Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

301

Розділ 17. Нормотворча техніка

що характеризують той чи інший метод збирання, оброблення та ана-

лізу емпіричної інформації.

Відтак, безпосереднім предметом юридичної техніки виступають

юридичні акти-документи та акти їх систематизації. Акти-документи

класифікуються за різними підставами. Згідно із однією з найбільш

поширених класифікацій різновидами юридичних актів-документів

є нормативні, інтерпретаційні, нормореалізаційні правові акти. З огля

ду на це можна вирізнити такі основні види юридичної техніки: нор-

мотворча, нормозастосовна, інтерпретаційна, техніка системати-

зації нормативно-правових актів.

Отже, нормотворча техніка є видом юридичної техніки. Існує погляд,

згідно з яким поняття «нормотворча техніка» доцільно застосовувати для

відбиття правил текстуальної об’єктивації не тільки правових, а й інших

соціальних норм. Обґрунтованим є використання терміна «нормотворча

техніка» насамперед в аспекті юридичної нормотворчості.

По-перше, тільки право є такою нормативною системою, яка фор-

мується за обов’язкової участі спеціальних (передусім державних)

інстанцій і якій притаманні офіційно визнані обов’язкові форми ви-

разу і закріплення. Таким чином, саме в правовій сфері нормотворчість

існує як свідома діяльність уповноважених суб’єктів, яка має чіткі

процедурно-процесуальні форми і спрямована саме на «створення

норми», її адекватне формулювання та вираз. Нормотворчість в інших

галузях суспільного життя на відміну від юридичної не має такого

системного, впорядкованого, стабільного та цілеспрямованого харак-

теру, вона має факультативне, допоміжне значення.

По-

друге, інші соціальні норми (моральні, релігійні, політичні,

естетичні) здебільшого не володіють таким ступенем формальної ви-

значеності, як право. Натомість формальна визначеність правового

змісту є однією з необхідних передумов існування права як ефектив-

ного і справедливого регулятора. Так, змістовні вимоги до нормативно-

правового акта (зрозумілість, несуперечливість, повнота регулювання)

нарівні з процедурними вимогами

утворюють зміст принципу правової

визначеності. Цей принцип є однією з головних складових верховен-

ства права, його необхідним наслідком і умовою реалізації. Через за-

значені обставини саме юридична нормотворча діяльність потребує

досконалого юридико-технічного інструментарію, який охоплюється

поняттям нормотворчої техніки.

В юридичній науці та практиці поряд з терміном «нормотворча

техніка» одержав

рівнозначне і досить поширене використання термін

302

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

«правотворча техніка». Його застосування є не зовсім коректним. Пра-

во — це в першу чергу продукт життєдіяльності суспільства. Воно

виникає, формується в процесі розвитку суспільних відносин і в по-

дальшому відображається в нормах позитивного права — результаті

свідомої діяльності уповноважених суб’єктів з формулювання таких

норм. Саме цей аспект і відображають терміни «

нормотворчість»,

«нормотворча техніка».

§ 2. Нормотворча техніка: поняття,

елементи, види

Нормотворча техніка як інструмент нормотворчої діяльності ха-

рактеризується такими ознаками.

1. Застосовується при створенні нормативних правових актів (або

нормативних правових договорів).

2. Її використання забезпечує формальну визначеність змісту нор-

мативних правових актів і нормативних правових договорів. Йдеться

передусім про повноту, точність, чіткість та ясність, системність ви-

кладення змісту правових норм у зазначених

джерелах права. Засто-

сування нормотворчої техніки дозволяє також органічно включити

новий нормативний правовий акт в існуючу систему законодавства.

Суб’єкт нормотворчості повинен виходити з принципу єдності форми

і змісту нормативно-правових актів. Значення форми права полягає не

тільки в тому, що вона надає об’єктивного характеру відповідному змісту,

а й

у тому, що вона безпосередньо відбиває зміст права як системи

загальнообов’язкових правил поведінки. Що стосується логічності, узго-

дженості, системності, зрозумілості тексту нормативних актів, то суб’єкт

нормотворчості вирішує ці питання відносно їх фактичного змісту. В кін-

цевому результаті сприйняття «духу закону» через текст прямо залежить

від того, яким чином сформульовано

той чи інший акт.

Нормотворча техніка опосередковано впливає на ефективність

правового регулювання в цілому. Неправильне або неповне її викорис-

тання призводить до серйозних вад як окремих нормативних правових

актів, так і всієї системи законодавства. Це ускладнює реалізацію

юридичних норм, породжує сприятливі умови для їх порушення.

3. Нормотворча техніка охоплює: а) нематеріальні

засоби (прийоми)

вираження змісту нормативних правових актів і нормативних правових

договорів та б) правила їх використання. У зв’язку із зазначеним слід

303

Розділ 17. Нормотворча техніка

підкреслити два основні моменти. По-перше, нормотворча техніка не

включає матеріальні засоби, що використовуються в правотворчій ді-

яльності (папір, чорнила, комп’ютер, ручки та ін.). По-друге, в нормо-

творчу техніку не входять правила процедурного характеру, які регу-

люють відносини між учасниками правотворчого процесу. Отже, пра-

вила нормотворчої техніки є саме

«технічними» нормами, оскільки

вони регулюють використання відповідними суб’єктами засобів зі

створення письмового юридичного тексту.

З огляду на розглянуті ознаки нормотворчу техніку слід визна-

чити як систему правил і нематеріальних засобів вираження змісту

нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту,

стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних

правових актів та

системні зв’язки між ними.

Нормотворча техніка має певну структуру, котру доцільно виді-

ляти на підставі різних аспектів нормативного правового акта як само-

стійного письмового юридичного документа, що виражає правові

норми, і як елемента системи законодавства. З цієї точки зору можна

виокремити такі елементи нормотворчої техніки: а) логічні; б) лексич-

ні

і стилістичні; в) графічні і математичні; г) структурні; ґ) засоби

і правила утворення спеціально-юридичного змісту нормативного

правового акта; д) засоби і правила забезпечення та позначення сис-

темних зв’язків нормативних правових актів.

Логічні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують утво-

рення логічної основи нормативно-правового акта. Вона формується

через:

а) утворення і використання логічних елементів у нормативно-

правовому акті (судження, поняття, операції з поняттями); б) встанов-

лення зв’язків між логічними елементами в нормативно-правовому

акті через додержання основних логічних законів: тотожності, супе-

речності (несуперечності), виключення третього.

Лексичні і стилістичні правила і засоби нормотворчої техніки за-

безпечують стислість, зрозумілість, точність

мовної форми нормативно-

правового акта. Лексична і стилістична основи нормативно-правового

акта формуються через використання таких основних засобів, як гра-

матичні речення, юридичні фразеологізми, слова, словосполучення,

сполучники, абревіатури, розділові знаки. Особливе значення серед

засобів даної групи мають терміни. Термін — це точне словесне по-

значення поняття.

В окремих випадках для вираженні

змісту нормативно-правових

актів використовуються графічні (таблиці, графіки, карти, рисунки, які

304

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

закріплюють символи, зразки документів) і математичні (числа, фор-

мули розрахунків, знаки, що позначають операції з числами) засоби.

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта фор-

мується через послідовну диференційованість його змісту на основі

відповідних принципів. Такими основними принципами є: а) тематич-

на однорідність, цілісність і послідовність викладення як окремих

структурних елементів нормативно

-правового акта, так і композиції

останнього в цілому; б) забезпечення необхідних зручностей в корис-

туванні нормативним документом (у процесі його пошуку в системі

нормативно-правових актів, пошуку і тлумачення необхідних положень

у межах окремого нормативно-правового акта).

Структура нормативно-правового акта може включати такі елемен-

ти: 1) вказівка самої форми акта,

якою він наділяється; 2) назва органу

державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт;

3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативно-

правового акта; 5) преамбула (у разі необхідності); 6) частина, що по-

становляє; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні

положення (у разі необхідності); 9) підписи відповідних посадових осіб,

дата прийняття; 10) додатки (якщо вони є). Нормативно-

правові акти

залежно від виду і обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци

пунктів; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей; примітки;

частини, розділи, глави, параграфи та ін.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта утворю-

ється через використання таких основних засобів, як юридичні по-

няття (терміни), юридичні конструкція, презумпція, фікція, галузева

типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних

правових норм відповідними процесуальними (процедурними) норма-

ми та ін.

Системні зв’язки нормативно-правових актів, окремих приписів

позначаються за допомогою таких засобів: а) відсилання (позначення

зв’язків між приписами у межах одного нормативно-правового акта,

між нормативно-правовими актами рівної або нижчої юридичної

сили)

та посилання (позначення зв’язку між більш загальними нормативно-

правовими актами і тими, що конкретизують, доповнюють, розвивають

їх положення); б) приписи-доручення (пряме формулювання доручен-

ня конкретному органу (декільком органам): підготувати і прийняти

певний нормативно-правовий акт (декілька актів); привести у відпо-

відність з прийнятим актом власні акти; підготувати перелік

актів,

окремих приписів, які потребують зміни або скасування у зв’язку з при-

305

Розділ 17. Нормотворча техніка

йняттям даного акта; в) оперативні приписи (приписи, за допомогою

яких вносяться зміни, доповнення до чинних нормативно-правових

актів або скасовуються нормативно-правові акти, їх окремі положення;

г) відтворення (буквальне текстуальне відтворення окремих положень

Конституції, законів, що мають особливе значення, позитивна рецепція

норм міжнародного права); ґ) правове застереження і застереження-

відсилання (засіб

узгодження і позначення зв’язків систем внутріш-

ньодержавного та міжнародного права).

До основних правил нормотворчої техніки, що забезпечують сис-

темні зв’язки нормативно-правових актів, належать: а) забезпечення

логічної несуперечності між нормативно-правовими приписами чинних

нормативно-правових актів вищого і однакового рівнів ієрархії; б) скоро-

чення до мінімуму кількості нормативно

-правових актів з одного

і того самого кола питання; в) уникнення необґрунтованого дублюван-

ня нормативно-правових приписів; г) ув’язування актів, що видаються,

з раніше виданими (своєчасне скасування актів та їх частин, що супе-

речать новому акту, внесення необхідних змін до чинних нормативно-

правових актів тощо); ґ) недопущення відсилання до

актів, яких ще не

існує; д) послідовне і однакове використання термінів у системі зако-

нодавства чи принаймні в межах його окремих галузей.

Засоби і правила нормотворчої техніки є неоднорідними настільки,

наскільки неоднорідними є нормативно-правові акти. Різновиди остан-

ніх мають власну специфіку, яка зумовлює й певні технічні особливос-

ті їх створення

. Так, слід говорити про певну специфіку законодавчої

техніки порівняно з технікою підзаконних нормативно-правових актів,

техніки конституцій порівняно з технікою поточних законів, техніки

нормативно-правових актів порівняно з технікою нормативних дого-

ворів, техніки міжнародних нормативно-правових договорів порівняно

з технікою нормативних договорів національного права тощо. При

цьому основним видом нормотворчої

техніки є законодавча техніка.

§ 3. Законодавча техніка

Тривалий час поняття «законодавча техніка» охоплювало правила

розроблення всіх нормативно-правових актів. Під законодавчою тех-

нікою іноді розуміли навіть сукупність прийомів і методів роботи

з підготовки та видання різноманітних правових актів нормативного

і ненормативного характеру. І тільки останнім часом цей термін почав

306

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

вживатися стосовно розроблення проектів законів у звуженому (фор-

мальному) розумінні цього поняття.

Сфера законодавчого регулювання створює своєрідний каркас

всього правового регулювання: не торкаючись конкретних деталей

механізму і випадків, вона регламентує загальні і основні аспекти

суспільного життя. Закон покликаний визначити принципи і елементи,

що стосуються змісту і сутності правового регулювання, на підставі

і на виконання яких можуть видаватися конкретизуючі норми. Звідси

й випливає більш абстрактний характер нормативних приписів, що

містяться в законах, і більш конкретний характер приписів підзаконних

нормативно-правових актів. Звідси й ступінь узагальнення, а відтак,

абстрактності формулювань, законів є вищим порівняно з підзаконни-

ми актами.

Проекти нормативно-правових актів, пов’

язаних із розвитком і кон-

кретизацією базових, фундаментальних законів, мають відповідати та-

ким основним вимогам: а) структура і зміст акта, що конкретизує, повинні

визначатися з урахуванням структури і змісту основного акта; б) понят-

тя і терміни, що використовуються в акті, мають точно відповідати

термінології основного акта; в) викладення нормативних приписів в

акті

повинно бути таким, аби забезпечити єдність стилю обох актів; г) у не-

обхідних випадках доцільно посилатися на основний акт.

У мовностилістичному оформленні проектів законів і підзаконних

нормативно-правових актів теж існують певні відмінності. Так, при

мовностилістичному оформленні підзаконних нормативно-правових

актів набувають ширшого застосування числівники, абревіатури, ско-

рочення, технічні

терміни; для викладення їх змісту часто використо-

вуються речення підвищено складної конструкції; підзаконні

нормативно-правові акти не можуть змінювати терміни, застосовані

в законі. Специфічною ознакою мовностилістичного оформлення за-

конів є те, що в них досить часто порівняно з підзаконними нормативно-

правовими актами допускається експресивність мови (йдеться пере-

дусім про преамбули).

Суттєво

різняться між собою й структурування законів і підзакон-

них нормативно-правових актів: первинним елементом підзаконного

нормативно-правового акта звичайно є пункт, а закону — стаття; під-

законні нормативно-правові акти не поділяються на частини, книги,

розділи, а можуть поділятися на параграфи, іноді на глави. Водночас

дуже часто вони просто поділяються на

пункти. Як правило, підза-

конні акти не містять преамбули (крім преамбули-посилання), загаль-

307

Розділ 17. Нормотворча техніка

ної частини, прикінцевих і перехідних положень, оформлених у само-

стійну рубрику. Для підзаконних актів характерним є застосування

додатків і прикладів, які можуть міститися в додатках, а можуть бути

викладені як самостійні структурні елементи акта, табличної форми

викладення змісту.

Охарактеризуємо найбільш важливі засоби і правила законодавчої

техніки.

Юридична конструкція — це засіб нормотворчої

техніки, який за-

безпечує побудову нормативно-правового матеріалу. Юридичні кон-

струкції придають змісту нормативно-правового акта логічної стрункос-

ті, зумовлюють послідовність його викладу, визначають зв’язок між

нормами права, сприяють повному, чіткому врегулюванню тих чи інших

суспільних відносин (або їх елементів). Крім цього, конструкції сприя-

ють концентрованому, стислому викладенню правового

матеріалу.

Юридичні конструкції можна поділяти за ступенем абстракції,

сферою застосування та іншими критеріями. Вони можуть перебувати

у відносинах супідрядності, розвитку, уточнення, деталізації та ін. За

сферою застосування юридичні конструкції поділяються на загально-

правові і галузеві. Вихідною, універсальною загальноправовою юри-

дичною конструкцією є конструкція правової норми, яка складається

з трьох елементів — гіпотези

, диспозиції, санкції. Використання цієї

конструкції дозволяє викласти нормативно-правовий зміст таким чи-

ном, аби з відповідної сукупності нормативно-правових приписів

чітко випливали умови, при яких діє певне правило, суб’єкти, які є сто-

ронами певного відношення, їх взаємні права і обов’язки, санкції за

порушення обов’язків чи зловживання правами.

Прикладом галузевої конструкції є конструкція складу злочину.

Вона, з одного боку, пов’язує в єдине ціле низку норм Загальної час-

тини КК України, а з другого — дозволяє стисло і водночас змістовно

викласти конкретні склади злочинів в Особливій частині КК України.

Прикладів галузевих юридичних конструкцій можна навести безліч

з галузі публічного, так

і приватного права (конструкції договорів

у цивільному, трудовому праві та ін.).

Юридична презумпція як прийом нормотворчої техніки — це при-

пущення про те, що ймовірний факт має місце в усіх випадках. За

логікою свого утворення презумпція — явище, що має індуктивний

характер. Іншими словами, це абстрактне положення, в якому на під-

ставі

окремих приватних ознак, ситуацій, положень шляхом умовиво-

ду робиться загальний висновок, формулюється презумпція. Таким

308

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

чином, суттєвою властивістю, що притаманна презумпціям, є їх ймо-

вірний характер. Презумпцію можна визначити як припущення про

наявність або відсутність предметів, зв’язків, явищ, засноване на

зв’язку між ними і предметом, зв’язками, явищами наявними, що під-

тверджено життєвою практикою. Використання презумпцій дозволяє

досягти визначеності правового регулювання суспільних відносин.

Прикладами

приписів, зміст яких утворено або виражено за допо-

могою презумпції, є ті, що містяться в ч. 1 ст. 46 ЦК України «Оголо-

шення фізичної особи померлою» (припущення про смерть особи при

настанні певних, зазначених у законі, обставин), ч. 2 ст. 642 ЦК України

«Прийняття пропозиції» (припущення про прийняття пропозиції на під-

ставі вчинених особою

дій) про дії, які свідчать про прийняття пропо-

зиції), ч. 2 ст. 1166 ЦК України «Загальні підстави відповідальності за

завдану майнову шкоду» (презумпція вини), ч. 2 ст. 2 КК України «Під-

става кримінальної відповідальності» (презумпція невинуватості), ст. 21

КК України «Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані

сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або

інших

одурманюючих речовин» (припущення про те, що алкогольне сп’яніння

особи не виключає її розважливої поведінки та ін.).

Юридична фікція — це техніко-юридичний прийом, за допомогою

якого а) неіснуюче становище (відношення) оголошується існуючим

і набуває загальнообов’язкового характеру внаслідок його закріплення

в правовому приписі; б) штучно прирівнюються одна до другої такі

речі, які в дійсності є різними або навіть протилежними. На відміну

від прийому презумпції, який полягає в прирівнюванні ймовірного (чи

принаймні можливого) до істинного, фікція йде по лінії свідомого

ототожнення істинного з неістинним. Специфіка фікцій як положень

свідомо неістинних обумовлює те, що вони в основному є елементом

гіпотез або диспозицій

імперативних норм, оскільки фікція імператив-

на за своєю природою.

Прикладом використання прийому фікцій можуть бути: окремі

положення інституту судимості в кримінальному праві, коли судимі

особи в зазначених випадках визнаються несудимими, тобто з юри-

дичної точки зору судимість відсутня, хоча фактично вона була (ч. 3

ст. 88, ст. 89, ст. 91 КК України). Іншим прикладом

кримінально-

правової фікції є визнання особи такою, що вчинила злочин уперше,

якщо за вчинене раніше діяння вона була звільнена від кримінальної

відповідальності, чи стекли строки давності, чи була погашена або

знята судимість (наприклад, ч. 4 ст. 32 КК України).

309

Розділ 17. Нормотворча техніка

Галузева типізація — сутність цього засобу полягає в тому, що за

допомогою інших прийомів нормотворчої техніки (поміщення даного

припису в галузевий кодифікаційний акт, підпорядкування його визна-

ченій системі загальних норм, застосування галузевої термінології)

нормативні приписи викладаються таким чином, аби вони не тільки

утворювали логічні норми і юридичні конструкції, а й включались

відповідну галузь права.

При формулюванні нормативно-правових приписів може бути об-

раний різний ступінь їх узагальнення. Залежно від ступеня узагаль-

нення фактичних обставин чи дій, про які йдеться в нормі права, ви-

різняють два способи формулювання правових приписів: їх викладення

у вигляді загальних правил (абстрактний спосіб) і у вигляді конкретних

правил, які передбачають регулювання окремих, точно визначених

суспільних відносин (казуїстичний спосіб).

Абстрактний спосіб формулювання приписів полягає у визначен-

ні фактичних обставин, дій, явищ через родові ознаки. Прикладами

використання абстрактного способу формулювання нормативно-

правового припису є визначення поняття злочину в ч. 1 ст. 11 КК

України; викладення змісту закону з використанням оціночних термі-

нів

, які не мають чіткого значення, та ін. Сутність казуїстичного спо-

собу полягає у визначенні фактичних обставин чи дій через вказівку

на індивідуальні ознаки, в тому числі шляхом переліку конкретних,

індивідуальних фактів, обставин, суб’єктів тощо. Доцільно зазначити,

що нині казуїстичний прийом викладення не зустрічається в чистому

вигляді. Нормативне викладення, яким

би воно не було конкретним,

завжди містить певні узагальнення. Однак нормативні положення,

в яких досягнуто максимальний рівень узагальнення, істотно відрізня-

ються від нормативних положень, в яких замість узагальнюючої фор-

мули, а часто й поряд з нею, наводиться перелік конкретних фактів,

обставин і т. д.

Казуїстичний спосіб формулювання нормативно-правових при-

писів

часто використовується при складанні проектів законів, які ре-

гулюють відносини в публічно-правовій сфері, де діє спеціально-

дозвільний режим правового регулювання і необхідне точне, макси-

мально детальне врегулювання суспільних відносин (наприклад, ви-

значення компетенції відповідного органу через вичерпний перелік

тощо). Отже, якщо за допомогою першого способу досягається стис-

лість нормативно-

правового акта, то за допомогою другого — точність,

конкретність викладення. Однак слід пам’ятати, як свідчить практика,

310

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

і занадто абстрактні і занадто казуальні (детальні) формулювання ста-

ють причиною прогалин у правовому регулюванні відповідного кола

відносин.

Казуїстичний засіб викладення пов’язаний передусім з використан-

ням прийому перерахування. Він є одним з найпростіших, що викорис-

товується при викладі змісту нормативно-правових актів, одним з най-

більш поширених, але одним з

таких, невдале використання якого при-

зводить до негативних наслідків на практиці. За допомогою переліку

нормативний припис оформлюється у випадках, коли необхідно надати

нормативно-правовому змісту особливої конкретності, усунути чи об-

межити будь-яку можливість вільного тлумачення, забезпечити водночас

конкретність і гнучкість правового регулювання тощо.

Переліки можна поділити за: а) ознакою

їх розміщення в тексті:

переліки, які розміщуються в основній частині нормативно-правового

акта, слугують невід’ємною частиною його приписів, і переліки, які

розміщуються в додатках та слугують як би доповненням до нормативно-

правового акта; б) за функціональною ознакою: переліки, за допомогою

яких розкривається обсяг поняття (наприклад, «адміністративно-

територіальна одиниця — область, район

, місто, район у місті, селище,

село»); переліки, за допомогою яких формулюються складні гіпотези,

альтернативні санкції; в) за обсягом повноти: вичерпні (повні) пере-

ліки, які не припускають розширювального тлумачення, та приблизні

(неповні), які передбачають можливість доповнення явищ, об’єктів,

ознак, зазначених у переліку. При цьому слід відмітити, що неповні

переліки

більш притаманні регулюванню приватних відносин, в той

час як відносини публічно-правового характеру вимагають викорис-

тання повних переліків.

Особливу проблему на практиці викликають неповні переліки, що

закінчуються словами типу «інші», «і тому подібне» тощо. При за-

стосуванні такого переліку з метою правильного спрямування діяль-

ності щодо подальшої конкретизації чи тлумачення та

застосування

припису, який містить перелік, бажано, аби закон в цілому надавав

можливості з достатньою достовірністю судити про критерії такої

конкретизації. Ще краще, якби в законі містилася пряма вказівка на

них. У будь-якому разі, нормопроектувальник при використанні не-

повного переліку має дбати про те, щоб усі його елементи були пов’

язані

однією загальною ознакою, за якою суб’єкти права зможуть адекватно

визначати ті обставини, факти, події тощо, пряма вказівка на які у від-

повідному переліку відсутня.