Бризгалов І.В. Юридична деонтологія

Подождите немного. Документ загружается.

Лекція 3.

ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Поняття і види юридичної діяльності.

Система юридичної діяльності.

3.1. Поняття і види юридичної діяльності

Перед тим як розглянути поняття юридичної діяльності, наведемо визначення поняття соціальної

діяльності.

Соціальна діяльність — це єдність теоретичного і матеріально- практичного процесів, які

здійснюються соціальними суб’єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього

середовища в інтересах людей.

Основними ознаками соціальної діяльності є такі:

 єдність теоретичного процесу, який поєднує пізнання явищ, предметів і матеріально-

практичних дій, спрямованих на використання вивчених предметів та явищ в інтересах людей;

 соціальну діяльність здійснюють соціальні суб’єкти — індивіди або їх групи, наділені

свідомістю та волею, здатні пізнавати і діяти;

 об’єктом діяльності є навколишнє середовище, тобто різноманітні матеріальні та

нематеріальні явища й предмети, які оточують людину;

 зміст діяльності полягає в цілеспрямованому використанні та зміні навколишнього

середовища соціальними суб’єктами, тобто це завжди свідома діяльність, спрямована на

визначення цілей та засобів їх досягнення;

 метою діяльності є задоволення матеріальних та духовних потреб людей.

Різноманіття потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і

юридична діяльність. Розглянемо основні її ознаки:

1. Юридична діяльність — це єдність процесів пізнання юридич- них явищ та їх використання в

інтересах людей.

2. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і

вміють реалізовувати його.

3. Об’єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і

бездіяльність) людей та результати цих дій.

4. Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних

цілей (вирішення юридичної справи, роз’яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням

юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми.

5. Юридична діяльність призначена для розв’язання різних юридичних проблем.

Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з

використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з

метою розв’язання різних юридичних проблем. Спочатку юридична діяльність не була самостійним видом

діяльності. Першими “юристами” у багатьох країнах світу часто були жреці. Першими історично відомими

світськими юристами були римські юристи. Їх діяльність включала: відповіді на юридичні запитання

приватних осіб; консультації і допомога при укладенні угод; керування процесуальними діями сторін при

вирішенні суперечок у суді. Нині окрім названих дій велике значення в діяльності юристів має ведення

юридичних справ. Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної

ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм

права компетентним органом. Існує два основних види юридичної діяльності: кримінальна і цивільна.

Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ.

1. Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку, очна ставка та інші

процесуальні дії).

2. Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.

3. Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі

розгляду юридичної справи.

За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється так:

пізнавально-пошукова — збирання повної інформації щодо юридичних явищ;

реконструктивна — аналіз інформації, розробка версій, напрямку розв’язання юридичної проблеми;

організаційна — упорядкування і координація дій суб’єктів при веденні юридичної справи;

реєстраційна — передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;

комунікативна — спілкування юриста з іншими учасниками і суб’єктами юридичної справи у

процесі її вирішення.

За суб’єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську,

нотаріальну, юридичне консультування. За цим же критерієм (тобто за суб’єктами діяльності)

розрізняють ще такі види діяльності:

 юридичну діяльність органів дізнання (міліція, митниця, пожежний нагляд та ін.);

 криміналістично-судову експертизу;

 діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ);

 діяльність органів виконання покарання.

Залежно від норм права, які реалізуються, розрізняють такі види юридичної діяльності:

 регулятивну, пов’язану з правомірною поведінкою суб’єкта права;

 правоохоронну, пов’язану з неправомірною поведінкою суб’єкта права (із здійсненням

правопорушення).

Регулятивна діяльність поділяється на такі види:

 реєстраційно-засвідчувальну (видача посвідчення про право приватної власності на квартиру);

 правонадільну (дозвіл органів нотаріату на право вступу у володіння спадщиною).

Правоохоронна діяльність поділяється на такі види:

 попередження правопорушень (здійснення міліцією профілактики правопорушень);

 припинення правопорушення (здійснюється після початку правопорушення), наприклад

затримання за дрібне хуліганство;

 розкриття правопорушень (знаходження правопорушників);

 розслідування правопорушень (встановлення точних деталей злочину);



визначення судом чи іншими компетентними органами покарання правопорушника;



виконання покарання.

Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення

та роль у суспільстві. Наведемо визначення цих функцій.

Функції юридичної діяльності — це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери

суспільного життя.

Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні.

Розрізняють такі загальносоціальні функції юридичної діяльності:

 економічну — забезпечує функціонування економічної системи;

 політичну — забезпечує функціонування політичної системи;

 ідеолого-виховну — забезпечує збереження існуючих ідеоло- гічних цінностей.

Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі:

 регулятивну — спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян; розрізняють дві

її підфункції: регістраційно- засвідчувальну і правонадільну;

 правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання

винних; розрізняють три її підфункції: превентивну, правовідбудовчу, каральну.

Наведемо сучасні тенденції розвитку юридичної освіти:

 спеціалізація юридичної діяльності — розподіл на окремі галузі права чи категорії справ;

 інтеграція юридичної діяльності внаслідок ускладнення суспільного життя, збільшення обсягу

нормативно-правових актів.

3.2. Система юридичної діяльності

Система юридичної діяльності має дві складові: зміст і форму.

До змісту юридичної діяльності входять:

 суб’єкти;

 учасники;

 об’єкти;

 юридичні дії та операції;

 засоби і способи їх здійснення;

 результати юридичних дій.

Суб’єктами юридичної діяльності є юристи, державні та недержавні об’єднання юристів,

організації, які залежно від виду професійної діяльності, розглядуваних питань мають згідно із законом

певні права та обов’язки, професійні юридичні знання, вміння їх реалізувати.

Учасники — це окремі особи або їх групи, які сприяють діяльності суб’єктів у процесі вирішення

юридичних справ (свідки, експерти).

Об’єкти — дії суб’єктів права, правові процеси, правові документи (правопорушення, суперечка про

право).

Юридичні дії — це зовнішні акти поведінки суб’єктів юридичної діяльності, які вдосконалюють

правові явища.

Операції — сукупність взаємопов’язаних дій, спрямованих на до- сягнення локальних цілей.

Засоби юридичної діяльності — це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення

необхідного результату юридичної діяльності; юридичні докази, правові норми.

Способи юридичної діяльності — це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за

допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою. Вони можуть бути гласні та негласні,

базу- ватись на наукових чи буденних знаннях, бути обов’язковими чи бажаними.

Система певних засобів є юридичною технікою, а система способів — юридичною тактикою.

Результат юридичних дій — це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою

певних способів і засобів суб’єктами юридичної діяльності.

Складовою системи юридичної діяльності є форма юридичної діяльності. Розрізняють дві групи

таких форм:

 внутрішню — порядок організації діяльності, який базується на послідовності юридичних

процесів і процедур;

 зовнішню — засоби зовнішнього прояву юридичної діяльності у вигляді процесуальних

документів, юридичних дій, усних висловлювань.

Література

1. Карташов В. Н. Юридическая деятельность. — Саратов, 1969.

2. Юридична деонтологія. — Харків, 1993. 21

Лекція 4

ОСНОВНІ ЮРИДИЧНІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Загальна характеристика юридичної професії.

Основні характеристики юридичних спеціальностей.

4.1. Загальна характеристика юридичної професії

Спочатку наведемо визначення поняття “юрист”. Юрист — це спеціаліст, який має юридичні знання,

причому не загальні відомості з права і держави, а професіональні, тобто фундаментальні та

спеціалізовані знання. Фундаментальними називають глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх

закономірностей держави і права. Вони складаються з твердих знань усіх важливих юридичних понять і

категорій. Спеціалізованими називають конкретні юридичні знання, які використовують для потреб того

чи іншого виду юридичної діяльності, наприклад слідча чи прокурорська діяльність.

Отже, юрист — це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо

складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і

способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції.

Розглянемо основні характеристики юридичної професії.

1. Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини:

 створення організаційних умов для їх реалізації;

 охорону прав і свобод від їх порушень;

 захист прав і свобод у випадку їх порушення; відновлення порушених прав і свобод.

2. Це соціально значуща професія, тому що пов’язана з державою і правом, важливими соціальними

явищами; при цьому часто юристи мають великі владні повноваження.

3. Це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з

урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.

4. Це творча професія, оскільки пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій; при

цьому “творчість” не повинна виходити за межі права, що потребує від юриста ще більшого мистецтва

щодо розв’язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при

точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.

6. Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації

дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, використання прав.

7. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити складні

нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах

закону.

8. Це відповідальна робота, оскільки завжди пов’язана з долею людей, і помилок не повинно бути.

Поняття юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну роботу виконує

юрист; воно дає змогу охарактеризувати всі важливі якості юридичної професії. Разом з тим види

юридичної роботи різняться за змістом, конкретними функціями, професійними якостями. Тому від

юридичної професії необхідно відрізняти юридичні спеціальності, з яких вона складається. Основні

юридичні спеціальності — слідчий, суддя, прокурор, адвокат, юрисконсульт, нотаріус. Спеціалізація —

важлива гарантія дотримання законності, яка створює можливість, по-перше, правильно і кваліфіковано

вирішувати юридичні питання, по-друге — перевіряти з різних сторін законність і обгрунтованість

юридичних рішень (оскільки юридичні дії щодо однієї і тієї самої справи здійснюються різними

юридичними органа- ми, наприклад адвокатом і прокурором).

4.2. Основні характеристики юридичних спеціальностей

Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби

безпеки України, який готує кримі- нальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка полягає

в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює

осіб, які скоїли його або причетні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину. Після завершення

попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство,

перевіряються і підтверджуються дані генерального слідства. Потім суд виносить виправдні або

обвинувальні вироки і визначає конкретну міру покарання винного. Проведення попереднього слідства

кількома відомствами зумовлене різним характером кримінальних справ, їх значущістю для суспільства.

Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання. Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії

оперативно-пошукового характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи,

зазначені у кримінально-процесуальному законі, з метою закріплення слідів злочину та затримання

злочинця після скоєння ним злочину (затримання по “гарячих” слідах). Найчастіше дізнання здійснюють

інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують злочинців,

допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують роботу, пов’язану із запобіганням вчинення

злочинів. За змістом їх робота близька до роботи слідчого. У свою чергу, близькою до роботи інспектора

карного розшуку є робота інспектора з боротьби з економічними злочинами. Розглянемо основні види

діяльності слідчого, інспектора кримінального розшуку та інспектора з боротьби з економічними

злочинами.

Пошуково-пізнавальна діяльність. Спрямована на відшукування необхідних фактів, які стосуються

злочину, та осіб, які його скоїли.

Реконструктивна діяльність. Спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі

встановлених фактів.

Засвідчувальна діяльність. Спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів,

після чого вони стають юридичними доказами.

Організаційна діяльність. Передбачає управління роботою слідчо- го, інспектора кримінального

розшуку, інспектора з боротьби з економічними злочинами, поведінкою учасників розслідування

(звинувачуваного, свідка), а також координацію діяльності суб’єктів розслідування.

Комунікативна діяльність. Передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб’єктами

попереднього розслідування.

Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави

остаточне рішення щодо юридичної справи. Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціалізація

справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди). Основне завдання суду полягає у

винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх

доказів та відповідно до чинного законодавства. Судова діяльність є центральною ланкою юридичної

роботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина винним чи невинним, визначає

наявність чи відсутність у громадянина прав. До основних видів судової діяльності належать такі:

 реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судового розслідування інформації з метою

відтворення об’єктивної картини юридичної справи і подальшого винесення справедливого

законного рішення;

 організаційна — управління роботою судді, судовим процесом;

 засвідчувальна — передавання зібраної інформації в передбаченій законом формі

(наприклад, протокол, вирок, рішення).

Прокурор — це державна посадова особа, яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону

державними органами та громадянами, а також підтримує державне звинувачення в суді по кримінальних

справах. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий

нагляд за її дотриманням. Вищий нагляд за дотриманням законності означає таке:

 повноваження прокурору безпосередньо надає Верховна Рада;

 робота прокурора поширюється на всі сфери юридичної практики, тобто на слідство, роботу

міліції, установ, що виконують покарання, а також на всі державні сфери суспільного життя.

Основним засобом реагування прокурора на порушення законності є винесення протесту, тобто

письмового документа, що передає вимогу про необхідність застосування заходів для подолання

порушення закону. Протест направляється до органу (посадової особи), який порушив закон. Окрім того, у

разі потреби прокурор може порушити кримінальну справу стосовно винних чи вимагати від відповідних

органів застосування до винних заходів адміністративного чи дисциплінарного впливу, а в окремих

випадках безпосередньо ліквідувати порушення законності, наприклад своїм рішенням звільнити

незаконно заарештовану особу.

Розрізняють такі види діяльності прокурора:

 пошукову — виявлення порушень законності; · організаційну — недопущення порушення

законності;

 засвідчувальну — передавання відповідним органам інформації у письмовій формі.

Нотаріус — це юрист, який здійснює юридичну діяльність, пов’язану з перевіркою достовірності

документів, виконує дії, що підтверджують їх реальність, і на основі цього надає їм юридичної сили. У

результаті дій нотаріуса копії документів стають юридично достовірними документами. Дії, що

виконуються у присутності нотаріуса, набирають характеру достовірності, істинності (наприклад, заповіт,

що передається нотаріусу). Окремі юридичні дії вважаються здійсненими тільки в разі підтвердження

нотаріусом (наприклад, купівля-продаж автомобіля). До видів діяльності нотаріуса належать такі:

 пошуково-пізнавальна — дослідження поданих нотаріусу документів;

 комунікативна — спілкування нотаріуса з громадянами, які звертаються до нього;

 засвідчувальна — підтвердження реальності та законності документів і дій.

Адвокат — це юрист, який подає правову допомогу громадянам і організаціям. Особливість роботи

адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він

захищає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень. Адвокат допомагає громадянам та

організаціям правильно формулювати їх законні вимоги, юридично правильно передавати їх, визначає най-

ефективніші шляхи захисту прав. Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і

судовому слідстві; він забезпечує дотримання прав звинуваченого, змагальний судовий процес, який

передбачає всебічність, повноту і об’єктивність розгляду справи.

Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає

прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невинності

чи пом’якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з

клієнтом будуються на основі договору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта.

Розрізняють такі основні види діяльності адвоката:

пошукову — пошук фактів для пом’якшення вини підсудного чи доказу його невинності;

організаційну — організація дій клієнта та учасників процесу, яких запрошує адвокат;

комунікативну — спілкування з учасниками процесу.

Юрисконсульт — це юрист, який працює в державній чи недержавній установі та виконує функції

правового забезпечення її діяльності. Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають

консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи

юрисконсульта полягає в тому, що він намагається запобігти можливим правопорушенням у власній

організації. Основне завдання юрисконсульта — шляхом рекомендацій, порад, пропозицій щодо правових

питань сприяти широкому використанню правових засобів для підвищення ефективності роботи

організації.

Основними видами діяльності юрисконсульта є такі:

 організаційна — організація правової роботи в установі, закладі та підприємстві;

 комунікативна — спілкування з працівниками установи, а також з юристами інших

організацій;

 засвідчувальна — візування правових документів на підприємстві.

Література

1. Алексеев С. С. Введение в юридическую специальность. — М., 1976.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — М., 1991. 27

Лекція 5

СОЦІАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття і види соціального регулювання юридичної діяльності.

Соціальні відхилення в діяльності юристів.

5.1. Поняття і види соціального регулювання юридичної діяльності

Діяльність юриста регулюється за загальними принципами соціального регулювання, тому

розглянемо загальне поняття соціального регулювання. У суспільстві з часу його виникнення існують дві

суперечливі тенденції — організації та дезорганізації. За умов дії цих тенденцій збереження стабільності,

відносної постійності, упорядкованості суспільства можна досягти шляхом соціальної регуляції,

функціями якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об’єктивна необхідність

соціального регулювання зумовлюється сутністю людського суспільства. Суспільство складається з

великої кількості осіб, спільна діяльність яких викликає потребу узгоджувати їх поведінку в усіх сферах

суспільного життя, що й досягається за допомогою соціального регулювання. Регулювати (у соціальному

житті) означає формувати поведінку людей, їх колективів, цілеспрямовано впорядковувати їх. Мета

соціального регулювання полягає у приведенні поведінки індивідів, їх груп у відповідність з об’єктивною

закономірністю, яка існує у суспільстві, іншими словами — у досягненні оптимально можливого

співпадання дій суспільних законів з життєдіяльністю людей, у якій ці закони проявляються. Соціальне

регулювання в суспільстві існувало завжди. Таким чином, воно має загальний характер щодо системної

природи суспільства, суспільної колективної праці людей, потреби у спілкуванні під час трудової

діяльності та в побуті, необхідності обмінюватись продуктами матеріальної та духовної діяльності. До

засобів соціального регулювання належать такі:

 надання людині права робити що завгодно (наприклад, право індивіда робити будь-що, якщо

це не заподіює нікому шкоди);

 покладання обов’язків виконувати певні дії (наприклад, обов’язок працівника міліції реагувати

на будь-яке правопорушення);

 заборона виконувати певні дії (наприклад, здійснювати розслідування забороненими

методами);

 існування негативних засобів соціального впливу за невиконання обов’язків і порушення

заборони (наприклад, дисциплінарне стягнення за погане навчання, тобто за невиконання

обов’язку добре навчатись, за пропуски занять, тобто за порушення заборони не пропускати

заняття).

Існують також допоміжні засоби соціального регулювання:

 рекомендації;

 заохочення, тобто заходи морального та матеріального стимулювання за виконання певних

дій.

Основні та допоміжні засоби взаємозумовлені та взаємопов’язані, тому соціальне регулювання є

складним суспільним явищем, що має багато аспектів: соціологічних, економічних, психобіологічних та ін.

Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання.

Індивідуальне соціальне регулювання досягається шляхом винесення рішень, які приймаються:для

кожного конкретного випадку суспільних відносин; конкретного кола осіб чи окремих суб’єктів;

одноразового використання. Прикладом індивідуального регулювання є вирок суду щодо конкретної

особи, яка вчинила хуліганські дії.

Нормативне соціальне регулювання на відміну від індивідуального має загальний характер, тобто:

·належить до виду, групи випадків суспільних відносин; поширюється на визначене коло осіб чи суб’єктів;

·має багаторазове використання. Прикладом нормативного регулювання є норма права про

відповідальність за хуліганство.

Індивідуальне соціальне регулювання має певні переваги: допомагає у вирішенні життєвих проблем з

урахуванням особливостей конкретної ситуації, особистих якостей особи, характеру відносин, що

виникають. Недоліки індивідуального регулювання проявляються за відсутності нормативного

регулювання: кожного разу життєву ситуацію необхідно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний

порядок, а головне — існують великі можливості для прийняття суб’єктивних рішень. Зазначені недоліки

можна ліквідувати за допомогою нормативного регулювання: з прийняттям загальних правил досягається

єдиний безперервно діючий порядок у суспільних відносинах; забезпечується приведення поведінки людей

до загальних норм, що спричинюються вимогами економіки, соціальним життям загалом; значно

зменшуються можливості для сваволі чи випадковості. Однак зазначимо, що нормативне регулювання

виконує регулюючу дію на суспільні відносини через посередництво індивідуального регулювання, яке, у

свою чергу, без нормативного не може існувати, оскільки спочатку створюється модель поведінки

(нормативне регу- лювання), а потім вже на неї орієнтується реальна поведінка конкретного індивіда чи

групи індивідів (індивідуальне регулювання). Нормативне регулювання не можна ототожнювати з

правовим регулюванням, яке може бути індивідуальним (наприклад, винесення ви- року) і тому не

належати до нормативного, або нормативно-правовим (наприклад, норма ст. 206 УК України), тобто бути

лише частиною нормативу. Окрім норм права до видів нормативних систем, за допомогою яких

здійснюється нормативне регулювання в суспільстві, належать мораль, звичаї, естетичні, релігійні та

корпоративні норми (або норми громадських організацій). Право в кожному суспільстві (країні) є

обов’язковим, тобто всі члени суспільства повинні виконувати суспільні норми, які існують у правових

звичаях, судових прецедентах, законодавстві. Для правових норм характерні текстуальне (графічне)

закріплення, видання і відміна, як правило, в офіційно встановленому порядку компетентни- ми органами

держави; забезпечення їх виконання силою закону. Норми права створюють узгоджену (без суперечностей)

систему.

Мораль — це нормативна система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Для моральних норм характерні відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення

внутрішнім мотивам і цілям дій для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства —

колективу чи малої групи; санкції за пору- шення у вигляді громадського осудження. Звичаї (побутові) як

нормативна система закріплюють історично складені зручні й тому звичні зразки побутової поведінки

людей. Оскільки звичаї є звичними правилами поведінки, вони не потребують будь-якої зовнішньої сили,

яка б забезпечувала їх регулюючу дію. Звичаї не створюють чіткої єдиної системи; вони не взаємопов’язані

і регулюють лише окремі суспільні відносини. Естетичні норми регулюють поведінку людей виходячи з

уявлень про прекрасне і потворне в діях людей, у художній творчості, на виробництві, у побуті, природі.

Частково естетичні норми текстуально закріплені як технікоестетичні вимоги. Наслідки недотримання

есте- тичних норм мають в основному індивідуальний характер (внутрішня незадоволеність, недосягнення

поставленої мети, іноді моральне осудження). Корпоративні норми виробляються об’єднаннями громадян,

регулюють суспільні відносини, які існують у цих об’єднаннях, і є обов’язковими тільки для їх членів

(наприклад, статут будь-якої партії). У цих нормах часто містяться чіткі деталізовані правила поведінки,

закріплені у спеціальних актах, які є визначеними системами. Релігійні норми як нормативна система, до

якої входять норми права, моралі, естетики, звичаїв, є водночас їх джерелом. Ці норми, що закріплені у

відповідних “священних книгах” (наприклад, у Біблії, Талмуді, Корані), мають силу впливу через почуття

морального обо- в’язку і вірогідності покарання з боку зовнішньої сили — Бога. Релі- гія широко

використовує і “матеріальне стимулювання” (“рай”), і вплив звичаїв (“зручно”, “загальноприйнято”).

Наведені нормативні системи часто переплітаються і доповнюють одна одну. У сукупності вони

здійснюють нормативне соціальне регулювання як витоки для індивідуального соціального регулювання.

Внаслідок історично тривалого процесу сформувалися три рівні, шари соціальних регуляторів. На

найменшому рівні перебувають первинні, майже незмінні біологічні інстинкти людини. Вони успадкову-

ються генетично і визначаються фізіологічною структурою людини. Другий рівень створюють залишки

звичаїв, традицій, інших правил історичної давнини. Вони складались несвідомо на основі першого рівня і

поширились завдяки їх доцільності, що сприяло нормальній жит- тєдіяльності людських колективів. На