19
Тут і орнаментальні композиції, вирізані з одної
смужки паперу та побудовані на ритмічному по-
вторенні однакових фігур, розташованих по го-
ризонталі (як, наприклад, рядок квіткових розе-
ток або рядок дерев, що зрослися гіллям, або
людей, які взялися за руки); є тут й геометричні
орнаменти різних, часто несподіваних форм; по-
декуди зустрічаються окремі фігурки коней, пта-
хів, вітряки тощо. Такі «витинянки» найрізнома-
нітніших кольорів використовувались як елемен-
ти декору хати: наліплювалися на піч та на при-
чілков у стіну (інколи поруч з розписними орна-
ментами як доповнення до розпису); наліплені
в якомусь певному порядку, вони утворювали до-
сить складні орнаментальні композиції.
В наші дні «витинянки» стали наліплювати
не тільки на стіні, а й на окремому аркуші па-
перу, вони, як і «мальовки», почали, так би мо-
вити, завойовувати право на самостійне існу-
вання. Дуже цікаві «витинянки» з Кам'янеччини.
Одна з них являє собою жанрову сцену — ілю-
страцію до «Казки про попа і його наймита
Балду» О. С. Пушкіна. Інша — сільський ін-
тер'єр, в якому відтворено типовий для даної
місцевості мотив настінного розпису.
Заслуговують на увагу роботи народного
майстра В. Вовка з села Петриківки на Дніпро-
петровщині. В основі однієї з них лежить тра-
диційний мотив настінного розпису. Усі елементи
мотиву — листя, розетки пишних квіток, птахи —
вирізано з різноколірного паперу, а потім об'єд-
нано в цілісну композицію. Інші петриківські
«витинянки», що належать різним майстрам, зо-
крема Я. Пилипенко, Н. Тимошенко, П. Глущен-
ко, відрізняються індивідуальною манерою ви-
конання, але за мотивами, загальною компози-
ційною побудовою не відходять від місцевих
художніх традицій (іл. 116—121).
«Мальовка», відокремившись від стіни, посту-
пово перетворилася на станковий декоративний
розпис, що має самостійне художнє значення.
Поява таких розписів пов'язана з іменами відо-
мих народних майстрів — Наталі Вовк, Параски
Власенко та Ганни Собачко, творчість яких віді-
грала визначну роль у становленні та розвитку
українського радянського народного мистецтва.
Ранні твори Н. Вовк та П. Власенко не ді-
йшли до нас, а от розписи Г. Собачко, датовані
1913—1921 роками, нещодавно знайдено. Части-
ну з них було експоновано на персональній ви-
ставці художниці в 1965 році.
Перші акварельні малюнки Г. Собачко вра-
жають своєю монументальністю, надзвичайно
життєрадісним колоритом. Вони ще схожі на
«мальовки» своїм традиційним рослинним орна-
ментом, типовим для Київщини. У цих творах,
виконаних в народній традиції, є мотиви, при-
внесені зовні, зокрема, в зображенні окремих
квіток і листочків відчуваються елементи укра-
їнського барочного вишивального орнаменту
XVIII ст. Поява цих мотивів у малюнках Г. Со-
бачко стане зрозумілою, якщо згадати, що вона
деякий час працювала в учбово-показовій май-
стерні, організованій шанувальницею народного
мистецтва А. Семиградовою та її помічницею —
художницею Е. Прибильською, які самі захоп-
лювалися старовинною українською вишивкою
і прищеплювали любов до неї своїм ученицям.
Після Великої Жовтневої соціалістичної ре-
волюції вперше твори народних майстрів були
показані на «Першій виставці селянського мис-
тецтва», організованій Київською губнаросвітою
в Першотравневі дні 1919 року. Разом з Г. Собач-
ко на ній виступали відомі народні митці П. Вла-
сенко, В. Довгошия, Є. Повстяний та ін. Роботи
цих майстрів користувалися неабияким успіхом
не тільки у нас на Батьківщині, а й за кордоном.
Протягом 1922—1927 років їх було показано
в Берліні, Празі, Лондоні, Парижі, й всюди вони
зустріли теплий прийом (іл. 139—140).
Розквіту станкового декоративного розпису
в наступний період значною мірою сприяли си-
стематичні творчі контакти народних майстрів
з художниками-професіоналами. На Республікан-
ській виставці українського народного мистецтва
1936 року з подібними розписами виступили вже
не поодинокі майстри, а велика група художни-
ків з різних областей України. Тут поряд
з П. Власенко та Г. Собачко демонстрували свої
твори петриківчани: Т. Пата, В. Вовк, сестри
В. і Г. Павленко, П. Глущенко, Н. Білокінь. На