
171
взаємопов'язаними рахунками, що є особливо суттєвим з огляду на
комплексний зміст багатьох із них.
Але, не зважаючи на те, що окремі видання опубліковані під заманливими
назвами, приміром, енциклопедій чи наскрізних блоків бухгалтерських прове-
день, вони все ж таки можуть слугувати лише орієнтиром. Для неформального
здійснення облікової політики на кожному підприємстві такі методичні
матеріали треба конкретизувати з урахуванням особливостей власної
діяльності, а тому постійно доповнювати не тільки з огляду на періодичні зміни
нормативно-правового забезпечення бухгалтерського обліку, але й тому, що на
практиці нерідко виникають нетипові події — факти господарського життя, які
все - таки треба відобразити в певній кореспонденції рахунків. Отож усі такі
випадки варто сформулювати як доповнення до — у даному разі —
відповідного додатка до наказу про облікову політику.
Окрім того, наказ про облікову політику, як зазначають ці ж автори, є од-
ним із перших документів, які використовує податкова інспекція, аудиторські
фірми та інші відповідні служби під час перевірки діяльності підприємства. За
відсутності належним чином оформленого та затвердженого наказу про
облікову політику контролюючий орган може визнати недостовірним баланс.
Відповідальність же за організацію бухгалтерського обліку та облікової
політики на підприємстві покладають на власника. Коли підприємством
управляє найманий управлінець (менеджер), власнику необхідно делегувати
керівнику свої повноваження (загальними зборами, наказом власника тощо).
Лише в такому разі юридична сила наказу не викликає сумнівів.
У преамбулі наказу про облікову політику, як підкреслюють цитовані
автори, доцільно наводити основні відомості щодо підприємства: форму
власності, організаційно-правову форму, про державну реєстрацію,
місцезнаходження, наявність філій та види діяльності, наявність ліцензій або
патентів, середньоспискову чисельність працівників тощо; також можна
вказати документи, якими керуються у веденні бухгалтерського обліку на
підприємстві.