Федулова Л.І. Сучасні концепції менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

замкнутий цикл виробництва кінцевого продукту, такими є

вертикальні корпоративні структури.

Корпоратизація в промисловості України повинна забез

печити:

1) збереження вцілілих виробничотехнологічних циклів

(частина яких була зруйнована в ході приватизації);

2) стабілізацію і здешевлення вертикальних зв’язків;

3) зменшення асиметрії ринкової, технічної та іншої

інформації (внаслідок того, що колишні конкуренти

стають партнерами);

4) зростання конкурентоспроможності та виходу на

світові ринки;

5) відновлення керованості вертикально інтегрованими

системами на основі поєднання ринкових і державних

методів регулювання;

6) поліпшення умов для взаємного кредитування парт

нерів та підтримання стійкості вертикально інтегрова

них систем;

7) зміцнення фінансового стану та зростання привабли

вості корпоративних структур для іноземних інвес

торів.

Корпоративні структури вертикального типу дуже

потрібні країні з ринковою економікою. Рушійною силою та

кої економіки є конкуренція, що являє собою особливий

інститут, тому що на відміну від інших інститутів, вона не

здатна до самопідтримки та саморозвитку. Виробник завжди

побоюється конкуренції і шукає шляхів захисту від неї. Одним

з таких шляхів є вертикальне об‘єднання окремих виробництв

для підвищення ефективності їх функціонування.

Серед перспективних корпоративних структур вертикаль

ного типу особливо виділяються фінансовопромислові групи

(ФПГ). За метою організації вони подібні до консорціуму, а за

системою взаємозв’язків між учасниками – це холдингова

структура чи трастовий фонд [21, с. 50].

За характером регулювання спільної діяльності ФПГ

поділяються на три великі групи:

251

Ðîçä³ë 6

••

перша регулюється на основі майнових зв’язків (участі

в капіталі),

••

друга – концентрації контролю над деякими ресурсами

й послугами;

••

третя – добровільної централізації деяких владних по

вноважень учасниками групи.

На сьогодні спостерігаємо просування до різноманітних та

повноправних, більш гнучких утворень (в межах інтеграційних

процесів), що викликають появу нового типу структури – ме

режевих організацій, які являють собою сукупність фірм або

спеціалізованих одиниць, діяльність яких координується рин

ковими механізмами, системою замовлень на постачання про

дукції та розвитком гнучких взаємовідносин з іншими фірма

ми на основі використання сучасних інформаційних техно

логій. Але походять ці структури із сучасних корпорацій [22, с.

15]. Хоча партнери у мережевих корпораціях можуть між со

бою конкурувати, залежність між ними є симетричною (за

інформацією). Відповідно у них ліквідуються цінові й техно

логічні бар’єри для інтеграції компаній усіх розмірів. Це є особ

ливо важливим для малих фірм, які у складі корпорацій мають

можливість пробитися на міжнародний ринок.

Процес корпоратизація вертикально інтегрованих

підприємств у вигляді мережевих корпорацій передбачає:

1) переосмислення стратегічних пріоритетів її учасників;

2) реінжиніринг, тобто реорганізацію виробничих про

цесів з орієнтацією на потреби споживачів;

3) організаційне реструктурування підприємств з метою

зменшення числа ієрархічних рівнів управління/

Основна ідея створення мережевих корпорацій полягає в

тому, щоб вони функціонували й керувались як малі або се

редні компанії, залишаючись при цьому великими. Характер

ним прикладом таких корпорацій можуть бути деякі фран

цузькі транснаціональні корпорації (ТНК). У них всі вироб

ничі функції виконують субпідрядники з інших країн, а коор

динують їх діяльність так звані проміжні фірми. Головна ком

панія є швидше дослідницькою, дизайнерською та маркетин

говою компанією [21, с. 50]. Якщо мережеві корпорації ґрунту

252

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

ються у своїй діяльності на інформаційних технологіях уп

равління, то це призводить до утворення віртуальних корпо

рацій (на базі глобальних інформаційних мереж). Такі корпо

рації мають найкращі можливості для переходу від вертикаль

них до горизонтальних зв’язків і структур. У них розвивають

ся корпоративні електронні ринки, які також слід розглядати

як джерело конкурентних переваг.

Порівняно новою формою вертикальної корпоратизації є

інноваційні концерни. Для них принципове значення має роз

гортання науководослідних і дослідноконструкторських

робіт (НДДКР) на основі кредитнострахового принципу та

створення корпоративноконкурентного середовища.

Багато дослідників вважає перспективним формування в

Україні ФПГ. Але у зв’язку з відсутністю до осені 1995 року

відповідної законодавчої бази у нас ще немає ФПГ класично

го виду. Формально до ФПГ можуть бути віднесені тільки

декілька стратегічних (з країнами СНД) альянсів. До останніх

відносяться, зокрема: фінансовопромислова компанія “Укр

татнафта”, до якої в Україні входять Кременчуцький нафтопе

реробний завод, Білоцерківське ВАТ “Росава” та Одеський

термінал. Татарстан у ньому представлений кількома велики

ми родовищами нафти, які щороку постачають в Україну 8

млн. т сировини. Імовірним є створення ФПГ на базі ук

раїнськоавстрійського спільного підприємства “Укрінтерцу

кор”. До складу міжнародної ФПГ “Російський алюміній” вхо

дить Миколаївський глиноземний завод [33, с. 52].

Вертикальна інтеграція набула поширення і на аграрних

ринках України. Так, формування агрохолдингів у перехідних

економіках не було передбачено жодною теорією. Проте, агро

холдинги (інтегровані агропромислові торгові компанії,

орієнтовані на експорт сільськогосподарської продукції) стали

на сучасному етапі найбільш ефективним об’єктом аграрного

ринку України [31, с. 119]. Як правило, агрохолдинг представ

лений сукупністю юридичних осіб, пов‘язаних контрактними

відносинами чи активами. Джерелом внутрішнього інвестуван

ня (донором) для сільськогосподарського виробництва в цих

253

Ðîçä³ë 6

структурах є, як правило, компанія, що здійснює торгівлю зер

ном. На аграрному ринку України існують багато неформаль

них агрохолдингів, економічно залежних від фізичної чи юри

дичної особи, але юридично ці відносини не оформлені. Існу

вання неформальних агрохолдингів утруднює збирання статис

тичної інформації щодо їхніх масштабів і ефективності.

Агрофірми, що належать переважно структурам агробізне

су, обробляють десятки тисяч гектарів сільськогосподарських

угідь. Майже всі великі і середні зернотрейдери зайнялися

сільськогосподарським виробництвом і до останнього часу

площі орендованих ними земель постійно збільшувалися.

Найбільш відомі в Україні агрофірми “ОлімпексАгро”, “Ни

булон”, ТОВ “Агромир”, “СумиАгропрод”, ВАТ “Шахта ім.

Засядька” орендують кожна від 5 до 10 земель колишніх КСП.

Криза на зерновому ринку літом 2003 p., а особливо

адміністративні методи її врегулювання, дещо призупинили ці

тенденції. Безперечно, з відновленням експортного по

тенціалу України на зерновому ринку потік інвестицій у

сільське господарство з боку зернотрейдерів буде відновлюва

тися. Оцінка ефективності інституціональної системи аграр

ного ринку є нижчою порівняно із середньою оцінкою по еко

номіці. Але, процес формування і розвитку формальних і не

формальних інститутів триває і тут, і в рамках цього процесу

вдосконалюються механізми державного регулювання аграр

ного ринку, спрямовані на підвищення його результативності.

Інституціоналісти розглядають доцільність об‘єднання

підприємств на підставі трансакційоної концепції, відповідно

до якої критерієм об‘єднання виступає рівень трансакційних

витрат. Саме з позицій неоінституційного аналізу, всі

підприємства, і корпорації у тому числі, мають контрактну

природу, тому що контракти в ринковій економіці опосередко

вують економічні відносини між підприємствами. Будьякий

контракт супроводжується трансакційними витратами.

На рівні підприємства формуються основні види транс

акційних витрат, серед яких одне з важливих місць займають

витрати, що пов‘язані зі специфікацією та захистом прав влас

254

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

ності. Корпорації в Україні виникли в результаті приватизації

підприємств, тобто через передачу прав власності. Нові

акціонерні підприємства самі визначають собі партнерів, ор

ганізують постачання і збут, розвивають маркетингові

дослідження, формують і реалізують цінову політику, викла

дають і виконують угоди. “Розширення ділових зв‘язків

підприємств, з одного боку позитивно впливає на їхню

діяльність але, з іншого боку, спричиняє збільшення їх транс

акційних витрат” [34, с. 56].

Причин збільшення трансакційних витрат досить багато.

Зокрема:

••

на етапі становлення ринкових інститутів чинники

трансакційних витрат також знаходяться у стадії формування

і не можуть забезпечити ефективність ринків. Хоча, з точки зо

ру інституціональної економіки, ефективний ринок передба

чає розвинену систему інститутів, як формальних, так і нефор

мальних, що визначає низькі трансакційні витрати на рівні

індивідуальних контрактів. За допомогою системи політичних

і економічних інститутів дешевшає здійснення трансакцій,

зростає ймовірність виконання зобов’язань, повернення кре

дитів. Утім, на думку Д.Норта, формування інститутів, що за

безпечують зниження трансакційних витрат, є необхідною,

але не достатньою умовою для підтримки ефективності ринків

у часі. Для цього необхідні інститути, які б забезпечували еко

номічну і політичну гнучкість для адаптації до нових умов і

можливостей. Такі інститути Д. Норт називає адаптивно

ефективними і вбачає їх завдання у забезпеченні стимулів до

навчання і знань, стимулюванні інновацій [35];

••

законодавча неврегульованість відносин власності (не

врегулювання земельних і майнових відносин), що зумовлює

орієнтацію агентів ринку на короткострокові цілі і адаптацію

до неефективної інституційної системи замість довгостроко

вої стратегії розвитку і формування нових ефективних інсти

тутів і організацій та інші.

Вплив інституційних чинників був і залишається неодно

значним. Практика показала, що нерідко цей вплив заводить

255

Ðîçä³ë 6

ринок до так званих “інституційних пасток” (англ. “lockin”).

Зокрема, В.М.Полтерович визначає інституційну пастку як

неефективні, але стійки інститути або норми поведінки.

Індивід або мала група програють від відхилення від

відповідного стереотипу поведінки, на той час як одночасний

перехід всіх агентів до альтернативної норми підвищив би

ефективність ринків [36]. Інституційними пастками на шляху

формування корпоративного сектору економіки стали такі

інститути як бартер, неплатежі, ухилення від податків, ко

рупція, недосконала дивідендна політика, відсутність фондо

вих бірж. Інституційні пастки стали, по суті, стійкими форма

ми адаптації агентів ринку і населення до ірраціонального еко

номічного середовища. Зокрема, причиною розповсюдження

бартерних відносин стали високі темпи інфляції, що зумовили

значні втрати від зберігання грошей і, відповідно, намагання

агентів до зростання швидкості обігу. Ще одним наслідком

інфляції був високий ризик неплатежу з боку партнерів, що

втратили кошти на рахунках [див. 31, с. 118].

В перехідних умовах вплив інституційної структури на

ефективність ринків є досить суттєвим, якщо не визначаль

ним. Іншою особливістю, що супроводжувала формування

корпоративного сектору в Україні стало поширення інституту

посередників. За звичай, в умовах стабільної інституційної си

стеми інститут посередників сприяє ефективності ринків, то

му що вивільняє засоби для розвитку виробництва, знижує

ризики при інвестиційної діяльності [37, с. 132].

На сьогодні визнано, що діюча система ринкових відносин

виявилась більш ефективною, ніж система відносин, що скла

лась на певний момент в менеджменті централізованих круп

них підприємств. Тому виникло прагнення запозичити прин

ципи організації більш ефективної системи і з‘явилась кон

цепція “внутрішніх ринків”, спрямованих на формування до

статньо мобільних ринкових факторів виробництва, для яких

характерно короткотермінове партнерство [38, с. 27]. Для

успіху таких об‘єднань, які виступають в формі акціонерних

товариств (корпорацій), потрібні як формальні так і нефор

256

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

мальні інститути. Але для становлення корпоративних відно

син потрібно усвідомити наявність в Україні поряд з еко

номічними проблемами, перш за все, існування інсти

туціональної кризи. Та все ж Україна згідно з об‘єктивними

обставинами все помітніше входить у світ корпоратизації. Во

на хоча і повільно, але набуває корпоративного про

фесіоналізму та корпоративної культури, які поступово ста

ють вагомою складовою активів розвитку суспільства –

людського капіталу.

Ë²ÒÅÐÀÒÓÐÀ

1. Марцинкевич В. Экономический мэйнстрим и современное

воспроизводство // Мировая экономика и международные отноше

ния. 2003. – № 2. – С. 3637

2. Олейник А.Н. Институциональная экономика: Учебное посо

бие. – М.: ИНФРАМ, 2000. – 416 с.

3. Пустовійт Р. Порівняльний аналіз неоінституціональної та

неокласичної теорій // Економіка України. 2005. №4. С. 5459.

4. Інноваційний розвиток економіки: модель, система уп

равління, державна політика / За ред. дра екон. наук, проф. Л.І. Фе

дулової. – К.: “Основа”, 2005. – 552 с.

5. Малик І. Розвиток корпоративного управління в контексті

зміни інституціонального середовища // Економіст. – 2005. – № 7. –

С. 8688

6. Норт, Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціону

вання економіки /Пер. с англ. І.Дзюб. – К.:. Основи, 2000. – 198 с.

7. Кирдина С.Г. Институциональный поход к изучению соци

альнорегиональной структуры российского общества // Социаль

ная траектория реформируемой России. Исследование Новосибир

ской экономикосоциологической школы – Новосибирск: АО “Нау

ка РАН, 1999. – 365 с.

8. Нестеренко А. Институциональная теория и реформы в нефте

газовом комплексе //Вопросы экономики. – 2000. – № 3. – С. 152158

9. Розвиток корпоратизму і корпоративних відносин в еко

номіці України / За ред. чл.кор. НАН України В. І. Голікова. – К.:

Інт екон. прогнозув. , 2002. – 304 с.

257

Ðîçä³ë 6

10. Йохна М.А.

11. Поважный А.С. Трансформационные процессы корпоративно

го управления // Инт экономики промсти. – Донецк, 2001. – 290 с.

12. Федулова Л.І. Корпоративні структури в інноваційній діяль

ності: Світовий досвід та можливості для України // Економіка і

прогнозування. – 2004. – №4. – С. 927.

13. Ступницький О. Інформаційні технології та корпоративне

управління у ХХІ ст. // Економіка України. – 2005. – № 2. С.3846.

14. Руденко Л.В. Управління потоками капіталів у сучасній

бізнесмоделі функціонування транснаціональних корпорацій: Мо

нографія. – К.: Кондор, 2004. – 480 с.

15. Радыгин А. Слияние и поглощение в корпоративном секторе

// Вопросы экономики. – 2002. – № 2. – С. 85109.

16. Радыгин А., Энтов Р. , Шмелева Н. Проблемы слияний и по

глощений в корпоративном секторе //Общество и экономика. –

2002. – №1011. – С.132203.

17. Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відно

син власності // Економіка України. – 2004. – №2. – С. 6572.

18. Редькін О.С., Реген В., Хрущ Н.А. Сучасні стратегії та техно

логії корпоративного управління /О.С. Редькін, В. Реген, Н.А. Хрущ;

Одес. нац. Академія зв‘язку ім. О.С. Попова. – Одеса: “Евен”, 2004. –

216 с.

19. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне уп

равління: Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.

20. Борисенко З. Державне сприяння конкуренції в Канаді

//Економіка України. – 2004. – №7. – С. 7884.

21. Захарченко В.І. Економічний аналіз процесів ринкової

трансформації багатостадійних промисловотериторіальних систем

//Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 6. – С.9.

22. Федулова Л.І. Корпоративні структури в інноваційній діяль

ності: Світовий досвід та можливості для України // Економіка і

прогнозування. – 2004. – № 4. – С. 927.

23. Федулова Л., Пашута М. Розвиток національної інно

ваційної системи України // Економіка України. – 2005. – № 4. – С.

3547.

24. Некипелов А., Шейнин Э. Менеджмент и эффективность дея

тельности компании // Вопросы экономики. – 2001. – № 12. С. 137

145

258

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

25. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник. – К.:. Ака

демвидав, 2003. – 464 с.

26. Федулова Л.І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. –

К.:. “Фенікс”, 2005. – 320 с.

27. Шегда А. В. Менеджмент: Навч. посіб. – К.: Тво “Знання”,

КОО, 2002. – 583 с.

28. Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Учебн. пособие:

пер. с англ. – М.: Изд. дом “Вильямс”, 2000. – 272 с.

29. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і

підприємництво: Пер. з англ. В.С. Гуля. – К.: Україна, 1994. – 319 с.

30. Курило І. Людський вимір інноваційного розвитку //Ук

раїна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 4651.

31. Осташко Т.О. Структурноінституціональний аналіз аграр

ного ринку України // Економіка і прогнозування. – 2004. – № 3. –

С. 115126.

32. Уильямсон О.И. Вертикальная интеграция производства: со

ображения по поводу неудач рынка // В сб. Вехи экономической

мысли / Сост. и общ. ред. В.М. Гальперина, Т.2 Теория фирмы. –

СПб.: Экономическая школа, 2000. – 380 с.

33. Захарченко В. Ринкові перетворення та формування верти

кальних корпоративних структур у промисловості України //Еко

номіст. – 2003. – № 11. – С.5053.

34. Козаченко Г.В., Макухін Г.А. Оцінювання трансакційних ви

трат підприємства //Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 8.

– С.56 – 63.

35. Норт Даглас. Вклад неоинституционализма в понимание

проблем переходной экономики / Лекционное выступление Д. Нор

та 7 марта 1997 г. – 19 с.:.http://www/rusref/mn.ru/indexpub 167.htm.

36. Полтерович В.М. Институциональные ловушки и экономи

ческие реформы. – М.: ЦЭМИ РАН, 1999. – С. 11 – 30.

37. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління:

Навч. посіб. – К: ЗнанняПрес, 2002. – 317 с.

38. Гончаров В.Н., Кузнєцов А.А. Транснациональные корпора

ции: интернационализация внутренней организации финансов

//Вісник економічної науки України. – 2005. – № 1. – С.2730.

259

Ðîçä³ë 6

Ðîçä³ë 7. ÅÂÎËÞÖ²ß ÑÒÀÍÎÂËÅÍÍß ÒÀ

ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÀÐÊÅÒÈÍÃ

ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

Сьогодні в економічній літературі відсутнє однозначне

трактування маркетинг менеджменту. Представники марке

тингових шкіл здебільшого трактують його, як управління

маркетингом, тобто здійснення управлінської діяльності за

комплексом “4Р”, посилюючи цей напрям діяльністю тра

диційними управлінськими функціями, такими, як плануван

ня, оперативне управління та контроль (рідше – мотивація).

Натомість менеджери, розглядають маркетинг як функцію уп

равління підприємством (організацією). Навіть маркетингова

стратегія розглядається як функціональна стратегія уп

равління фірмою поряд з фінансовою, збутовою та кадровою.

Концепції маркетингового менеджменту – це системи на

уково обґрунтованих уявлень про закономірності виробничо

збутової діяльності та процеси управління нею на

підприємствах з акцентом на зовнішню орієнтацію. З огляду

на міру такої орієнтації можна виокремити такі концепції мар

кетингового менеджменту:

1) маркетинговий менеджмент як система управління по

питом;

2) маркетинговий менеджмент як система управління

маркетингом на макроекономічному рівні;

3) маркетинговий менеджмент як управління маркетин

говою функцією підприємства;

4) маркетинговий менеджмент як система управління

діяльністю підприємства в цілому;

5) концепція маркетингової орієнтації;

6) концепція ринкової орієнтації.

Перші дві концепції фактично відтворюють роль марке

тингу у загальноекономічних процесах. Натомість 36 кон

цепції є продуктом еволюції менеджменту. Що ж є у даній

260