Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельнии В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. академіка НАН

України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2007.

-С. 623.

Арбитражный процесе / Под ред. проф. М. Треушникова. - М., 1993. - С 55.

Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесе. - К., 1988. - С. 61.

72 73

їх компетенції

. Таке розуміння підвідомчості дозволяє враховувати

характер спірних правовідносин і відносити вирішення од-

нохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу.

Це дозволяє не виходити лише з того, що вже встановлено в

законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким

чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола

справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє

відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

На думку Л.А. Грось, критеріями, що визначають підвідомчість

справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності

суб'єкта (підприємницька діяльність)

. Цей підхід поширений і в

українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості

покладено два критерії - суб'єктивний (суб'єктивний склад) і

об'єктивний (характер спірних матеріальних пра-вовіднбсин).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі

господарські спори, що виникають між юридичними особами, а також

громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у

випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати

спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а

також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Характер спірних правовідносин як критерій підвідомчості окре-

слює коло справ, які розглядаються в господарських судах. У юри-

дичній літературі звертається увага на складність застосування цього

критерію, оскільки характер правовідносин є оціночною категорією і

його з'ясування пов'язане з оцінкою групи фактичних обставин

Економічний характер спору відображає зміст спірних право-

відносин і характеризує сутність взаємовідносин сторін - спір виникає

із підприємницької, господарської або іншої економічної діяльності.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень

господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх

Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р.

№ 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господар

ським судам».

Арбитражный процесе: Учебное пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тара-

ненко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 50.

Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Юристъ,

2002. - С. 63.

компетенції. За об'єктивним критерієм - це коло справ, визначі ) них ст. 12

ГПК України:

1)справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні

і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо

приватизації майна та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех-

нічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію, а також та-

рифів на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до

законодавства не можуть бути встановлені за угодою

сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та

віднесені до компетенції Конституційного Суду України та

адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства

України, міждержавних договорів України віднесене до

відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України,

Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами

до їхньої компетенції;

4) справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між

господарським товариством та його учасником (засновником,

акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між

учасниками (засновниками, акціонерами) господарських

товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням

та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових

спорів.

Суб'єктивний та об'єктивний критерії дозволяють розмежовувати

підвідомчість спорів між судами загальної юрисдикції та спе-

ціалізованими судами. Отже, підвідомчість господарських спорів

господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим

юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а

саме: характеру спірних правовідносин та суб'єктивного складу

учасників спору.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного про-

вадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК

України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський

характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини госпо-

дарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наве-

дених у ст. З Господарського процесуального кодексу України.

74 75

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за

таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відно

син, урегульованих Цивільним кодексом України, Госпо

дарським кодексом України, іншими актами господарсько

го і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право,

що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирі

шення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують

усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори,

пов'язані з:

- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і

ліквідацією, у тому числі спори про визнання недійсними

установчих документів, припинення діяльності юридичної особи

та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за

позовами суб'єктів владних повноважень;

- приватизацією державного та комунального майна (крім спорів

про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі

спори про визнання недійсними відповідних актів органів

місцевого самоврядування та органів приватизації;

- захистом права власності, у тому числі з визнанням цього права;

- з використанням у господарському обороті об'єктів інтелек-

туальної власності, зокрема, спори за позовами суб'єктів гос-

подарювання до органів державної влади про визнання не-

дійсними актів про видачу документів, що посвідчують право

інтелектуальної власності.

Господарським судам підвідомчі також справи про визнання

фак-'ів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення.

У господарських судах мають вирішуватися всі спори, що ви-

гикають з господарських договорів між суб'єктами господарювання та

органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема, угоди,

які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів,

аукціонів тощо. До таких договорів належать, зокрема, угоди: про

відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного

житлового фонду); передачу державного або комунального майна в

оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтер-

нативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення

спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити із

суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовід-

носин.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачена

можливість об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають

розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання

позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає

позовну заяву в частині вимог, що підлягають розгляду господарськими

судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України

відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо під час розгляду справи

буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено

помилково, господарський суд припиняє провадження в справі в цій

частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

До компетенції господарських судів не належить розгляд справ у

спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи ак

тів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних пов

новажень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарюван

ня вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій

або нести відповідальність за умови, коли оскаржуваний акт

згідно з законодавством України є обов'язковим до вико

нання;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяль

ності) органу державної влади, органу місцевого самовряду

вання, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої поса

дової чи службової особи, що випливають з наданих їм влад

них управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не

пов'язані з відносинами, урегульованими господарським

договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої ком

петенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних дого

ворів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках,

установлених законом.

Інші справи за участю суб'єктів господарювання та суб'єктів

владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрис-

дикції і повинен розглядатися господарськими судами на загальних

підставах. До таких справ належать усі справи в спорах про право, що

виникають з відносин, урегульованих Цивільним Кодексом України,

Господарським кодексом України, іншими актами господарського та

цивільного законодавства.

Угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи

службовими особами на реалізацію своїх повноважень, належать до

адміністративних договорів. Згідно зі ст. З Кодексу адміністративного

судочинства України (КАС України) адміністративний договір - це дво-

або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки

сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта

владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Тобто зі змісту

адміністративного договору випливає наявність відносин влади і

підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. У разі ж

укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і

суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами

ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та

майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не

належать угоди, укладені заправилами Цивільного кодексу України,

інших актів цивільного або господарського законодавства.

Частиною другою ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція

адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори,

крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового

вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних

категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, у

тому числі господарського. Такий інший порядок передбачено, зокрема,

ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,

відповідно до припису якої заявник, відповідач, третя особа мають

право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України

повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст

наведених норм, а також ст. 32 Закону України «Про захист від

недобросовісної конкуренції» справи зі спорів про оскарження рішень

(розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України

підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами

ГПК України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів

Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів

господарювання сум штрафів та пені через порушення конкурентного

законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з

рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів

названих Законів України. Водночас і п. З ч. 1 ст. 12 ГПК України

встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету

України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції,

підвідомчі господарським судам.

Якщо позов, який підлягає розгляду за правилами ГПК України,

помилково поданий на підставі норм КАС України,

господарським судам слід перевіряти позовні матеріали на предмет їх

узгодженості з приписами статей 54 і 57 ГПК України та в разі

невідповідності цих матеріалів зазначеним приписам керуватися

вимогами ст. 63 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 та ст. 12 ГПК України, справи у спорах,

пов'язаних з приватизацією державного майна (крім спорів про

приватизацію державного житлового фонду) та справи, що виникають з

корпоративних відносин, підвідомчі господарським судам і в тому разі,

якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є

суб'єктами підприємницької діяльності.

Справи, що виникають з корпоративних відносин, - це спори між

господарським товариством та його учасником (засновником,

акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між уча-

сниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням,

діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства.

Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання

недійсними актів органів управління господарського товариства,

припинення незаконних дій (бездіяльності) його посадових чи

службових осіб, визнання недійсними установчих документів

товариства або угод про відчуження майна, корпоративних прав тощо.

Виняток становлять лише трудові спори за участю господарського

товариства.

За змістом і направленістю Закону України «Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ

з питань приватизації та з корпоративних спорів » його прийняття не

виключає (до початку діяльності окружних та апеляційних

адміністративних судів) розгляду місцевими і апеляційними

господарськими судами у встановленому законом порядку справ у

спорах про визнання недійсними актів державних та інших органів,

підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і

порушують права, охоронювані законом інтереси підприємств та

організацій.

Господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними

лише таких актів державних та інших органів, підприємств та

організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та

охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для

позивачів певні правові наслідки.

Господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають із

земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської

діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і

використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-

правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із

78 79

захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи

свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь

суб'єкти господарської діяльності.

Господарським судам підвідомчі спори щодо стягнення заборго-

ваності з орендної плати за договором на користування земельною

ділянкою, укладеним суб'єктом господарювання та органом місцевого

самоврядування.

Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або

право користування нею, у тому числі відновлення порушеного права

третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на

спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно

від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або

в користування, має вирішуватися в порядку господарського

судочинства.

До компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ

про банкрутство, у тому числі порушених стосовно банківських

установ. Зазначені справи відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України

розглядаються в порядку провадження, передбаченому Кодексом, з

урахуванням особливостей, встановлених Законами України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан-

крутом» та «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське госпо-

дарство» останнє є формою підприємницької діяльності громадян із

створенням юридичної особи. Згідно з ч. 4 ст. 7 цього Закону в разі

відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування в

наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства

питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є

підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості),

видачі документа, що посвідчує право власності або укладання

договору оренди.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» пе-

редбачено, що після одержання державного акта на право власності на

земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та

його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній

реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства

проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не

більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані

протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру

суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну

реєстрацію фермерського господарства.

Унаслідок цього спори, пов'язані з відмовою в наданні громадянину

земельної ділянки для ведення фермерського господарства,

та спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке при-

пинило свою діяльність, не підвідомчі господарським судам. Що ж до

спорів, пов' язаних з наданням додаткової земельної ділянки фе-

рмерському господарству після його створення, а також спорів про

припинення діяльності фермерського господарства та спорів про викуп

земельних ділянок для суспільних потреб у фермерського господарства,

то вони відповідно до статей 1 та 12 ГПК України підвідомчі

господарським судам.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію дер-

жавного майна» для спільної участі в приватизації громадяни можуть

створювати господарські товариства, у тому числі з членів трудового

колективу, у порядку, встановленому законодавством України. Справи

в спорах за участю цих товариств за умови, що їх державну реєстрацію

здійснено у встановленому порядку, підвідомчі господарським судам на

загальних підставах.

За правилами господарського судочинства мають розглядатися

справи зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому

природному середовищу, у тому числі за позовами спеціально

уповноважених державних органів управління в галузі охорони

навколишнього природного середовища. На підставі ст. 67 Закону

України «Про охорону навколишнього природного середовища» не

підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охорони

навколишнього природного середовища, якщо хоча б одна зі сторін

знаходиться за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про режим іноземного

інвестування» спори між іноземними інвесторами і державою з питань

державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності

підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах

України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За

змістом статей 1 та 12 ГПК України господарським судам підвідомчі

справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними

договорами України. Справи в усіх інших спорах, не зазначених у ч. 1

цієї статті, підлягають розгляду в судах та ■ (або) у господарських судах

України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі

за кордоном (ч. 2 ст. 26 названого Закону України «Про режим

іноземного інвестування».

Відповідно до ч. 7 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» спір про

право, оснований на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом у

позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору

слід, крім суб'єктного складу спору, виходити з того, що виконавчий

напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу

(статті 87-89 Закону України «Про нотаріат»).

Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким,

що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення

стягненого за виконавчим написом нотаріуса вирішується

господарським судом за позовом боржника до стягувача, якщо

суб'єктний склад сторін спору відповідає приписам ст. 1ГПК України.

Справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису нотаріуса, не

підвідомчі господарським судам.

Згідно зі ст. 17 Закону України « Про свободу совісті та релігійні

організації» рішення місцевих органів державної виконавчої влади

щодо володіння й користування культовими будівлями та майном

можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним

процесуальним кодексом України. Отже, установивши, що позовна

заява містить вимоги про визнання такого рішення недійсним,

господарський суд має відмовити в її прийнятті з посиланням на п. 1 ч.

1 ст. 62 ГПК України. Такий самий порядок застосовується і до заяви

прокурора або органу, уповноваженого реєструвати статути релігійних

організацій, про припинення діяльності релігійної організації (ст. 16

Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Не

підлягають розгляду господарським судом також позови релігійних

організацій про витребування культової будівлі та майна з чужого

незаконного володіння (віндика-ційний позов) або про усунення

перешкод у користуванні ними (не-гаторний позов), якщо є рішення

відповідного державного органу про передачу культової будівлі чи

майна релігійній організації у володіння або користування, оскільки

згідно з п. 7 ч. 2 ст. З Закону України «Про виконавче провадження»

таке рішення є виконавчим документом і підлягає виконанню

Державною виконавчою службою.

Розгляд господарськими судами скарг у порядку ст. 121-2 ГПК

України є однією з форм судового контролю щодо виконання рішень,

ухвал, постанов, а виконання рішення, ухвали постанови

господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу. Отже,

зазначені скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов

господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який

розглянув відповідну справу в першій інстанції, тобто тим

господарським судом, який видав виконавчий документ (наказ чи

ухвалу). Розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за

правилами ГПК України, хоча б скарги й було мотивовано посиланням

на приписи КАС України.

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі

спорів, що пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено

арешт, і про звільнення майна з-під арешту та з розглядом позовів до

юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення

коштів з боржника в разі невиконання рішення з вини цієї юридичної

особи (ст. 59 і 86 Закону України «Про виконавче провадження» - за

умови, коли сторонами в судовому процесі є підприємства чи

організації в розумінні ст. 1 ГПК України. Щодо скарг, які подаються

до суду на підставі ст. 85 Закону та ст. 121-2 ГПК України, то за

змістом останньої з названих норм їх розглядає виключно місцевий

господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій

інстанції.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, за-

твердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а

також контролю за виконанням Державного бюджету України та

місцевих бюджетів (ст. 1 Бюджетного кодексу України), не є

господарськими; до відповідних відносин не застосовується також і

Цивільний кодекс України. Отже, заяви в спорах, пов'язаних із

зазначеними відносинами, не підлягають розгляду в господарських

судах України.

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення госпо-

дарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є

виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається

йому після набрання судовим рішенням законної сили. У наказі

господарського суду згідно зч. 1 ст. 117 ГПК України і ст. 19 Закону

України «Про виконавче провадження» зазначається, зокрема,

резолютивна частина рішення. Оскільки наказ господарського суду

відтворює резолютивну частину рішення цього суду, оскарження наказу

поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на

виконання якого такий наказ виданий, неможливе. Тому заінтересована

сторона у справі може в установленому ГПК України порядку

оскаржити лише рішення господарського суду, на підставі якого

відповідний наказ виданий. Господарський суд має відмовляти в

прийнятті позовної заяви про визнання наказу господарського суду

недійсним або таким, що не підлягає виконанню, на підставі п 1 ч. 1 ст.

62 ГПК України з огляду на те, що така позовна заява не підлягає

розгляду в господарських судах. Заяви стягувачів або боржників про

визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, повністю або

частково розглядаються господарськими судами в порядку,

визначеному ст. 117 ГПК України.

Відповідно до ст. 124 ГПК України господарські суди розглядають

справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підвідомчість

справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за

правилами, встановленими ст. 12 ГПК України. Господарські суди

мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств

і організацій, якщо: