Цвік М.В., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права

Подождите немного. Документ загружается.

291

Розділ 16. Нормативно-правові акти

5. Нормативні акти органів та посадових осіб місцевого само-

врядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самовряду-

вання в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх

виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представ-

ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст,

є районні та обласні ради. Органи місцевого

самоврядування в межах

повноважень, визначених законом, приймають рішення, які

є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Кон-

ституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування

в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засіданні

після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю

депутатів від загального складу Ради.

Сільський, селищний,

міський голова, голова районної в місті,

районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в межах

своїх повноважень видають розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх

повноважень, делегованих органами, приймає рішення. Рішення прийма-

ються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загально-

го складу і підписуються сільським, селищним, міським

головою.

6. Локальні нормативні акти — акти, які приймаються керівника-

ми підприємств, установ, організацій в межах наданих їм повноважень

з метою регулювання службової і трудової діяльності (наприклад, на-

кази керівників підприємств, статути, правила внутрішнього трудово-

го розпорядку, положення про порядок накладення дисциплінарних

стягнень тощо). Переважно акти цієї групи регламентують питання

щодо організації

праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпо-

чинку, матеріального заохочення та ін. Деякі з них потребують узго-

дження з профспілками. Такі акти є локальними, оскільки діють тіль-

ки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

§ 6. Дія нормативно-правових актів

у часі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

1) момент набуття нормативним актом чинності; 2) напрям темпо-

ральної дії нормативного акта; 3) момент зупинення дії нормативно-

го акта; 4) момент припинення дії нормативного акта.

292

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Дія нормативного акта у часі починається з моменту набрання ним

чинності — календарної дати, з якої всі суб’єкти права (органи дер-

жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи,

інші фізичні і юридичні особи тощо) повинні керуватися ним, викону-

вати і додержуватись його приписів.

Відомо, що порядок і строки набрання

нормативними актами чин-

ності встановлюються в законодавстві кожної держави. У нас ці пра-

вила сформульовані насамперед у ч. ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України,

згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти, що визначають

права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення

в порядку, встановленому законом. Закони

та інші нормативно-правові

акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома

населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, в Конституції України порядок набрання чинності норма-

тивними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того,

в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього пи

тання спеціального закону. На жаль, на сьогодні в Україні такого за-

кону ще немає. Зараз з цього питання діють Указ Президента України

від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародуван-

ня нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ

№ 503) і Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про

державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших

органів виконавчої влади» (далі — Указ № 493) та ін.

Розглянемо порядок набуття чинності деякими загальнодержавни-

ми нормативними актами.

1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні

акти Верховної Ради України і Президента України набирають чин-

ності через 10 днів з дня їх офіційного

оприлюднення, якщо інше не

передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублі-

кування в офіційному друкованому виданні.

2. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»

нормативні акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня

їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими акта-

ми, але не раніше

дня їх опублікування.

3. Згідно з Указом № 493 нормативні акти, що видаються мініс-

терствами, іншими органами виконавчої влади, органами господар-

ського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних

інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають дер-

жавній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні

293

Розділ 16. Нормативно-правові акти

акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них

не встановлено пізніший строк набрання чинності.

Указ № 503 визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний

вісник України» і «Урядовий кур’єр». Офіційними друкованими ви-

даннями, в яких офіційно оприлюднюються закони та інші акти Верхо-

вної Ради України, є також «Голос України», «Відомості

Верховної

Ради України», «Офіційний вісник Президента України». Після опу-

блікування в одному з цих видань нормативний акт вважається дове-

деним до відома населення (офіційно оприлюдненим).

Напрям темпоральної дії — показник, що визначає дію норматив-

ного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття

ним чинності.

Певний внесок у вирішення

питань про напрями дії законів у часі

зроблено Конституційним Судом України в Рішенні у справі про зво-

ротну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від

9 лютого 1999 р. № 1-рп/99. У цьому Рішенні зазначається, що перехід

від однієї форми правового регулювання суспільних відносин до іншої

може здійснюватися, зокрема,

негайно (безпосередня дія), шляхом пере-

хідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретро-

активна форма).

Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії

нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава,

як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовід-

носин новими, старої норми права — новою нормою.

Переживаюча дія

(ультраактивна форма) застосовується зазвичай

тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у право-

відносини до видання нового нормативного акта.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо

регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним

правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Разом з тим ст. 58 Конституції України передбачає виняток

для тих

актів, що пом’якшують або скасовують відповідальність фізичної осо-

би. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки акти, що

пом’якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди

мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна

спеціальна вказівка про це в тексті акта — воно діє

автоматично.

На відміну від фізичних осіб правило про зворотну силу не діє

автоматично в тих випадках, коли акт пом’якшує або скасовує відпо-

відальність юридичної особи. Як відмітив Конституційний Суд Укра-

294

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

їни, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам

може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або

іншому нормативному акті.

Зупинення дії нормативного акта — тимчасове, неостаточне пере-

ривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставина-

ми і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Зупинити дію нормативного акта може

як орган, що прийняв його,

так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом.

Наприклад, згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України Президент Укра-

їни зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідпо-

відності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційно-

го Суду України щодо їх конституційності.

Дія нормативного

акта у часі завершується з моменту припинення

його дії — календарної дати, з якої нормативний акт остаточно втрачає

чинність.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії

нормативних актів:

1) закінчення строку, на який вони були прийняті (наприклад, закон

про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин

1 січня наступного

року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втра-

тили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої Вітчизняної

війни після її закінчення);

3) визнання судами нормативних актів неконституційними, неза-

конними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юри-

дичної сили (наприклад, такі рішення можуть приймати Конституцій-

ний Суд України і адміністративні суди);

4) скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший

випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта. Зазвичай право скасу-

вати нормативний акт має орган, який прийняв цей акт (правонас-

тупник такого органу). Крім того, у випадках, передбачених законом,

право скасувати нормативний акт

може бути надано іншому органу.

Так, п. 16 ст. 106 Конституції України уповноважує Президента

України на скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки

Крим;

б) фактичне скасування нормативного акта внаслідок прийняття

іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.

295

Розділ 16. Нормативно-правові акти

§ 7. Дія нормативно-правових актів

у просторі і за колом осіб

Дія нормативно-правових актів у просторі визначається тери-

торіальними межами його обов’язковості. Територія держави — це

обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континенталь-

ний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, на-

ціональні і територіальні води (до 12 морських міль). До державної

території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні

космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі,

кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з’єднують

території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або

в надрах відкритого моря.

Нормативно-правові акти діють за територіальним і екстериторі-

альним принципами.

Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах те-

риторії держави.

Нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази

Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти

Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних

одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самовряду

вання, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза ме-

жами держави. Цей принцип є свого роду правовою фікцією. Певні

частини території держави (будинки іноземних посольств, консульств)

вважаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони

фактично існують, а юридично визнається, що вони знаходяться на

території тієї держави, чиє посольство вміщується в даному будинку.

Суб’єкти, які знаходяться на такій території, підпадають під дію за-

конодавства тієї країни, до якої належать посольства, консульства та

ін. Так, трудові відносини громадян України, які працюють у закор-

донних дипломатичних установах України, регулюються правом Укра-

їни (ст. 53 Закону України «Про

міжнародне приватне право»).

Особливості дії нормативного акта в просторі притаманні кримі-

нальному законодавству. Так, у ст. 7 КК України закріплено: «грома-

дяни України та особи без громадянства, що постійно проживають

296

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній

відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжна-

родними договорами України». Відповідальність за вчинене за кордо-

ном суспільно небезпечне діяння настає лише за умови, що таке ді-

яння визнається злочином за законодавством України. У ст. 8 КК

України містяться положення, які

відображають космополітичний

(універсальний) принцип дії закону про кримінальну відповідальність

у просторі: «іноземці або особи без громадянства, що не проживають

постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають

в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених

міжнародними договорами або якщо вони вчинили тяжкі і особливо

тяжкі злочини проти

прав і свобод громадян України або інтересів

України».

На території України може застосовуватися законодавство інозем-

них держав. Наприклад, ст. 291 СК України дозволяє застосовувати

в Україні сімейне законодавство іноземних держав, якщо воно не су-

перечить основним засадам регулювання сімейних відносин, встанов-

лених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону

України «Про

міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною

національного законодавства України і безпосередньо діють на її те-

риторії.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб — це їх поширен-

ня на певні категорії суб’єктів права.

Коло осіб, які підпадають під

дію нормативного акта, визначається

обсягом і специфікою правового статусу суб’єктів.

За характером політико-правового зв’язку суб’єкта з державою

розрізняють:

а) нормативні акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб,

що перебувають на території держави (Конституція України);

б) нормативні акти, які поширюються тільки на громадян даної

держави (закони

України «Про політичні партії України», «Про ви-

бори Президента України»);

в) нормативні акти, які поширюються на іноземних громадян та

осіб без громадянства (Закон України «Про правовий статус інозем-

ців»).

За професійним і соціальним статусом суб’єктів права виокрем-

люють нормативні акти спеціальної дії, що поширюються тільки на

297

Розділ 16. Нормативно-правові акти

коло спеціальних суб’єктів, тобто осіб, які володіють певною про-

фесією і займають певні посади (судді, прокурори, народні депутати

тощо) або мають особливе соціальне становище (пенсіонери, інвалі-

ди, сиріти та ін.).

Залежно від доміцилю (місця проживання, місця перебування

суб’єктів права) виділяють нормативні акти, що діють відносно осіб,

що постійно проживають

на території держави, і нормативні акти,

що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній тери-

торії (біженці, переселенці та ін.).

Дія нормативного акта за колом осіб пов’язана також з наявністю

чи відсутністю в осіб юридичного імунітету. Юридичний імунітет (від

лат. immunitas — звільнення, свобода) означає повне або часткове

звільнення його

носія від поширення на нього дії загальних правових

норм. У міжнародному праві утвердилося поняття дипломатичного

імунітету.

Повний дипломатичний імунітет мають: глава дипломатичного

представництва в Україні, члени дипломатичного персоналу, яким

присвоєні дипломатичні ранги, а також члени їх сімей, які прожива-

ють разом з ними і не є громадянами України. Вони користуються

особистою недоторканністю, не можуть бути заарештовані або за-

тримані. Ці положення поширюються і на представників іноземних

держав, членів парламентських і урядових делегацій іноземних дер-

жав, які перебувають в Україні і беруть участь у міжнародних пере-

говорах, міжнародних конференціях і нарадах або виконують інші

офіційні доручення, а також на членів їх сімей

, які їх супроводжують

і не є громадянами України.

Обмежений дипломатичний імунітет мають дипломатичні кур’єри,

члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипло-

матичних представництв, консульські посадові особи і консульські

службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в ін-

ших країнах, які прямують транзитом через територію України та інші

особи. Ці особи

звільняються від кримінальної відповідальності лише

за дії, вчинені ними при виконанні своїх обов’язків (ст. ст. 37, 38 «Ві-

денської конвенції про дипломатичні зносини»). Питання про кримі-

нальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет

і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним

шляхом (ч. 4 ст. 6 КК України).

Нормами національного законодавства можуть бути встановлені

депутатський, президентський, суддівський та інші види імунітету.

298

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте порядок ухвалення нормативно-правових

актів.

2. Чим відрізняється нормативно-правовий акт від інших видів

юридичних актів?

3. Які види законів і підзаконних нормативно-правових актів

приймаються в Україні?

4. Вкажіть принципи дії нормативно-правових актів у часі.

5. У чому полягають особливості дії нормативно-правового

акта в просторі і за колом

осіб?

299

Розділ 17

Нормотворча техніка

§ 1. Нормотворча техніка як різновид

юридичної техніки

Теорія юридичної техніки сформувалася в рамках романо-

германської правової традиції. Великий інтерес до юридичної техніки

тут обумовлений прагненням досягти максимальної якості створення

і застосування нормативних правових актів (особливо законів), які ви-

знаються провідним джерелом права в романо-германській правовій

сім’ї. Адже від рівня досконалості створення і реалізації нормативно-

правових актів

значною мірою залежить ефективність правового регу-

лювання в цілому. В англо-американській правовій сім’ї юридична

і законодавча техніка передусім пов’язується з юридичним (законодав-

чим) процесом, тлумаченням правових норм. Власне, сам юридичний

процес для англо-американського юриста і є юридичною технікою. Це,

зокрема, пояснюється тим, що в англо-американській

правовій тради-

ції акцент робиться не стільки на писаній формі права, скільки на

практичному пошуку справедливого рішення в кожній конкретній

юридичній справі.

Юридична техніка є важливим елементом професійної юридичної

діяльності, застосовується в усіх сферах практичної юриспруденції.

В суб’єктивному розумінні — це мистецтво, яке залежить насамперед

від здібностей юриста. В такому аспекті

юридична техніка охоплює

певні професійні практичні вміння, навички, технічне правове мислен-

ня, засноване на знанні позитивного права і механізму його дії.

300

Частина четверта. Нормативна основа правового регулювання

В об’єктивному розумінні термін «юридична техніка» вживається

в таких основних значеннях: 1) як комплексне явище, що охоплює

прикладні аспекти професійної юридичної діяльності — це сукупність

раціоналізованих методів, прийомів і засобів здійснення правотворчої,

правореалізаційної та правотлумачної діяльності; 2) як явище, що

охоплює формально-структурні аспекти чинного права — систему

писаних джерел права та їх властивостей

, структуру норми права,

права в цілому та законодавства, методи тлумачення права та ін.; 3) як

ступінь досконалості форми, структури та мови права, окремих

письмових юридичних документів.

При найбільш широкому підході поняттям юридичної техніки охо-

плюються всі методи, засоби і прийоми, завдяки яким забезпечуються

створення писаних джерел права та їх точна реалізація

в юридичній

практиці. У такому ракурсі до юридичної техніки відносять: а) методи

надання праву формальної визначеності (санкціонування правових

звичаїв, укладення угод, створення прецедентів, нормативних правових

актів, методи застосування та тлумачення права, його систематизації);

б) засоби надання праву формальної визначеності (документальна

письмова форма юридичних актів, юридична термінологія, юридичні

конструкція, фікція, презумпція

, поділ права на галузі та інститути

тощо); в) юридичний процес.

У звуженому значенні юридична техніка пов’язується з розроблен-

ням різноманітних юридичних актів-документів. Отже, юридична

техніка при такому підході визначається як сукупність вироблених

в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних

правових актів (нормоустановчого, нормозастосовного або інтер

претаційного характеру, актів систематизації законодавства) пев-

ного правового змісту.

Юридичну техніку слід відрізняти від інших суміжних явищ:

1) техніки в матеріальному сенсі — це сукупність певних матеріальних

засобів, які застосовуються в практичній юридичній діяльності; 2) тех-

ніки діловодства — це сукупність засобів документування і організації

роботи з документами в процесі юридичної діяльності; 3) техніки

збирання

і аналізу інформації — це технічний елемент методів збиран-

ня і аналізу юридичної інформації. Юридична діяльність завжди

пов’язана з аналізом емпіричної інформації, при якому використову-

ються різноманітні методи: соціологічні, математичні, моделювання,

прогнозування тощо. Кожен з них включає в себе технічний елемент —

сукупність спеціальних прийомів, конкретних пізнавальних операцій,