Федулова Л.І. Сучасні концепції менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

тя. Такі хвилі відрізнялись значними масштабами: так, в об

робній промисловості США перша хвиля злиття (1887 – 1904

рр.) безпосередньо зачепила підприємства, на яких в 1900 р.

було зосереджено не менше 15% усіх робітників та службовців

[16, с. 132].

Слід зазначити, що сучасна вітчизняна економічна наука

до цього часу не готова пояснити інтеграційні процеси, визна

чити межі розвитку і великого корпоративного капіталу, пояс

нити методи злиття та внутрішньої організації сукупності

підприємств та установ, що являють собою різні

функціональні форми капіталу. Погоджуємося з думкою, що

більшість економістів відійшли від теоретичного аналізу і

спроб розробити методологічні основи інтеграції фінансового

та промислового капіталу, що вказує на еволюцію сучасного

капіталу в більш складну форму та вміщує в собі умови ство

рення нових організаційногосподарських структур [4, с. 10].

Кожний окремо взятий капітал обертається лише як скла

дова всього суспільного капіталу. Усуспільнення виробництва

означає перетворення окремих, індивідуально відособлених,

роздрібнених процесів виробництва на єдиний суспільний

процес. Його об‘єктивною основою є технологічна складова,

зумовлена загальним напрямом НТП на стадії великого

капіталістичного машинного виробництва. Накопичений

досвід світової господарської практики показує, що підтриму

вати конкурентоспроможність економіки, долати всі труднощі

фінансування інвестиційного процесу та забезпечувати роз

повсюдження нових технологій і науковотехнічних досягнень

може лише висококонцентрований капітал [4, с. 10].

Під впливом процесу усуспільнення трансформуються

відносини приватної власності, набираючи нових форм.

Відбувається її еволюція в напрямку від приватної індивіду

альної форми до колективної (головним чином, капіталістич

ної колективної). Великі масштаби виробництва вимагали

відповідних масштабів інвестицій, які не по силах індивіду

альному капіталові. У XIX ст. ця суперечність зумовила цент

ралізацію капіталів: приватна власність трансформувалася в

231

Ðîçä³ë 6

акціонерну. Технічному і науковому прогресові рамки

індивідуального капіталу виявилися тісними. Капітал дістав

не індивідуального, а колективного власника з новими метода

ми корпоративного планового управління в межах корпо

рацій. Але мотив руху акціонерного капіталу залишається ко

лишнім – приватний інтерес кооперованого капіталіста, що не

зняло вихідної суперечності.

Приватна власність почала еволюціонувати, насичуючись

змістом, нерідко протилежним її вихідній сутності. Досі не

з‘ясовано питання про те, до якої власності – приватної чи ко

лективної – спід відносити акціонерну, оскільки не з’ясовано

достатньою мірою природу корпоративної власності. Тому

відбувається своєрідна мутація приватної власності, в ході

якої вона набирає рис, протилежних своїй вихідній сутності:

господар віддаляється від виробництва, отже, згасає сила при

ватної мотивації праці; розширюється поле планомірної ор

ганізації виробництва в рамках корпорацій; принципи роз

поділу продукту ще більшою мірою відриваються від прин

ципів виробництва.

Корпоративна власність створила економічну основу для

глобалізації господарської діяльності на власному

капіталістичному базисі та привела, як уже зазначалося, до

формування світового ринку.

На сьогодні відбувається процес злиття і поглинання ком

паній, які відіграють провідну роль у світовій економіці. На

приклад, в аерокосмічній промисловості “Боїнг” поглинув

“Локхід”, у нафтоочищенні – відповідно, “Екссон” – “Мобіл”, а

“Шеврон” – “Тексако”, в автомобілебудуванні – “Даймлер

Бєнц” – “Крайслер”. У банківській сфері, завдяки злиттю “Дж.

П. Морган” і “Чейз Манхеттен”, провідну позицію зайняв ко

мерційний банк “Дж. П. Морган – Чейз”. Посилюється моно

полізація і на світовому фондовому ринку [17, с. 69].

В кінці 90х років ХХ ст. було укладено найкрупніші уго

ди щодо злиття компаній: “WODAFONE” та “Mannesman”

(англогерманська угода) – 161 млрд. дол. США, “Pfizer” та

“WarnerLambert” (американська угода) – 116 млрд. дол.

232

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

США, “AOL” та “Time Warner” (американська угода) – 106

млрд. дол. США. Одним з найважливіших показників, що ха

рактеризує зростання активності злиття та поглинання, є

співвідношення з обсягом ВВП. Зростання цього показника

спостерігалося в США в кінці 90х років, коли він перевищив

10%, що характеризує активність як надзвичайно високу

[див.11, с. 63].

Підвищення активності злиття та поглинання супровод

жувалось застосуванням якісно нових технологій, таких, на

приклад, як викуп з використанням боргового фінансування.

В даному випадку для реструктуризації або злиття компаній

(80ті роки ХХ ст. більшість крупних фірм США або реструк

туризувались, або були цілями для злиття та поглинання) ви

трачались кошти, які були отримані від продажу боргових

цінних паперів. Позичкові кошти застосовувались корпо

раціями не тільки для скупівлі інших компаній, але і для зво

ротної покупки своїх же акцій. Однак на початку 90х років

використання позичкових коштів, і перш за все “бросових”

облігацій (високо ризикованих цінних паперів, які, як прави

ло, приносять більш високі прибутки), призвело до численних

випадків невиконання корпораціями своїх зобов‘язань та

кризі ринку високоприбуткових облігацій. В результаті цього

запозичення сторонніх коштів для скупівлі акцій різко скоро

тилось [див.11, с. 63].

Тенденція монополізації проявилась також у Росії: на

фоні розмірковувань про вільний ринок і конкурентний поря

док робилася спроба об’єднати “ЮКОС” і “Сибнафту”, утво

ривши тим самим четверту за своїм значенням світову нафто

ву компанію. Перелік можна продовжити [див. 17, с. 69].

У цілому протягом усього XX ст., коли домінуюче стано

вище зайняли потужні ТНК як найвища форма приватної кор

поративної власності, активно розгортався процес глобалізації

ринків товарів, капіталів і робочої сили, сформувалися

відповідні виробнича і фінансова інфраструктури. Виникли

міжнародні економічні союзи, було створено міжнародні ор

ганізації.

233

Ðîçä³ë 6

Отже, можна зробити висновок, що глобалізація економіки

– це закономірний результат суспільного розвитку під впли

вом неминучого вдосконалення науковотехнічної бази вироб

ництва і його організаційних форм. Злиття окремих еко

номічних утворень, відособлених регіональними або держав

ними кордонами, в єдину інтегровану систему можна визначи

ти як технологічну істину суспільного прогресу, яка вира

жається в усуспільненні виробництва у світовому масштабі.

Однак, як і на попередніх стадіях усуспільнення вироб

ництва, процес глобалізації входить у суперечність з відноси

нами приватної власності, які незважаючи на драматичні ре

зультати еволюції відносин власності – зберігають пріоритет

приватного інтересу.

Таким чином, економічну глобалізацію можна вважати

природним результатом прояву глибинних властивостей рин

кового господарства, розвитку його суперечностей. З цих по

зицій, слід розрізняти два аспекти глобалізації: власне гло

балізацію як процес усуспільнення виробництва у світовому

масштабі на основі сучасного НТП і новітніх інформаційних

технологій розвитку світогосподарських зв’язків і соціально

економічну форму глобалізації, в якій вона виступає у наші

дні, як і раніше, несучи в собі природу приватновласницьких

відносин, зведених до світового масштабу. Саме соціально

економічна форма глобалізації не відповідає сучасному рівню

усуспільнення виробництва, і в цій невідповідності криється

коріння сучасних найгостріших суперечностей глобалізації.

Практичний досвід свідчить, що невідповідність рівня і

динаміки економічної глобалізації відносинам власності, які

панують сьогодні у світі, – головний генератор конфліктів. У

розв’язанні окремих суперечностей і конфліктів глобалізації

позитивну роль може відіграти вдосконалення механізму ре

алізації відносин власності на світовій арені в напрямі підви

щення значення інституціональних факторів і міжнародних

організацій (у тому числі суспільних), посилення контролю за

діяльністю ТНК і міжнародним рухом капіталу, з поступовим

введенням їх до рамок загальнолюдських інтересів.

234

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

На початку ХХІ століття процеси глобалізації спричиня

ють ріст взаємозв‘язків та взаємозалежності національних

економічних систем. Тенденція концентрації капіталу, з одно

го боку, і вузькість економічного поля в галузях національної

економіки, з іншого, змушують різні господарські суб‘єкти

об‘єднуватись для розширення сфери діяльності, що вимагає

залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів. В зв‘язку з цим

відбуваються і якісні зміни в системі управління великими

компаніями, які змушені адаптуватися до постійно мінливих

умов зовнішнього середовища. Все це призвело до нової “хвилі

злиття” компаній, масштаби якої важко переоцінити.

Сьогодні особливий інтерес викликають нові інтегровані

корпоративні структури – особлива група корпоративних

об’єднань, які характеризуються власними закономірностями

розвитку. Теорія й практика сучасного корпоративного ме

неджменту висувають досить багато причин для пояснення

інтеграції підприємств. Аналізуючи світовий досвід і система

тизуючи його, можна виділити основні передумови інтеграції

підприємств. Так, основною причиною (передумовою) рест

руктуризації підприємств у вигляді злиття і поглинань є праг

нення одержати та підсилити синергетичний ефект, який в по

лягає в тому що в результаті взаємодоповнюючих дій активів

двох або декількох господарських суб’єктів можна отримати

сукупний результат сума якого перевищить суму результатів

окремих дій цих компаній. Такий синергетичний ефект може

виникнути завдяки економії обумовленої масштабами діяль

ності, комбінування взаємодоповнюючих ресурсів, мінімізації

трансакційних витрат, взаємо доповнення в сфері НДДКР.

Передумовами інтеграції також виступають:

••

прагнення до підвищення якості управління,

••

бажання знизити податкове навантаження,

••

можливість диверсифікованості виробництва і викори

стання надлишкових ресурсів,

••

прагнення підвищити політичну значимість

керівництва компанії та особисті мотиви менеджерів.

235

Ðîçä³ë 6

Вертикальна інтеграція часто обумовлена технологічни

ми зв’язками між підприємствами, вона забезпечує економію

на масштабі, консолідацію та ефективне використання ре

сурсів. При здійсненні вертикальної інтеграції можна досягти

економії витрат на рекламу, рух товарів, підтримку оптималь

ного розміру запасів. Горизонтальна інтеграція дозволяє

мінімізувати втрачену вигоду, а іноді свідчить про монопольні

устремління її учасників. Диверсифікованість ризику і мож

ливість опосередкованого впливу на партнерів забезпечує

діагональна інтеграція (об’єднання з підприємством яке пере

буває на іншому рівні вертикального виробничого циклу і ви

пускає паралельні види продукції). Досягти деякого ком

промісу між вимогами мінімізації втраченої вигоди і витрат, у

тому числі трансакційних, дозволяє комбінована інтеграція

(здійснюється одночасно уздовж технологічного ланцюжка і

по паралельних видах продукції). Сьогодні окремі промислові

підприємства стали здійснювати ар’єргардну інтеграцію з ме

тою створення власної системи енерго і теплозабезпечення.

Це дозволяє уникнути трансакційних витрат, що породжені

складністю пошуку прийнятних компромісів із природними

монополіями, а також знизити прямі виробничі витрати за ра

хунок одержання більш дешевої електроенергії та тепла із

власних енергетичних установок [18, с. 194195].

Реформи в економіці, об‘єктивно ведуть до необхідності

об’єднання окремих підприємств. Проте, нерідко компанії не

йдуть на повне злиття, а створюють той або інший механізм

взаємодії, який дозволяє їм зберегти статус юридичної особи і

при цьому співробітничати з іншими підприємствами. У зв’яз

ку із цим виникає принципово новий вид компаній. В еко

номічній літературі та практиці досі не існує загальноприйня

того терміна для позначення подібних об’єднань, використо

вуються поняття: “інтегрована корпоративна структура”,

“пов’язанодиверсифікована система”, “інтергломерат”, “інтег

рована бізнесгрупа, а також “метакорпорация”, міжнародні

стратегічні альянси та інші [див. 18, с. 196].

236

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

Стосовно суті понять “злиття” та “поглинання “існують

різноманітні підходи. Поняття “злиття” викликає в уяві якесь

об‘єднання зусиль, наповнення позитивним змістом і породжує

схвалення таких дій. Розглянемо різноманітні підходи спеці

алістів до суті цих понять. “Російське законодавство інтерпре

тує злиття як реорганізацію юридичних осіб, в результаті якої

права та обов‘язки кожної з них переходять до юридичної особи

що виникла до відповідності до акту передачі. В закордонній

практиці під злиттям можуть розуміти об‘єднання декількох

фірм, в результаті якого одна з них виживає, а решта втрачають

свою самостійність і припиняють існування. В російському за

конодавстві цей випадок характеризується терміном

“приєднання” [див. 15, с. 86]. Деякі автори під терміном “злит

тя” розуміють весь спектр угод по злиттям та поглинанням:

дружнє поглинання, “жорстке” (вороже) поглинання, скупівля

всіх або основних активів компаніїмети, коли від неї лишається

одна “оболонка” та грошові кошти від продажу активів.

Має місце і протилежний підхід, коли всі відповідні опе

рації об‘єднанні терміном “поглинання”.

Найбільш розповсюдженими є три способи поглинань:

1) добровільні злиття на основі переговорів з

керівництвом компанії яку поглинають та з наступною

купівлею (обміном) акцій;

2) ворожі захвати шляхом тендерної пропозиції на

купівлю акцій безпосередньо акціонерам компанії;

3) одержання контролю над Радою директорів без купівлі

контрольної частки в акціонерному капіталі через голосуван

ня за дорученням.

Найчастіше під агресивним поглинанням розуміють ситу

ацію, коли покупець звертається з тендерною пропозицію пря

мо до акціонерів. Зазвичай подібний розвиток подій –

наслідок того, що переговори з керівництвом корпорації зайш

ли у глухий кут. В якості бізнестерміну під ворожим погли

нанням розуміється спроба отримання контролю над фінансо

вогосподарською діяльністю чи активами компаніїмети при

опорі керівництва або ключових учасників компанії. Визнан

237

Ðîçä³ë 6

ня характеру угоди ворожим залежить від реакції менеджерів

та акціонерів компаніїмети, якщо атакуюча компанія викона

ла усі вимоги органів регулювання про афішування своїх дій.

Узагальнюючи існуючі теоретичні підходи, визначаємо,

що злиття – це угода в результаті якої відбувається об‘єднан

ня двох чи більше корпорацій в одну, що супроводжується

конвертацією акцій корпорацій, що мають зливатись і збере

ження складу власників. Або ж злиття – це синонім дружньо

го поглинання, контракт між групами менеджерів двох ком

паній, умови якого напрацьовуються у переговорному процесі.

Поглинання – угода, в результаті якої відбувається перехід

права власності на корпорацію, що найчастіше супровод

жується заміною менеджменту купленої корпорації та зміною

її фінансової та виробничої політики.

На сьогодні відомі наступні концепції щодо злиття та по

глинання в корпоративному секторі:

1. Концепція “Ринкове регулювання ефективності гос+

подарських операцій” або недостатня ефективність підпри+

ємств. В цій концепції основна увага спрямована на людський

фактор, тобто регулювання ефективності через відповідні дії

керівного складу корпорації. Якщо ж такі дії недосконалі і це

призвело до зниження ефективності діяльності компанії та

слід усунути непрофесійних керівників.

2. “Теорія гордині” (“hubris theory”). Дана концепція не

достатню обґрунтованість інвестиційних проектів пояснює

надмірним тяжінням до ризику і високим амбіціям (“гордині”)

менеджерів, які є керівниками корпорації. Такі менеджери ду

же високо себе ставлять і вважають, що можуть оцінити по

тенційну вартість фірми краще за ринок. Той хто є ініціатором

поглинання чекає, що нові власники зможуть забезпечити

більш високу ринкову вартість фірми. Слід зазначити, що кри

терії емпіричної перевірки концепції “гордині” є недостатньо

чітко визначеними. Наприклад, не так легко розрізнити ви

падки “надмірних амбіцій” і звичайні помилки в оцінці пер

спектив реструктуризації. Складним є також питання щодо

ринкового курсу акцій корпораціїпокупця.

238

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

3. Можливості операційної синергії. Злиття і поглинан

ня частіше за все відкривають можливості використання пере

ваг, що пов‘язані з горизонтальною чи вертикальною інтег

рацією господарських процесів. Одна з відомих теоретичних

гіпотез передбачає, що фірма домагається порівняно великих

успіхів при глибокій спеціалізації активів, що їй належать. В

таких випадках вертикальна інтеграція може забезпечувати

кращу координацію при використанні взаємодоповнюючих

високоспеціалізованих активів на різних стадіях виробничого

процесу. Горизонтальна інтеграція ж дозволяє досягти еко

номії на умовнопостійних витратах і реалізувати економію

завдяки масштабам виробництва.

4. Фінансові синергії. В деяких випадках проста дивер

сифікація грошових потоків може забезпечити сприятливий

ефект: якщо рух фінансових ресурсів відбувається в двох

фірмах не надто тісно корельованих між собою, злиття при

інших рівних умовах може сприяти стабілізації фінансового

стану компанії, що об‘єдналась. Злиття сприяє укріпленню бази

фінансових операцій через розширення позичкових операцій

фірми, що в свою чергу підвищує кредитоспроможність фірми і

дозволяє їй претендувати на залучення більш крупних позик.

5. Спад на галузевих ринках і диверсифікація. Злиття і

поглинання можуть виступати зручною формою виведення ча

стини капіталу з галузей, що зіткнулась зі спадом виробництва,

особливо при довготривалому скороченні попиту на їх про

дукцію. В ряді випадків диверсифікація може відкрити шлях до

більш ефективного застосування взаємодоповнюючих ресурсів

і більш повного використання виробничих потужностей.

6. Реструктуризація і перерозподіл ресурсів. Реструк

туризація господарських операцій в результаті перехоплення

корпоративного контролю може супроводжуватися перероз

поділом ресурсів між основними учасниками господарських

операцій що здійснюються корпорацією – власниками фірми,

менеджерами, кредиторами, робітниками тощо. Зазвичай це

пов‘язано з ліквідацією прямих наслідків неефективного уп

равління і може супроводжуватись відмовою від невигідних

239

Ðîçä³ë 6

контрактів, обміном раніше випущених облігацій що потребу

ють більших процентних виплат на акції, звільненнями та за

лученням нових найманих працівників на більш вигідних для

фірми умовах. Перерозподіл коштів на користь акціонерів бу

де означати зокрема, деякі обмеження монополістичної прак

тики на ринках факторів виробництва, але разом з тим може

характеризуватись і посиленням монополістських тенденцій

на тих же ринках.

7. Роль інформації сигналізування та забезпечення

ліквідності. Припускається, що ціни акцій не містять вичерп

ної інформації про компаніюмету. Відповідно тендерна про

позиція може слугувати сигналом для підвищення ринкової

вартості фірми. Сама пропозиція викликає інтерес по

тенційних інвесторів до фірми, що здається недооціненою. Во

лодіння акціями такої фірми часто порівнюють з володіння

шахтою, що містить золото. Так, рішення компанії щодо додат

кової емісії облігацій може бути сприйнято як свідчення висо

кої кредитоспроможності фірми і підвищить її привабливість

як об‘єкта поглинання.

8. Відокремлення власності від контролю і проблеми деле+

гування повноважень (agency problems). Делегування повно

важень керуючому персоналу підвищує роль рішень які прий

маються менеджерами. Поряд з неефективним управлінням ви

никає також можливість зміщення пріоритетів в розвитку ком

панії. Так, через фінансові і престижні міркування вищі менед

жери можуть реалізовувати стратегії неоптимального (з точки

зору власників) розширення сфери діяльності компанії. Набу

ваючи значущості в сфері управління, вищі менеджери можуть

ініціювати злиття та поглинання, які не ведуть до збільшення

чистої приведеної вартості своєї компанії.

9. Прагнення до посилення монополістичних позицій

фірми. Перерозподіл ресурсів, що супроводжує злиття та по

глинання у відповідності з розглянутими вище підходами має

давати дорогу дії конкретних ринкових сил. Разом з тим мож

ливий і розвиток протилежних тенденцій: злиття та поглинан

ня мають на меті укріплення монополістичних (оліго

240

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ