Диссертация - Устименко-Косоріч О.А. Масова музика як атрибут молодіжної культури середини XX століття
Подождите немного. Документ загружается.
Висловлюючи своє негативне ставлення до феномена масової культури,
автор відмічає, що вона є вульгаризованим відображенням вищої культури. І
якщо раніше остання могла ігнорувати натовп, намагаючись задовольнити
лише знавців та інтелектуалів, то зараз їй доводиться або змагатися з
масовою культурою, або розчинитися в ній [64]. Отже, особливо естетичною
якістю масової культури є її здатність позбавляти споживача будь-яких
інтелектуальних зусиль, проклавши для нього короткий шлях до
задоволення.
О. Кукаркін у своїй книзі „Буржуазна масова культура” говорить про
загрозу й повне знищення високої культури суспільства [64, с.R58]. Дійсно, не
можна не погодитись із тим фактом, що мас-культура містить ряд руйнівних
моментів як в естетичному прояві, так і в культурному житті взагалі, але
багато явищ музичної культури, що з’явились у період мас-культурних
зрушень, ознаменували новий етап у музичному мистецтві, який пов’язаний
зі збагаченням і розвитком нових засобів музичної виразності в академічних і
популярних жанрах. Адже багато засобів музичної виразності академічного
спрямування взяті саме з рок-музики (використання електроапаратури, голос
виконавця стає невіддільною складовою музичного твору, різноманіття
шумових ефектів, використання відеоапаратури під час концертного
виконання, популярність ансамблевого виконання, причому іноді й
тембрально непоєднуваних інструментів, активне використання ударних
інструментів тощо), а також багато схожого спостерігається між фольклором
і такими напрямами, як фолк-рок, кантрі-рок тощо.
Поширеною на Заході є концепція Д.RМакдональда. Дослідник говорить
про те, що заXIдна цивілізація знає дві культури: традиційну, або високу, яка
стала досягненням усіх хрестоматій, і масову, створювану спеціально для
ринку. З іншого боку, масову культуру можна розглядати, на думку
дослідника, як продовження фольклорного мистецтва, яке є мистецтвом
простих людей [206, с.R1224]. Але це висловлювання досить спірне й
суперечливе й має більше відмінностей, ніж схожих моментів, оскільки
31
фольклор виник знизу й був спонтанним самовираженням народу, яке
прийняло певні форми майже без будь-якого впливу високої культури. А
масову культуру, орієнтовану на аудиторію пасивних споживачів, участь
яких у культурі обмежена вибором між „купити” або „не купити”, формує
певне коло спеціалістів-ремісників, найнятих бізнесменами.
Д.RМакдональд називає масову культуру динамічною революційною
силою, що руйнує бар’єри традицій, смаків, що розчинює всі культурні
відмінності, бо вона все змішує і збовтує, виробляючи те, що може бути
назване гомогенізованою або одноманітною культурою. Цей процес знищує
всі цінності, бо існуючі судження мають на увазі виявлення відмінностей
[206, с.R24].
Своєрідну спробу виключити значення масової культури, яку
розглядають як сучасний тип народної культури, здійснив заXIднонімецький
мистецтвознавець і соціолог Т.RАдорно. Термін „масова культура” дослідник
запропонував замінити виразом „індустрія культури”, яке має, за його
переконаннями, зовсім інший зміст [181]. „Індустрія культури” спекулює на
свідомості й підсвідомості мільйонів людей, на яких вона орієнтована. А самі
маси не є для неї першоджерелом, а навпаки, залишаються другорядними
обʼєктами „індустрії культури”. На думку Т.RАдорно, термін „засоби масової
комунікації”, який вживався звичайно замість „індустрії культури”, акцентує
увагу на тому, що лежить на поверхні явища, залишаючись індиферентним
відносно його сутності.
У загальному вигляді ефект „індустрії культури” антипросвітницький,
яка стала засобом масового обману, яка перешкоджає формуванню
незалежних, самостійних, здатних до роздумів і прийняття рішень індивідів.
Але, незважаючи на всю адекватність сутності поняття, запропонований
Т.RАдорно термін „індустрія культури” не передає, як і схоже поняття
„комерційна культура”, головного – змісту масової культури, і тому у
вітчизняному науковому термінологічному обігу це словосполучення не є
поширеним. Критичний аналіз Т.RАдорно „індустрії культури” нерідко
32
поширюється не тільки на її виробників, а й на самі маси за їх всеїдність і
некомпетентність [180]. Т.RАдорно розглянув ряд питань, пов’язаних із мас-
культурою в таких працях, як „Філософія сучасної музики”, „Діалектика
освіти”, „Авторитарна особистість”. На думку дослідника, мас-культура
негативно впливає на „високе” мистецтво, що є автономним і незалежним.
Воно залишається вірним своїм особистим вимогам, незважаючи на тиск
ринку, і прагне до незалежного існування від масового мистецтва, але при
цьому часто губить свою потенційну публіку.
Для дослідника комерціалізація мистецтва є чужим явищем, але більш
критично він розглядає так зване „псевдоавтономне” мистецтво, яке під
виглядом „прогресивного явища” догоджає низьким смакам публіки.
Критичну концепцію мас-культури розробив також іспанський філософ
Х.RОртега-і-Гасет. У роботі „Повстання мас” автор розглядає мас-культуру як
банальність і посередність, яка спрямована на задоволення запитів і смаків
масової людини. Швидкий приріст чисельності населення і професійна
спеціалізація, яка сформувала масову людину, послабили культурний
консенсус і підірвали сучасну цивілізацію, що, на думку вченого, веде до
нестійкості і краху культури в цілому [104, с.R139]. Ідеї іспанського філософа
знаходять відбиток у роботах К.RМенгейма [208], Е. Фрома [195] і Х.RАрендта
[182].
Якщо Х.RОртега-і-Гасет акцентував увагу на соціальній природі мас-
культури, то відомий письменник О.RХанслі аналізує специфіку мас-культури
в естетичному прояві, але також пов’язує її зі збільшенням значимості маси в
суспільстві. Отже, дослідження і критичний аналіз мас-культури ґрунтується
на протиставленні культури масової й елітарної, культури більшості й
меншості.
Поняття „мас-культура” тісно пов’язане з таким поняттям, як „маса” й
„масове суспільство”. Поняття „маса” є соціально-психологічним терміном,
який виник у процесі емпіричного аналізу сукупності індивідів, яку можна
спостерігати безпосередньо (натовп на вулиці, публіка в театрі). Дослідження
33
показують, що така спільність людей носить осібний психологічний
характер, який спонукає їх поводити себе дещо інакше, ніж в ізольованому
стані, тим примітивує їх манеру поведінки. Надалі ця емпірична констатація
перетворюється на абстрактну модель, що застосовується до різних сфер
суспільних відносин, до людських множин, які не є безпосередньо
доступними для огляду (маса виборців, споживачі духовної продукції,
суспільство в цілому). У дослідженнях художньої культури з цих
спостережень часто робиться висновок, що для успіху твору мистецтва серед
широкого загалу необXIдно й достатньо дотримуватись усталених прийомів,
певних кліше. Хибність такого підходу доведена фактами історії художньої
культури XX століття: її „золотий фонд” складають лише твори, випробувані
часом. Для нас же цей факт цікавий і важливий тим, що маса виявляє
здатність до розуміння, відбору та накопичення справді складних творів. Це
спостереження стосується всіх напрямів масової культури й масової музики
зокрема.
Філософсько-соціологічне розуміння маси сприяло появі теорії масового
суспільства, яка еволюціонувала паралельно зі змінами в характері розуміння
самого терміна „маса”. У роботах перших дослідників (Г.RЛебон [66],
Х.RОртега-і-Гасет [104]) поняття „маса” розглядається як натовп, що
„буянить”, прагне до влади, руйнуючи традиційну еліту, що суттєво гальмує
й перешкоджає процесу розвитку культури в цілому.
На думку К.RМенгейма [208] і Є. Ледерера [201], „маса” консервативна
сила, якою керує еліта за допомогою тоталітарного політичного апарату й
системи масових комунікацій. Вони стверджують, що культурні цінності
створюються елітою у „здоровому суспільстві”, у якому існує соціальна
дистанція між масою й елітою. Дослідники намагаються демократизувати
відверту аристократичну концепцію, знайти „оптимальне взаємовідношення”
між цілими соціальними групами.
Е.RФромм [135], Х.RАрендт [182], Р.RМілз [209] розглядають відчуження
особи в масі як „натовп самотніх”. Для такого масового суспільства
34
характерні криза соціального спілкування, зростання бюрократизму і так
звана культура „спільного відчуження”.
Основна риса масового суспільства, на думку Е.RШилза, – втрата владою
свого священного характеру і, відповідно, зменшення викликаного страху.
Одночасно зі зміною статусу влади відбувається послаблення сили традицій.
Вони продовжують впливати, але зазнають різних тлумачень, а це
призводить до відмінностей у поведінці людей, які виявляються в
підкресленій увазі до гідності індивіда і його прав.
Іншою особливістю масового суспільства дослідник називає
громадянство. В основі цієї концепції лежить саме поняття „громадянин”,
спільне для всього дорослого населення, а також моральна рівність, зміст
якої полягає в тому, що людина поділяє з іншим звання члена суспільства,
володіє безперечною особистою гідністю [216, с.R61-84].
Більшість соціологів однією з найважливіших особливостей масового
суспільства вважають таке явище науково-технічного прогресу, як високий
рівень розвитку засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення),
прирівнюючи їх значимість до промислової революції XIX століття.
ЗаXIдноєвропейська й американська соціальна практика має великий досвід у
дослідженні цього питання. Аналогічні вітчизняні дослідження проводились
значно пізніше, хоч означена проблема неодноразово розглядалась при
аналізі масового суспільства й мас-культури.
Основною метою масової комунікації було залучення всіх верств
населення до культурних традицій незалежно від соціальної приналежності.
Сучасна масова комунікація є системою розповсюдження інформації за
допомогою радіо, телебачення, відеозапису Інтернету, яка сприяє
затвердженню духовних цінностей, що сприятливо відображаються на
поведінці й мисленні людей.
На думку більшості дослідників, активний розвиток засобів масової
інформації, широке поширення досягнень різних видів мистецтва сприяло
35
поділу його, як і культури, на масове й елітарне. Концепція елітарного
мистецтва базується на філософії Ф.RНіцше [100].
Українські культурологи (М.RКорінний [58] В.RШевченко [58]) під
поняттям елітарної розуміють культуру, яка базується на специфічних
формах мистецтва, що відрізняються високим інтелектуальним рівнем.
Елітарна культура меншою мірою залежить від засобів масової комунікації
на відміну від масової культури, яка формує загальну стандартизацію смаків і
стилів життя за засобами масової комунікації.
Відносно часу появи терміна „мас-культура” існують різні точки зору.
Деякі дослідники припускають, що цей термін у сферу науки ввів
Д.RМакдональд (40-і роки XX століття), інші часом виникнення цього терміна
називають 1957 рік, коли в США була опублікована робота „Масова
культура” під редакцією Б.RРозенберга і Д.RУайта. До того часу в
культурологічній термінології був поширений термін „popular culture”
„народна”, „популярна” культура [206].
Поняттям „мас-культура” об’єднують різні явища культури XX століття:
від мелодрами, естрадного шлягеру до рок-музики. Динаміку розвитку мас-
культури визначають декілька різнопланових тенденцій, які в умовах
сучасної економіки функціонують у двох видах – як товар для споживання і
як культурні цінності. Актуалізуючи соціально-психологічні особливості
широкої аудиторії, мас-культура повністю відповідає їх потребам.
Індустріалізація виробництва і стандартизація продукції, переробляючи
ключові символи ранніх і сучасних культур, взаємодіють із процесом
формування субкультурних груп, орієнтованих на певне коло творів
мистецтва.
Одним із перших дослідників, які мали позитивний погляд на мас-
культуру, був Е.RШилз, який розглядав масовість як прогресивне явище, у
процесі якого простій людині відкривався доступ до високих духовних
цінностей. Масовість, яку розуміють як цілеспрямований розвиток
індивідуальності, яка вивільнює й розкріпачує індивіда, перебудовуючи його
36
на всебічно розвинену особистість, виховану культурою масового
суспільства [216].
Е.RШилз говорить не про мас-культуру, а про культуру масового
суспільства й підкреслює відмінність між ними [216]. Мас-культура брудна й
жорстока, а культура масового суспільства – синтетична, у якій поєднуються
елементи масової й елітарної культур.
Е.RШилз поділяє культуру на три типи, визначені за власними
естетичними, інтелектуальними й моральними стандартами. Це так звана
„вища”, або „вишукана”, „середня”, або „посередня”, „нижча”, або
„вульгарна” культури. Такий чіткий розподіл може здатися дещо
категоричним, бо сам дослідник не проводить чіткої межі між „високим” і
„середнім” типами культур [216].
Дійсно, існує шар культури, який характеризується серйозністю обраних
тем, глибоким проникненням у сутність явищ, узгодженістю сприйняття,
витонченістю й багатством виражених почуттів. До неї можна віднести
філософію, наукові теорії й дослідження, історію, економіку, соціальний і
політичний аналіз, кращі зразки літератури, театру, музики, живопису тощо.
Цей тип культури не пов’язаний із соціальним статусом, ступінь його
довершеності виражається у правдивості і красі самих об’єктів. Така
культура може бути названа „високою” або елітарною.
На протилежному полюсі знаходиться „нижча” культура, твори якої
елементарні і примітивні, хоч деякі з них мають жанрові форми „середньої” і
навіть „вищої” культури (образотворче мистецтво, музика, література тощо).
До цієї категорії належать також ігри й вистави, які мають максимальну,
безпосередню, виразну здатність і мінімальний внутрішній світ. Такий тип
культури можна назвати „нижчим”, або, за Е.RШилзом, „масовим”.
„Посередня” культура менш оригінальна, ніж „вища”, вона здебільшого
репродуктивна і, хоч оперує тими ж напрямками, що й „вища” культура,
виявляє себе також у нових жанрах, які ще не проникли до сфери „вищої”
культури, як, наприклад, музична комедія.
37
Не виникає сумнівів у існуванні категорії творів, написаних як у
„високих”, так і в „низьких” жанрах, які не мають чіткої спрямованості до
одного з названих типів культур. Рівень складності таких творів недостатньо
високий для елітарної культури, але й не відповідає низькій. Хоч середні
смаки змінюються частіше від вищих, у тій чи іншій культурі існують
стабільні елементи, так що певна частина „посередньої” культури продовжує
притягувати до себе аудиторію.
Масове суспільство поглинає значно більшу кількість культури, ніж
будь-яка інша епоха. Найбільшого розмаху набуло поширення „посередньої”
і „нижчої” культури, а пропорційний запас об’єктів „вищої” культури різко
скоротився. Головними причинами подібного явища Е.RШилз називає велику
доступність, зменшення витрат праці, збільшення часу дозвілля й
матеріального достатку більшості людей, поширення грамотності тощо.
Споживання „вищої” культури, на думку соціологів, також зросло, але
меншою мірою. Сталося це тому, що до виникнення масового суспільства
інтелектуальні класи були більш культурні за останні групи населення.
Сучасне співвідношення трьох рівнів культури являє різкий контраст зі
станом, який мав місце в попередній епосі. Культурне життя споживачів
„середньої” й „нижчої” культур, на думку Е.RШилза, перебувало тоді у
відносному мовчанні, було недоступною тоді для ока інтелектуалів. І те, що
вони раптом стали видимими й чутними, одна з найбільш помітних
особливостей масового суспільства. Дослідник уважає, що ця тенденція
пов’язана зі зростанням самосвідомості його різних верств [216, с.R61-84].
Послідовники Е.RШилза (М.RДюфрен [192], В.RФерніс [194], М.RМаклюен
[207]) знаменують новий етап у розвитку дослідницьких поглядів на мас-
культуру. У заXIдній науковій літературі останнього часу визначення „мас-
культура” охоплює середній шар. Саме це призвело до нового осмислення
феномена, що розглядається. На думку Е.RМорена, мас-культура перестала
бути затвореним універсумом, який протиставляється „художній культурі”. Її
новий поліцентризм привів до створення нового художнього авангарду, який
38
використовує такі способи музичної виразності, як, наприклад, кінематограф.
Універсум масових комунікацій перестав бути чинником культурної
індустрії. Нові культурні цінності свідчать про гнучке діалектичне
відношення між виробництвом і творчістю.
Характерним є збереження тих принципів, які укоренилися у
дослідницькій літературі й поділяють культуру на елітарну й масову. Слід
звернути увагу, що в межах мас-культури знаходиться своя елітарна частина,
яка й визначає „середній” тип культури, за Е.RШилзом.
Середній тип культури в науковій літературі має різні визначення − поп-
культура й популярна культура.
Перша група визначень має найбільшу кількість суперечливих моментів.
Слово „популярний” у перекладі з англійської означає „народний”, що можна
розуміти як „народжений народом” (фольклор), „написаний для народу”
(масовий), визнаний, широко відомий і улюблений народом, тобто
„популярний”. Усі наведені варіанти можливі, але кожному з них потрібне
уточнення [106].
Визначення „поп” також багатозначне. Американський дослідник
Р.RБраун і Р.RНай [187, с.R93] об’єднують поняття „поп-культура” і
„популярна культура”, вважаючи першу скороченою назвою другої. Але,
якщо Р.RНай ототожнює її з мас-культурою, то Р.RБраун уважає популярну
культуру широким явищем, складовою якого є мас-культура. Більшість
вітчизняних дослідників визначення „популярна” і „поп” не вважають одним
і тим самим. Під поняттям популярний мається на увазі широко відомий;
друге має декілька варіантів визначення, серед яких: „Усе, що дає прибуток
сьогодні, незалежно від жанру – „серйозного” чи „побутового” [187].
Г.RАшин і А.RМідлер розглядають поняття „масова культура” й „поп-
культура” за їх орієнтацією на різні категорії споживачів, за матеріалом, який
використовується у творах, за схемою виготовленої продукції. Вони також
проводять аналогію між поп-культурою й поп-артом, що характеризують
артизацію життя, яка повністю заявила про себе в 1960-і роки XX століття в
39
США і заXIдній Європі [10]. Але щоб уникнути розбіжностей з іншими
дослідниками, автори пропонують називати середній тип культури не поп-
культурою, а медіумічною, враховуючи її подвійний характер: вона має риси
елітарної культури і суттєві особливості масової. На думку Г.RАшина і
А.RМіллера, саме цей тип культури в наш час розвивається найактивніше,
більшою мірою знаменуючи собою нову фазу в розвитку світової культури
[10].
Поняття „контркультура” серед визначень проміжного типу культури
більшою мірою протистоїть усім іншим. Це відмова від стереотипів і
стандартів мас-культури, загальноприйнятого способу життя [58]. Дещо
інакше це поняття трактує О.RКозлов, називаючи контркультуру мистецтвом
тих, хто різко пориває з культурою, бажаючи творити зовсім нове, частіше за
все шляхом заборони старого. Він відносить до контркультури авангард усіх
часів [55].
У дослідженні „середнього” типу культури мають місце великі
труднощі: проміжна культура як самостійний рівень – явище, яке переживає,
швидше за все, процес формування. На це свого часу звернув увагу Е.RШилз,
який визначив досить коротку тривалість життя об’єктів „середнього” типу
культури [216].
Одним із сучасних дослідників мас-культурних процесів XX століття,
що розглядають цей культурний феномен як прогресивне явище, є
О.RМаркова. На думку дослідниці, саме мас-культурні прояви виступають
основоположними у стилістичних перетвореннях музичного мистецтва
середини XX століття. У своїх роботах авторка аналізує саме музичне
мистецтво й акцентує увагу на перевазі ритму, що помітне не тільки в
масових музичних жанрах, а й в академічній музиці у тому числі. Культурні
процеси, що відбувалися в 1950-1960-х роках XX століття, зокрема
молодіжний рух, дослідниця розглядає через музичні настанови й називає це
явище рок-рухом [82]. Характерною особливістю рок-музики є форсоване
40