Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

ПІДРУЧНИК

ПО. Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю.Костіков

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

Підручник для студентів

вищих навчальних закладів

Друге видання

Київ

"Либідь"

2005

ББК 20.ІЯ73

Б6І

Розповсюдження й тиражування без офіційного дозволу

видавництва заборонено

Рецензенти:

д-р с.-г. наук, проф., акад. НАНУ і УААН О. 0. Созінов

(Інститут агроекології та біотехнології УААН);

д-р с.-г. наук, проф. В. А. Копілевич

(Національний аграрний університет)

Редакція літератури з природничих і технічних наук

Головний редактор Т. В. Ковтуненкр

Редактор А. С. Мнишенко

Затверджено Міністерством освіти і науки України

(рішення колегії № 1/11—2883 від 10.07.2003 р.)

Білявський Г. О. та ін.

Б61 Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С. Фур-

дуй, І. Ю. Костіков. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2005. — 408 с.

ISBN

966-06-0377-0.

Підручник підготовлено з урахуванням положень Концепції еколо-

гічної освіти України й вимог та рекомендацій Всесвітньої стратегії еколо-

ro-збалансованого розвитку людства в XXI столітті. Сутність, структура й

роль сучасної екології розглядаються з позиції її бачення як нової філософії

життя, нової комплексної науки про виживання людства на планеті Земля,

головним завданням якої є пізнання законів розвитку й функціонування

біосфери як цілісної системи під впливом природних та антропогенних

факторів.

Для студентів вищих навчальних закладів.

ББК 20.1я73

ISBN

966-06-0377-0

€5 Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй,

І. Ю. Костіков, 2004

Найважливіші етапи

світового екологічного руху

Суть проблеми, яка постала перед людством на сучасній

стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не

встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих

змін, котрі самі ж вони і вносять у цей світ, і джерела цієї

кризи — всередині, а не поза людською істотою, котра

розглядається й як індивідуальність, і як колектив.

Вирішення цих проблем залежить насамперед від люди-

ни, її внутрішньої сутності.

А. Печчеї,

італійський учений,

засновник і перший президент

Римського клубу

середині XX ст. проблеми охорони навколишнього середовища

й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок

руху за збереження довкілля часто пов 'язують із публікацією

у 60-х роках у СШЛ книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього

середовища «Мовчазна весна». Згодом з 'явилися перші науково-аналітичні

праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних

наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства

на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із

навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р.

Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між

соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці

й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й

започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією

якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку. Певним чином

причетною до виникнення цієї концепції була публікація Римського клубу

«Межі зростання» (1972), в якій висунуто тезу про обмеженість

економічного зростання внаслідок виснаження природних ресурсів.

Зародившися на ґрунті полеміки між прихильниками двох концепцій

поступу земної цивілізації — технологічної і біосферної, ідея

збалансованого розвитку підвела людство до ревізії основ його

функціонування, висунувши на передній план проблему переходу до інших

форм суспільної організації, які б забезпечили насамперед його

самозбереження.

«Існування й добробут людини можуть залежати від того, чи

вдасться нам піднести принципи довготривалого та стійкого розвитку до

рівня всесвітньої етики», — наголошується в доповіді «Наше спільне

МШйбутні* (1989), підготовленій Комісією 00Н із довкілля під

Кіркництіом Гру Брундландт.

У цій доповіді було дано найповніше й загальноприйняте означення

їбалансоміного (стійкого) розвитку: «Збалансований розвиток — це

розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне

економічне зростання, що не призводить до деградаційних змін у

навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку

розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і майбутніх

поколінь...».

У 80-х роках XX ст. перед людством постало глобальне й болюче

питання — яким шляхом іти далі? Незважаючи на політичні й економічні

суперечності між державами світу, які завжди виникали при

відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч

між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда» (Північна

Америка, Західна Європа, Японія), та злиденним Півднем, або країнами,

що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підґрунтя для їх

майбутньої консолідації.

Нова концепція назавжди сполучила в один омріяний віртуальний

тандем навколишнє середовище й розвиток і змусила соціум визнати себе

відповідальним за його подальшу долю. Підтвердженнями дієвості цієї ідеї

стали як власне факт організації Конференції 00Н з питань довкілля й

розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., так і її назва. Накреслений нею

план дій — «Порядок денний XXI століття», хоч і мав дещо

концептуальний характер, проте був першим кроком міжнародного

співтовариства на шляху до гармонійного розвитку й збалансованого

співіснування із земною біосферою.

Певним підсумком розв

}

язання глобальних проблем людства став

Саміт Тисячоліття в 2000 р., який у своїй Декларації Тисячоліття

спробував визначити пріоритетні цілі з розвитку людства на тривалий

історичний період. Через 10 років після конференції в Ріо людство відчуло

гостру потребу оцінити, наскільки його діяльність є оптимальною щодо

глобальних тенденцій у еволюції системи суспільство—природа й зробити

конкретні практичні кроки для переходу до збалансованого розвитку. Аби

надати новий імпульс реалізації Порядку денного XXI століття, 26 серпня

2002 р. у Йоганнесбурзі (Південна Африка) зібрався Всесвітній саміт

зі стійкого розвитку. Учасники цієї події планетарного значення

намагалися відповісти на виклики збалансованому розвиткові та

розробити механізми й плани дій і графік їх реалізації на всіх рівнях

земного соціуму.

І нарешті, для гармонійного розвитку Євро-Азійського регіону

визначальним став екологічний форум «Довкілля для Європи», що відбувся

в травні 2003 р. в Києві.

Эй

Шр

Лаше

рдзу/и,

Колективний Розум

людства

Здатен

щло0Шти

ттастрофК

що насувається,..

\ і зведення оіремтлюдей; окремих розумів ~-

і \ пробудити Колективний Розум —

Штелекл)\ людства й спрямувати його зусилля

на відвернення лот що невідворотного,

М. М. Моисеев,

видатний російський

еколог, математик

і., "

#4-

ІЙ2

людство

В НАВКОЛИШНЬОМУ

СЕРЕДОВИЩІ

ГЛАВА

І спустошенням

стане земля

на мешканців її,

через плід їхніх

учинків.

Старий Заповіт.

Книга

Пророка Михея 7:75

§1.1^ Еволюція взаємин людини й природи

Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний

сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, які не засвоїли

найпростіших правил садівництва. Недбало ставлячися

до цього саду, ми робимо це з благодушним самовдоволенням

неповнолітнього ідіота, котрий шматує ножицями картину

Рембрандта.

Дж. Даррелл,

англійський зоолог, письменник

озвиток першої глобальної екологічної кризи.

З появою на планеті Земля біологічного виду

найвищої організації — людини, з її розвитком, розмноженням,

міграціями, адаптацією й небаченою активізацією діяльності в

біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенно-

го характеру. Із самого початку поведінка людини в довкіллі ста-

ла відрізнятися від поведінки інших вищих істот агресивністю.

Людина була не рівноправним співмешканцем у середовищі існу-

вання, а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не

здатним до самообмеження.

Глава 1

Людство в навколишньому середовищі

У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порів-

няно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потен-

ціал — дуже слабким, природа практично не відчувала на собі

тиску людини: вона легко самоочищувалася й самовідновлювала-

ся. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати та-

кими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті,

яких не знала жодна інша популяція, 3 часом людська діяльність

обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не

лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в

цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за

тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних

кризових екологічних ситуацій.

Сотні тисяч років тому, в епохи палеоліту, мезоліту, для

людської спільноти характерним було пристосування до природи,

велика повага до неї, схиляння перед її силами та явищами. Лю-

ди збирали дари природи, виготовляли примітивні знаряддя

праці, полювали, рибалили. Пізніше, в період неоліту (8—3-тє ти-

сячоліття до н. е.), зародилися примітивне землеробство, скотар-

ство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці та

виробів із кістки, рогу, каменю, дерева, глини (гачки, сітки, паст-

ки, сокири, човни, посуд), будівництво перших жител і святи-

лищ. Людина використовувала лише силу своїх м'язів, її вплив на

довкілля був мінімальним і практично не позначався на функ-

ціонуванні екосистем суші. На екосистеми Світового океану лю-

дина не впливала взагалі.

Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно

розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під

сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів

лісів (пізній неоліт).

За допомогою вогню люди полювали на диких звірів, завдаю-

чи відчутних збитків природі. А розвиток скотарства супроводжу-

вався виїданням худобою трав'янистих масивів на великих

площах аж до їх повної деградації.

Ще на початку неоліту, коли людина винайшла лук, спис та

інші ефективні знаряддя вбивства, дуже швидко, можливо, за

кілька тисячоліть, майже на всій планеті були винищені мамон-

ти, шаблезубі тигри та інші великі тварини — вичерпалося основ-

не джерело харчування.

Почалася перша глобальна екологічна криза.