Диссертация - Устименко-Косоріч О.А. Масова музика як атрибут молодіжної культури середини XX століття

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 1

МОЛОДІЖНА КУЛЬТУРА ТА ОСОБЛИВОСТІ ОНОВЛЮЮЧИХ

ПРОЦЕСІВ У МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ СЕРЕДИНИ XX СТОЛІТТЯ

1.1. Методологічні основи дослідження

У процесі дослідження історіографії та джерельної бази в галузі масової

музики та молодіжної культури в роботі використано синтетичний

метод; для визначення передумов, що сприяли формуванню та розвитку

масової музики, яка виникла в середині XX століття під впливом

молодіжного руху та засобів масової інформації, застосовано історичний

метод. Визначення впливу масової музики на формування художніх

орієнтирів молодіжної культури, що стала стилем життя, невід’ємною

складовою, а саме атрибутом молодіжної культури, дозволило

послуговуватись культурологічним методом. Музикознавчий метод було

використано для з’ясування жанрових особливостей масової музики та її

складових, які розвинулись на межі професійного та самодіяльного видів

мистецтва, що сформували самостійну жанрову групу, яка визначається в

роботі як „актуальний фольклор”. Доведено, що масова музика та її складові

(рок, творчість вітчизняних бардів, популярний народно-інструментальний

шар) виникли в процесі соціокультурних змін та характеризуються появою

нових засобів музичної виразності (використання електроінструментів,

домінуючий стан метроритмічних організацій, розкутість сценічної поведінки

виконавців, заборона вокалізації, гучність звучання), що суперечить

класичним загальновідомим канонам академічної традиції та поп-музики, але

збігається з ідеєю „рух у ритмі”, яка стимулювалась молодіжним рухом у

середині XX століття. Для узагальнення складових елементів масової музики

використано системний метод, що дозволяє проаналізувати її за тематикою,

функціонуванням, побутуванням, засобами музичної виразності,

формоутворенням тощо. При структуруванні й обробці досліджуваного

матеріалу було застосовано класифікаційний метод.

Один із сучасних методологічних підходів, який використовується в

роботі − історичний, застосовано для аналізу виникнення та розвитку

масової музики та її складових. Оновлюючі процеси, пов’язані зі змінами в

соціокультурному середовищі, показником якого є молодіжний рух,

спрямований проти традиційних усталених норм і правил навколишньої

дійсності, породив ряд явищ музичної культури (рок-музика, творчість

бардів, популярний шар творчої продукції), які складають стилістичну

данність епохи, що розглядається та існує в різних формах людського

існування. Молодіжний феномен середини XX століття характеризується

новим типом мислення й розуміння матеріальних і духовних цінностей,

виражених у примітивно-простих формах, що не потребує особливого

інтелектуального досвіду. З одного боку, примітивні споживацькі запити

масової людини характеризують культуру в цілому як аморальну, яка руйнує

високі культурні досягнення попередніх епох, але з іншого – мас-культурні

прояви сформували „новий тип культури” з власною традицією, жанрами,

модою, поведінковими стереотипами, які, безумовно, заслуговують на

особливу увагу соціологів, музикознавців, істориків культури та ін.

Дослідження соціально-політичних умов, культурно-історичних та

науково-технічних чинників показали, що в середині XX століття, зокрема в

післявоєнні роки, визначають передумови виникнення специфічної,

безпрецедентної моделі молодіжної культури як на Заході, так і в країнах

соціалістичного табору. Економічні труднощі повоєнного часу, розчарування

в буржуазних (на Заході) та соціалістичних (на Сході) цінностях та ідеалах, з

одного боку, та розвиток комунікаційної техніки й засобів масової

інформації, з другого, детермінували виникнення своєрідної молодіжної

культури – руйнуючої за своєю суттю, але естетичною за формою існування.

Молодіжна культура середини XX століття виступає головним

чинником у процесі формування естетичних, етичних, художніх поглядів та

уявлень, що знаходить вияв практично у всіх галузях мистецтва, музичному

зокрема. Виявлено музично-інструментальний стрижень молодіжного руху,

який виступає головним художньо-стильовим показником культури середини

XX століття. Музична культура цього часу найбільш представлена

розважальними легкожанровими видами, що складають напрямки та течії

масової музики (рок-музика, творчість бардів, поп-музика), яка цілком

відповідала запитам молоді.

Культурологічний метод застосовано в роботі для окреслення впливу

масової музики на формування художніх орієнтирів молодіжної культури

середини XX століття. На основі наукових літературних джерел

проаналізовано систематики і визначення масової музики. На думку

Г. Ашина, А. Мідлера масова музика породжена широким спектром явищ

(прагненням економічної рентабельності, “прищепленням” певного типу

культури тощо), але й сама вона є причиною багатьох процесів сучасності

(руйнування національної культури, здоров’я та псиXIки людини)[10].

С. Можнягун вважає основною ознакою й водночас – завданням масової

музики – досягнення “ефекту наркотизації свідомості” внаслідок

багаторазового повторення одного й того ж, що є внутрішнім

компенсаторним фактором втрати стабільності у зовнішньому середовищі

внаслідок швидких темпів розвитку суспільства і техніки [91].

Американський дослідник М. Маклюен зауважує, що зацікавленість

спрощеною та мозаїчною музикою, що все вбирає своїми гучністю та

ритмом, породжена телебаченням, з його спрощеністю та мозаїчністю

інформації, з його стрімким впливом та сприйняттям, у першу чергу,

сенсаційних подій [207]. Н.Саркітов та Ю.Божко вказують на відсутність в

епоху цивілізації “сучасної” народної музики, але ряд її суспільних ознак, на

думку дослідників, перейняли пісні протесту, самодіяльні авторські пісні,

рок-музика [118].

Звертає на себе увагу той факт, що більшість авторів уникає чіткого

визначення поняття, обмежуючись зауваженнями про музику “епохи масових

комунікацій”, яка має ряд інших назв – “постмузика”, “метомузика”, легка,

естрадна, популярна, розважальна, молодіжна, побутова, комерційна тощо.

Такий стан речей пов’язаний із складністю описання та дослідження явищ,

які перебувають у процесі безперервного становлення, розвитку,

формування. Адже масова музика містить як елементарні форми художньої

творчості, так і складні твори, що ускладнює можливість її чіткого

визначення. Всі зазначені положення дослідників частково характеризують

термін масова музика, та розкривають комерційну, стилістичну,

функціональну ознаки. Але А. Сохор характеризує масову музику як

загальнодоступну, загальнопоширену, адресовану найширшим колам

слухачів. На наш погляд, запропанове визначення даного феномену є

універсальним, що охоплює всі жанри та напрямки масової музики [127].

Поширеність масової музики зумовлена її функцією „усуспільнення”

почуттів людей і відповідає потребам масового суспільства в мистецтві,

здатному оперативно реагувати на безперервне зростання запитів його

споживачів [127]. Це дозволяє характеризувати масову музику як художнє й

соціальне явище, а також як складне утворення, що не може бути повністю

розкрите за допомогою будь-якого одного підходу: функціонального

(А. Сохор [127]), тематичного (В. Конен [57]), жанрового (А. Цукер [159]).

Тому дослідження стилістичних ознак масової музики здійснено в роботі за

допомогою комлексного аналізу, що дозволяє виявити особливості

формоутворення, сприйняття, засоби музичної виразності, сферу побутування,

функціонування тощо цього музичного феномена.

Доведено, що масова музика є цілісним музичним та соціальним

явищем, яка відображає художню сутність свого часу – осмислення

негативних тенденцій дійсності та суперечностей духовного стану молоді

середини XX століття. Кульмінаційним етапом розвитку масової музики є

рок – складне, внутрішньо суперечливе явище культури. Формування масової

музики тісно пов’язане із соціальним середовищем, що розвивалося в

середині XX століття, у період істотних зрушень у сфері соціальних

відносин. Саме тому основну увагу сконцентровано на визначені ролі

масової музики в культурному житті молоді середини XX століття.

У роботі акцентується увага на молодіжному мисленні 1950 − 1960-х

років XX століття, у якому простежуються суто музичні настанови, виражені

в примітивних ритмізованих фестивально-карнавальних акціях.

Інструментальний характер молодіжного мислення-поведінки виділяє

розглянутий період з певних історичних періодизацій, а саме від

європейського традиціоналізму, який характеризується вокальним стимулом.

Наступний методологічний підXIд, який ми використовуємо в

дисертаційному дослідженні, – музикознавчий – для характеристики

жанрових показників та музично-виражальних засобів масової музики.

Поняття „масова музика” ввійшло до музичного термінологічного обігу,

на думку А. Сохора, ще у XIX столітті [127, с. 248], а в середині XX століття

відбувся процес демократизації музичного життя, який почав формуватися на

Заході приблизно з 1920 – 1930 років, а в Росії – з 1960 – 1970-х років і

отримав стрімкий розвиток у зв’язку з виникненням і швидким

розповсюдженням засобів масової інформації.

Саме в цей час у зарубіжній (Т. Адорно) і вітчизняній (А. Сохор)

музикознавчій літературі чітко визначилась тенденція диференційованого

сприйняття музики як елементарної або масової. Два чинники цього

розділення А. Цукер розглядає як основні. Перший, сугубо музичний,

виступає показником нових мовних систем у музиці, а другий – соціальний, з

яким пов’язано багато негативних процесів, які відбувалися в суспільстві в

середині XX століття [159]..

Достатньо вивченими на сьогодні є особливості функцій, змісту, форми

масової музики. У нашій роботі представлений аналіз масової музики,

здійснюваний засобами співставлення з іншими музичними жанрами, що

дозволяє виявити схожі й відмінні ознаки з академічною музикою й

фольклором. А. Цукер акцентує увагу на тому, що масова музика досить

часто є результатом колективної праці (рок, джаз), у якій кожен музикант

виступає як співавтор, що сприяє реалізації нових художніх задумів та

творчих ідей у творах мистецтва [159]. Ця особливість дозволяє певною

мірою визначити певні риси між масовими жанрами й фольклором. Слід

зазначити, що в дійсності масова музика має багато спільного з академічними

(концертними, театральними) жанрами, але при цьому зберігає своє побутове

призначення як складової повсякденного людського буття [128].

Масова музика складається з багатьох жанрів, що за жанрово-

стилістичними показниками розподіляються на чотири групи: перша – це

жанри масової музики, що перейшли у XX століття з минулого, але

зберігаються в руслі розвитку власної традиції (побутова музика для духових

оркестрів, деякі фольклорні жанри, що закріпились в практиці міського

музикування тощо). Друга – це жанри побутової музики, що також входили в

міський побут минулого, але у наші дні вони увійшли не внаслідок розвитку

власної традиції, а відродились, поповнюючи дефіцит у певному ланцюжку

масового мистецтва (“старовинний романс”, танго тощо). Третя група – це

сучасні різновиди масової музики, що виникли у 1950–1960-ті роки та

підпорядковані впливу моди, в яких сформувалися свої стійкі ознаки змісту

та стилю (авторська пісня, види рок-музики тощо). Четверту групу складають

переміщені у побутову сферу твори академічної музики, що не пристосовані

для такого функціонування [159].

В процесі дослідження жанрів масової музики визначено поняття

«актуальний фольклор», який утворює самостійну групу серед музичних

жанрів, що визначені у музикознавчій

літературі як перший і другий

ряди [57]. Визначення «актуального фольклору» увійшло до наукового обігу

через вивірене розуміння змісту терміну – від лат. аctualis - справжній,

теперішній, сучасний [121, с. 33]. Отже, актуальний фольклор, виходячи із

сказаного, - це культурно-парадигматично виділений популярний шар

художньо-творчої продукції, шо включає як неавторську, колективну

творчість, так і авторську ініціативу у створенні композиційно завершених

творів, які визначаються певним поколінням у якості необXIдного

складового компоненту культурного буття.

Синтетичний метод використано в роботі для узагальнення вітчизняних

та зарубіжних наукових досліджень у галузі масової музики та молодіжної

культури. Особливості масової музики на сьогодні є достатньо вивченими та

розглянуті на рівні функціонування, сприйняття, змістовності, музичної

форми, засобів музичної виразності тощо. Наукові дослідження цієї

проблематики здійснювались у працях більшості авторів (А. Сохор,

А. Цукер, Г. Ашин, А. Мідлер, Л. Мархасєв, А. Попов, С. Можнягун,

Є. Рум’янцев, В. Конен, К. Акопян, А. Захаров, С. Кагарлицька, Н. Саркітов,

Ю. Божко, Н.

Корихалова, Т. Чередниченко, О. Маркова). Але в сучасній

науковій літературі не є достатньо вивченими питання систематизації явищ

масової музики у взаємозв’язку з молодіжною культурою. У галузі

мистецтвознавства до цієї проблематики зверталися Г. Бесселер,

Л. Мархасєв, А. Сохор, В. Конен, А. Цукер, які диференціювали жанри

масової музики за тематикою та походженням, особливостями

функціонування, жанровими та видовими межами, рівнем сприйняття тощо.

Наявні підходи систематики явищ масової музики дозволяють уявити її як

складне утворення, що не може бути вичерпно розглянуто за допомогою

жодного (функціонального, тематичного, історичного, жанрового тощо) з

них. Отже, виникла необXIдність системно проаналізувати явища масової

музики за такими показниками: сприйняття, функціонування, побутування,

тематика, жанр, формоутворення, музично-виражальні засоби та виявити

можливі функціональні зв’язки між цими рівнями.

Під впливом молодіжного руху в середині XX століття стрімкого

розвитку здобули жанри масової музики: рок, мистецтво вітчизняних бардів,

популярний народно-інструментальний шар, у вигляді баянно-акордеонних

змагань музикантів-непрофесіоналів, що здобули подальшого розвитку в

музичному мистецтві сучасності. Але в сучасній науковій літературі масову

музику дослідники аналізують з двох протилежних підходів. З одного боку,

дослідники розглядають масову музику та її складові як культурний та

соціальний феномен, який відображає морально-психологічні, емоційні,

соціальні настанови свого часу (І. Набок, В. Ткаченко, Г.Кнабе, С. Фріс,

Н. Саркітов і Ю. Божко), але А. Попов указує на руйнівні функції цього

музичного явища як у суспільному, так і в культурному середовищі. Така

позиція, на наш погляд, не є достатньо обґрунтованою, адже вперше в

історичний період основною ідеєю молодіжної культури став „рух у ритмі”,

тобто молодіжний рух 1950-1960-х років регулювалася музичними

метроритмічними настановами, які виступали в ролі головного орієнтиру

акцій та дій. Тому масова музика є показником соціально-культурних

особливостей свого часу, яка впливала й продовжує впливати на культуру

сучасності, що й зумовило вибір теми дослідження − „Масова музика як

атрибут молодіжної культури середини XX століття”.

Системний метод у роботі застосовано для узагальнення складових

елементів масової музики, особливості якої найяскравіше виявляються в

таких явищах масової музики, як рок, який представлений власними видами,

авторська пісня, а також популярний фольклорний шар 1950 − 1960-х років

XX століття, яких становить певний інтерес для дослідження. Історія рок-

музики складає майже півстоліття. За цей період рок формувався з течій, які

поділяються за музичними, немузичними й соціокультурними ознаками та

функціонують як соціальне, естетичне й культурне явище.

Рок-музика сформувалась у середині XX століття на фоні інтенсивного

розвитку різних жанрів масової музики, тому її музичне утвердження як

самостійного музичного феномену відбувалося досить складно.

В роботах вітчизняних дослідників можна зустріти різноманітні

визначення рок-музики: біт-музика, поп-музика, молодіжна музика, музика

гітарних ансамблів тощо. Усі ці визначення, звичайно, стосуються її, але

вимагають уточнення. А. Сохор, спираючись на точку зору угорських

музикознавців, пропонує термін „біт” як визначення рок-музики в силу його

широти й нейтральності, а термін „рок” уважає універсальним міжнародним

поняттям, вільним від вузьких локальних і часових обмежень, яке визначає

формально-стилістичні особливості цієї музики [126]. Біт (рок) автор

розглядає як особливий жанр, визначаючи його молодіжну природу,

доступність для непрофесійних виконавців, можливість індивідуальної й

колективної імпровізації [126, с. 265].

У вітчизняній науковій літературі простежується тенденція подвійного

визначення рок-музики: як соціокультурного феномена і як музичного

явища. Це викликано ідеєю А. Сохора вивчати рок-музику з позицій

музикознавства й соціології. Аналіз дослідження рок-музики підтвердив, що

у вітчизняній науковій практиці переважає соціологічний аспект, а вже потім

– музичний [126].

У соціокультурній інтерпретації рок-музики можна виділити два

підходи. До першого треба віднести публікації, автори яких негативно

ставляться до року й критично розглядають домінуючий стан ритму,

форсоване густе звучання, переважання низьких частот і різних коливань

освітлення (А. Попов), характерних виключно для рок-музики. Така позиція,

на наш погляд, не є обґрунтованою, адже в рок-музиці, яка насичена рядом

музично-виразних засобів, визначених у форсованому звучанні,

світлоефектах, особливостях вокальної партії, переважанні ритму. В межах

рок-музики визначилися нові музичні принципи, які формують певну

образну сферу, що розкриває головну ідею молодіжного руху, яка

визначається протестом проти навколишньої дійсності. О. Маркова таку

стилістичну даність пов’язує з принципами мислення молоді й визначає

молодіжний рух як „рух у ритмі”, підкреслюючи молодіжну природу рок-

музики, що несе певне смислове й емоційне навантаження [82]. Адже

головним чинником рок-музики є емоційно-психологічний стрижень, що

впливає на особливості поведінки, перш за все у молоді як найбільш чутливій

верстві суспільного середовища.

Важливим складовим елементом року є „середовищний” характер

естетичного переживання. Тому рок-музика стає специфічною формою

спілкування між глядачами-слухачами та музикантами, що визначає її як

форму колективного напруженого емоційного досвіду, який впливає на

композицію твору чи на окремі ознаки виконавської манери музикантів.

З наукової точки зору, рок-музика в гармонійному фактурному

викладенні достатньо примітивна. А ось ритм відверто приховує

різноманітність, ритмічність нюансів порівняно з іншими жанровими

музичними різновидами. Рок – це „провінціалізми” європейського

культурного ареалу, що відгукується на будь-які позаєвропейські впливи і,

перш за все, на медитативність музики сXIдної традиції, вираженої в

багаторазовій повторюваності невеликого музичного епізоду, остинатності

тощо [82].

Комплекс сталих музично-виразних засобів, які складають його

інваріантну сутність, мають ознаки, спільні з фольклором, академічною

музикою, авангардом, які ми аналізуємо в нашій роботі.

Музичними витоками року вважають блюз, кантрі, ритм-енд-блюз.

Першим етапом в історії розвитку рок-музики є початок 1950-х років, коли

поширився рок-н-рол. Цей період позначився появою біту, британського

блюзу, фолк-року, авангардного року. Друга половина 1960-х цікава

формуванням таких напрямків, як латиноамериканський рок, ф’южен (джаз-

рок), лондонський андеґраунд, який спирався на філософію XIпі,

доповнюючи її музичними традиціями фрі-джазу, композиторів-

авангардистів, елементами англійського фольклору [57].

У кінці 1960-х з'являється класичний рок, „прогресив-рок”, британський

фолк, кантрі-рок. Живильним середовищем стала творчість „XIлл-біллі”,

носіїв сільського фольклору американських ірландців, що свого часу

визначили народження синтезу негритянських спірічуелс, але в 1950-і

зумовили рок як „білу версію ритм-енд-блюзу” (останній асоціювався з

„чорними” американцями) [57, с. 378]. З'явившись у США, рок утвердився і в