Диплом - Управління витратами з метою підвищення конкурентоспроможності ВАТ Міттал Стілл Кривий Ріг

Подождите немного. Документ загружается.

Плановий об’єм витрат розраховується виходячи із структури

(номенклатури і асортименту) продукції і об’єму її виробництва.

Ці задачі вирішуються шляхом техніко – економічних розрахунків. При

цьому використовують матеріально – технічні норми, нормативи праці, інші

параметри виробничого процесу, що фіксуються виробничою

документацією, а також приймаються до уваги економічні умови виробничої

діяльності: системи оплати праці, ціни ресурсів, нормативи виплат і ніші.

Визначення складу і об’єму витрат не стільки економічна, скільки

техніко – економічна задача. Рівень витрат на підприємстві залежить і від

рівня професіоналізму та творчого потенціалу інженерних кадрів і

організаторів виробництва, а коректність віднесення витрат на види

діяльності підприємства, одиниці продукції, виробничі підрозділи і інші

об’єкти – від кваліфікації економістів.

Розглянемо схему процедури визначення планового об’єму витрат.

(Додаток В)

У процесі довгострокового планування для вибору правильного

рішення дуже важливою є інформація про склад і структуру продукції, про

витрати на виробництво того чи іншого виду продукції, про рівень витрат в

цілому у окремі періоди, про потреби у капіталовкладеннях. На основі цієї

інформації вирішуються питання про те, які товари продавати на тих чи

інших ринках, за якими цінами, як здійснювати фінансування (із яких джерел

і у які терміни), де найкраще розмістити виробництво.

Попередня оцінка витрат може попередити виробництво

неприбуткової продукції. Цю оцінку варто проводити на основі: чітко

визначних об’ємів виробництва (бажаним є передбачити багатоваріантні

завдання і розрахунок відповідних витрат); технології виробництва виробів;

варіантів заміни матеріалів; цін на матеріали та тарифи на послуги інших

підприємств; розбивки витрат і якісних показників на складові для

порівняння їх з витратами і показниками, досягнутими підприємствами –

конкурентами. Попередня оцінка має на меті виявити необхідність подальшої

модернізації виробу. При розробці перспективних (довгострокових планів)

оцінка майбутніх витрат враховує витрати на нове обладнання і інші

елементи основного капіталу.

До розрахунку попередніх витрат потрібно приступати на стадії

розробки виробу і маркетингових досліджень, так як саме у ході

конструювання, розробки технологій, визначення ємності ринку визначається

рівень витрат, починається планування доходів і контроль за витратами

виробництва.

Після розрахунку нормативних і фактичних витрат можливим є оцінка

різниці між їх значеннями та встановити її причину: різними об’ємами

прямих витрат, накладних витрат; вибором між виробництвом та закупівлею

напівфабрикатів; витратами на забезпечення якості, зміни стандартних норм;

кількістю продукції, що випускається; впливом попиту, ціни та інших

факторів.

Кваліфікована попередня оцінка дозволяє виключити дорогі,

нерентабельні елементів з виробничого процесу.

1.3. Організація управління витратами в процесі виробництва з

метою підвищення конкурентоспроможності підприємства

З виробничим рівнем витрат, як правило пов’язане дотримання

запланованого рівня витрат і пошук резервів зниження витрат у результаті

раціоналізації технологічного процесу і вдосконалення продукції.

Витрати на виробництво краще за все контролювати при виробничому

споживанні ресурсів, тобто там, де проходить виробничий процес чи його

обслуговування. У зв’язку з цим виникли такі об’єкти формування і обліку

витрат, як місця виникнення витрат, центри витрат і центри відповідальності.

До місць виникнення витрат відносять структурні підрозділи (цехи,

відділи), що являють собою об’єкти нормування, планування і обліку витрат

виробництва для контролю і управління витратами виробничих ресурсів.

Місця виникнення витрат є об’єктами аналітичного обліку на

виробництво по елементам виробництва і статтям калькуляції.

По відношенню до процесу виробництва місця витрат можна

класифікувати на:

 виробничі;

 обслуговуючі.

До виробничих належать цехи, бригади, ділянки. До обслуговуючих

належать відділи, служби управління, склади, лабораторії і т. п.

Центри витрат - це первісні виробничі і обслуговуючі одиниці, що

характеризуються одноманітністю функцій і виробничих операцій, схожим

рівнем технічного забезпечення і організації праці. Їх виділяють у якості

об’єкту планування і обліку витрат з метою деталізації витрат, посилення

контролю і збільшення точності калькулювання.

Центр витрат може співпадати із організаційною одиницею (цехом,

ділянкою, відділом) чи бути підрозділом, що входить у склад цієї одиниці.

Центри витрат, як і місця виникнення витрат, класифікують по

відношенню до процесу виробництва на виробничі, обслуговуючі та умовні.

Центр відповідальності - це підрозділ підприємства, яким керує

менеджер, що має делеговані повноваження і відповідає за результати роботи

цього підрозділу. Слід відмітити, що місця виникнення і центри витрат

можуть повністю співпадати (цех, ділянка, бригада), але у той же час цех, що

складається з кількох ділянок, будучи центром відповідальності, охоплює

кілька місць виникнення витрат.

Центри відповідальності по відношенню до процесу виробництва

класифікуються на основні і функціональні. Основні центри відповідальності

забезпечують контроль витрат на місцях їх виникнення: виробничий

комплекс відповідає за витрати цехів, цех - за витрати ділянок, що до нього

входять, ділянки - за витрати бригад. Функціональні центри -

розповсюджують контроль витрат на багато місць їх виникнення, якщо

витрати в них формуються під впливом даного центру. До таких центрів

можна віднести: відділ головного механіка, що відповідає за витрати на

капітальний ремонт та модернізацію обладнання у всіх виробничих

підрозділах, відділ головного енергетика, що відповідає за витрати на тепло і

електроенергію, воду, зжате повітря на підприємстві в цілому.

Метою створення центрів відповідальності є більш чітка організація

контролю та регулювання витрат як функції управління, забезпечення чіткої

персоніфікованості відповідальності за рівень окремих витрат на

підприємстві.

В умовах ринкової економіки управління витратами на підприємстві

тісно пов’язане із фінансовим управлінням. Це досягається шляхом

бюджетування витрат - побудови на підприємстві системи бюджетного

планування, контролю, аналізу витрат та фінансових ресурсів.

Для виробничих підрозділів основного виробництва, діяльність яких

залежить від об’єму реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства є сенс

встановлювати бюджети витрат на виконання окремих договорів (проектів).

Затвердження бюджету витрат таким підрозділам виправдовує себе при

стабільному обсязі виробництва продукції. В умовах нестабільності об’ємів

виробництва і реалізації продукції підрозділам краще мати встановлені

значення нормативів на одиницю об’єму виробництва продукції (робіт,

послуг). Нормувати можна як загальний об’єм витрат на одиницю продукції,

так і витрати на використання окремих видів ресурсів.

Діяльність же допоміжного виробництва носить більш складний

характер. Перед бюджетування витрат на його діяльність потрібно

визначитися із тим, що входить до складу його функцій. Найбільш

раціональним є розрахунок витрат по кожному виду діяльності, на основі

визначення нормативу витрат на виконання окремих робіт (замовлень).

Найбільш обґрунтованим є бюджетування підрозділів функціонального

управління, як в цілому на підприємстві, так і в його окремих виробничих

цехах.

В цілях організації системи управління витратами через механізм

бюджетування слід створити на підприємств сквізну систему з

функціональних бюджетів:

 фонд оплати праці;

 матеріальні витрати;

 споживання енергії;

 амортизація;

 інші витрати.

В процесі управління витратами головною метою є зниження рівня

витрат на виробництво з метою підвищення конкурентної позиції продукції

підприємства та його самого на ринку.

Зниження витрат на підприємстві на виробництво продукції - складний

процес, що вимагає від всього виробничого колективу підприємства

дотримання запланованих витрат трудових, матеріальних та енергетичних

ресурсів, ефективного використання обладнання, пошуку резервів економії

ресурсів.

Зниження витрат на виробництво досягається шляхом:

 застосування ресурсозберігаючих технологій;

 чіткого дотримання технологічної дисципліни, що призводить до

зменшення втрат від браку;

 збалансованої експлуатації виробничих потужностей, що

призводить до зменшення вартості основних фондів, незавершеного

виробництва та запасів продукції;

 розробка оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства,

що забезпечить раціональний рівень витрат на створення технічного

потенціалу підприємства;

 підвищення організаційного рівня виробництва, що має на меті

скорочення втрат робочого часу, тривалості виробничого циклу, і як наслідок

собівартості продукції і розмірів оборотних засобів підприємства;

 впровадження ефективних систем внутрішньовиробничих

економічних відносин, що сприяє економії усіх видів ресурсів, збільшення

якості продукції;

 раціоналізація організаційної структури управління підприємством,

а значить і скорочення витрат на управління і збільшення його ефективності.

Отже, витрати характеризують у грошовому виразі об’єм ресурсів, що є

використаними у конкретних цілях і трансформуються у собівартість

продукції (робіт, послуг).

Управління витратами – є засобом досягнення підприємством високого

економічного результату. Воно зводиться не лише до зниження витрат, але

розповсюджується на всі елементи управління.

Класифікація виробничих витрат виявляє об’єктивно існуючі групи

витрат, процеси формування витрат і взаємовідносини між їхніми окремими

частинами. Без класифікації витрат не можливим є вирішити задачі

управління ними на підприємстві. Класифікація витрат для цілей управління

повинна відповідати головній вимозі – базуватися на ознаках, що дозволяють

диферинціонувати витрати для управління ними у різноманітних аспектах.

Для цілей управління витрати на підприємстві найбільш часто

групують по двом ознакам:

 економічними елементами;

 Калькулятивним статтям собівартості.

Керівництво підприємства увесь час знаходиться перед необхідністю

вибору оптимальних рішень, що стосуються ціни реалізацій продукції, її

номенклатури, асортименту та об’єму випуску, що має прямий вплив на

конкурентоспроможність продукції та загалом на підприємство на ринку.

Недостатньо, щоб окремі рішення були ефективними. Необхідно

прагнути, щоб уся діяльність підприємства у комплексі стала рентабельною і

забезпечувала грошові надходження у об’ємі, що задовольняв би

зацікавлених осіб.

Задачею планування витрат є визначення економічних результатів

діяльності підприємства, що очікується у майбутньому періоді.

Планування – це один із елементів управління підприємством, що

включає у себе вибір цілі підприємства та засобів її досягнення.

Планування може бути:

 короткостроковим – плани складаються на місяць, квартал, рік;

 довгостроковим – плани визначають напрямки розвитку

підприємства у продовж 3 – 5 років і більше.

У процесі довгострокового планування для вибору правильного

рішення дуже важливою є інформація про склад і структуру продукції, про

витрати на виробництво того чи іншого виду продукції, про рівень витрат в

цілому у окремі періоди, про потреби у капіталовкладеннях Попередня

оцінка має на меті виявити необхідність подальшої модернізації виробу. При

розробці перспективних (довгострокових планів) оцінка майбутніх витрат

враховує витрати на нове обладнання і інші елементи основного капіталу.

З виробничим рівнем витрат, як правило пов’язане дотримання

запланованого рівня витрат і пошук резервів зниження витрат у результаті

раціоналізації технологічного процесу і вдосконалення продукції.

Витрати на виробництво краще за все контролювати при виробничому

споживанні ресурсів, тобто там, де проходить виробничий процес чи його

обслуговування. У зв’язку з цим виникли такі об’єкти формування і обліку

витрат, як місця виникнення витрат, центри витрат і центри відповідальності.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ «МІТТАЛ СТІЛЛ

КРИВИЙ РІГ»

2.1. Загальна характеристика ВАТ «Міттал Стілл Кривий Ріг»

Відкрите акціонерне товариство “Міттал Стіл Кривий Ріг” знаходиться

в південно – східній частині міста Кривий Ріг Дніпропетровської області біля

залізничної станції Червона Придніпровської залізниці за адресою: 50095,

місто Кривий Ріг, вулиця Орджонікідзе 1. Це район так званого

промислового вузла, що характеризується великою промислових

підприємств гірничодобувної та будівельної індустрії.

Площадка підприємства знаходиться на водорозділі між верхів’ями

балок Грушевата та Червона, який впадає в долину річки Інгулець, що

протікає в чотирьох кілометрах на захід від заводу. Рельєф території

спокійний і має незначне падіння в бік балки Грушевата.

Відкрите акціонерне виробництво “Міттал Стіл Кривий Ріг” об’єднує в

своєму складі чотири підприємства:

 металургійне виробництво;

 гірничо – збагачувальний комплекс;

 коксохімічне виробництво;

 шахтоуправління.

Металургійне виробництво відкритого акціонерного підприємства

“Міттал Стіл Кривий Ріг” являється крупним металургійним підприємством з

повним металургійним циклом виплавки чавуну, сталі, виробництва прокату;

має в своєму складі наступні діючі цехи основного виробництва:

 агломераційний цех;

 доменний цех №1;

 доменний цех №2;

 мартенівський цех (ДСПА – 6і МП - 4);

 конверторний цех;

 цех підготовки составів;

 копровий цех;

 вогнетривно – вапняний цех;

 блюмінг №1;

 блюмінг №2;

 сортопрокатний цех №1;

 сортопрокатний цех №2;

 прокатний цех №3;

 фасоно – сталеливарний;

 фасоно – чавуноливарний;

 цех виробництва виливниць;

 шлакопереробний цех.

Допоміжне виробництво підприємства представлене наступними

службами:

1. Енергетичне господарство.

Цехи:

 теплоелектроцентраль, підстанції №1,2,3;

 паросиловий цех;

 цех мереж і підстанцій;

 цех водопостачання;

 газовий цех;

 кисневе виробництво;

 електроремонтний цех;

 електрокустовий цех;

 цех ремонту металургійного обладнання №3;

2. Ремонтна служба.

Цехи:

 цех металоконструкцій;

 цехи ремонтно – механічні №1,2;

 цех ремонтно – монтажний №3;

 вальцетокарний цех;

 цех ремонту металургійних печей;

 цех ремонту металургійного обладнання №1,2,4,5;

 ковальський цех.

3. Лабораторний цех.

 загальнозаводська лабораторія;

 цехові лабораторії.

4. Транспортне господарство.

 залізничо – дорожні цехи №1,2,3,4;

 цех технологічного автотранспорту;

 цех пасажирського автотранспорту.

5. Служба автоматизації.

 ваговий цех;

 цех технологічної диспетчеризації;

 відділ автоматичних систем управління технологічних процесів;

 цех автоматизації систем виробництва;

 центральна об’єднана лабораторія автоматизації і механізації;

 центральна метрологічна лабораторія.

6. Складське господарство.

Всього в структурі металургійного виробництва підприємства “Міттал

Стіл Кривий Ріг” нараховується 86 цехів і підрозділів.

На підприємстві здійснюються наступні технологічні процеси:

 виробництво агломерату;

 виробництво чавуну;

 виробництво мартенівської сталі;

 виробництво конверторної сталі;

 виробництво прокату;

 допоміжне виробництво.

Агломераційне виробництво.