Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник

/ Отв. ред. А.Я. Сухарев. — 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-

ИНФРА-М, 2001. — С. 336.

Рулан Н. Юридическая антропология: Учебник / Пер. с фр.; Отв.

ред. B.C. Нерсесянц. - М.: НОРМА, 2000. — С. 66.

158

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

159

юридичних процедур, розглядали і вирішували ці спори, тобто

здійснення правосуддя залишалося монопольним правом держави.

Зазвичай ці суди утворювали ієрархію відповідно до політичної

структури, апеляції надсилались від нижчих судів (наприклад судів

дрібних вождів) до вищих (наприклад судам великих вождів).

В інших суспільствах, з так званою «напівскладною суспільною

структурою», діяла потрійна організація судової системи, а

саме: сімейне правосуддя, суспільне правосуддя і правосуддя

державної влади.

У суспільствах із «напівелементарною структурою» право-

суддя здійснювалося або на основі сімейного, або суспільного

правосуддя, що йменується арбітражем.

Арбітраж — це засіб регулювання відносин на рівні племен,

племінних груп і окремих його членів.

Якщо конфлікти виникали з приводу шлюбу, установлення

опіки над дітьми, спадкування, землеволодіння й інших схожих

прав і зобов'язань, то в їх вирішенні, як правило, брали участь

старійшини й інші впливові члени сім'ї або групи кровних родичів

(наприклад клану).

Таким чином, у тих суспільствах, де економічний і соціальний

розвиток перебував на примітивному рівні і були відсутні від-

повідні владні інститути, різні конфліктні ситуації вирішувалися

шляхом переговорів. Усі процедури вирішення конфліктів були

направлені на збереження гармонії і примирення сторін.

Розділ 2. Сім'я традиційно-етичного права

Загальні положення

Найважливіша специфіка правових систем, що дозволяє

об'єднати їх в дану правову сім'ю, полягає в особливому під -

ході до права як регулятора суспільних відносин, заснованого

на конфуціанських філософських переконаннях і конфуціанській

моралі. Право в цих суспільствах не вважається головним за-

собом забезпечення справедливості і порядку та займає підлегле

становище стосовно ідеального порядку, забезпеченого вищою

силою, незалежною від волі людини. Призначення права полягає

в тому, щоб відповідати цьому ідеальному порядку і прагнути до

його забезпечення.

Згідно з традиційно-етичною доктриною права, у своїй по-

ведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а

прагненням до гармонії, злагоди і миру. У випадках, коли вини-

кала необхідність вирішення майнового або іншого побутового

спору, в силу вступали погоджувальні процедури. Саме вони в

очах конфліктуючих сторін були більш справедливими й ефектив-

ними засобами у вирішенні виникаючих конфліктних ситуацій, ніж

юридичні процедури.

Іншими словами, специфіка праворозуміння є головним кри-

терієм віднесення даних правових систем до сім'ї традиційно-

етичного права, незважаючи на наявні суттєві відмінності між

ними.

Таким чином, на думку більшості компаративістів, одною з най-

важливіших рис, що дозволяють об'єднати правові системи даних

держав у далекосхідну правову сім'ю, є своєрідне розуміння права

і те місце, яке йому відводиться в суспільному житті.

Із цього приводу Р. Давид відзначав: «На відміну від Заходу,

народи цих країн не схильні вірити в право як засіб забезпе -

чення соціального порядку і справедливості. Зрозуміло, у них

існує право, але воно наділене субсидіарною функцією і відіграє

незначну роль. До судів тут звертаються і право знаходить за-

стосування лише тоді, коли вичерпані всі інші способи вирішити

конфлікт і відновити порядок. Чітко окреслені рішення, які дає

160

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

161

право, пов’язаний з ним примус — усе це зустрічає крайнє

несхвалення, тут виходять із того, що соціальний порядок

повинен охоронятися, переважно, методами переконання, тех-

нікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом

помірності і згоди»

Конфуціанська концепція як підґрунтя праворозуміння, ха-

рактерна для всього далекосхідного права, зумовлює поведінку

кожного індивіда в конкретній ситуації на користь соціальної

ієрархії.

Унаслідок таких поглядів народи Далекого Сходу з насторо-

женістю ставляться до ідеї права взагалі і позитивного права

зокрема, з його суворістю й абстрактністю. В основу їх правової

культури і праворозуміння покладено не концепцію суб'єктивних

прав, а ідею колективізму.

І незважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку дані

правові системи запозичили багато правових положень у романо-

германського і загального права, традиційне мислення продовжує

виконувати роль «фільтру» при адаптації запозичень і, зрештою,

визначає їх реалізацію.

Гармонія виступає стрижнем, що забезпечує природний по-

рядок, який досягається в цих суспільствах у результаті взаємодії

людини, суспільства і природи. Для її досягнення необхідна згода,

компроміс, переконання, відчуття помірності, а не індивідуалі-

зація особи.

Традиційно-етичне право тісно пов'язане з конфуціанською

мораллю, у рамках якої не перебільшується роль релігійного чин-

ника. Етичні норми забезпечують правомірну поведінку членів

суспільства шляхом виховання в них високоморальних стандартів,

і сприяють тому, що окремий член суспільства відчуває себе час-

тиною великої сім'ї, колективу, держави і суспільства.

Таким чином, традиційно-етична концепція праворозуміння, за-

снована на конфуціанських філософських переконаннях, не запе-

речує право і його значення в суспільстві але відводить йому дру-

горядне значення, і полягає в тому, що людина у своїй поведінці

повинна дотримуватися, у першу чергу, не права, а згоди і гармонії,

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы

современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 354.

і, відповідно, право повинне служити засобом забезпечення такої

згоди і гармонії в суспільстві.

До сім'ї традиційно-етичного права входять правові системи

таких держав, як Китай, Японія, Корея, Малайзія, М'янма (до

1989 р. — Бірма), Монголія та ін. Держави Далекого Сходу мають

різне історичне коріння суспільного розвитку, що позначається на

їх сучасному політичному, економічному і культурному розвитку.

Глава 1. Китайське право

1. Філософські основи китайського праворозуміння

Китайська цивілізація є однією з найдавніших на Землі і налічує

декілька тисячоліть. Різноманітне китайське праворозуміння, яке

формує основу далекосхідного права, також сягає своїм корінням

у глибину століть.

Китайське праворозуміння сформувалося під впливом філо-

софських концепцій даосизму, конфуціанства і легізму — най-

більш впливових течій суспільно-політичної думки Стародавнього

Китаю.

Даосизм як релігійно-філософська система сформувався на ру-

бежі VI ст. до н.е. Його основоположниками вважаються Лао цзи

(VII—VI ст. до н.е.) і Дао де цзин (IV—III ст. до н.е.).

Згідно з даосизмом, у світі крім дао (шлях) — прояв небесної

волі, існує дао — природний хід речей, природна закономірність,

тобто існує дао, яке визначає закони неба, природи і суспіль -

ства. І тим самим дао, з одного боку, розуміється як загальний

закон природи, як першопричина всього сущого, як джерело всіх

явищ матеріального і духовного життя, а з іншого — виступає як

природне право безпосередньої дії, в якій бездіяльності, тобто

утриманню від активних дій, відводиться суттєва роль.

Заклик до пасивності, згідно з філософією даосизму, вихо-

дить із пріоритетності природного перед суспільним, соціальним.

Недіяння за даосизмом — це засудження антинародної активності

можновладців і їх заклик утриматися від утисків народу.

162

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

163

Завдання людини, згідно зі вченням даосизму, полягає в

пізнанні дао, пов'язаного з перебуванням людини на шляху при-

родності, що зумовлює гармонію світу і як наслідок — злиття

людини з природою.

Держава також повинна управлятися не законами, створених

людиною, нехай навіть дуже мудрою, а «природним законом»,

який однаковий як для справ небесних, так і справ земних. Тому

складні закони і заборони уявляються не тільки зайвим прикра-

шанням, але можуть привести державу до краху. Тут можливий

лише один шлях — безумовне слідування природному закону дао.

На процес формування китайського права визначальним чином

вплинуло вчення Конфуція (551—479 pp. до н.е.), погляди якого

описано в книзі «Лунь Юй», в якій записані його бесіди і вислови.

Конфуціанство, сприймаючи патріархальну концепцію дер-

жави, є протилежним даосизму вченням. Це виявляється, перш

за все, у негативному ставленні до бездіяльності, до чого за-

кликав даосизм. Конфуціанство розрізняє світ природи і світ лю-

дини, між якими існує велика різниця. Світ природи управляється

вічними законами природи, проте вони не управляють безпосе-

редньо світом людини. Світ людини повинен прагнути до гармонії

зі світом природи, і для досягнення такої гармонії він повинен

формувати правила гармонійної поведінки

Іншими словами, згідно з даною правовою доктриною, основне

призначення права полягає в тому, щоб сприяти досягненню гармонії

і компромісу в суспільстві. І навіть конкретні рішення обов'язково

повинні відповідати принципам справедливості і гуманізму.

Конфуціанська філософська концепція складається з 13 ка-

нонів, загальний обсяг яких з коментарями досягає 40 томів.

Найважливішими з них є канони «Сишу» («Чотирикнижжя») і

«Уцзін» («П'ятикнижжя»), в яких включені твори основополож-

ників конфуціанства.

Згідно з конфуціанством, суспільні відносини є частиною сус-

пільної думки. Тим самим підкреслюється другорядність регу-

лювання суспільних відносин перед вічними законами природи.

Унаслідок чого, можна говорити про переважання норм моралі

перед правовими нормами.

Таким чином, у старокитайському суспільстві під впливом кон-

фуціанства склалася атмосфера недовіри до права, навіть негатив-

ного ставлення до закону. Конфуцій закликав будувати взаємини

людей на основі моралі, засадах доброчесності, учив, що управ-

ляти повинні люди, а не закони.

Згідно з конфуціанським вченням, необхідно формувати внут-

рішній світ людини, її мораль, сприяючи тому, щоб вона на себе

брала зобов'язання, які продиктовані її соціальним становищем і

забезпечують її добру і мудру поведінку в суспільстві. Ця обста-

вина визначає місце людини в сім'ї, колективі, суспільстві. Таким

чином, не позитивне право, а конфуціанська мораль є основою

поведінки людини в суспільстві.

На думку деяких сучасних китайських правознавців, конфу-

ціанська мораль у своїй основі — політична, її цікавить не

стільки індивід і його душа, скільки соціальні інститути,

суспільство в цілому, причому суспільство, ієрархічне за своєю

природою, в якому кожному відводиться чітко визначене місце

відповідно до його соціального статусу

Конфуціанство аж до XX ст. визначало не тільки ставлення на-

селення до держави і права, але формувало й формує спосіб

життя і мислення китайців аж до нашого часу. Воно упродовж

більше 2000 років було визнаною ідеологічною основою не тільки

китайської державності, але й китайського суспільства в цілому.

У III ст. до н.е. сформувався відмінний від попередніх кон-

цепцій підхід до ролі права в суспільному житті — легістський.

Видатним теоретиком легізму вважається Шан Янь (IV ст. до

н.е.). Згідно з легістською концепцією, влада повинна ґрунтуватися

не стільки на доброчесності правителів, скільки на правлінні

законів. Легісти вважали, що жорсткі закони є єдиним способом

регулювання відносин держави і її населення.

Основна ідея даної концепції полягала в рівності всіх перед за-

коном, наслідком чого стала ідея роздачі титулів не за народженням,

а за реальними заслугами, згідно із якою будь-яка проста людина

Философский энциклопедический словарь / Сост. Е.Ф. Губский

и др. — М.: ИНФРА-М, 1999. - С. 329.

' Нгуен Тхи Нгок Лам. Вьетнам: История, конфуцианство,

социализм и частное право // Государство и право. — 1998. — № 10.

— С. 112.

164

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

165

мала право брати участь в управлінні державними справами.

Іншими словами, школа легістів виступала за рівність усіх перед

законом і вважала, що все суспільне життя підлягає регулюванню

з боку позитивного права (фа), яке виступає як стандарт і мірило

поведінки людини.

Прихильники легізму вважали, що організація суспільного

управління повинна забезпечуватися суворими покараннями. Вони

проповідували ідею даремності і неможливості існування людей

поза рамками жорстких покарань і виходили з обов'язковості пре-

вентивних заходів і колективної відповідальності, що забезпечують

«хороше управління», відмовлялися визнавати наявність якого-не-

будь зв'язку між мірою покарання і тяжкістю вчиненого злочину.

Жорстоко карати, на їхню думку, слід навіть за найменше по-

рушення наказів правителя. Проповідуючи своєрідну «рівність»

перед законом, невідворотність покарань за вчинені злочини,

легісти прагнули позбавити знать, чиновників різних князівств

спадкових привілеїв в ім'я централізації влади. Не випадково

крайнє посилювання покарань, вимогу їх невідворотності було

прямо пов'язано з розвитком поняття злочину проти держави.

Китайський філософ Шень Дао (близько 395 — близько 315 до

н.е.), спочатку близький до даосизму, згодом почав про-

повідувати «пошану до закону» і «повагу до владної сили».

З його ім'ям пов'язують висунення на перший план категорії

«ши» («владна сила»), що поєднує поняття «влада» і «сила» та

дає змістовне наповнення формальному закону. Згідно із Шень

Дао, недостатньо бути гідним, щоб підпорядковувати народ, але

досить володіти владною силою, щоб підпорядковувати гідного.

Легізм був теоретичним обґрунтуванням тоталітарно-деспотич-

ного управління державою і суспільством, яке першим у китай-

ській теорії добилося статусу єдиної офіційної ідеології в першій

централізованій імперії Цинь (221—207 до н.е.), відсунувши тим

самим на задній план конфуціанство. Подібний стан речей збері-

гався недовго, оскільки в кінці III ст. до н.е. імперія Цинь зане-

пала.

Через багато століть під час проведення кампанії «критики

Конфуція» (1973—1976) ідеологія легізму в КНР реабілітувалася,

унаслідок чого легісти були офіційно оголошені прогресивними

реформаторами, які боролися з консервативними конфуціанцями

за перемогу феодалізму, що зароджувався, над віджилим рабо-

власництвом і ідейними попередниками маоїзму.

Таким чином, школа легістів обґрунтовувала ідею пріоритетної

ролі закону, що забезпечується насильницькими заходами де-

ржави. Проте дані ідеї не були сприйняті більшістю китайського

народу.

Незважаючи на концептуальні відмінності між ідеями конфу-

ціанства і легізму, здійснювалися спроби примирити і пом'якшити

суперечності вищезгаданих філософських вчень. Видне місце в

цьому процесі займає діяльність відомого філософа III ст. до н.е.

Хань Фея, який виступав за доповнення законів мистецтвом

управління, тобто за відмову від тяжких покарань як єдиного

засобу управління суспільством і державою.

Спільною рисою конфуціанства і легізму була їх політична

спрямованість, прагнення організувати життя китайського сус-

пільства на «раціональних», «справедливих» засадах, але таких,

що розуміються кожним із них по-різному. Вплив конфуціанства

і легиіму на правосвідомість сприяв тому, що норми поведінки

набули велику обов'язковість і формалізм. У результаті були

систематизовані і закріплені норми конфуціанської моралі.

Таким чином, становлення філософських основ китайського

права — неоднозначний процес, що відображає особливості роз-

витку китайської цивілізації.

На основі вищевикладених філософських концепцій сформува-

лося і китайське праворозуміння, що зумовлює негативне став-

лення до права взагалі і необхідності правового регулювання

суспільних відносин зокрема.

2. Історичні етапи розвитку китайського права

Становлення правової системи Китаю — це тривалий процес.

За династії Хан, у 206 р. до н.е., конфуціанство знову (після

сторічного періоду панування легістської концепції) зайняло про-

відну роль, і аж до революції 1911 р. залишалося офіційною

ідеологією Китаю. Проте це не означає, що китайські правителі

відмовилися від використання письмових джерел права, оскільки

складне суспільне життя не могло бути врегульоване неписаними