «блатної» субкультури, традиції і звичаї якої

суперечать загальним людським цінностям і спрямовані на тримання

особи в злочинних тенетах. Саме існування і впровадження злодійської

субкультури у свідомість і поведінку засудженого сприяють його кри-

міналізації, взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, проти-

діють виправленню особи

. Настав час розробити і впровадити дійові

заходи протидії кримінальній субкультурі у місцях позбавлення волі.

Істотним резервом запобігання рецидивізму злочинів є подальше

вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлен-

ня і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідво-

ротності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На

жаль, ці принципи не завжди

виконуються послідовно на практиці.

Багато злочинців через різні обставини звіль няються від покарання або

засуджуються на незначні строки позбавлення волі, що викликає обу-

рення такою несправедливістю не тільки суспільства, а й навіть інших

засуджених.

Важливу роль у запобіганні новим злочинам відіграє пенітенціар-

на і постпенітенціарна робота виправних установ і органів внутрішніх

справ. Як зазначалося, саме позбавлення волі і місця відбування по-

карання значною мірою сприяють десоціалізації засудженого. Безумов-

но, потребують докорінної перебудови умови відбування покарання

у виправних установах. Тому нагальною потребою пенітенціарного

реформування є гуманізація системи відбування покарання, орієнтація

її на попередження і моральне оздоровлення засуджених. Очевидно,

що першочерговим завданням є приведення

її у відповідність до Кон-

ституції України і норм міжнародного права, що відповідало б законо-

давству і моралі цивілізованого суспільства (кардинальна зміна умов

тримання засуджених, зняття невиправданих обмежень, руйнування

кримінальної субкультури, злочинної консолідації тощо).

З метою підвищення рівня постпенітенціарного запобігання реци-

дивній злочинності заслуговують на увагу пропозиції багатьох авторів

щодо

розроблення закону «Про вдосконалення постпенітенціарної

системи», де законодавчо визначалися б обов’язки державних органів,

громадських організацій із соціальної адаптації засуджених; створен-

ня державної постпенітенціарної системи опіки з метою надання до-

помоги і підтримки засуджених до позбавлення волі; впровадження

патронажної служби, яка проводила б і соціальну роботу та здійсню-

вала нагляд за

звільненими, надаючи їм психопедагогічну, психотера-

235

Розділ 23. Рецидивна злочинність та її запобігання

певтичну, наркологічну, психіатричну, медичну, правову та матеріаль-

ну допомогу, що б сприяло зменшенню соціального відчуження; мак-

симального стимулювання участі органів місцевого самоврядування,

громадських і релігійних орга нізацій, спілок, рухів, соціальних груп,

партій, окремих громадян у соціальній адаптації звільнених.

Істотне значення для запобігання рецидивній злочинності має ад-

міністративний нагляд за певною категорією

осіб, звільнених з місць

позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 грудня

1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць

позбавлення волі» такий нагляд строком від одного до двох років уста-

новлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звіль-

неними з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу

на

них. Адміністративний нагляд встановлюється судом і являє собою

систему тимчасових примусових заходів спостереження і контролю за

поведінкою звільнених, який здій снюється органами внутрішніх справ.

Утім потребують вдосконалення як сам інститут, так і практика адмі-

ністративного нагляду, усунення формалізму в його здійсненні, підви-

щення індивідуальної ресоціалізаційної роботи з особами, які реально

можуть вчинити новий злочин, насиченість періоду адміністративного

нагляду позитивними обов’язками піднаглядного (наприклад, пройти

курс лікування, навчання, відновити сімейні зв’язки, працевлаштува-

тися тощо). Запобіганню рецидивній злочинності можуть сприяти

комплексні заходи соціального контролю і соціальної допомоги, не-

формальне проведення і дійсна зацікавленість у долі звільненого

з місць позбавлення волі з боку

правоохоронних орга нів, органів вла-

ди, трудового колективу, сім’ї. Досвід свідчить про те, що там, де про-

являється активна і реальна турбота про долю засуджених (при їх на-

полегливому прагненні розпочати нове нормальне життя), там є по-

зитивні результати у запобіганні злочинності.

Специфіка запобігання рецидиву з боку осіб, умовно засуджених

або

засуджених з відстрочкою виконання вироку чи відбування покарання,

умовно-достроково звільнених, пов’язана головним чином з наявністю

випробного строку. По суті, випробний строк встановлюється заради

запобігання вчиненню злочину. Це досягається саме загрозою збільшен-

ня покарання у разі вчинення нового злочину, а також активною участю

громадськості і трудових колективів у

відповідній виховній роботі з ме-

тою закріплення результатів виправлення і залучення засуджених до

чесного життя (статті 117–119 ВТК). На жаль, останнім часом зазначений

вид со ціального контролю практично не діє.

236

Особлива частина

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профі-

лактичної роботи з такими складними категоріями осіб, звільнених

з місць позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки і нар-

комани, психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності,

характер судимостей, поведінка у місцях позбавлення волі і після звіль-

нення, психічна і соматична обтяженість

, оточуюче середовище роблять

діяльність з профілактики рецидиву злочинів майже безперспективною.

У цьому разі вкрай важливим є функціо нування в кожній області центрів

соціальної адаптації і ресоціалізації, які включають соціально-

психологічну і наркологічну служби, що деякою мірою сприятиме змен-

шенню гостроти проблеми постпенітенціарного періоду.

Відвернення та припинення рецидиву злочинів. В основі запобіган

ня рецидивній злочинності лежать заходи переорієнтації антисуспіль-

ної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; актив-

на протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рециди-

вістів учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі.

Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання

у вигляді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити

злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, відвер-

нення рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває

покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продо-

вження злочинної діяльності. Зрозуміло, що для переорієнтації уста-

новки на продовження

злочинної поведінки на позитивні наміри необ-

хідна система конкретних групових і інди відуальних заходів, які спри-

яли б вибору засудженим альтернативного, позитивного шляху свого

життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії щодо схилення

осіб до добровільної відмови від продовження злочинної поведінки,

роз’єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів, «авторитетів»,

організаторів

, контролю за додержанням правил і обмежень адміні-

стративного нагляду з притягненням винних у його порушенні до від-

повідальності, соціальної і матеріальної допомоги тим, хто має твердий

намір відмовитися від продовження злочинної діяльності, тощо.

Організаційно-превентивна робота передбачає коло заходів, спря-

мованих на більш результативну організацію постпенітенціарної прак-

тики боротьби з

рецидивною злочинністю. З метою надання державної

і громадської допомоги доцільно створювати благодійні фонди для

засуджених; відкривати безкоштовні нічліжки для безпритульних;

237

Розділ 23. Рецидивна злочинність та її запобігання

більш широко залучати до процесу ресоціалізації релі гійні організації,

соціальні групи, окремих громадян; налагодити в країні через засоби

масової інформації за допомогою і підтримкою громадськості контр-

пропаганду злочинної діяльності; протидіяти залученню у злочинну

діяльність неповнолітніх та молоді. До заходів цього напряму бороть-

би з рецидивною злочинністю належать також законотворча робота

щодо

вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального,

адміністративного, кримінально-виконавчого законодавства, підви-

щення рівня оперативно-розшукової роботи з виявлення і припинення

злочинної діяльності злісних рецидивістів і професійних злочинців;

надійної взаємодії і координації зусиль правоохоронних органів у ви-

конанні програм боротьби з рецидивною злочинністю. Потребує на-

лагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері бо-

ротьби

з рецидивною злочинністю.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому полягає співвідношення понять «рецидив злочинів» і «рецидивна

злочинність»?

2. Назвіть основні кількісно-якісні показники рецидивної злочинності в Укра-

їні з урахуванням даних кримінально-правової статистики за певний рік.

3. Назвіть відмінності професійної і рецидивної злочинності.

4. Якими є головні соціально-демографічні, кримінально-правові та мораль-

ні риси рецидивіста?

5. Як ви вважаєте, чи можлива типологія злочинців-рецидивістів?

6. Перелічіть основні заходи кримінологічної профілактики, відвернення

і припинення рецидивної злочинності.

238

Розділ 24

ОРГАНІЗОВАНА

ЗЛОЧИННІСТЬ

ТА ЇЇ ЗАПОБІГАННЯ

§ 1. Поняття організованої

злочинності

Організована злочинність не вписується в рамки групової і реци-

дивної злочинності, що відомі вітчизняному кримінальному законо-

давству. За своєю суттю — це таке вкрай негативне самостійне явище,

як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Окремі суспільно

небезпечні діяння при цьому — лише певні операції більш складної

злочинної діяльності. Тут мова йде про

систему багаторівневих, стій-

ких злочинних зв’язків, які призводять до концентрації суспільно не-

безпечних діянь.

Стрижень організованої злочинності становить корисна мотивація

поведінки окремих осіб і соціальних груп. Скнарість, жадібність, жага

збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу націо-

нального доходу штовхає їх на пошук різних неправомірних засобів

для задоволення своїх підвищених зазіхань,

на оволодіння непомірни-

ми багатствами. Мета організованої злочинності полягає в отриманні

за будь-яку ціну постійної значної наживи.

Незважаючи на переважну корисну спрямованість організованої

злочинності, вона разом з тим нерідко межує з насиллям, найбільш

239

Розділ 24. Організована злочинність та її запобігання

тяжкими його формами — вбивствами, завданням тілесних ушкоджень,

вимаганням, незаконним позбавленням волі, тощо. Насилля стає при

цьому свого роду прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп

між собою, заходом залякування і фізичного усунення «небажаних

людей», свідків, журналістів, політичних діячів. Члени багатьох орга-

нізованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони

за першої

ж необхідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка

в них є.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без

широкої корупції представників державних, господарських,

контро люючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть

останніх у конкретному злочині, а про потенційну можливість

чинити дії або утриматися від дій, вигідних учасникам цих зло

чинних угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них

ставлення.

Організована злочинна діяльність існує в Україні в галузі економі-

ки, фінансово-банківській справі, зовнішньоекономічній торгівлі, під-

пільному виготовленні і збуті спирто-горілчаних виробів, наркобізне-

сі тощо.

Суб’єктами організованої злочинності виступають члени організо-

ваних злочинних угруповань (злочинні групи та злочинні

організації.

Див. ст. 255 КК України). Їм притаманні: значний склад (причому це

не проста група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне

об’єднання); стійкість, згуртованість, розподіл ролей між їхніми чле-

нами; зорієнтованість на спільну тривалу злочинну діяльність, її пла-

нування, розподіл сфер впливу, наявність систем захисту від держав-

ного і соціального контролю

, інформаційна і технічна забезпече-

ність.

З урахуванням перелічених характерних ознак організованої зло-

чинності її можна визначити таким чином. Організована злочинність

являє собою згуртування кримінального середовища в масштабі пев-

ного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об’єднань)

або в деяких сферах управління шляхом утворення стійких, згуртова-

них, ієрархічно побудованих злочинних

угруповань (співтовариств),

зорієнтованих на тривалу спільну злочинну діяльність з метою здо-

бування постійних значних доходів, часто із замаскованим викорис-

танням економічних і організаційних структур, а також корумпованих

елементів державного апарату.

240

Особлива частина

§ 2. Кримінологічна характеристика

організованої злочинності

Кримінологічна характеристика організованої злочинності в Укра-

їні з перших років її незалежності не відрізнялась усталеністю. Окрім

того, її облік був недосконалим з багатьох усім відомих причин. Тому

в подальшому в нашому підручнику кримінологічна характеристика

цього різновиду злочинності буде приведена за останні 4 роки.

Так, наприклад, у 2003 р. судовими органами країни було розгля

нуто 816 кримінальних справ, за злочинами, вчиненими організовани-

ми групами, та 25 справ — злочинними організаціями. Всього

841 кримінальна справа. Засуджено 1071 чоловік.

У 2004 р. приблизно така картина: було розглянуто 653 криміналь-

них справи, засуджено 1 279 чоловік.

Дані про виявлені організовані групи та злочинні організації у 2006

і 2007 рр., надані департаментом інформаційних технологій МВС

України, показано у таблиці

Таблиця

Кримінологічна характеристика організованої злочинності

Роки 2006 р. 2007 р.

Виявлено організованих груп і злочинних

організацій, з них:

466 420

загальнокримінальної спрямованості 305 268

економічної спрямованості 161 152

з корумпованими зв’язками 26 13

з міжнародними зв’язками 28 29

у сфері зовнішньоекономічної діяльності 77

у фінансово-кредитній системі 50 61

у сфері приватизації 76

у паливно-енергетичному комплексі 14 13

у системі АПК 17 11

у металургійній промисловості 43

сформовані на етнічній основі 612

Тривалість дії ОГ і ЗО

До одного року 356 307

До двох років 75 70

Від 3-х до 6-ти років 32 41

Більше 6-ти років 32

Виявлено осіб, які вчинили злочини у складі ОГ і ЗО 1754 1628