«Вчительські будні».
Щоранку вчительку української мови і літератури Марію Іванівну будить
противне піщання будильнику. Дуже хочеться жбурнути його в стіну і
заритися назад під ковдру, але доводиться придушувати це бажання.
Розбудивши чоловіка і дочок, жінка відправляється варити сніданок.
Помішуючи вівсянку, вона допомагає вибрати чоловікові краватку,
заспокоює розвоювавшихся дівчаток і подумки повторює план уроку.
І ось вона вже відкриває двері рідного класу. Завжди елегантно вбрана, з
прекрасною зачіскою і незмінною посмішкою на обличчі.
Вчителька як завжди прийшла раніше, щоб провітрити клас, підготувати
його до роботи. Нарешті дзвенить дзвоник на урок. У клас входить
гомонящий натовп п'ятикласників. Мар’я Іванівна вітає хлопців та дівчат і
починає пояснювати нову тему.
Наступний урок у сьомому класі, вони пишуть контрольну. А десятий
сьогодні виступає з доповідями. І так шість уроків, занурена в думці про
дітей, українську.
Вчителька переживає з кожним все горе і радість, всі успіхи й дрібні
невдачі. Завжди намагається підтримати, підбадьорити. Це дуже важко, всю
себе, без залишку, віддавати дітям. Без хвилинки відпочинку, стежити,
виховувати, навчати, розвивати і просто підтримувати будь-які починання.
Після 7 уроку школа затихає, всі діти розбіглися по домівках.
Мар’я Іванівна все ще сидить у класі наодинці з зошитами та журналом.
Перевіряючи контрольні, вона знову і знову мимоволі повертається в думках
до сьогоднішніх уроків, аналізує свої дії, розмірковує, не помилилася чи де.
Через пару годин вона йде додому і там стає звичайною люблячою
дружиною і мамою.