Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Практикум

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

ється навесні. Найнеблагополучнішими щодо інвазії є стоячі неглибокі во-

дойми та заболочені ділянки пасовищ. Максимальна інвазованість качок і

гусей спостерігається в літньо-осінній періоди року. Тяжкий перебіг хворо-

би — серед молодняку віком до 2 міс. Взимку помітне самовідходження ста-

тевозрілих паразитів, тому в цей час їх у кишках птахів не виявляють.

Клінічні ознаки. За високої інтенсивності інвазії у молодняку водопла-

вної птиці спостерігаються зниження апетиту, схуднення, пригнічення,

з’являються пронос, спрага. Загибель настає внаслідок кахексії. У дорослих

птахів перебіг хвороби хронічний. Спостерігаються відставання у рості,

зниження несучості.

Патологоанатомічні зміни. Трупи птиці виснажені, відмічають ка-

тарально-геморагічне запалення кишок, у їх просвіті — слиз, іноді з доміш-

ками крові, та значну кількість збудників. У місцях паразитування гельмін-

тів — крапчасті крововиливи, стінки кишок значно потовщені.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують методом послідовно-

го промивання, виявляють яйця збудників.

З молюсків і жаб готують препарати і досліджують компресорним мето-

дом, виявляють личинкові стадії (церкарії та метацеркарії), які мають на

головному кінці тіла кутикулярні шипи.

Опісторхоз (Opisthorchosis)

Хвороба спричинюється трематодами роду Opisthorchis родини Opisthor-

chidae. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі

та протоках підшлункової залози людей, рідше — котів, собак та хутрових

звірів (лисиць, песців, видр, норок, соболів). Збудники — біогельмінти. Про-

міжними хазяями є прісноводні молюски роду Bithynia (B. leachi, B. fuchsia-

na, B. longicornis), додатковими — коропові риби (короп, лин, плітка, крас-

нопірка, лящ). М’ясоїдні тварини й людина заражаються в разі вживання

сирої або слабко мороженої, малосолоної, а в окремих випадках і в’яленої

риби, інвазованої метацеркаріями.

Характеристика збудника. Opisthorchis tenuicollis (син. O. felineus),

O. viverrini та O. sinensis (син. Clonorchis sinensis) — ланцетоподібні парази-

тичні черви дрібних розмірів. O. tenuicollis має ніжне витягнуте тіло, дов-

жина якого становить 0,8 – 1,3 см, ширина — 1,2 – 2,5 мм. Присоски недо-

розвинені. Два лопатевих сім’яники розміщені в задній частині тіла, навско-

си один за одним. Петлі матки містяться між кишковими гілками в середній

третині тіла. Жовточники порівняно слабко розвинені, розміщені латераль-

ніше від матки. Статеві отвори відкриваються біля переднього краю черев-

ного присоска.

O. viverrini та O. sinensis за будовою нагадують попередній вид.

Яйця збудників дуже дрібних розмірів, (0,01...0,035) × (0,017...0,03) мм, світ-

ло-жовтого кольору, овальної форми, зрілі, з ніжною двоконтурною гладенькою

оболонкою, з кришечкою на одному та горбком — на протилежному полюсах.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Опісторхоз поширений у

басейнах річок Європи та Азії, осередково. Основним джерелом інвазії вва-

жають людину, хоча коти й собаки також відіграють певну роль у розповсю-

дженні збудників опісторхозу. Хвороба поширюється через фекалії хворих

людей і тварин. Зареєстровано випадки зараження свиней.

Ветеринарна гельмінтологія

Клінічні ознаки. За високої інтенсивності інвазії (до 5000 збудників) у

хворих тварин спостерігаються погіршення апетиту, пригнічення, прогресу-

юче схуднення, порушення травлення, що виявляється проносами або запо-

рами. Шерсть тьмяніє. Слизові оболонки жовтяничні, при пальпації виявля-

ється біль у правому підребер’ї. Іноді хворі тварини гинуть. У разі слабкої

інвазії клінічні ознаки відсутні.

Патологоанатомічні зміни. Печінка збільшена і ущільнена. Жовчні

протоки значно розширені. При їх розтині витікає жовто-зелена маса, що

містить паразитів. Жовчний міхур і великі протоки розтягнуті, їхні стінки

ущільнені. Іноді відмічають папіломатозні й аденоматозні розростання в

печінці. Жовчний міхур збільшений. У підшлунковій залозі спостерігаються

гіперплазія епітелію, крововиливи, некрози паренхіми.

Лабораторні дослідження. Фекалії тварин досліджують методом по-

слідовного промивання або флотаційними методами: з використанням наси-

ченого розчину гіпосульфіту натрію (1750 г на 1 л окропу) — за Щербовичем,

нітрату натрію (1 кг на 1 л води) за Калантаряном, хлориду цинку (2 кг на

1 л води) — за Котельниковим і Вареничевим.

Допоміжне значення має дослідження поверхневих м’язів спини та хвос-

та риби на наявність у них метацеркаріїв. З цією метою готують тонкі зрізи

(завтовшки 2 – 3 мм), вміщують їх між двома предметними стеклами і роз-

глядають за допомогою лупи (збільшення × 14...28) або під мікроскопом

(× 56). Метацеркарії мають овальну форму, вкриті товстостінною оболонкою,

невеликих розмірів.

Меторхоз (Metorchosis)

Хвороба спричинюється трематодами Metorchis albidus та M. felis родини

Opisthorchidae. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки собак, ко-

тів, хутрових звірів. Хворіють також люди. Проміжними

хазяями гельмінтів є прісноводні молюски, додаткови-

ми — риби родини коропових (лящ, плітка, в’язь, крас-

нопірка, лин). Дефінітивні хазяї заражаються при по-

їданні сирої риби, інвазованої метацеркаріями.

Характеристика збудників. Гельмінти дрібних

розмірів (2,5 – 3,5 мм завдовжки і близько 1,6 мм за-

вширшки). Діаметр ротового присоска 0,24 – 0,32 мм,

черевного — 0,3 мм. Добре виражені два кишкових стов-

бури, які сліпо закінчуються в задньому кінці тіла. Два

сім’яники розміщені в задній частині тіла паразита.

Спереду від сім’яників знаходиться округлий яєчник.

Матка розміщена в передній частині тіла (рис. 1.27).

Яйця овальні, дрібні, (0,027...0,032) × (0,013...0,015) мм,

зрілі, подібні до яєць збудників опісторхозу.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хво-

ріють переважно їздові та мисливські собаки в Арктиці

та північних районах Європи, Азії, Америки.

Клінічні ознаки. Хворі тварини відстають у рості й

розвитку. Слизові оболонки жовтяничні, спостерігаються

Рис. 1.27. Metorchis

felis

Розділ 1

запори і проноси. У деяких м’ясоїдних розвивається асцит, внаслідок чого

живіт збільшується в об’ємі. Нерідко хворі тварини гинуть.

Патологоанатомічні зміни, лабораторні дослідження в основно-

му такі самі, як і при опісторхозі.

Псевдамфістомоз (Pseudamphistomosis)

Хвороба спричинюється трематодою Pseudamphistomum truncatum роди-

ни Opistorchidae. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки собак,

котів, інших м’ясоїдних тварин, а також людини.

Цикл розвитку подібний до циклу розвитку збуд-

ників меторхозу.

Характеристика збудника. Дрібні гельмінти

завдовжки 1,5 – 2,5 мм та завширшки 0,6 – 1 мм.

Черевний присосок трохи більший, ніж ротовий.

Сім’яники розміщені в задній частині тіла, мат-

ка — в середній частині тіла. Характерна ознака

збудника — тупо зрізаний задній кінець, витягну-

тий усередину у вигляді великого присоска (рис.

1.28).

Яйця дрібних розмірів. За будовою вони нага-

дують яйця збудників опісторхозу.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані.

Хвороба має значне поширення в центральних

районах Російської Федерації та деяких регіонах

Європи. М’ясоїдні тварини заражаються при по-

їданні сирої риби, інвазованої метацеркаріями

гельмінта.

Клінічні ознаки такі самі, як і при меторхозі.

Патологоанатомічні зміни, лабораторні

дослідження в основному такі самі, що й при

опісторхозі.

Аляріоз (Alariosis)

Хвороба м’ясоїдних тварин, спричинювана трематодою Alaria alata роди-

ни Diplostomatidae. Статевозрілі гельмінти локалізуються в тонких кишках

собак, котів, вовків, лисиць, песців. Проміжним хазяїном є прісноводні мо-

люски роду Planorbis, додатковим — жаби, пуголовки, резервуарним — гри-

зуни.

Характеристика збудника. Гельмінти дрібних розмірів, завдовжки

2,4 – 4,4 мм, завширшки 1,2 – 2,1 мм. Передня частина тіла плоска, задня —

циліндрична. Характерною ознакою паразита є наявність помітних вушко-

подібних утворів біля ротового присоска. Статеві органи займають задню ча-

стину тіла гельмінта.

Яйця овальної форми, великих розмірів, (0,1...0,13) × × (0,063…0,099) мм,

незрілі.

Метацеркарії досягають у довжину 0,4 – 0,5 мм, у ширину — 0,2 мм.

Рис. 1.28. Pseudamphisto-

mum truncatum

Ветеринарна гельмінтологія

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба досить поширена

серед м’ясоїдних тварин. Цьому сприяє висока стійкість яєць збудника до

чинників зовнішнього середовища, а також тривалість життя метацеркаріїв

у тілі резервуарних хазяїв. Зареєстровано випадки зараження людей.

Клінічні ознаки. Залежно від локалізації збудників розрізняють дві

форми захворювання: кишковий аляріоз, що спричинюється статевозрі-

лими гельмінтами, та метацеркарний. Клінічно реєструється переваж-

но кишкова форма. У разі високої інтенсивності інвазії у собак спостеріга-

ються розлади травлення: зниження апетиту, проноси, погане перетравлю-

вання кормів. Лисенята часто гинуть.

Патологоанатомічні зміни. Слизова оболонка тонких кишок запале-

на. На ній можна виявити значну кількість паразитичних червів.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують флотаційним ме-

тодом з використанням насиченого розчину гіпосульфіту натрію (метод

Щербовича) або сульфату магнію. (920 г на 1 л води). Виявляють яйця гель-

мінтів.

При обстеженні різних органів у резервуарних хазяїв знаходять цисти,

що містять метацеркарії.

Метагонімоз (Metagonimosis)

Хвороба спричинюється трематодою Metagonimus jakogawai родини Hete-

rophyidae. Паразити локалізуються в тонких кишках собак, котів, свиней, а

також людини. M. jakogawai — біогельмінт. Проміжними хазяями є прісно-

водні молюски (Melania libertinа, M. elenina та ін.),

додатковими — риби (в’язь, короп, амурський сом,

амурський лящ, краснопірка, карась, товстолобик,

пічкур). У тілі додаткових хазяїв метацеркарії жи-

вуть у лусці, плавцях, зябрах, а також у підшкірно-

жировій клітковині та м’язах (рис. 1.29).

Зараження м’ясоїдних тварин відбувається при

згодовуванні їм сирої риби, в організмі якої пара-

зитують інвазійні личинки збудника.

Характеристика збудника. Статевозрілі ге-

льмінти мають дуже дрібні розміри (довжину 1 –

2,5 мм, ширину — 0,4 – 0,7 мм). Тіло вкрите дріб-

ними шипиками. Черевний присосок відсутній. По-

середині тіла з правого боку розміщений статевий

присосок. Два круглих сім’яники знаходяться в зад-

ній частині тіла. Матка і жовточники розміщені в

задній половині тіла збудника.

Яйця дрібних розмірів, овальні, жовто-

коричневого кольору, з кришечкою на одному та

потовщенням на протилежному полюсі, зрілі. Ме-

тацеркарії (цисти) діаметром 0,18 – 0,20 мм.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена в багатьох країнах Азії та на

Рис. 1.29. Metagonimus

jаkogawai

Розділ 1

Далекому Сході (басейн річки Амур). Джерелом інвазії є хворі тварини.

Важливу роль у поширенні інвазії відіграють дикі звірі (лисиці, песці) та

гризуни.

Клінічні ознаки. При значному зараженні тварин збудниками хвороба

проявляється стійким проносом, виснаженням. Іноді спостерігається само-

видужання.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів виявляють гостре ка-

таральне запалення дванадцятипалої кишки. У її слизовій оболонці та про-

світі знаходять паразитів.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують методом послідовно-

го промивання і виявляють яйця гельмінтів.

Гетерофіоз (Heterophyosis)

Хвороба спричинюється трематодою Heterophyes heterophyes родини

Heterophyidae. Збудник локалізується в тонких кишках собак, котів, диких

м’ясоїдних, а також людини. Збудник — біогельмінт. Проміжними хазяями є

прісноводні молюски, додатковими — риби (кефаль, гамбузія). М’ясоїдні

тварини заражаються при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацер-

каріями збудника.

Характеристика збудника. Дрібний плоский гельмінт. Має тіло гру-

шоподібної форми, 0,4 – 4 мм завдовжки і 0,2 – 0,9 мм завширшки. Кутикула

вкрита шипами. Крім ротового та черевного збуд-

ник має ще й статевий присосок. Сім’яники розмі-

щені у задній частині тіла. Петлі матки займають

середню і задню третини тіла (рис. 1.30).

Яйця дрібні, світло-коричневого кольору, з кри-

шечкою на одному полюсі й горбком — на проти-

лежному, зрілі (всередині міститься вже сформова-

на личинка).

Методи діагностики. Епізоотологічні дані.

Хвороба реєструється переважно в країнах з тропіч-

ним та субтропічним кліматом. Джерело інвазії —

хворі тварини і люди.

Клінічні ознаки. За високої інтенсивності ін-

вазії у хворих тварин спостерігається зниження

апетиту, виникають проноси, що змінюються запо-

рами. У фекаліях нерідко можна виявити слиз і

кров у незначних кількостях.

Патологоанатомічні зміни. Основні зміни

відбуваються в тонких кишках м’ясоїдних тварин.

Слизова оболонка запалена. В просвіті кишок ви-

являють слиз і сліди крові. Тут же можна знайти

збудників гетерофіозу.

Лабораторні дослідження. Фекалії дослі-

джують методом послідовного промивання. Вияв-

ляють яйця гельмінта.

Рис. 1.30. Heterophyes

heterophyes

Ветеринарна гельмінтологія

Нанофієтоз (Nanophyetosis)

Хвороба спричинюється трематодою Nanophyetus salmincola родини

Troglotrematidae. Збудник локалізується в тонких кишках собак, котів, хут-

рових звірів, гризунів, а також людини. Проміжними хазяями є водяні мо-

люски, додатковими — риби (частіше лососеві). В тілі риб (м’язах черевних

плавців, голові, зябрах, нирках, печінці) личинки перетворюються на мета-

церкаріїв.

Зараження м’ясоїдних тварин відбувається при згодовуванні їм сирої ри-

би, інвазованої метацеркаріями.

Характеристика збудника. Гельмінт дуже дрібних розмірів (0,5 мм за-

вдовжки і 0,28 мм завширшки), грушоподібної форми. Ротовий і черевний

присоски округлої форми, діаметром 0,072 мм.

Яйця середніх розмірів.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється на

півночі та заході США, в Сибіру.

Клінічні ознаки. У разі високої інтенсивності інвазії у тварин спостері-

гаються проноси та виснаження.

Патологоанатомічні зміни такі самі, як і при метагонімозі.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують методом послідовно-

го промивання. Виявляють яйця та статевозрілих гельмінтів.

При розтині риби виявляють метацеркаріїв. Це порівняно великі утвори

округлої форми. Їх добре видно неозброєним оком у вигляді білих плям на

темній тканині нирок та інших органів. В організмі однієї риби може пара-

зитувати до 30 тис. метацеркаріїв. У них уже сформовані присоски, фаринкс,

кишкові стовбури, а в задній частині тіла — екскреторний міхур.

Парагонімоз (Paragonimosis)

Природно-осередкова хвороба м’ясоїдних тварин, свиней і людини, що

спричинюється трематодами родини Troglotrematidae. Найпоширенішим є

збудник Paragonimus westermanni. Паразити локалізуються в легенях. Збуд-

ники парагонімозу — біогельмінти. Проміжними хазяями є прісноводні мо-

люски, додатковими — прісноводні краби родів Potamon, Eriochei або раки

роду Cambaroides. Дефінітивні хазяї заражаються в разі згодовування їм

сирих крабів або раків, інвазованих метацеркаріями.

Характеристика збудника. Гельмінт червоно-коричневого кольору, не-

великих розмірів (довжина 0,4 – 1,6 см, ширина — 0,2 – 1 см), яйцеподібної

форми. Вся поверхня тіла вкрита шипами. Діаметр ротового присоска

0,75 мм, черевного — 0,8 мм. Жовточники добре розвинені (рис. 1.31).

Яйця великі, (0,087...0,125) × (0,052...0,066) мм, овальної форми, золотис-

то-коричневого кольору, з кришечкою і товстою гладенькою оболонкою, не-

зрілі (містять масивні жовткові клітини).

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба поширена в Пів-

нічній Америці, Азії, країнах Африки. Джерелом інвазії є хворі тварини. Со-

баки, тигри, леопарди можуть заражатися також при згодовуванні їм м’яса

резервуарних хазяїв (дикі кабани, пацюки, інші ссавці), інвазованих моло-

дими збудниками парагонімозу.

Розділ 1

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний.

Гострий перебіг спостерігається в перші дні після зараження. При

ураженні бронхів та плеври у тварин утруднюється дихання, з’являються

гарячка, кашель з виділенням гнійного іржавого мокротиння, іноді з доміш-

ками крові, хрипи та зміни з боку нервової системи.

Здебільшого парагонімоз має хронічний перебіг. Ця стадія виникає

через 2 – 3 міс після зараження тварини.

У котів, інвазованих збудником P. kellicotti, знижується апетит, з’явля-

ється кашель, утруднюється дихання, підвищується температура тіла, поси-

люються бронховезикулярні шуми.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів тварин виявляють

ентероколіт, гепатит, плеврит, у бронхах — цисти збудників.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують методом послідовно-

го промивання і виявляють у них яйця гельмінтів, які можна знайти також

у мокротинні.

З уражених ділянок легень відбирають цисти паразитів, виготовляють

препарати і досліджують компресорним методом.

Простогонімоз (Prosthogonimosis)

Хвороба спричинюється трематодами Prosthogonimus ovatus, P. сuneatus

родини Prosthogonimidae. Збудники локалізуються в яйцепроводі дорослих

птахів або фабрицієвій сумці молодняку. Збудники — біогельмінти. Дефіні-

тивні хазяї — свійська птиця (кури, індики, рідше качки та гуси) і дикі пта-

хи (куріпки, глухарі, перепілки, фазани, журавлі, граки). Проміжними ха-

зяями є прісноводні молюски Bithynia leachi, Gyraulus albus, додатковими —

бабки з родів Libellula, Anax, Cordulia.

Птахи заражаються при поїданні уражених метацеркаріями личинок,

лялечок або імаго бабок.

Рис. 1.31. Paragonimus westermanni:

1 — дорослий гельмінт; 2 — короткохвостий церкарій; 3 — редія з церкаріями; 4 — інцисто-

ваний у крабах метацеркарій; 5 – 7 — краби; 8 — молюск Melania

Ветеринарна гельмінтологія

Характеристика збудників.

Це дрібні (завдовжки 3 – 6 мм,

завширшки 1 – 2 мм) плоскі гель-

мінти грушоподібної форми. За

життя мають рожевий колір.

Обидва присоски розміщені в пе-

редній частині, сім’яники — по

горизонтальній лінії в задній ча-

стині тіла паразита. Жовточники

слаборозвинені. Петлі матки за-

ймають середню й задню частини

тіла. Статеві органи відкрива-

ються на передньому кінці тіла

гельмінта поряд з ротовим

присоском (рис. 1.32).

Яйця дуже дрібних розмірів,

(0,022...0,027) × (0,012...0,018) мм,

овальної форми, з тонкою і гла-

денькою оболонкою, світло-

жовтого кольору, злегка асимет-

ричні, незрілі. На одному з по-

люсів розміщена кришечка, на

іншому — горбок.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється ча-

сто. Інвазуються птахи різного віку, однак тяжко хворіють лише дорослі ку-

ри. Зараження курей та водоплавних птахів починається навесні. Захворю-

вання курей та індиків частіше реєструють на фермах, розташованих побли-

зу водойм, де свійська птиця скльовує дорослих бабок, особливо після дощу і

в період вранішньої роси навесні й у першій половині літа. Качки та гуси

можуть заражатися на водоймах упродовж усього теплого періоду року вна-

слідок заковтування личинок бабок. Розвиток личинок бабок відбувається у

прибережних зарослих ділянках річок, ставків, озер. Метацеркарії збудни-

ків перезимовують в організмі бабок. Спалахи інвазії серед свійської птиці

спостерігаються у квітні – червні.

Клінічні ознаки. Розрізняють три стадії клінічного перебігу хвороби у

курей. У першій стадії загальний стан птиці задовільний, але знесені яйця

мають потоншену шкаралупу. Згодом з’являються яйця-виливки. Тому гово-

рять, що «кури ллють яйця». Поступово яйцевідкладання ускладнюється. Ця

стадія триває близько 1 міс. У другій стадії знижується апетит, збільшуєть-

ся черевце, з’являються загальне нездужання, хитка обмежена хода. Кури

довго сидять на гніздах, проте яєць не несуть. Замість них птиця виділяє вап-

няноподібну рідину, змішану з білково-жовтковою масою. Ця стадія триває

близько тижня. Третя стадія характеризується різким погіршенням за-

гального стану хворих, підвищенням температури тіла, відмовою від корму

та спрагою. Іноді буває пронос зі сморідним запахом. Більшість хворих ку-

рей через 3 – 7 діб гине.

Патологоанатомічні зміни. У разі значної інтенсивності інвазії (до

130 паразитів) виявляють виражені зміни. У дорослих курей у першій стадії

Рис. 1.32. Prosthogonimus ovatus (а)

і P. cuneatus (б)

Розділ 1

хвороби помітне катаральне запалення слизової оболонки яйцепроводу, у

молодняку — фабрицієвої сумки. У другій і третій стадіях у просвіті яйце-

проводів виявляють білкові конкременти. У разі розривів яйцепроводів ви-

никає перитоніт. У черевній порожнині знаходять несформовані яйця, іноді

гнійний ексудат. Печінка кровонаповнена, на міокарді — крововиливи, се-

лезінка значно збільшена. Помітне катаральне запалення слизових оболо-

нок кишок і клоаки.

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують методом послідовного

промивання, виявляють дорослих паразитів, а методом Щербовича — яйця

збудників.

Нотокотилідози (Notocotylidoses)

Хвороби спричинюються трематодами Notocotylus attenuatus і Catatropis

verrucosa родини Notocotylidae. Збудники локалізуються в сліпій і прямій

кишках водоплавних птахів, іноді курей та індиків. Паразити розвиваються

за участю дефінітивних хазяїв (свійська птиця і дикі водоплавні птахи),

проміжних (прісноводні молюски багатьох родів — Lymnaea, Bithynia,

Planorbis).

Водоплавні птахи заражаються на водоймах при заковтуванні інвазійних

личинок — адолескаріїв.

Характеристика збудників. Гельмінти дрібних розмірів, від 1 до 7 мм

завдовжки і 0,7 – 2 мм завширшки. Краї тіла заокруглені. Черевний присо-

сок відсутній. Статеві отвори відкриваються біля роз-

галуження кишечника. Жовточники слабко розвине-

ні. Петлі матки розміщені в середній частині тіла

(рис. 1.33).

Яйця збудників дрібних розмірів, (0,018...0,03) ×

× (0,008...0,013) мм, зрілі, з філаментами завдовжки

0,37 – 0,46 мм.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані.

Хвороба має значне поширення. Водоплавні птахи ін-

вазуються впродовж усього періоду перебування їх на

неблагополучних водоймах або заболочених вигулах.

Хворіє переважно молодняк.

Адолескарії здатні перезимовувати в зовнішньому

середовищі. Взимку птахи самостійно звільняються

від збудників.

Клінічні ознаки. При інтенсивному ураженні

гельмінтами (сотні екземплярів) хворі птахи відстають

у рості й розвитку, стають кволими, апетит знижуєть-

ся, а згодом і зовсім втрачається. Молодняк нерідко

гине. Доросла птиця припиняє нестись.

Патологоанатомічні зміни. При розтині тру-

пів у сліпій і прямій кишках помітне катаральне або

катарально-геморагічне запалення слизової оболонки.

В місцях фіксації збудників з’являються виразки.

Рис. 1.33. Notocotylus

attenuatus

Ветеринарна гельмінтологія

Лабораторні дослідження. Фекалії досліджують седиментаційно-

центрифужним методом, виявляють яйця гельмінтів. У зскрібках з ураже-

них ділянок товстих кишок знаходять паразитів.

Гіродактильоз (Gyrodactylosis)

Хвороба спричинюється присиснями Gyrodactylus medius, G. elegans,

G. cyprini родини Gyrodactylidae. Збудники — ектопаразити коропів, саза-

нів, карасів, білих амурів, лососевих. Гельмінти розвиваються прямим шля-

хом, без зміни хазяїв. В організмі трематоди з яйця, позбавленого жовткових

клітин, формується зародок першої генерації. Згодом усередині нього утво-

рюються зародки другого, третього й четвертого поколінь. Личинки, що не

встигли прикріпитися до риби, швидко гинуть у воді. Дорослі паразити мо-

жуть переходити від однієї риби до іншої.

Заражається риба переважно контактним шляхом та через воду.

Характеристика збудників. Гельмінти дрібних розмірів (0,2 – 1,5 мм

завдовжки). В передній частині тіла є два відростки. Органи травлення —

рот, глотка та два кишкових стовбури, що закінчуються

сліпо. Фіксація паразитичних червів здійснюється за до-

помогою прикріплювального диска з 2 великими і 16 дріб-

ними гачками, розміщеними в задній частині тіла (рис.

1.34). Збудники є живородними гермафродитами. Вони

мають по одному сім’янику і яєчнику.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Спалахи

гіродактильозу нерідко спостерігаються у вирощувальних

ставках рибницьких господарств, де ця хвороба завдає зна-

чної шкоди внаслідок загибелі молоді риби. Хворіють і ги-

нуть в основному мальки та цьоголітки коропа. Риба стар-

шого віку клінічно не хворіє, однак може бути паразитоносі-

єм. Максимальна кількість спалахів інвазії припадає на

квітень – травень, рідше — на інші періоди року. Інтенсив-

ність інвазії може досягати 75 – 100 гельмінтів. Зареєстро-

вано випадки зараження риби і в природних водоймах.

Клінічні ознаки. У хворої риби поверхня тіла і плав-

ців вкрита голубувато-сірим нальотом. На шкірі й зябрах

з’являються плями, крововиливи, виразки й осередковий

некроз. Риба худне, відстає в рості, очі її глибоко запада-

ють, черевце й спинка загострюються, порушується дихан-

ня, вона стає менш активною, випливає на поверхню водо-

йми і «заковтує» повітря.

Патологоанатомічні зміни. Шкіра й зябра риби

вкриті плямами брудно-сірого кольору — некротичними ділянками, на яких

нерідко виявляють виразки. Пелюстки зябер розпадаються. Перетинки пла-

вців руйнуються.

Лабораторні дослідження. За допомогою скальпеля беруть зскрібки з

шкіри і зябер риби. Вміщують їх на предметне скло, накривають другим пред-

метним склом і досліджують за малого збільшення мікроскопа. Пелюстки зябер

також ретельно розглядають за допомогою лупи (× 24), виявляють збудників.

Рис. 1.34. Gyro-

dactylus medius