Дідух Я.П. (ред.) Зелена книга України

Подождите немного. Документ загружается.

Зелена

книга

України

Рідкісні і такі, що

перебувають під загрозою

зникнення, та типові

природні рослинні

угруповання,

які підлягають охороні

Київ 2009

Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України

Національна академія наук України

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного

Під загальною редакцією

члена-кореспондента

Національної академії наук України

Я.П. Дідуха

УДК 581.524 : [502.172:502.211]] (477)

ББК 28.588(4Укр)

З-48

З-48 Зелена книга України /під загальною редакцією члена-кореспондента

НАН України Я.П. Дідуха – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с. + 48 кольор. с.

ISBN 978-966-542-2

Книга є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний

стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних

рослинних угруповань, які підлягають охороні. У кожній з 160 статей міститься така

інформація: наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс,

клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоце-

нотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура

та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, біотехнічні і

созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання.

У книзі подано 88 ілюстрацій рідкісних угруповань. Вміщено також нормативні до-

кументи про Зелену книгу України.

Видання розраховане на державні, наукові і громадські установи та організації,

навчальні заклади, фахівців у сфері збереження біорізноманіття,

активістів зеленого руху.

Редакційна колегія

Філіпчук Г.Г. (голова редакційної колегії)

Мовчан М.М. (перший заступник голови редакційної колегії)

Дідух Я.П. (відповідальний редактор видання «Зелена книга України»)

Дубина Д.В. (заступник відповідального редактора видання

«Зелена книга України»)

Устименко П.М. (заступник відповідального редактора видання

«Зелена книга України»)

Вакаренко Л.П. (відповідальний секретар видання «Зелена книга України»)

Перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових

природних рослинних угруповань, які підлягають охороні і заносяться до

Зеленої книги України, затверджено наказом Мінприроди від 16. 10. 2009 № 545,

зареєстрований в Мін’юсті від 4. 11. 2009 за № 1024/17040

Рекомендовано до друку

Вченою радою Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

УДК 581.524 : [502.172:502.211]] (477)

ББК 28.588(4Укр)

ISBN 978-966-542-2 © Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України, 2009

Зелена книга України

Вступне слово

Зелена книга — нова форма науково обґрунтованої охо-

рони рослинних угруповань, яка запроваджує сучасний підхід

до збереження біорізноманіття з акцентом на ценотичний

аспект. Ідея створення Зеленої книги виникла в Україні, а у

1987 році здійснено перше неофіційне її видання у вигляді мо-

нографії. Зелена книга є основою для розроблення охоронних

заходів щодо збереження, відтворення та використання за-

несених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих

угруповань не тільки забезпечить збереження відповідних

ценозів, а й популяцій рідкісних видів рослин та екосистем.

Дане видання є першим офіційним державним докумен-

том, у якому зведено відомості про сучасний стан 800 рід-

кісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та

типових природних рослинних угруповань, які підлягають

охороні.

Зелена книга України створить передумови для активі-

зації наукових досліджень, подальшого вивчення історичних

етапів розвитку рослинності та виявлення закономірнос-

тей її сучасного формування, дозволить вивчити динамічні

тенденції рослинності, прогнозувати їхній розвиток. Ця

публікація сприятиме розбудові екомережі України, розши-

ренню мережі природно-заповідного фонду та підвищенню її

фітоценотичної репрезентативності, знайде своє застосу-

вання в екологічно зорієнтованій системі ведення лісового та

сільського господарств.

Видання Зеленої книги України є результатом багаторіч-

ної праці великого колективу науковців Інституту ботаніки

ім. М.Г. Холодного НАН України. Координацію робіт здійсню-

вало Міністерство охорони навколишнього природного сере-

довища України.

Видання Зеленої книги України є значним внеском у забез-

печення збереження природних рослинних угруповань — на-

ціонального багатства України та вагомої складової гармо-

нійного життя людини.

Георгій Філіпчук,

Міністр охорони навколишнього

природного середовища України

Зелена книга України

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 29 серпня 2002 р. №1286

ПОЛОЖЕННЯ

про Зелену книгу України

1. Зелена книга України (далі – Зелена книга) є офіційним державним доку-

ментом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що

перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних

угруповань, які підлягають охороні.

2. Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збе-

реження, відтворення та використання занесених до неї природних рос-

линних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збережен-

ня їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов

місцезростання.

3. Визначення природних рослинних угруповань, які підлягають занесенню

до Зеленої книги, здійснюється відповідно до методики, що затверджується

Мінекоресурсів України.

4. Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги

(далі - рослинні угруповання), забезпечується шляхом:

- установлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо

охорони цих угруповань під час розроблення нормативно-правових актів;

- створення на місцевостях, де існують угруповання, біосферних заповід-

ників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому

числі транскордонних;

- врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення

продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок,

розроблення проектної та проектно-планувальної документації, прове-

дення екологічної експертизи тощо;

- проведення постійного спостереження (моніторингу) за їх станом та

необхідних наукових досліджень;

- запровадження особливих видів режиму збереження;

- проведення відповідної еколого-просвітницької роботи та інформування

громадськості про їх стан;

- установлення адміністративної, цивільної та кримінальної відпові-

дальності за знищення чи пошкодження угруповань та їх місць зрос-

тання;

- приєднання України до відповідних природоохоронних конвенцій,

укладення міжнародних угод у цій сфері.

5. Відтворення природних рослинних угруповань здійснюється на основі

науково обґрунтованих заходів шляхом:

- сприяння їх природному відновленню;

- запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу;

- формування їх на штучно створених об’єктах природно-заповідного

фонду.

6. Організація охорони та відтворення рослинних угруповань забезпечуєть-

ся Мінекоресурсів та іншими центральними органами виконавчої влади,

місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування від-

повідно до законодавства.

7. Зелена книга містить таку інформацію: біномінальна наукова на-

зва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас,

категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп,

Зелена книга України

фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість,

ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності,

вид режиму збереження, обґрунтування необхідності здійснення охорони,

біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема

поширення угруповання.

8. Пропозиції щодо занесення до Зеленої книги чи вилучення з неї рослинних

угруповань можуть подаватися науково-дослідними установами, держав-

ними та громадськими організаціями, окремими вченими, фахівцями, що

займаються охороною та використанням природних рослинних ресурсів,

разом з відповідним науковим обґрунтуванням із зазначенням відомостей

про ботаніко-географічне та історичне значення, рідкісність, кількість

місць зростання та їх площу, рівень стабільності екологічних умов та інших

показників, що свідчать про необхідність вжиття заходів для охорони пев-

них угруповань.

9. Ведення Зеленої книги покладається на Мінекоресурсів і фінансується за

рахунок державного бюджету.

10. Державний контроль за дотриманням вимог щодо охорони, відтворення та

використання рослинних угруповань здійснює Мінекоресурсів.

11. Мінекоресурсів забезпечує:

- офіційне видання Зеленої книги не рідше, ніж один раз на 10 років та

розповсюдження її примірників;

- оперативне інформування зацікавлених органів державної влади та

органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій

та громадян про зміни, що вносяться до Зеленої книги.

Зелена книга України

Передмова

На сучасному етапі природокористування відбувається тотальна глобаліза-

ція екопроблем – зміна клімату, руйнування озонового шару, кислотні дощі,

спустелювання, втрата біорізноманіття в масштабах планети тощо. Тепер ста-

ла очевидною необхідність зміни ідеології традиційних стосунків суспільства

з природою, що базуються на засадах панування людини над природою, неви-

черпності її ресурсів і необмеженого їх споживання, на якісно нові – що ке-

руються ідеологією самоцінності природи, самоусвідомлення людиною рівно-

правності усього живого, збалансованого (сталого) використання природних

ресурсів в інтересах прийдешніх поколінь.

Протягом останніх ста років здійснено десятки спроб зменшити руйнівну

діяльність людської спільноти шляхом обґрунтування та втілення різних при-

родоохоронних ініціатив. Ініційовано створення заповідників, національних

природних і регіональних ландшафтних парків, зоопарків і ботанічних садів,

складання «червоних книг» та «червоних списків» видів тварин, рослин і гри-

бів тощо. Зокрема, для запобігання негативним наслідкам господарської ді-

яльності людини та послаблення антропогенного навантаження на біосферу

суспільство розробило й утілило в життя концепцію охорони генофонду, за-

сновану на ідеології відновлення (Шеляг-Сосонко, Ємельянов, 1997).

Однак всі вищезазначені та інші заходи, спрямовані на охорону і збережен-

ня довкілля, виявилися недостатніми. Вони не мали екосистемного характе-

ру, тому заздалегідь були приречені лише на тимчасовий і локальний успіх у

зв’язку з усе зростаючим тотальним антропогенним впливом на екосистеми.

За цих умов критично важливою стає роль фітостроми – рослинної складової

біосфери, її базового автотрофного блоку. Саме ця компонента на сьогодніш-

ній день протистоїть руйнівній людській діяльності, компенсуючи останню

продукуванням органічної речовини, абсорбцією забруднюючих і токсичних

речовин, виконуючи десятки інших функцій – ландшафтноорганізуючу, ґрун-

тотвірну, водорегулюючу, атмосфероочисну, кліматостабілізуючу, рекреацій-

ну, естетичну та багато інших.

Сучасні темпи денатуралізації природних ландшафтів призвели до збід-

нення не лише видового складу, а й фітоценотичного різноманіття. Поряд

зі збереженням фітогенофонду, сьогодні пріоритетним є охорона фітоцено-

фонду як функційної, передусім енергетичної, основи біосфери. Тому вкрай

необхідною у природоохоронній діяльності є зміна акцентів – зі збереження

фітогенофонду, зокрема, на збереження фітоценофонду. Це випливає також із

сучасного стану біосфери, принциповою рисою якого є те, що її функційний

стан погіршується значно вищими темпами, ніж генетичний (Стойко, Шеляг-

Сосонко, 2005). Шляхом охорони природної рослинності розв’язується триє-

дина екопроблема – збереження фітоценофонду, фітогенофонду та екосистем,

в яких відбувається розвиток фітоценозів.

Таким чином, завдяки розвитку системної природоохоронної концепції

з’явилися аргументи стосовно необхідності охорони рідкісного фітоцено-

фонду, що і є призначенням Зеленої книги. У методологічному відношенні її

Зелена книга України

принциповою перевагою перед Червоною книгою є системний підхід, а в прак-

тичному – збереження як генетичних, так і функційних основ біосфери.

Ідея створення Зеленої книги виникла в Україні. Історія її втілення про-

йшла два етапи: науковий та нормативно-правовий (Зелена книга ..., 2003).

Ця проблема почала дискутуватися ще з початку 60-х років. Необхідність

охорони типових корінних угруповань нарівні з рідкісними вперше теоре-

тично обґрунтував Є.М. Лавренко (1971). Згодом на необхідність охорони

раритетних угруповань вказували Б.П. Колесников, А.М. Семенова-Тянь-

Шанська, С.М. Стойко та В.М. Тихомиров (1974). Ця ідея поступово стала

привертати увагу ширшого кола ботаніків. З метою її практичної реалізації

в 1982 р. у Москві була проведена I Всесоюзна конференція з охорони рід-

кісних рослинних угруповань, на якій було розглянуто й заходи щодо їх збе-

реження (Стойко, 1983). У 1983 році на VII з'їзді Всесоюзного ботанічно-

го товариства запропоновано виділити сім категорій унікальних, рідкісних

і типових угруповань, що потребують пасивної охорони чи регулювання за

допомогою різних господарських методів. На цьому ж з'їзді Ю.Р. Шелягом-

Сосонком та Т.Л. Андрієнко був представлений проект Зеленої книги Укра-

їни (Шеляг-Сосонко, Андриенко, 1983). У 1987 році українські ботаніки

вперше у світовій природоохоронній практиці реалізували ідею охорони ра-

ритетних угруповань. Вченими розроблені теоретичні основи їх збереження,

обґрунтовані показники виділення раритетних угруповань, запропоновано

структуру Зеленої книги України та здійснено її видання у вигляді моно-

графії (Зеленая книга …,1987). До цього видання включено 127 раритетних

лісових, чагарникових, чагарничкових, лучних, болотних і водних угрупо-

вань різного синтаксономічного рангу – від формації до асоціації (загальною

кількістю понад 630 асоціацій). Для кожного із синтаксонів наведені мотиви

та категорія охорони, поширення, картосхема, екологічні умови, синтаксоно-

мічний склад, будова, видовий склад, флористичне ядро, фактори загроз та

скорочення ареалу, заходи збереження.

Крім того, науковцями були складені списки рідкісних рослинних синтак-

сонів для окремих природно-географічних регіонів (Тасєнкевич, 1975; Смык,

1984; Стойко, Вантух, 1988; Мазур, 1988; Мілкіна, 1984, 1990, 1992; Коваль-

чук, Кльоц, 1994; Попович, Устименко, 1998). У 1998 році опублікована праця

(Стойко та ін., 1998), в якій подано характеристику 233 рідкісних синтаксонів

різного рангу західних областей України. У 2002 році була видана моногра-

фія «Зелена книга України. Ліси», яка містить загальну характеристику лісів

України та аналіз їх раритетного ценофонду. У літературі розгорнулася дис-

кусія щодо науково-методичних основ створення та структури Зеленої кни-

ги України як офіційного видання (Шеляг-Сосонко, Андрієнко, 1996; Зелена

книга..., 2003; Голубець, 2006; Дідух 2006; Устименко та ін., 2006).

У сучасній українській правовій базі щодо природної складової довкілля

статус Зеленої книги визначається Законом України «Про рослинний світ»

(1999) та Положенням про Зелену книгу України, затвердженим Постановою

Кабінету Міністрів від 29 серпня 2002 року № 1286.

Рослинність України характеризується значним синтаксономічним багат-

ством, що пояснюється її географічним положенням. На території України роз-

Зелена книга України

ташовані чотири геоботанічні області – Європейська широколистянолісова,

Європейсько-Сибірська лісостепова, Європейсько-Азіатська степова та При-

середземноморська. Західна частина України охоплює оригінальну у фітоце-

нотичному плані Східнокарпатську гірську підпровінцію, а на півдні розташо-

вана Гірсько-Кримська підпровінція. Особливості географічного положення,

рельєфу та клімату зумовили формування на території України багатої при-

родної рослинності, представленої лісовим, чагарниковим, степовим, лучним,

болотним, водним, галофітним, томілярним, псамофітним, петрофітним, каль-

цеофітним типами рослинності, угруповання яких об'єднані майже у 3800 асо-

ціацій 348 формацій (Продромус..., 1987). Фітоценотичне багатсво та фітоце-

норізноманіття характерне і для природних регіонів України. Для рослинності

Українського Полісся встановлено 1480 асоціацій 159 формацій; подільської

частини лісової зони — 649 асоціацій 120 формацій; Українських Карпат —

1305 асоціацій 140 формацій; лісостепової зони — 1335 асоціацій 184 формацій;

степової зони — 1912 асоціацій 239 формацій; гірського Криму— 716 асоціацій

59 формацій. Виконані дослідження базуються на великому і критично уза-

гальненому фактичному матеріалі, який: 1) опубліковано у численних науко-

вих працях (монографіях, статтях, збірниках, дисертаціях), 2) зберігається у

наукових фондах (фітоценотеці), звітах науково-дослідних робіт, 3) зібраний

під час польових досліджень рослинності за період 1960-2008 років.

Зелена книга України включає 160 статей, в яких дається відповідна ін-

формація про 800 асоціацій рослинності України, серед яких є рідкісні (347),

такі, що перебувають під загрозою зникнення (354) та типові (99). Статті згру-

повані відповідно до типів рослинності: лісова (72 статті, 308 асоціацій), ча-

гарникова і чагарничкова рослинність Карпат і Криму (9 статей, 32 асоціації),

трав’яна і чагарникова степова рослинність (25 статей, 222 асоціації), трав'яна

і чагарничкова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях та пісках (8

статей, 32 асоціації), лучна (6 статей, 20 асоціацій), болотна (11 статей, 39 асо-

ціацій), галофітна (3 статті, 10 асоціацій), водна (26 статей, 137 асоціацій).

Рубрики статей містять таку інформацію:

Назва асоціації – подається за домінантною класифікацією українською

(в авторській редакції) та латинською мовами (Шеляг-Сосонко и др., 1991).

Якщо охороні підлягає більше однієї асоціації, що належать до одного синтак-

сону вищого рангу (група асоціацій, клас асоціацій, субформація, формація),

наводиться повний склад асоціацій.

Синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус – наводиться

інформація про ступінь раритетності рослинного угруповання (далі по тек-

сту — угруповання) за кількісними та якісними показниками у порядку,

визначеному назвою рубрики. Синфітосозологічний індекс є інтегральним

кількісним показником созологічної цінності угруповання, який вирахову-

ється математично. Визначення синфітосозологічних індексу та класу прово-

диться за методикою «Синфітосозологічної оцінки рослинних угруповань»,

затвердженою Наказом Міністерства охорони навколишнього природного

середовища № 257 від 27.05.2009 р.

Зелена книга України

Залежно від наукової та созологічної цінності рослинні угруповання від-

носяться до однієї з 4 категорій охорони:

Категорія 1 – угруповання з унікальним типом асоційованості доміную-

чих видів, в яких останні мають аутфітосозологічну (занесені до ЧКУ, ЄЧС),

ботаніко-історичну (раритетні релікти), ботаніко-географічну (раритетні енде-

міки, диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види) значущість і характери-

зуються вразливістю, обмеженими площами поширення та перебувають під за-

грозою зникнення.

Категорія 2 – угруповання з рідкісним типом асоційованості домінуючих

видів, в яких домінант або співдомінант мають аутфітосозологічну (занесені

до ЧКУ, ЄЧС), ботаніко-історичну (релікти), ботаніко-географічну (ендемі-

ки, диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види та види, що знаходяться

на межі висотного поширення) значущість, або відзначаються ценотично ори-

гінальним поєднанням широко розповсюджених видів, синекологічні оптиму-

ми яких відмінні і характеризуються зменшенням площ місцезростань.

Категорія 3 – угруповання із звичайним типом асоційованості доміную-

чих видів, в яких останні мають аутфітосозологічну (занесені до ЧКУ, ЄЧС),

ботаніко-історичну (релікти), ботаніко-географічну значущість (ендеміки,

диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види та види, що знаходяться на межі

висотного поширення), що стали рідкісними внаслідок впливу природних чи ан-

тропогенних факторів і мають тенденції до зменшення площ місцезростань.

Категорія 4 – угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючих

видів, що стали рідкісними внаслідок впливу антропогенних чинників і знахо-

дяться під загрозою зникнення при подальшій дії несприятливих факторів.

Залежно від стану та ступеня загрози для рослинного угруповання за ста-

тусом вони поділяються на рідкісні, такі, що перебувають під загрозою зник-

нення та типові, які потребують охорони.

Рідкісні угруповання характеризуються низьким ступенем трапляння і за-

ймають незначні площі. Угруповання, що перебувають під загрозою зникнен-

ня, характеризуються різким скороченням ареалів і можуть зникнути, якщо

продовжиться дія антропогенних чинників, що негативно впливають на їх

стан.

Типові угруповання – зональні, вразливі до дії зовнішніх факторів, внаслі-

док чого підлягають охороні.

Поширення в Україні – вказуються ботаніко-географічні або фізико-

географічні регіони, в окремих випадках наведені географічні назви територій

конкретних місцезростань рослинних угруповань.

Фізико-географічні умови – визначені основні абіотичні параметри міс-

цезростань рослинних угруповань.

Біотоп – наводяться відомості щодо приналежності рослинного угрупо-

вання до екотопу за принципом класифікації CORINE, модифікованої для

території України (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001).