Бевзенко С.П. Українська діалектологія

Подождите немного. Документ загружается.

Найбільша частота вживання фонеми |

| властива

пів-

денно-західним діалектам. Значна кількість запозичених

слів з інших мов, зокрема польської, німецької, румунської,

угорської тощо, до складу яких входить ця фонема і які

сферу свого вживання обмежили цими діалектами, порів-

няно часте

функціонування

запозичених слів у повсякденно-

му вжитку •— все це сприяло зміцненню позицій фонеми

в живому мовленні і міцному засвоєнню

її

фонологічною

системою південно-західних діалектів (пор. деякі з цих

слів і похідні від них, що виникли переважно вже на ук-

раїнському діалектному

грунті,—

полонізми: варґа, еар-

татий,

гёмба,

ґембатий,

ґречно,

ґречний,

ґрєчн'іст',

дзиґар,

дзиґарик

та ін.; германізми: ґеер,

ґрєйцер,

ґрай-

цер,

ґраш

та

ін.; мадяризми: ґазда, ґаздйн'а, ґаздо

(у)

вати,

ґаздован'а,

ґазді

уство,

леґін',

леґіник,

тенґерйц'а та ін.;

румунізми: ґл'аґ, ґл'аґати, ґл'аґанец',

ґл'аґанка,

ґелета,

ґелетка,

ґирлиґа,

балеґа,

белеґа,

ґрун' та ін.).

Оскільки фонема | г | перебуває в зв'язках протиставлен-

ня за ознакою дзвінкості : глухості з фонемою | к |, а для пів-

денно-західних діалектів взагалі

властиве''

асимілятивне

заступлення дзвінких : глухих приголосних фонем, то й

фонема |

г|

стала також заступати у відповідних позиціях

фонему | к | в питомих слов'янських словах; пор.: \аґбй,

і'еґбй,

щаґже,

щеґже,

вйґл'уі'е,

лиґати,

велйґдєн',

ґ зимі,

н'бму,

ґ вам,

]еґ

вода, таґ

eaddji

та ін. (у поодиноких сло-

вах таке заступлення спостерігаємо і в південно-східних

діалектах:

щґбп,

воґзал, таґже,

н'іґде,

]аґраз

та ін.).

Крім того, в ряді південно-західних говорів (найпослідов-

ніше в східнокарпатських говірках) фонема | ґ |, зокрема

її

варіант

[ґ

заступила в певних позиціях також фонеми

Ід'ИдІ-

Усе це значно розширило діапазон вживання фонеми | г |

у південно-західних діалектах і зміцнило

її

позиції у фоне-

тичній системі цих говорів.

Якщо зважити на факт асимілятивного заступлення

дзвінких і глухих фонем у південно-західних діалектах,

то виявляється, що протиставлення за ознакою «дзвінкість :

глухість» у цій мікросистемі фонем сильне, його схематично

можна зобразити так: ґ

<-»

к, г *-> х. Якщо ж урахувати,

що в деяких східнокарпатських говірках, хоч і з певними

застереженнями, [к'], [ґ'] можна вважати за окремі фоне-

ми, то для цих говірок можна побудувати

таку

схему:

«-*

к, г *-* х, ґ'

«->

к'.

Українська літературна мова і більшість українських

діалектів, зокрема південно-східних, значна частина пів-

денно-західних (зокрема подільсько-волинських), а Також

частина поліських (зокрема волинсько-поліських) говірок

мають звичайно звукосполуки [ги], [ки], [хи] відповідно

до давніх звукосполук [гы], [кы],

[хы].

Щоправда, в кар-

патських говорах, зокрема в більшості середньозакарпат-

ських і західнокарпатських, в яких збереглася фонема | ы |,

звичайними є звукосполуки [гы], [кы], [хы] (у частині

се-

редньозакарпатських — [ги], [ки], [хи]).

У значній частині поліських діалектів, зокрема в пів-

нічних лівобережнополіських і правобережнополіських,

виступають звукосполуки [г'і], [к'і], [х'і], поряд з

якими

зустрічаються й [ги], [ки], [хи].

У багатьох наддністрянських, надсянських, частині

північнокарпатських та в східнокарпатських говірках

південно-західних діалектів виступають звукосполуки

[к'е

[х'е

[к'и

[х'и

[к'і], [х'і], [г'і], [ги] та ін. Причому та

чи інша реалізація цих звукосполук у різних говорах за-

лежить також від наголосу ([г'і], [к'і], [х'і] — найчастіше

в ненаголошеній позиції).

В абсолютній більшості українських діалектів в імен-

никах І відміни в дав.-місц. однини приголосні [г], [к], [х]

чергуються з відповідними свистячими [з], [ц], [с]. Проте в

окремих говірках, найчастіше в ряді південно-східних

степових, таке чергування порушується повністю чи част-

ково, в зв'язку з чим у цих говірках нерідко співіснують

паралельні форми: на ног'і, на

річк'і,

у кожух'і, у

рук'і;

у руц'і, у

луз'і

та ін.

Деякі інші явища консонантизму. З інших явищ укра-

їнського діалектного консонантизму відзначимо ще деякі,

зокрема поширеність протетичних приголосних,

подвоєння

(подовження) приголосних і його відбиття в різних говорах

ТОЩО.

1. Протетичні приголосні [г], [в], [х].

В українській діалектній мові спостерігається більша

поширеність супроти літературної мови протетичних при-

голосних

[г],

[в], [j]. Протетичний [г] особливо широко

представлений в ряді південно-західних діалектів, зокрема

в подільсько-волинських, а також у волинсько-поліських

говірках:

гбко,

горати,

гувёчка,

гиндйк, гикати, гобідати,

гбс'ін,

горел,

гулиц'а,

Гил'ко,

Гомёл'ко,

Гантін

та ін.

Для наддністрянських, надсянських, північної частини

східноподільських

говірок і для деяких поліських, зокрема

лівобережнополіських, властивий протетичний [в]:

вос'ін',

вбчи,

вукріп,

вутава, ворати та ін. У північно-західній час-

тині наддністрянських говірок і в надсянських говірках

виступає протетичний | л |:

лотава

(отава),

лбкун'

(окунь),

лопаука

(опалка),

латрамент

(атрамент),

Л'іл'кб

(Ілько)

та ін. У ряді ж поліських і південно-західних, як уже

відзначалося, поширений приставний [j].

Відсутність

подвоєння м'яких

приголосних.

Для літературної мови і більшості

українських діалектів, зокрема південно-східних і полісь-

ких, властиве асимілятивне подвоєння м'яких приголос-

них фонем в іменниках типу зілля, життя, що виникло

внаслідок асиміляції [j] до попереднього м'якого приголос-

ного після занепаду слабкого зредукованого [ь] (у групі

-іе) і відоме також під назвою асимілятивного подовження

приголосних звуків (пор.: півд.-сх. з'іл:а,

нас'ін:а,

жит':а,

волбсіа

та ін.; поліськ. з'ел':е, жит':е, знан':ё та ін.). Це

подвоєння охопило не лише приголосні | д' |, | т' |, | з' |, | с' |,

ц'

|, | л' |, | н' |, а й шиплячі [ж |, [ш |, |ч | (пор.: збіж':а, під-

даш': а,

клоч':а).

У південно-західних діалектах сталося стягнення цих

приголосних (пор.: шит'а, ткан'а, шмат'а, колбс'а, ка-

мін'а,

груд'а,

ріл'а, клбча та ін.;

жит'ё,

з'іл'е, віс'іл'е,

жит'й,

з'іл'и,

з'іл'і,

камін'і,

вулбс'і та ін.). Цим південно-

західні діалекти різко протиставляються решті україн-

ських діалектів.

3. Явище

метатези.

Метатеза, тобто переста-

новка звуків (найчастіше приголосних) чи складів, нале-

жить до порівняно рідко вживаних явищ. Вона спостері-

гається в усіх українських діалектах, а окремі метатезова-

ні форми закріпилися і як літературно-нормативні (пор.:

бондар

боднар — боднарь, ведмідь

медвідь

мед-

вЪдь,

суворий

•<

суровий

суровый,

перевесло

поверес-

ло, шеретувати

решетувати, намисто

монисто

та ін.). Однак недостатня дослідженість метатези в україн-

ській діалектній мові змушує нас обмежитися тут лише

наведенням окремих прикладів. Так, у. багатьох україн-

ських говорах району Карпат, зокрема в карпатських

і галицько-буковинських, широко знане слово колбпн'і,

що є метатезованою формою від коноплі. У

галицько-буко-

винській групі говорів нерідко засвідчуються слова вого-

рйти,

вугурйти

— метатезоване утворення від говорити;

пор. також у цих же говірках прошва,

прск'ева,

покрйва —

кропива; пор. ще знані в ряді карпатських говірок хпати —

пхати, хтур' — тхір, тко — хто < къто, лбкоти — лото-

ки (у водяному млиновому колесі) та ін.; у наддністрянсь-

ких говірках: ганавйц'і — нагавйц'і — ноговйц'і (штани),

намастйр — монастир,

чеперйц'а

— печериця,

гижаука

—

жигавка та

ін.;

пор. ще із правобережнополіських говірок:

рапуз — пазур та ін.

Огляд консонантизму української діалектної мови дає

можливість зробити певні узагальнення.

Між українськими діалектами в консонантизмі спосте-

рігаються відчутні відмінності, що стосуються

як

кількіс-

ного складу приголосних фонем,

їх

якісних виявів, наван-

таженості (частоти вживання), так і взаємовідносин між

фонемами в мікросистемах консонантизму. Так, в основній

масі південно-східних діалектів немає фонеми |ф|, і

їх

сис-

тема консонантизму складається з 31 одиниці, внаслідок

чого збільшилася

навантаженість

фонем | х | і | в |, а в мікро-

системі губних приголосних виявилася непаристою за дзвін-

кістю : глухістю не лише фонема | м |, як і в

інших

діалектах,

а й фонема | в |. У багатьох же південно-східних діалектах,

зокрема лівобережних, немає також дзвінких африкат | дж |,

| дз |, | дз' [, що заступилися фонемами | ж |, | з |, | з' |, у зв'язку

з чим система консонантизму

їх

стала складатися лише

з 28 фонем, а в мікросистемі африкат втратилося проти-

ставлення за дзвінкістю : глухістю.

Подібний стан спостерігається і в консонантизмі

інших

діалектних груп. Так, основна маса поліських діалектів

має систему консонантизму, що складається з ЗО фонем,

оскільки в них також здебільшого немає фонеми | ф |, а фо-

неми | р |, |

р'

| збіглися в одній фонемі

р |, внаслідок

чого

збільшилася навантаженість цих фонем. У мікросистемах

губних і передньоязикових сонорних відбулися

відповідні

зміни (в мікросистемі губних виявилася непаристою за

дзвінкістю : глухістю фонема | в |, а в мікросистемі сонор-

них — за твердістю : м'якістю фонема | р |). У ряді ж по-

ліських діалектів у зв'язку із збігом фонем | ц| і |ц' | в

одній

фонемі

ця фонема в мікросистемі африкат виявилася

непаристою за твердістю : м'якістю, а вся система кон-

сонантизму зменшилася ще на одну фонему.

Значними відмінностями характеризується система кон-

сонантизму південно-західних діалектів. У всіх них порів-

няно широко виступають фонеми [ф|,

|г|,

а також дзвінкі

африкати |дж |, |дз|, | дз' |, які в інших діалектах виявлені

слабкіше або ж і зовсім немає

їх

(останнє насамперед сто-

сується фонеми

|). Однак і в кількісному, і в якісному

складі консонантизму цих діалектів знаходимо чимало від-

мінного. Так, у волинсько-подільських говірках і в частині

наддністрянських сталося злиття фонем |р|, |р'| в одній

фонемі | р |, внаслідок чого

їхня

система консонантизму

складається'

з 31 фонеми, а в мікросистемі передньоязико-

вих сонорних фонема [ р | виявилася непаристою. У решті ж

південно-західних діалектів кількість приголосних фонем

зводиться найчастіше до 32 одиниць, але за якісним скла-

дом і особливо за звуковими виявами

їх

спостерігається

чимало відмінностей. Так, у карпатських говорах і в де-

яких інших відповідно до фонеми літературної мови |ч|

маємо фонему | ч' |, внаслідок чого виникли відмінності

у взаємовідносинах між фонемами в мікросистемі африкат,

а в східнокарпатських говірках фонеми |ж|, |ш|, |ч|, |ц'|

заступаються фонемами | ж' |, | ш' |, ч' |, | ц |. У результаті

цього сталися відчутні зміни у взаємовідносинах між фоне-

мами в мікросистемах передньоязикових шиплячих, а ос-

тання мікросистема до того ж скоротилася на одну одини-

цю (фонема | ц | виявилася непаристою за

твердістю:

м'якіс-

тю, як і, між іншим, фонема |дз'[), хоч деякі східнокар-

патські говірки в мікросистемі задньоязикових фонем ма-

ють, можна допускати,

щей

фонеми | ґ' |, | к' |, що спричинює

значну перебудову взаємовідносин між фонемами цієї

мікросистеми, а вся система консонантизму цих говірок

збільшується до 33 фонем.

Істотною ознакою південно-західного діалектного кон-

сонантизму є сильне протиставлення приголосних фонем

за дзвінкістю : глухістю, яке проявляється у взаємоза-

ступленні протиставлюваних фонем у відповідних фонетич-

них позиціях. Цією ознакою південно-західні діалекти

виразко протиставляються решті українських діалектів,

а також літературній мові, де протиставлення приголосних

фонем за дзвінкістю : глухістю порівняно слабке, оскільки

воно не спричинює асимілятивного

взаємозаступлення

від-

повідних фонем.

Отже, у фонологічній системі української діалектної

мови виділяються три основні діалектні системи консо-

нантизму:

поліська

(північноукраїнська), п і в -

денно-східна,

південно-західна,

кожна з

яких, характеризуючись певними особливостями, виразно

протиставляється одна одній. Причому саме

південко-

західна система консонантизму з

її

рядом специфічних

ознак найбільшою мірою протиставляється як двом

іншим

діалектним системам, так і системі консонантизму

україн-

ської літературної мови. Водночас у кожній діалектній

системі виділяються ще й окремі підсистеми, кожна з

яких

має свою специфіку.

Додаткова

література

Дзендзелівський

Й. О. Конспект лекцій з курсу укра-

їнської діалектології, ч. 1. Фонетика. Ужгород, 1965.

Залеський А.

М.

Вокалізм південно-західних говорів української

мови. К., 1973.

К а л н ы н ь Л. Э. Опыт моделирования системы украинского диалект-

ного языка. М., 1973.

11,

МОРФОЛОГІЯ

Різновиди морфологічних діалектних відмінностей

У морфологічній будові української діалектної мови

спостерігаються досить відчутні відмінності між окремими

діалектними групами (наріччями) й діалектами.

Ці

відмін-

ності різні за своєю природою і зумовлюються далеко не

однаковими причинами. Проте вся різноманітність діалект-

них відмінностей на рівні морфології може бути зведена до

двох основних різновидів: 1) відмінності, зумовлені особ-

ливостями фонетики місцевих діалектів (пор. форми дав.

і місц. відм. однини

іменників

жін. роду І відміни твердої

групи в південно-східних діалектах:

вод'і,

руц'і,

на

вод'і,

на руц'і та

ін.

і в поліських: вод'іе, руц'іе, на вод'іе, на руц'-

іе

та ін., що пояснюється різним

відбит?ям

у цих діалектах

давнього

[•£],

який був тут колись флексією); 2) відмінності,

зумовлені різними напрямами граматичної аналогії (ін-

дукції), що проявилися в історії українських діалектів

(пор. дав. відм. множини на -ом,

-ім

чи місц. відм. множини

на -ох,

-іх

від іменників чол. роду в ряді південно-західних

діалектів, що органічно виникли з давніх форм, і відповідні

форми південно-східних діалектів на

-ам,

-ах, що виникли

за аналогією до іменників -а- основ, в той час як у південно-

західних діалектах ця аналогія діяла досить обмежено).

У багатьох випадках діалектні форми можуть розріз-

нятися фонетично й тоді, коли на

їх

оформлення діяли або

діють й інші чинники (пор. відмінності в дав. і

місц.

відм.

однини іменників І відміни м'якої групи в південно-захід-

них діалектах, де виступає флексія -и: земли, на

землй

та ін. і в південно-східних, де виступає флексія -і: земл'і,

наземл'і

та ін.; в той час як у перших флексія -и органічно

виникла з давньої флексії -и, в других флексія -і появи-

лася за аналогією до твердої групи).

Завдяки відмінностям між українськими діалектами

на морфологічному рівні спостерігається виразне проти-

ставлення як основних діалектних груп української мови,

так і окремих діалектів

її,

що в свою чергу ще більшою

мірою посилює діалектну диференціацію української мови.

При цьому діалектна диференціація української мови в мор-

фології не завжди збігається з діалектною диференціацією

в інших рівнях мови. Так, якщо карпатські говори разом з

надсянськими говірками на фонетичному рівні станов-

лять досить окреслене діалектне угруповання, то на морфо-

логічному рівні вони не можуть бути відокремлені від реш-

ти південно-західних діалектів, хоч для них властиві й

певні свої особливості, що не повторюються в інших діалек-

тах південно-західної групи. Зовсім протилежне спосте-

рігається в поліській діалектній групі, в

якій

волинсько-

поліські говірки разом з підляськими, хоч на фонетичному

рівні й становлять з рештою поліських діалектів одну діа-

лектну групу, на морфологічному рівні (а також і синтак-

сичному) зближуються з південно-західною діалектною

групою, маючи з нею чимало спільного.

До характеристики діалектних відмінностей

у словотворі

Українська діалектна мова на рівні словотвору дослі-

джена ще слабко, але наявні вже дані дають можливість,

по-перше, говорити про різновиди діалектних відмінностей

у словотворі,

їхні

типи, а, по-друге, встановивши, хоча б

приблизно, ареали окремих діалектних словотвірних струк-

тур, визначити взаємовідносини між основними діалектни-

ми групами української мови на цьому мовному рівні.

Серед діалектних відмінностей у словотворі можна ви-

ділити такі різновиди: а) фонетико-словотвірні відмінності,

що виникли внаслідок фонетичної видозміни словотвірних

морфем; б) відмінності, зумовлені різною мірою продуктив-

ності окремих словотвірних моделей у діалектах; в) від-

мінності, спричинені наявністю словотвірних структур,

властивих окремим діалектам або діалектним групам

і яких немає в літературній мові.

Фонетичні варіанти словотвірних морфем у діалектній

мові виникають з різних причин. Найчастіше вони є наслід-

ком фонетичних особливостей говорів (пор.: суфікси -ын'-а,

-иц' в карпатських говорах -лемкын'а, жниц' та ін. відпо-

відно до літ. -ин'-а, -ец'; демінутиви з суфіксами -он'к-,

-ен'к-

в літературній мові і південно-східних діалектах

і -ойк-, -ейк- у багатьох південно-західних, зокрема в над-

дністрянських говірках; пор. також компаративи з суфік-

сами -іш- у південно-східних, -ішч-, -ійш- у південно-захід-

них і -ейш- у поліських

діалектах).,У

запозичених слово-

твірних формантах фонетичні варіанти пояснюються в ряді

випадків субституціями

мов-посередників

(пор. суфікс

-ішт-а, відповідний літ.

-іст,

-ист, який в середньозакарпат-

ських говірках набрав такого вигляду під впливом угор-

ської

мови).

Іноді

вони

пояснюються

тим,

що

одних

говорах зберігається

їхня

давня форма, в той час як у ін-

ших відбулися зміни нефонетичного характеру (напр.,

дієслівний суфікс -ова- в ряді південно-західних, зокрема

карпатських, і в поліських діалектах відповідно до літ.

і південно-східного -ува-, який набрав тут такого вигляду,

очевидно, за аналогією до форм

тепер,

часу типу

купщу,

торгу/у та ін.) або й фонетичні іншого типу (напр., різне

відбиття спільнослов'янського суфікса -isk- в утвореннях

назв ділянок з-під сільськогосподарських культур та в

деяких інших із значенням місця, а також і в пейоративних

утвореннях у південно-західних і

волинсько-поліських

діалектах як -ис'к-о та в південно-східних і в більшості

поліських

як

-ишч-е

ін.).

У різних діалектах ті ж самі словотвірні моделі харак-

теризуються нерідко різною продуктивністю, своєрідним

використанням

їх

у живому мовленні, що в свою чергу

видо-

змінює загальний вигляд словотвірної системи діалекту.

Так, у багатьох південно-західних діалектах дуже про-

дуктивним є суфікс -ук (-чук), що використовується

для

творення іменників із значенням малих за віком осіб

(хлопчук,

сирот'у

к, циганчук, мад'арчук та

ін.),

а також

виступає в численних українських прізвищах, хоч остан-

ні, до речі, також є ознакою цих діалектів. У середньо-

закарпатських говірках широко використовуються суфікси

-ан'а, -ул'а для творення жіночих прізвиськ від імен і

прізвищ чоловіків

(Микитан'а

— Микита, Ил'кан'а —

Ил'ко, Чучкан'а — Чучка, Барнул'а —

Барна

та ін.; пор.

літ. і південно-східні утворення з суфіксом -иха).

Словотвірні структури, властиві лише окремим діалек-

там чи групам діалектів, сприяють індивідуалізації слово-

твірної системи діалектів. За своїм походженням вони бува-

ють архаїзмами та іноваціями, що виникли в свій час на

діалектному грунті. Серед них на особливу увагу заслуго-

вують архаїчні словотвірні структури, що збереглися в де-

яких діалектах і втрачені літературною мовою та іншими діа-

лектами (напр., структури дробових числівників у півден-

но-західних діалектах типу

піутрет'а,

піучетверта

та ін., компаративи в карпатських говорах з суфіксом

-je-

типу

молджий,

солджий

та ін., прислівникові утворення в

карпатських і поліських говорах типу л'ітос', л'іетос',

улонй

та ін., відсутність у більшості південно-західних

діалектів постфіксальних дієслівних утворень, властивих

літературній мові й іншим українським діалектам типу

ходитиму,

ходитимеш,

с'мі\ец':а,

б\щ':а,

с'мі\алас',

с'мі-

\алис' та ін. і збереження натомість складених форм типу

му ходити, меш

ходити,

с'а

с'мі\е,

с'а

6je,

с'а

с'

мцали

таін.).

Цікаві також й

іиовації,

сфера вживання яких обме-

жилася лише окремими ареалами (напр.: південно-західні

утворення вказівних займенників шляхом редуплікації:

сес',

сгс'а,

сесё; тот,

тота,

тотд;

гинтотбт

та ін.; ком-

паративи

і суперлативи в середньозакарпатських і

гуцульських говірках типу

майфайний

— мййфайний; пів-

денно-західні утворення прикметників і прислівників з

префіксом за- типу

замалий,

замало; південно-західні, зо-

крема карпатські, своєрідні утворення дієслів від іменни-

кових

твірних

основ, що не відомі літературній мові та в

інших діалектах, типу

ц'іповати

— молотити ціпом, дру-

товати — в'язати дротом, санкати с'а — кататися на

санках та ін.; своєрідні діалектні прислівникові утворення

типу південно-західних звідтам, добрі,

крадц'і,

крадём-

ц'і, тута, туй та ін.; південно-східних

степових

— топ-

чаком,

спонтан':а

та ін.).

Недостатня поки що дослідженість словотвору україн-

ської діалектної мови не дає можливості встановити справж-

ні взаємовідносини на рівні словотвору навіть основних

діалектних угруповань української мови. Проте наявні вже

дані дають підстави твердити, що своїми особливостями

словотвору найчіткіше виділяються південно-західні діа-

лекти, до речі, досі найгрунтовніше досліджені, які мають

чимало специфічного в словотворі всіх класів слів, і проти-

ставляються, з одного боку, південно-східним діалектам,

а з другого — поліським. Можна допускати, що порівняно

меншою чіткістю характеризуються поліські діалекти, які,

як і в словозміні, частково прилягають до південно-захід-

них (волинсько-поліські і підляські говірки), а частково —

до південно-східних

(східнополІські

говірки), хоч, без-

сумнівно, мають

питомі своєрідні риси в системі словотво-

ру. Найближчими до системи словотвору літературної мови

є, цілком очевидно, південно-східні діалекти, яким, проте,

також властиві своєрідні діалектні ознаки і в словотворі.

ІМЕННИК

Відмінності в категорії роду. Категорія роду в іменниках

проявляється в розрізненні в усіх українських говорах і

говірках трьох родових класів, тобто чоловічого, жіночого

і середнього роду. Таких випадків, коли не було б якогось

із трьох родових класів (наприклад, середнього

роду,як

це маємо в ряді говорів російської мови), в українських

говорах не спостерігається. Проте відмінності в категорії

роду іменників між українськими діалектами все-таки

іс-

нують. Вони зводяться до хитання в роді окремих іменни-

ків, до переходу

їх

з одного роду в

інший,

що

тією

чи

іншою

мірою фіксується в українських говорах усіх трьох діалект-

них типів. Так, чимало

іменників,

які в літературній мові

мають жіночий рід, у ряді говорів виступають у чоловічому

роді, наприклад, у говірках південно-східного Поділля:

д'іхт'аріт (дифтерія), шкарлатйн (скарлатина), макух

(макуха), голій (олія), ґрас

(ґраса

— заміс глини) та ін.;

у наддністрянських і південноволинських говірках: ву-

л'ій,

гул'їй

(олія), барабіл', барабій (картопля, бараболя),

ц'ілий тон

муки

(тонна) та

ін.;

у поліських говорах:

сен'ук

(синиця), палуб (палуба) та ін. І, навпаки, значна кількість

іменників, що в літературній мові мають чоловічий рід,

у різних діалектах виступають у жіночому роді, наприклад,

у південно-східних: жайворонка, дрозда, орла, мотил'а,

пущанка

та ін. (слобожанські говірки), л'ітра, метра,

иктара, обрйва, комбайна, грйпа,

вулі'щ

(вулик),

цил'індра

та ін. (південнобессарабські говірки); у поліських: птаха

(птах), ірла (одна ірла — орел) та ін.; у південно-західних:

сл'іда (слід), дрозда (дрізд), мотил'а (мотиль), дз'йворонка

(жайворонок), чуба (чуб) та ін. (карпатські говори), страш-

на,

біл', добра врозай (урожай), морга

(морг

— міра площі),

путбпа (потоп),

зу~па

(суп),

маргарина

та ін. (наддністрян-

ські та південноволинські говірки), л'ітра, кохві]'а,

тйнка

(танк),

протеза

(протез) та ін. (подільські говірки). Не

так уже й рідко в різних говорах спостерігається перехід

іменників з жіночого роду в середній; пор.: труно (труна),

пудро (пудра) та ін. (східноподільські говірки), бровб

(брова),

ви

рёто

(верета), велике прём]'а (премія), тру-

ді