Дяченко Н.М. Тенденції розвитку екологічного менеджменту підприємств в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
203
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
УДК 54:504 (075.8)
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
Н.М. Дяченко.
Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій і управління.
У статті розглядаються функції і принципи екологічного менеджменту підприємств в Україні
на сучасному етапі. Особлива увага приділяється тенденціям розвитку екологічного менеджменту.
Аналізуються основні типи структур, що виконують функції екологічного менеджменту на
підприємстві, виділяються і характеризуються найбільш ефективні моделі організації управління
природоохоронною діяльністю. Обґрунтовується доцільність впровадження таких моделей на
сучасних підприємствах.
Ключові слова: екологічний менеджмент, підприємство, екологічні проблеми, організаційна
структура .
Вступ.
В Україні поняття екологічного менеджменту є досить новим і досі не закріпленим
законодавчо. Конкретна участь екологічного менеджменту в моделях ринкових
трансформацій в Україні дотепер ще чітко не простежується, це питання потребує ретельного
наукового аналізу. З огляду на те, що в даний час йде безперервний процес трансформації
економіки України в екологічно безпечну економіку, пошук шляхів реформування в цьому
напрямку невід’ємний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту [1, с. 172].
Аналіз впровадження ефективних управлінських моделей і структур екологічного
менеджменту на українських підприємствах з урахуванням світового досвіду є важливою
проблемою сучасної екології, що і зумовлює актуальність даного дослідження.
Постановка задачі
Аналіз сучасного стану екологічного менеджменту в Україні передбачає
виокремлення і характеристику провідних тенденцій. Метою дослідження є виявлення
перспектив розвитку екологічного менеджменту на українських підприємствах та пошук
конкретних шляхів вдосконалення існуючих управлінських структур.
Дослідження і результати
Екологізація економіки є цілеспрямованим процесом перетворення економіки,
пов’язаним зі зниженням інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і
споживання товарів і послуг. У процесі екологізації виробництва важливу роль відіграє
204
становлення мотиваційних інструментів, і в цьому аспекті дуже важливо вивчати
міжнародний досвід. За час трансформації економіки України до ринкової моделі та в світлі
вступу до СОТ викликає занепокоєння загальна конкурентна спроможність вітчизняних
підприємств. Оскільки вартість сировини постійно зростає, а витрати на обробку та зберігання
також мають тенденцію до зростання, існує очевидний економічний стимул до усунення не
наслідків, а причин екологічних проблем [4, с. 29]. Слабкість соціальних та державних
можливостей розв’язання екологічних проблем в Україні переводить ці проблеми до зони
компетенції конкретних суб’єктів господарювання, вітчизняних підприємств.
Метою екологічного менеджменту є ефективне використання природних ресурсів,
підвищення ефективності виробництва, посилення контролю з боку держави за збереженням
природного середовища.
Екологічний менеджмент здійснюється виключно економічними суб’єктами. Тому
основною складовою екологічного менеджменту є окреме підприємство, яке виступає
головним суб’єктом економічних відносин і найбільшим забруднювачем природного
навколишнього середовища.
Основні тенденції, що існують зараз у світі щодо екологічної діяльності суб’єктів
господарювання та їхнього екологічного менеджменту, можна сформулювати наступним
чином:
1. Посилення уваги до вирішення екологічних проблем, урахування екологічних
факторів у бізнесі. Усе більше фірм і корпорацій створюють відділи екологічного
менеджменту та вводять їхніх представників до складу своїх рад директорів.
2. Збільшення ступеня розгалуженості організаційної структури екологічного
менеджменту при взаємодії різних ланок шляхом сучасних засобів зв’язку, що забезпечує
більшу колегіальність і своєчасність у прийнятті рішень і високу ефективність у роботі.
3. Посилення уваги до підготовки кваліфікованих керівників середньої ланки, які б могли
швидко реагувати на зміни та переосмислювати свої вчинки на кожному етапі
підприємницької діяльності корпорації з урахуванням екологічних факторів.
4. Посилене виховання екологічної та технічної культури у персоналу фірм і корпорацій
шляхом постійного навчання ретельному ставленню до виконання своїх функціональних
обов’язків та інструкцій з метою раціонального використання природних ресурсів.
Основні цілі та завдання в екологічному менеджменті досягаються і вирішуються шляхом
постійного поліпшення та удосконалення за всіма значимими аспектами екологічної
діяльності. Таке удосконалення практично «не можна фальсифікувати та імітувати, що й
робить екологічний менеджмент більш ефективним в порівнянні з традиційним, формальним
екологічним управлінням» [6, с. 30].
Визначальною ланкою в системі екологічного менеджменту є екологічна служба
підприємства або, у випадку невеликих виробництв, окремий кваліфікований спеціаліст,
уповноважений вирішувати відповідні питання. Сучасна українська практика доводить
існування чотирьох основних типів структури системи екологічного менеджменту.
Достатньо часто зустрічається структура з відсутньою екологічною службою.
Виконання екологічних завдань в такому випадку покладається на ту чи іншу особу як
додаткове навантаження. Це може бути головний інженер, головний технолог, головний
енергетик тощо. Наприклад, на гіганті металургійної промисловості комбінаті ВАТ
«Запоріжсталь» функції менеджера з питань екології виконує заступник технічного директора,
тобто на підприємстві представлений перший, найменш досконалий тип структури, при тому,
що екологічна проблематика має бути пріоритетною для підприємства такого типу і
масштабу. На комбінаті, безумовно, проводиться серйозна і планомірна робота з
впровадження нових технологій, постійно здійснюється комплекс заходів і вдосконалення
технічного обладнання, зниження шкідливих викидів у атмосферу (за останні 10 років
практично вдвічі), створення замкнених систем водопостачання, збільшення частини відходів,
що утилізуються тощо [2]. Однак створення окремої структури екологічного менеджменту
дозволило б систематизувати й оптимізувати природоохоронну діяльність.
Іноді екологічна служба об’єднується з іншим підрозділом підприємства. Наприклад,
часто екологічну службу об’єднують зі службою охорони праці чи службою експлуатації
205
обладнання. Недоліками такої структури є недостатня увага до екологічних аспектів
діяльності підприємства, а також недостатній авторитет екологічної служби.
Наступним типом є структура, в якій екологічна служба виділена в окремий підрозділ.
Недоліком такої структури є те, що ефективність екологічної служби напряму залежить від
посади й підпорядкованості її керівника.
Найефективнішим типом структури є такий, де екологічна служба виділена в окремий
підрозділ з керівником, рівним за посадою заміснику директора підприємства. Така структура
надає можливість комплексно, раціонально та повноцінно здійснювати різноманітну
екологічну діяльність. Саме така структура (відділ з охорони навколишнього середовища на
чолі з директором) діє на заводі ВАТ «АрселорМіттал» У Кривому Розі. Керівництво
підприємства відповідно до світових стандартів організації екологічної служби виокремило
спеціальну структуру, що підпорядковується безпосередньо генеральному директору. Саме це
дозволило підприємству проводити системні дослідження з екологічних та природоохоронних
питань, налагодити співпрацю з науковцями, вести постійний екомоніторниг та
впроваджувати новітні методики розрахунку шкідливих викидів [3].
На жаль, третій і четвертий різновиди структури зустрічаються в Україні досить рідко.
Навіть великі й потужні промислові підприємства, що приділяють увагу природоохоронним
заходам, віддають перевагу суміщенню обов’язків. Український досвід свідчить: якщо
природоохоронна політика слабко пов’язана з реальними економічними інтересами
конкретного підприємства, показники і вимоги її неминуче потрапляють у розряд
другорядних, а то й просто сприймаються керівниками або підприємцями як прикра
перешкода в роботі [5, с. 24].
Висновки.
Формування діючої системи екологічного менеджменту в умовах подолання фінансової
нестабільності шляхом проведення інституціональних і структурних трансформацій в Україні
перетворюється на реальну необхідність. Щоб забезпечити ефективність природоохоронної
політики, слід більше уваги приділяти орієнтації економічних інтересів природокористувачів
на цілі охорони і раціонального користування природними ресурсами.
Література:
1. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. – К.:
Центр навчальної літератури, 2004. – 407 с.
2. Путноки А.Ю., Силин Н.М. О природоохранной деятельности комбината ОАО «Запорожсталь» //
Экология и промышленность. – 2008. – № 2. – С. 66–68.
3. Сталинский Д.В., Мантула В.Д., Спирина С.В., Максименко Л.Г., Головецкая Е.Н., Нестеренко
Л.А. Методология инвентаризации выбросов загрязняющих веществ на металлургическом предприятии
с использованием факторов эмиссии на примере ОАО «АРСЕЛОРМИТТАЛ КРИВОЙ РОГ» // Экология
и промышленность. – 2008. – № 2. – С. 69–73.
4. Супруненко С. Економічні аспекти сталого розвитку та роль концепції чистішого виробництва в
екологізації економіки // Екологічний вісник. – 2005. – № 6. – С. 29–31.
5. Хилько М.І. Про узгодженість економічної та екологічної парадигм розвитку в Україні //
Екологічний вісник. – 2007. – № 5. – С. 22–24.
6. Яновська Е.С., Кузовенко В.А., Дяченко Н.М. Основи екологічного менеджменту та аудиту:
Навчальний посібник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 178 с.
Отримано редакцією 20.10.2008 р.
© Дяченко Н.М., 2008.
Дяченко Надія Михайлівна, кандидат технічних наук, доцент. Декан факультету
післядипломної освіти та підвищення кваліфікації Кременчуцького університету економіки,
інформаційних технологій і управління. Тел.: (0526) 77–07–07.