Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

280

цифічні. У хворих бджіл спостерігається підвищене споживання кисню, зане-

покоєння. В зимовий період клуб нещільний, з вуликів вилітають окремі

бджоли, які гинуть. Черевце здуте. У вуликах знаходять сліди фекалій. Наве-

сні в перший день виставки або влітку після прохолодної дощової погоди біля

вуликів повзають бджоли. У деяких з них спостерігається неправильне роз-

міщення крил (розкрилиця). Значний падіж бджіл спостерігається взимку та

навесні.

Діагностика.

Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і результа-

ти лабораторного дослідження хворих бджіл та їхніх трупів. Живих бджіл

умертвляють парою ефіру або заливають 5%-м розчином лугу. Після цього

трупи ретельно промивають у водопровідній воді і висушують на фільтрува-

льному папері. Дослідження проводять методом індивідуального розтину або

компресорної діагностики. У разі індивідуальної діагностики бджолу кладуть

на спинку в лабораторну чашку, заливають парафіном і закріплюють енто-

мологічними голками. Чашку вміщують на предметний столик бінокулярного

мікроскопа і під візуальним контролем препарувальною голкою відривають

голову разом з першою парою лапок. Знаходять обірвані кінці першої пари

грудних трахей. Для їх відділення надривають хітин середнього членика

грудей і відвертають його в боки. Звертають увагу на стан трахей. Характер-

на наявність потемніння, окремих жовтих і коричневих плям, чорних діля-

нок, які розпались. Відділяють трахею і вміщують її в краплю води на пред-

метному склі, накривають покривним скельцем і розглядають препарат під

мікроскопом. Виявляють кліщів на різних стадіях розвитку.

У разі масового дослідження бджіл застосовують компресорний метод.

Вміст грудної порожнини комах вичавлюють пінцетом або роблять зрізи з се-

редньої частини грудей, вміщують їх на компресоріум і розглядають під мік-

роскопом.

Акарапоз диференціюють від американського та європейського гнильцю,

парагнильцю, вірусних хвороб, мішечкуватого розплоду.

Лікування.

Ефективним є обкурювання вуликів акарицидним димом. Для

цього застосовують

байварол, вароксин, делакан, фольбекс.

Обробку прово-

дять парою

молочної, мурашиної кислот

, а також розпилюють

вароатин.

Профілактика та заходи боротьби. Пасіку розташовують у сухих місцях,

подалі від річок, боліт. Своєчасно обробляють кожну бджолосім’ю акарицид-

ними препаратами.

Kонтрольні запитання і завдання

1. Назвіть характерні клінічні ознаки вароозу бджіл. 2. Які акарицидні препарати

ефективні при вароозі бджіл?

3. Де паразитують збудники акарапозу бджіл? 4. Як діагнос-

тують акарапоз?

281

Ряд Parasitiformes об’єднує значну групу кліщів. Велике значення для ве-

теринарної медицини мають дві надродини — Ixodoidea i Gamasoidea. До

надродини Ixodoidea входить дві родини: Ixodidae i Argasidae. Надродина

Gamasoidea налічує до 20 родин кліщів, однак у практиці становить інтерес

лише родина Dermanyssidae.

Значення іксодових кліщів у патології тварин впер-

ше було встановлено Кільборном і Смітом (1893). До-

слідження видатних учених А. А. Маркова,

В. Л. Якимова, А. В. Беліцера, Р. Коха, А. Тейлера та інших показали, що

кліщі є переносниками багатьох збудників протозойних, вірусних, бактеріа-

льних захворювань, мікозів тварин і людей.

Нині відомо 12 родів іксодових (пасовищних) кліщів. З них на території

України зареєстровано 6, які поширені в окремих клімато-географічних зо-

нах. Необхідними чинниками поширення іксодід є оптимальна температура,

вологість і специфічна рослинність. Температура повітря й тривалість світло-

вого дня в літній чи зимовий періоди визначають час паразитування кліщів

на тваринах.

Морфологія.

Розмір тіла іксодід змінюється залежно від фази розвитку та

ступеня насиченості їх кров’ю (від 2 – 7 до 35 – 40 мм). У голодному стані кліщ

має сплюснуту форму тіла, а ті, що насмокталися крові, — овально-округлу. У

передній частині тіла знаходиться хоботок — гнатосома, який складається з

основи хоботка, двох пальп, двох хеліцер і одного гіпостома. Пальпи мають чи-

сленні сенсорні щетинки і виконують функцію дотику. Між пальпами розмі-

щені хеліцери, озброєні зубцями. Гіпостом також вкритий зубцями, за допомо-

гою яких кліщ фіксується на шкірі тварини. Основа хоботка може мати чотири-

або шестикутну форму. Залежно від довжини хоботка кліщів поділяють на дов-

гохоботкових (довжина хоботка перевищує його ширину) і короткохоботкових

(довжина хоботка дорівнює або менша за його ширину). На спинній поверхні у

кліща є міцний хітиновий щиток — скутум. У самок дорсальний хітиновий щи-

ток вкриває лише передню частину, а у самців — усе тіло. Спереду по краях

скутума у деяких кліщів розміщені очі. На вентральній поверхні тіла кріп-

ляться чотири пари шестичленистих лапок. Перший членик, або кокса, крі-

питься нерухомо, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) —

рухливі. Останній членик закінчується присмоктувальною подушечкою і двома

кігтиками, завдяки яким кліщ рухається і кріпиться до будь-якої поверхні. З

вентрального боку на рівні прикріплення другої пари кокс у кліщів знаходить-

ся статевий отвір, прикритий особливою хітиновою пластинкою, а на рівні чет-

вертої пари — анальний. Спереду або позаду ануса проходить анальна бороз-

на. За її розміщенням кліщів диференціюють за родами. На латеральній по-

верхні тіла позаду четвертої пари кокс знаходяться дихальця, або стигми, на-

вколо яких є сітчасті пластинки — перитреми.

Цикл розвитку.

В своєму розвитку кліщі проходять чотири стадії (яйце, ли-

чинка, німфа, імаго). Копулюють вони під час живлення самки. Насмоктав-

шись крові, запліднена самка відпадає на землю, заповзає в укриття (під ли-

ІКСОДОВІ КЛІЩІ

(РОДИНА IXODIDAE)

282

стя, каміння, в сміття) і через 2 – 20 діб (залежно від умов зовнішнього сере-

довища) відкладає від 5 до 25 тис. яєць, після чого гине

(див. вкл., рис. 50).

Яйця кліщів овальної форми, буро-жовтого кольору, завдовжки до 0,5 мм. Че-

рез 1 – 5 тижнів з яєць вилуплюються личинки, які відрізняються від дорос-

лих кліщів тим, що мають три пари лапок і не мають статевого отвору та ди-

халець. Вони нападають на дрібних тварин, живляться кров’ю, ростуть і че-

рез 6 – 10 діб перетворюються на німфу. Личинки можуть голодувати до од-

ного року. Німфи подібні до самок кліщів, але менші за розмірами. Мають

чотири пари лапок і не мають статевого отвору. Німфи нападають на тварин,

живляться їхньою кров’ю і через 1 – 2 тижні на тілі або у зовнішньому середо-

вищі линяють, перетворюючись на самця чи самку. На тварин, а також на

людей нападають в умовах природних пасовищ усі стадії кліща. Вони безбо-

лісно кріпляться в тих місцях, де ніжна й тонка шкіра. Одна самка може ви-

ссати до 3 мл крові. Це тимчасові ектопаразити.

Залежно від нападів активних стадій на тварин іксодід поділяють на одно-,

дво- і трихазяїнних. До однохазяїнних відносять кліщів, які на всіх стадіях

живляться на одному хазяїні. Двохазяїнні кліщі на стадії личинки й німфи

паразитують на одній тварині, а у фазі імаго — на іншій. У трихазяїнних

кліщів личинка, німфа та імаго живляться на трьох різних хазяях (див. вкл.,

рис. 51, 52, 53).

Період розвитку однієї генерації кліщів залежить від наявності хазяїв,

кліматичної зони і триває від 2 міс до 3 – 4 років.

Довжина хоботка, форма його основи, наявність очей, розміщення аналь-

ної борозни мають діагностичне значення при визначенні роду кліщів родини

Ixodidae.

Рід Ixodes (Ixodes ricinus, I. рersulcatus) —

дрібні кліщі жовтого кольору. У

самки дорсальний щиток округлий, коричневого кольору. Тіло (ідіосома) має

перетяжку. Хоботок довгий. Очі відсутні. Анальна борозна має вигляд дуги

попереду анального отвору. Перитреми округлі. Кокса першої пари лапок не-

розщеплена. Лапки тонкі, зближені між собою і розміщені в передній третині

тіла. Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу і анаплазмозу вели-

кої рогатої худоби. Крім того,

I. рersulcatus

є носієм вірусних і бактеріальних

збудників людини. Біотопами кліщів є хвойні та листяні ліси, кущові зарості

на відкритій місцевості більшості областей України (див. вкл., рис. 54).

Рід Hyalomma (Hyalomma scupense, H. plumbeum, H. detritum, H. anatoli-

cum;

у тропіках трапляються

H. rufipes, H. dromedarii, H. truncatum) —

великі

кліщі коричневого кольору. У самки дорсальний щиток темно-коричневий, має

вигляд комірця. Хоботок довгий. Очі добре виражені. Анальна борозна має ви-

гляд дуги, розміщена позаду анального отвору. Перитреми різної форми. Кокси

першої пари лапок розщеплені. Лапки довгі.

H. scupense

— однохазяїнний

кліщ,

H. plumbeum

H. detritum

— двохазяїнні кліщі,

H. anatolicum

— триха-

зяїнний кліщ. Вони переносять збудників бабезіозу коней і анаплазмозу вели-

кої рогатої худоби. Біотопами кліщів є нерозорані пасовища та місцевість по-

близу дерев, на яких оселяються граки (див. вкл., рис. 55).

Рід Boophilus (Boophilus calcaratus,

у тропіках паразитують

microplus, B.

decolоratus) —

дрібні кліщі світло-коричневого кольору з жовтуватим відті-

нком. У самки дорсальний щиток темно-коричневий, має вигляд язика. Хо-

боток короткий, широкий. Очі маленькі. Анальна борозна відсутня. Пери-

треми овальні. Кокси першої пари лапок слабко розщеплені. Однохазяїнний

кліщ, переносить збудників бабезіозу і анаплазмозу великої рогатої худоби.

283

Трапляється в Криму. Біотопами кліща є ліси та кущі поблизу гір (див. вкл.,

рис. 56).

Рід Dermacentor (Dermacentor marginatus, D. рictus)

— великі кліщі сріб-

лясто-білого кольору. Дорсальний щиток у самок мармуровий. Хоботок корот-

кий. Очі слабко виражені. Кокси четвертої пари лапок широкі. Лапки товсті.

Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу коней і собак, анаплазмозу

великої рогатої худоби. Біотопами цих кліщів є ліси, парки зони Полісся,

Криму (див. вкл., рис. 57).

Рід Rhipicephalus (Rhipicephalus bursa;

у тропіках паразитують

Rh.

sanguineus, Rh. apendiculatus, Rh. simus, Rh. pravus) —

кліщі середнього роз-

міру, коричневого кольору. Дорсальний щиток у самок темно-коричневого ко-

льору, округлий. Хоботок короткий. Очі маленькі. Анальна борозна розміщена

позадy анального отвору. Кокси першої пари лапок розщеплені.

Rh. bursa

—

двохазяїнний кліщ,

Rh. sanguineus

Rh. apendiculatus —

трихазяїнні кліщі.

Вони переносять збудників бабезіозу овець і собак, анаплазмозу великої рога-

тої худоби.

Rh. apendiculatus

становить найбільшу небезпеку для сільськогос-

подарських тварин. Він є переносником збудника африканської східно-

берегової лихоманки великої рогатої худоби. Біотопами кліщів є цілинні па-

совища й випаси з поодинокими кущами. Поширений у Криму і вздовж узбе-

режжя Чорного моря (див. вкл., рис. 58).

Рід Haemaphysalis (Haemaphysalis otophila) —

кліщ

коричнево-жовтого

кольору. Дорсальний щиток у самок темно-коричневий, трикутної форми. Хо-

боток короткий. Очі відсутні. Має широкі пальпи, які виступають за основу

хоботка. Кокси першої пари лапок розщеплені. Анальна борозна знаходиться

позаду анального отвору. Кліщ трихазяїнний, переносить збудників бабезіозу

овець і анаплазмозу великої рогатої худоби. На всіх стадіях свого розвитку

може нападати на людину. Поширений на пасовищах у південних областях

України, Криму

(див. вкл., рис. 59).

Рід Amblyomma (Amblyomma variegatum, A. hebraeum, A. gemma) —

дов-

гохоботкові тропічні кліщі з яскравим щитком. Мають очі. Кріпляться у тва-

рин і людей у ділянці голови. Завдаючи глибоких ран на шкірі своїм хобот-

ком, спричинюють кліщовий параліч. Кліщі трихазяїнні. Переносять збудни-

ків ку-гарячки людей і тварин, рикетсіозів великої рогатої худоби й овець,

вірусної хвороби овець Найробі, тейлеріозу худоби (див. вкл., рис. 60).

Чисельність кліщів на тварині залежить від ступеня реактивності організму

на подразнення та від набутого імунітету внаслідок попереднього паразиту-

вання того самого виду іксодід. Набута імунологічна реактивність виражається

у вигляді місцевої і загальної реакції організму хазяїна. Місцева реакція ви-

никає в той час, коли кліщ ранить шкіру і вводить хоботок, який проникає

тільки в епідермальний шар. Кліщ кріпиться до шкіри за допомогою зубців

гіпостома і специфічного секрету «цементу», що заповнює ранку. Одночасно

кліщ вводить і секрет з антикоагулянтом та токсичними речовинами. На місці

ранки виникають набряк і клітинна реакція з наявністю еозинофілів.

Загальна реакція хазяїна на травму шкіри й потрапляння токсичної сли-

ни іксодід різноманітна. При масовому нападі кліщів розвиваються пригні-

чення, анемія, інтоксикація, підвищується температура тіла, знижується рези-

стентність організму. Тварини худнуть, зменшується їхня продуктивність, пло-

дючість самок, погіршуються експлуатаційні якості робочої худоби, розвива-

ються дерматити, тому якість шкіряної сировини знижується (див. вкл., рис. 61).

284

Паразитичні членистоногі є носіями збудників небезпечних інфекційний

хвороб — ящуру, туляремії, сибірки, бруцельозу, енцефаліту, кліщових рикет-

сіозів.

Для дослідження безпосередньо на тваринах збирають личинок, німф,

імаго іксодових кліщів, вміщують їх у банку чи пробірку і заливають 70%-м

спиртом або 10%-м формаліном. Посудину міцно закривають пробкою, на-

клеюють етикетку, зазначаючи вид тварини, з якої зібрані кліщі, дату, адресу

господарства. Оформляють потрібні документи і відправляють у лабораторію

ветеринарної медицини.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять комплекс профілактичних

заходів. Кліщів знищують у біотопах, для чого розорюють і створюють куль-

турні пасовища, міняють їх з урахуванням біологічного розвитку паразитів,

переганяють худобу на інші пасовища, отари овець на високогір’я, утримують

тварин у стійлах, проводять механічне очищення та дезакаризацію примі-

щень. Клітки, вольєри, приміщення обробляють за відсутності тварин навес-

ні, а потім у липні – серпні аерозолем

аерол-2

(20 мл/м

); суспензіями або

емульсіями

себацилу, бутоксу, севіну, дикрезилу, бензофосфату, неоцидолу

(200 – 400 мл/м

). На тваринах кліщів збирають або знищують за допомогою

акарицидних препаратів. Вагітних самок за 30 днів до пологів і молодняк до

3-місячного віку не обробляють. Овець проганяють через пропливні ванни. За

допомогою технічних засобів (ОУН-4, ДУК та ін.) велику рогату худобу та ко-

ней обприскують розчинами і емульсіями препаратів групи ФОС, піретроїдів

з нормою витрати 1 – 3 л на тварину. Корів і кіз обробляють після доїння, за-

стосовуючи

байтикол

методом поливання спини,

1%-й турингін, дуст колоїд-

ної сірки.

Для собак і котів застосовують аерозольні препарати

БІМ-1

із роз-

рахунку 10 – 80 мл та

БІМ-2

— 5 – 35 мл на тварину;

больфо

(

шампунь, аеро-

золь, пудра, нашийник); мазь вединол плюс; різноманітні нашийники

фірм

Bayer, Beephar з терміном придатності від 1 до 7 міс. Добре зарекомендував

себе нашийник Kiltix фірми Bayer.

Аргасові кліщі мають тіло розміром 11 – 13 мм, від

сірого до коричневого кольору, видовжено-овальної

форми, в передній частині звужене. У голодних воно

плоске, у ситих — здуте. Кутикула м’яка, дорсальний і вентральний щитки

відсутні. Хітиновий покрив має вигляд зірочок, горбків. На поверхні тіла є

складки, диски. У кліщів чотири пари лапок, статевий і анальний отвори, пе-

ритреми й хоботок розміщені з вентрального боку. Статевий отвір у самок має

вигляд щілини, у самців — півмісяця. Анальний отвір знаходиться позаду

четвертої пари кокс.

Кліщі проходять чотири стадії розвитку: яйця, личинки, німфи та імаго.

Самки кліщів живляться кров’ю овець, птахів та інших видів тварин кілька

разів, після чого відпадають, щоб щоразу відкласти яйця. За один раз самка

відкладає до 100 яєць.

Ветеринарне значення мають кліщі родів Argas, Alveonasus.

Для дослідження з пташиних гнізд або щілин, тріщин у пташнику на ар-

куш білого паперу збирають удень сміття і уважно його розглядають. Курячі

кліщі рухливі й помітні. Персидських кліщів знімають з птахів, а кошар-

них — з овець. Оглядаючи приміщення, збирають кліщів у щілинах стін, під-

логи, станків. Личинок і німф знаходять у будь-яку годину доби, імаго —

вночі. Зібраних кліщів вміщують у пробірку, банку чи лабораторну чашку,

АРГАСОВІ КЛІЩІ

(РОДИНА ARGASIDAE)

285

краї яких змащують вазеліном, посудину щільно закривають пробкою або

кришкою і відправляють у лабораторію ветеринарної медицини.

Argas persicus

(персидський кліщ) підродини Argasinae поширений у пів-

денних районах України, Росії, а також на Кавказі, в Закавказзі, Середній

Азії. Живе у пташниках, гніздах синантропних і диких птахів, щілинах буді-

вель, землі, під корою дерев.

A. reflexus

— паразит голубів. Живе в го-

луб’ятниках. У разі масового нападу кліщів на птицю знижується її несучість,

спостерігаються парез і параліч лапок, крил, ви-

снаження, молодняк часто гине.

Морфологія.

Тіло персидського кліща яйцеподіб-

не, плоске, сірого кольору, 4 – 9 мм завдовжки. Пе-

редній кінець його тіла звужений, задній — широ-

кий, округлий. Очі відсутні. Хоботок розміщений з

вентрального боку, має бічний шов і крайові ранти.

Кліщ, який насмоктався крові, нагадує квасолину

темно-сталевого кольору (рис. 3.14).

Цикл розвитку.

У своєму розвитку кліщ прохо-

дить стадії яйця, личинки, німфи та імаго. Цикл

розвитку триває 1 – 2 роки. Кліщ здатний голодува-

ти 2 – 3 роки. Всі його стадії нападають на птахів у

нічний час, живляться кров’ю кілька разів.

Кліщі переносять збудників бореліозу, холери,

тифу, туберкульозу та інших хвороб. Можуть напа-

дати на людей і свійських тварин.

Профілактика та заходи боротьби. Одним з ефек-

тивних заходів боротьби з аргасовими кліщами є

будівництво нових типових приміщень, створення

оптимальних умов утримання птиці. Старі приміщення ремонтують, щілини

засипають, цементують, стіни фарбують, знищують гнізда горобців, ластівок.

Пташники обробляють акарицидними препаратами за відсутності птахів дві-

чі, через два тижні обробку повторюють. Застосовують емульсії:

0,5 – 1%-ву —

неоцидолу; діазинолу, ектизину, себацилу, 0,25%-ву — бензофосфату; 0,2%-ву

— диброму; 0,5%-ву — ветатіону, дурсбану

із

розрахунку 100 – 200 мл/м

. Ре-

комендується аерозольна

суміш ВНІВС.

Птахів обприскують

0,25 – 0,5%-ю

суспензією севіну

(25 мл),

ектоміну.

Alveonasus lahorensis

(кошарний кліщ) підродини

Ornithodorinae поширений у південних регіонах

України, Росії та інших держав. Нападає на овець,

велику рогату худобу, а також на людей. Ховається в

тваринницьких приміщеннях, печерах, норах гризунів, тріщинах у стінах бу-

дівель. У разі масового нападу кліщів на овець спостерігаються їх виснажен-

ня, анемія, у молодняку можливий параліч кінцівок та шиї.

Морфологія.

Тіло кліщів сплющене й видовжене, до 13 мм завдовжки і 7 –

8 мм завширшки, передній кінець загострений, задній заокруглений, бічні

краї паралельні. Хітиновий покрив зірчастий, має вигляд ямок. Хоботок роз-

міщений з вентрального боку (рис. 3.15).

Цикл розвитку.

У своєму розвитку кліщ проходить стадії яйця, личинки,

німфи та імаго. Імаго може голодувати впродовж 7 – 10 років, личинка — до

одного року.

ГАМАЗОЇДНІ КЛІЩІ

(НАДРОДИНА

GAMASOIDEA

)

Рис. 3.14. Argas persicus

286

Профілактика та заходи

боротьби. У теплий період

року овець купають у ваннах

або обприскують. Ефективні

акарицидні препарати групи

ФОС та піретроїдів у вигляді

емульсій і аерозолів. В осін-

ньо-зимовий період тварин

обробляють

дустами колоїд-

ної сірки, високодисперсної

сірки

препаратами групи

ФОС та піретроїдів

у дозі 250 – 500 г на тварину.

Старі приміщення чистять від гною, ремонтують або замінюють на нові —

типові.

Dermanyssus gallinae

(курячий кліщ) родини Dermanyssidae — досить по-

ширений у всіх зонах України та інших держав. Живе в пташниках, гніздах

свійської птиці та диких птахів (горобців, ластівок, голубів). У курей спричи-

нює зниження несучості, виснаження, у разі масового нападу молодняк часто

гине. Кліщ нападає на людей і іноді на свійських тварин, зумовлюючи свер-

біж, алергічний дерматит.

Морфологія.

Кліщ має овальне ніжне тіло 0,75 мм завдовжки, блідо-

жовтого кольору, а насмоктавшись крові, збільшується в розмірі до 2 мм, стає

червоним або коричневим з металевим відтінком. Хоботок колючо-сисного

типу. Лапки довгі, закінчуються кігтиками й подушечкою, яка легко присмок-

тується (рис. 3.16).

Цикл розвитку

У своєму розвитку проходить стадії

яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго впро-

довж 6 – 12 діб. У південних зонах за рік розвивається

20 – 24, у північних — до 5 – 6 генерацій кліщів. Усі ста-

дії кліща здатні голодувати до одного року. Кліщі напа-

дають на птахів уночі. Активні в теплу пору року. Личи-

нки кров’ю не живляться.

Кліщі переносять збудників бореліозу, орнітозу, холе-

ри, чуми птахів.

Профілактика та заходи боротьби. Пташники оброб-

ляють акарицидними препаратами за відсутності птиці з

розрахунку 100 – 200 мл/м

. Через два тижні обробку по-

вторюють. Птицю обприскують малотоксичними розчи-

нами та емульсіями препаратів групи

ФОС

піретроїдів

Крім того, приміщення, клітки, вольєри очищають від сміття, посліду і ре-

монтують, щілини засипають, цементують, стіни фарбують, знімають гнізда

горобців і ластівок.

Kонтрольні запитання і завдання

1. Чим відрізняються личинка кліща від імаго? 2. Які морфологічні особливості

акариформних і паразитиформних кліщів?

3. У чому полягає ветеринарно-медичне зна-

чення паразитиформних кліщів?

4. Назвіть особливості розвитку аргасових і гамазоїдних

кліщів. 5. Які акарицидні препарати ефективні для знищення курячих кліщів?

Рис. 3.15. Alveonasus lahorensis

Рис. 3.16. Derma-

nyssus gallinae

287

Ентомологія

(грец.

entomos

— комаха,

logos

— учення) — наука про комах.

Основоположником її є Арістотель, який і ввів цей термін. Він описав повний

і неповний метаморфоз комах, а їх анатомію вивчали А. Левенгук,

М. Мальпігі, Я. Сваммердам. Наукові основи ентомології були закладені на-

прикінці ХІХ ст. А. Пагенштейхером, Н. Ландуа, Е. К. Брандтом, Н. А. Хо-

лодковським, Ф. Бацером. Їхні дослідження в галузі морфології, систематики,

біології та екології найнебезпечніших комах здобули світове визнання. Важ-

ливим етапом було відкриття трансмісивної ролі членистоногих. Значний

внесок у розвиток трансмісивної теорії зробили видатні вчені Д. К. За-

болотний, Д. І. Благовєщенський, В. М. Беклемішев та ін. Експедиції акаде-

міка Є. Н. Павловського та його учнів по території Росії, України, Середньої

Азії дали змогу з’ясувати поширення різноманітних комах — переносників

трансмісивних захворювань і створити нове вчення про хвороби, що мають

природно-оcередковий характер. Значний внесок у вивчення комах зробили

український учений професор І. А. Машкей та його учні.

Ветеринарна ентомологія

вивчає комах, які ведуть паразитичний спосіб жит-

тя і належать до типу Arthropoda (членистоногі), рядів крилатих та без-

крилих класу Insecta. До ряду крилатих (Pterygota) належать представники з

повним перетворенням (Holometabola), а до ряду безкрилих (Apterygota) — з

неповним перетворенням (Hemimetabola). Близько 200 видів їх є проміжними

й дефінітивними хазяями гельмінтів тварин, переносниками збудників інва-

зійних та інфекційних хвороб. Комахи, життя яких тісно пов’язане з тепло-

кровними тваринами, називають зоотропними, а з людьми — синантропни-

ми. Більшість синантропних представників одночасно є й зоотропними. Хво-

роби, які вони спричинюють у тварин, називають

ентомозами

Морфологія.

Тіло комах складається з трьох відділів — голови, грудей і

черевця. Воно сегментоване і вкрите хітиновою кутикулою, яка є опорою для

м’язів. Голова складається з шести сегментів, ротових органів та однієї пари

вусиків (антен), які розміщені між очима на передній поверхні голови. Очі у

комах фасеткові, рідше прості. У деяких видів на тім’ї є троє простих очей, а в

інших вони відсутні. Ротовий апарат залежно від способу живлення може бу-

ти колючо-сисним, різально-сисним, лижучим, гризучим або взагалі відсут-

нім. Груди у комах складаються з трьох сегментів — передніх, середніх і зад-

ніх. На вентральному боці кожного з них кріпиться пара лапок, а в двокри-

лих — ще й пара крил і дзизкалець. Лапки в комах п’ятичленисті й закінчу-

288

ються присмоктувальними подушечками та кігтиками. Черевце складається з

5 – 12 сегментів.

Комахи роздільностатеві. У самця статева система представлена двома

сім’яниками, сім’япроводами, які утворюють канал сім’явипорскування, і за-

кінчується пенісом; у самки — двома яєчниками, яйцепроводами, піхвою,

сім’яприймачем, додатковими залозами.

Органи травлення у комах мають вигляд довгої трубки, розділені на пе-

редню, середню і задню кишки. Дихальна система представлена дихальцями,

які розміщені по боках грудних і перших сегментів черевця. З них почина-

ються трахеї, які пронизують усе тіло комахи. Нервова система складається з

нервових вузлів, від яких відгалужуються нерви.

Кровоносна система в комах не замкнена. Серце має вигляд трубки і зна-

ходиться на спинному боці. Клітини крові бувають зеленого, жовтого або ін-

ших кольорів і зовні подібні до лейкоцитів тварин. Органами дотику є чутли-

ві волоски або щетинки, розміщені на вусиках, щупах і лапках.

Органи нюху зосереджені на антенах у вигляді чутливих до запахів ямок,

волосків. Вони мають значення в пошуках поживи, представників протилеж-

ної статі, місць для відкладання яєць, личинок. У самців ці органи розвинені

більше, ніж у самок.

Розвиток комах.

Самки комах після запліднення відкладають яйця, рідше

— личинок. Їх подальший розвиток відбувається за типом повного або непов-

ного перетворення. Більшість комах проходять чотири фази розвитку: яйця,

личинки, лялечки, імаго. Личинки живляться, ростуть і кілька разів линя-

ють. Зовнішньо і функціонально вони відрізняються від імаго. Після дозрі-

вання вони перетворюються на лялечку — фазу зовнішнього спокою й глибо-

ких внутрішніх змін. З лялечок вилуплюються дорослі комахи, головна функ-

ція яких — живлення та відтворення потомства. У деяких комах самки не

живляться і, відклавши яйця або личинки, гинуть.

При неповному перетворенні розрізняють такі фази розвитку: яйце, ли-

чинка, імаго. Личинка, що виходить з яйця, зовні схожа на дорослу комаху,

але менша за розміром. Вона кілька разів линяє і перетворюється на імаго.

За несприятливих умов (зниження температури, підвищена або знижена

вологість, голодування) життєві процеси в організмі комах сповільнюються

або призупиняються (анабіоз), що призводить до стану нерухомості та припи-

нення їх росту (діапауза). Однак і в такому стані вони пристосовуються до іс-

нування. З появою оптимальних умов життєві процеси в них відновлюються.

У ветеринарній медицині найбільша увага приділяється комахам, що на-

лежать до таких рядів:

1. Diptera (двокрилі), що поділяється на підряди

Nematocera

(довговусі), який об’єднує родини: Culicidae (комарі),

Simuliidae (мошки), Ceratopogonidae (мокреці);

Brachicera

(коротковусі) — Hypodermatidae (підшкірні оводи), Gastro-

philidae (шлунково-кишкові оводи), Oestridae (порожнинні оводи), Muscidae

(справжні мухи), Calliphoridae (сині й зелені м’ясні мухи), Sarcophagidae (сірі

м’ясні мухи), Hyppoboscidae (кровососки), Tabanidae (ґедзі).

2. Siphunculata — воші.

3. Mallophaga — волосоїди, пір’яїди, пухоїди.

4. Siphonaptera — блохи.

5. Haemiptera — клопи.

6. Blattoрtera — таргани.

289

Хронічне захворювання великої рогатої худоби,

спричинюється личинками підшкірних оводів Hypo-

derma bovis та H. lineatum родини Hypodermatidae і

характеризується запаленням шкіри, підшкірної клітковини, загальною ін-

токсикацією, схудненням, зниженням м’ясної й молочної продуктивності тва-

рин.

Збудники. Імаго

H. вovis

(великий підшкірний овід, строка) — до 15 мм за-

вдовжки. Тіло вкрите густими волосками чорного, сірого, коричневого та жов-

того кольорів. Голова вужча, ніж середня частина грудей. Зверху на серед-

ньоспинці чітко виражені довгасті смуги чорного кольору. Крила коричневі,

прозорі. Лапки розвинені. Черевце овальне. Самка відкладає яйця на прико-

реневу частину волосся тварини, по одному на один волосок. За життя вона

може відкласти до 800 яєць, які мають овальну форму, темно-бурий колір, до

0,86 мм завдовжки (рис. 4.1).

Личинка першої стадії черв’якоподібна, до 0,7 мм

завдовжки, має пару приротових гачків і шипи по

тілу. Вона пристосована до міграції по тілу тварини

з проникненням у хребтовий канал. Після закін-

чення міграції й перед першим линянням личинка

виростає до 17 мм у довжину. Личинка другої стадії

робить отвори в шкірі тварини і дихає за допомогою

задніх дихалець. Личинка третьої стадії масивна,

темно-коричнева, видовжено-овальна, до 28 мм за-

вдовжки. Задні дихальця мають вигляд лійки. Ши-

пи з вентрального боку тіла личинки закінчуються

на шостому сегменті (див. вкл., рис. 62, 63).

H. lineatum

(малий підшкірний овід, стравохід-

ник) до 13 мм завдовжки, подібний до попередньо-

го, але світліший за забарвленням волосків, які

вкривають тіло. Самка відкладає яйця пакетами (по 15 – 20 штук) на один

волосок.

Личинка першої стадії в період міграції проникає в стінку стравоходу, де

залишається на 4 – 5 міс. Личинка третьої стадії відрізняється від личинки

H. bovis тим, що має плоскі задні дихальця і шипи на задньому кінці тіла за-

кінчуються на сьомому сегменті.

Цикл розвитку

Оводи належать до комах з повним перетворенням. По-

вний цикл розвитку закінчується впродовж року. Вихід імаго з лялечок від-

бувається швидко — за 2 – 3 с. Через 30 – 80 с овід вже може літати й спарю-

ватись. Імаго не мають ротових органів, тому не живляться, а живуть за ра-

хунок поживних речовин, накопичених у личинковій фазі. Живуть оводи 3 –

ГІПОДЕРМОЗ

(HYPODERMOSIS)

Рис. 4.1. Яйце гіподерми