Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

331

Розділ 19. Юридичні колізії

меншу юридичну силу. Проте якщо нижчий орган вийшов за межі

своєї компетенції (тобто не уповноважений видавати спеціальні норми,

а відтак, вирішувати питання по-іншому), повинна діяти загальна

норма вищої юридичної сили.

Найскладніший випадок — збіг темпоральної, змістовної та ієрар-

хічної колізій. З огляду на те, що час прийняття норми «програє» як

юридичній

силі, так і статусу норми як спеціальної, то подолання ко-

лізії в цій ситуації відбувається за правилом, що діє у разі збігу ієрар-

хічної і змістовної колізій.

§ 3. Способи зменшення колізійності

законодавства

Завдання зменшення колізійності законодавства зазвичай вирішу-

ється трьома способами: шляхом попередження (запобігання), подо-

лання та усунення колізій.

Способи зменшення колізійності законодавства — це конкретні

прийоми, засоби і процедури їх попередження, подолання та усунення.

Попередження колізій у законодавстві — заходи, що дозволяють

запобігати їх появі ще на стадії підготовки, прийняття і введення в дію

нормативних актів до набуття ними чинності. Таке розуміння цілком

вписується в традиційне визначення терміна «попередити», тобто за-

здалегідь вжитими заходами перешкодити чому-небудь здійснитися,

настати, запобігти.

Для попередження всіх видів колізій — необхідне, зокрема, фор-

мування єдиного концептуального праворозуміння на засадах визнання

принципу верховенства права, подолання правового нігілізму, додер-

жання принципу

плановості законотворчої і нормотворчої діяльності.

Важливе значення для попередження колізій має суворе додержання

правил законодавчої техніки, наприклад, послідовне узгодження про-

ектованих норм із системою чинних норм права. Для цього необхідно

приділяти першочергову увагу конструюванню ієрархічних і горизон-

тальних зв’язків нормативних приписів на стадії їх проектування, не

допускати включення в акт

взаємовиключних приписів, розміщувати

загальні і спеціальні норми в одному нормативному акті, законодавчо

фіксувати зв’язки між загальними і спеціальними нормами.

Подолання колізій у законодавстві — заходи, що дозволяють пере-

бороти колізію в конкретному випадку в процесі правозастосування.

332

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Основними способами подолання є видання колізійних норм, тлума-

чення за кону і застосування правоположень. Вони утворюють колізій-

ний механізм, що повинен включати всі перелічені вище способи

і давати можливість у конкретному випадку зменшити шкідливий

вплив прорахунків і недбалості законодавця.

Колізійні норми є різновидом спеціалізованих правових норм, що

встановлюють правила вибору правової

норми, яка підлягає за-

стосуванню при наявності розбіжності між нормами права, які закріп-

лені в законодавстві і регулюють однакові фактичні обставини. При-

кладом колізійних норм є п. 19. 6 ст. 19 Закону України від 21 грудня

2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників

податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який

встановлює,

що «закони та інші нор мативно-правові акти діють у час-

тині, що не суперечить нормам цього Закону».

Багато з колізійних правил на сьогодні є правоположеннями, тобто

стійкими типовими рішеннями щодо застосування юридич них норм,

які реально набувають рис загальних правил (ними є всі загальні пра-

вила подолання колізій, які ми наводили

в § 2). Колізійні правила про-

існували як правоположення протягом багатьох століть та за своєю

чіткістю не поступаються правовим нормам.

Тлумачення може бути засобом подолання колізії в тому разі, якщо

вибір між конфліктуючими нормами неможливо зробити на підставі

колізійних норм і правоположень або їх недостатньо (на приклад, при

колізії спеціальних норм). Запропоновані варіанти

тлумачення надалі

(після їх визнання на практиці і кілька разового одноманітного засто-

сування) можуть набувати харак теру правоположень.

Усунення колізій у законодавстві — заходи, що дозволяють зняти

колізії взагалі. Ос новним способом їх усунення є нормотворчість.

Завдяки нормотворчості може бути змінена одна або всі з конфлікту-

ючих норм. Крім того, нормотворчість може

передбачати скасування

однієї з норм, що знаходяться у суперечності, або скасування всіх норм,

що знаходяться у суперечності, і прийняття нової норми. Слід наголо-

сити, що для усунення колізій важливе значення має кодифікація, ре-

зультатом якої повинне бути створення єдиного, логічно цілісного,

внутрішньо узгодженого нормативного акта.

Крім нормотворчості, усунення колізій може відбуватися

також

завдяки визнанню судами нормативних актів неконституційними,

незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої

333

Розділ 19. Юридичні колізії

юридичної сили (наприклад, такі рішення можуть приймати Консти-

туційний Суд України і адміністративні суди).

Контрольні запитання

1. Назвіть види юридичних колізій, що існують у правовій

системі.

2. Сформулюйте загальне правило подолання темпоральних

колізій.

3. Сформулюйте загальне правило подолання ієрархічних ко-

лізій.

4. Сформулюйте загальне правило подолання змістовних колі-

зій.

5. Назвіть основні засоби усунення колізій в законодавстві.

334

Частина

п’ята

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА

Розділ 20

Правові відносини

§ 1. Поняття та риси правових відносин

Відносини, в яких учасники суспільних відносин виступають но-

сіями прав і обов’язків відповідно до норм права, становлять одну

з найважливіших сфер суспільного життя. Правовідносини виникають,

змінюються або припиняються скрізь, де діє право. Вони супроводжу-

ють людину протягом усього її життя. Правовідносини є юридичним

виразом різноманітних суспільних відносин, вони виникають на

осно-

ві економічних, політичних, моральних, духовних, майнових, культур-

них та інших відносин за допомогою врегульовання їх правом. Так,

фактичні сімейні відносини в результаті їх правового урегулювання

набули виразу шлюбно-сімейних правовідносин, економічні — госпо-

дарських, політичні — відносин з управління державними справами.

Правова регламентація відбувається щодо найбільш важливих від-

носин, які мають

істотне значення для суспільства і держави (це від-

носини з реалізації владних повноважень органами держави, з при-

воду реалізації та захисту прав і свобод громадян, трудові, майнові,

шлюбно-сімейні відносини тощо). Проте воля держави не може прин-

ципово змінювати основоположний характер суспільних відносин за

допомогою правових засобів, а тим більше утворювати

нові суспільні

відносини. Коли б це було можливим, суспільство без зайвих зусиль

за допомогою процесу нормотворчості позбулося б багатьох своїх про-

блем і вирішило всі свої невідкладні питання.

Роль права обмежується регулюванням та стабілізацією суспіль-

них відносин. Держава за допомогою законів може або прискорюва-

ти динаміку окремих суспільних відносин, розкриваючи

простір для

розвитку прогресивних суспільних тенденцій, або, навпаки, стриму-

вати, обмежувати негативні зв’язки і процеси. Наприклад, джерелом

335

Розділ 20. Правові відносини

ринкових відносин в Україні є не закони, які сприяють підприємниць-

кій діяльності, а реальні життєві процеси, що визрівають в суспіль-

ному житті.

Правовідносини — це суспільні відносини, які є юридичним ви-

разом фактичних суспільних відносин, де одна сторона на основі

правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або

утримання від

них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги, що

охороняються державою.

Найхарактернішими ознаками правовідносин як особливого виду

суспільних відносин є те, що:

1) це суспільні відносини, які виникають тільки між людьми та їх

об’єднаннями і безпосередньо пов’язані з їх діяльністю та поведінкою.

Власник майна може реалізувати свою правомочність тільки

у відно-

синах з іншими людьми. Він може продати, подарувати, віддати майно

у володіння іншої особи, а також вимагати додержання свого права

власності від людей і організацій;

2) це ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони

проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель майбутніх

стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські

цінності і суспільні

пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські прин-

ципи, захист яких є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід

до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціаль-

на спрямованість державної політики щодо найуразливіших прошарків

суспільства, відродження духовності і національної культури — все це

ідеологія українського суспільства і держави, яка втілена

в правових

нормах і правовідносинах;

3) вони виступають юридичним виразом економічних, політичних,

сімейних та інших відносин, впливають на суспільні відносини, що скла-

лися на їх ґрунті. Так, існують економічні відносини і правовідносини, що

склалися у зв’язку з правовим регулюванням господарської діяльності

суб’єктів права, які неминуче впливають на економічні відносини;

4) вони виникають, припиняються або змінюються на основі пра-

вових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізують-

ся. Наявність правовідносин демонструє реальну силу права і його

життєву спроможність та ефективність. В той же час дія принципу

«дозволено все, що не заборонено законом» зменшує жорстку залеж-

ність правовідносин

від правових приписів. У господарських відноси-

нах нерідко виникають ситуації, що прямо не врегульовані норматив-

ними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону.

336

Частина п’ята. Реалізація права

А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб’єкти

правовідносин керуються загальноправовими принципами справедли-

вості, доброчесності, розумності тощо;

5) суб’єкти правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними

правами і юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах ви-

ступають як уповноважені і зобов’язані особи, де права та інтереси

одних

осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків інши-

ми. Носій суб’єктивного права — особа уповноважена, а носій юри-

дичного обов’язку — зобов’язана. Наприклад, кредитор є уповнова-

женою особою, а боржник — зобов’язаною;

6) взаємна поведінка учасників правовідносин індивідуалізована

і чітко визначена. Суб’єкти правовідносин (державні органи, фізичні

або юридичні

особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоордино-

вані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних від-

носинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно: а) поіменно,

коли суб’єкти права названі своїм повним ім’ям (для фізичних осіб)

і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, в шлюбно-

сімейних відносинах

особи, які беруть шлюб, попередньо визначені

у заяві про реєстрацію шлюбу; в правовідносинах з перевезення ванта-

жів попередньо визначені замовник і транспортна організація — пере-

візник; б) за визначенням ролей — у даному разі поіменне (реквізитне)

визначення суб’єктів не має значення, вказуються тільки їхні ролі: про-

давець — покупець, пасажир — перевізник, замовник —

виконавець;

7) вольовий характер правовідносин обумовлений тим, що вони

виникають і реалізуються на основі волевиявлення хоча б одного з їх

учасників, обов’язково проходячи крізь їх свідомість і виражаючи їх

волю. Для виникнення окремих правовідносин необхідне волевияв-

лення всіх учасників (наприклад, укладання шлюбу, оренда майна,

субпідрядні роботи), існують також правовідносини, для

виникнення

яких достатньо волевиявлення однієї особи (наприклад, порушення

кримінальної справи уповноваженою особою). Вольовий характер

правовідносин проявляється і в тому, що вони відображають зміст

правового припису, реалізацію якого вони забезпечують;

8) охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні

відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов закон-

ності і правопорядку означає

, що держава охороняє усі правовідноси-

ни, які є в суспільстві.

До складу правовідносин включають суб’єктів і об’єкти правовід-

носин та їх юридичний зміст (сукупність прав і обов’язків сторін)

337

Розділ 20. Правові відносини

§ 2. Види правових відносин

Правовідносини є досить багатоманітними і можуть бути класифі-

ковані за різними критеріями на окремі види.

Правовідносини, в яких реалізація суб’єктивних прав однієї особи

можлива лише через виконання обов’язків іншою особою, в юридичній

літературі називаються відносними. В таких правовідносинах поведін-

ка суб’єктів права залежить від волі обох сторін і

впорядковується

відповідно до вимог правової норми, наприклад, поведінка покупця

і продавця при купівлі-продажі товарів. Відносини, засновані на мож-

ливості безпосереднього використання суб’єктом своїх суб’єктивних

прав без втручання інших суб’єктів у сферу його діяльності, назива-

ються абсолютними. Наприклад, відносини, побудовані на можливос-

ті власника розпоряджатися своїм майном

, або загальна вимога до-

держуватися заборон (не вбивати, не грабувати та ін.) повністю зале-

жать від самої особи.

Правові відносини можна класифікувати за предметом правового

регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові,

фінансові та ін. Наприклад, відносини, пов’язані з прийомом на ро-

боту, звільненням з роботи працівника власником або уповноваженим

ним органом, — це трудові правовідносини; відносини, пов’язані

з укладенням угоди про надання банком кредиту фермеру — це цивіль-

ні правовідносини; відносини з виконання Державного бюджету орга-

нізаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи

правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних до

зволів і втілюються в правомірних діях суб’єктів, регулюючи відповід-

ні суспільні відносини (наприклад, на основі відносин, пов’язаних

з користуванням комунальними послугами, виникають правовідноси-

ни з своєчасної сплати за них).

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон

і є результатом вчинення суб’єктами правопорушень (наприклад, на-

кладання штрафу у

зв’язку з перевищення водієм автотранспорту

встановленої швидкості).

Слід також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові

правовідносини. Матеріально-правові правовідносини виникають на

основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов’язки сторін.

Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права

338

Частина п’ята. Реалізація права

на освіту, на охорону здоров’я, на особисту безпеку. Процесуально-

правові правовідносини реалізують норми процесуального права і ви-

никають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вто-

ринними від норм матеріального права і встановлюють процедуру

реалізації прав і обов’язків суб’єктів права, порядок вирішення юри-

дичних справ. До них належать

цивільно-процесуальні, кримінально-

процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-проце-

суальні та інші процесуальні відносини, наприклад, процедура про-

ходження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові право-

відносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визна-

чений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору

про виконання підрядних робіт капітального

будівництва або договору

про перевезення вантажу на значну відстань. Короткострокові право-

відносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиня-

ються одразу після виконання учасниками своїх прав і обов’язків (на-

приклад, при укладенні договору залізничного перевезення).

§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види.

Правосуб’єктність

Суб’єкт правовідносин — це такий учасник суспільних відносин,

який виступає як носій юридичних прав і обов’язків.

Поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів права не завжди збі-

гаються. Правовідносини — не єдина форма реалізації норм права.

Малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб’єктами права, не можуть

бути суб’єктами правовідносин

. Конкретний громадянин завжди

є суб’єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

У правовідносинах беруть участь не менше двох сторін, хоча учас-

никами правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазна-

чити, що суб’єктами правовідносин можуть бути тільки люди або

об’єднання людей.

Суб’єкти правовідносин поділяються на

індивідуальні (фізичні

особи) і колективні (об’єднання осіб).

Індивідуальними суб’єктами правовідносин є: громадяни, іноземні

громадяни; особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним

громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб’єкти правовідносин ді-

ють в усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, соці-

339

Розділ 20. Правові відносини

альній, ідеологічній та ін. На території України найбільше коло прав

і обов’язків належить її громадянам, права інших осіб обмежені вста-

новленими для них законами, зокрема, вони не можуть проходити

службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади в ор-

ганах державної влади тощо.

Фізична особа набуває прав і обов

’язків та здійснює їх під своїм

ім’ям, яке складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо

інше не визначене законом або звичаєм національної меншини, до якої

вона належить. У деяких випадках фізична особа відповідно до закону

може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазна-

чення імені.

Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадова особа (Прези-

дент, суддя, інспектор ДАІ та ін.). Певні особливості правового стату-

су притаманні також особам з подвійним громадянством, які є одно-

часно і громадянами, і іноземцями.

Об’єднуючись, індивідуальні суб’єкти створюють колективних

суб’єктів правовідносин, до яких можна віднести державні органи,

партії, спортивні

організації, колективи підприємств, організації, котрі

можуть бути як недержавними, так і державними.

Спектр недержавних організацій досить значний і різноманітний. Це

приватні підприємства і господарські товариства, національні та іноземні

фірми і компанії, комерційні банки і підприємницькі асоціації, приватні

культурні, освітянські та медичні установи, громадські об’єднання тощо.

Діяльність державних органів пов’

язана з реалізацією завдань і функцій

держави. До них належать державні органи, посадові особи, державні

організації, державні установи, державні підприємства.

Державні і недержавні організації реалізують свої повноваження

шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через

їх виконання і додержання завдяки матеріальним, організаційним та

примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади та

органи само-

врядування організують і забезпечують роботу житлово-комунальних,

транспортних, лікувальних структур; органи внутрішніх справ забез-

печують охорону правопорядку; суд постановляє вироки і рішення;

ректор вищого навчального закладу відраховує студента за академічну

заборгованість. Саме таким чином суб’єкти правовідносин беруть

участь у соціально-політичному житті суспільства та держави.

Деякі з

перелічених колективних суб’єктів правовідносин, діяль-

ність яких так чи інакше пов’язана з необхідністю брати участь у гос-

подарській діяльності, здатні набувати статусу юридичної особи.

340

Частина п’ята. Реалізація права

Юридичною особою визнається організація, яка створена і за-

реєстрована у встановленому законом порядку і характеризується

такими ознаками, як організаційна єдність, відокремлене майно,

можливість від свого імені набувати права та виконувати обов’язки,

бути позивачем і відповідачем у загальному чи господарському

суді.

Суб’єктом правовідносин є також держава, яка може вступати

різні правовідносини, зокрема: а) міжнародно-правові — відносини

з іноземними державами; б) державно-правові — відносини щодо при-

йому в громадянство, нагородження державними відзнаками та нагоро-

дами тощо; в) цивільно-правові — відносини з приводу державної

власності з іншими суб’єктами права; г) процесуально-правові — від-

носини при постановленні судових рішень і вироків

від імені України

тощо. Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді,

хоча і не є юридичною особою.

Суб’єкти права реалізують свої права і обов’язки завдяки наявнос-

ті у них правосуб’єктності, яка є можливістю і здатністю особи

бути суб’єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Право-

суб’єкт

ність разом із нормою права та юридичним фактом є переду-

мовою виникнення правовідносин.

Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності та

деліктоздатності разом узятих. Ця категорія має об’єднуючий характер

і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність є невід’ємними

одна від одної за часом. У колективних суб’єктів права правоздатність

дієздатність збігаються за часом виникнення і дії.

Правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умо-

вою і гарантією стабільності її правового статуту. Згідно з ст. 22 Кон-

ституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені

цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи

гарантуються і не можуть бути

скасовані. При прийнятті нових законів

або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту

та обсягу існуючих прав і свобод. Правосуб’єктність фізичних та юри-

дичних осіб визначається в їх правовому статусі, а правовий статус

державних органів і організацій − в їх компетенції.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб’єкта права

мати

суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Кожна фізична особа є право-

здатною від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім

учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов’язково реалізову-

вати усі надані їм права. Правоздатність — це не просто сума будь-яких