Бака М.М. та ін. Захист Вітчизни (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

Мал. 134. «Вузол»

руки зверху

противника за кисть зверху і, потягнувши її на себе, вда-

рити передпліччям лівої руки у його ліктьовий суглоб

зверху; піднімаючи руку противника догори, захопити

лівою рукою своє праве передпліччя з-під руки противни-

ка («зав'язати вузол»); повертаючись ліворуч, вдарити

ногою в промежину і повалити противника; закінчити

прийом загином руки за спину, щоб зв'язати противника.

Прийоми нападу зі зброєю

1. Укол багнетом з випадом. Нахилити тулуб уперед

і, випрямляючи праву ногу, зробити випад лівою ногою,

ставлячи її перекатом з підбора на всю ступню, і послати

автомат багнетом у ціль; висмикнути багнет і, відштов-

хнувшись лівою ногою, повернутися у вихідне положен-

ня; або, відштовхнувшись правою ногою, прийняти поло-

ження «напоготів до бою» і продовжити рух уперед.

2. Удар прикладом збоку. Треба запам'ятати, що цей

удар завдається противнику після відбиття його зброї

або тоді, коли вколоти багнетом неможливо. Із положення

«напоготів до бою» поштовхом правої ноги і швидким

рухом правої руки знизу вверх наліво, а лівою на себе з од-

ночасним повертанням тулуба ліворуч ударити прикла-

дом у голову противника (у щелепу, скроню). В мить уда-

ру права нога виставляється трохи попереду лівої, права

рука напівзігнута, ствол автомата спрямовано вліво вниз.

Прийоми захисту без зброї

1. Від ударів рукою можна захищатися по-різному: від-

бивати їх убік передпліччям, долонею, кулаком, підстав-

ляти свою руку (передпліччя, плече) і завдавати удар у

відповідь; відійти назад або вбік кроком чи стрибком,

пірнути під руку, що б'є, або ухилитись убік (назад) від

рук противника тощо.

2. Від ударів ногою відходом убік (мал. 135): якщо

противник б'є правою ногою, то робиться крок лівою ногою

ліворуч уперед з поверненням тулуба праворуч. Захопити

лівою рукою знизу ногу противника, занесену в ударі, і,

піднімаючи її догори, повалити противника.

Ефективними способами захисту від ударів ногою е

підставляння схрещених рук, долоні або стегна, накладка

стопою.

3. Звільнення від захватів. При захваті шиї спереду

необхідно різким ударом знизу вгору (кулаками і розведе

ними вбік ліктями) між руками противника збити захват.

Зворотним рухом рук (згори вниз) ударити противника в

обличчя, а потім, схопивши його за одяг і завалюючи на

себе, ударити головою в обличчя або коліном у пах.

При захваті шиї ззаду необхідно, присідаючи, захопи-

ти руку (руки) противника і повернути голову убік, завдати

удару каблуком по гомілці; різким рухом руками вгору

звільнитися від захвату; утримуючи руку (руки) против-

ника, кинути його через спину і зв'язати.

222

223

Мал. 135. Захист від удару ногою відходом убік

Від захвату одягу на грудях звільняються так: захопи

ти руку противника згори двома руками і провести важіль

руки всередину.

При захваті корпуса спереду (без захвату рук) завдати

удару знизу в пах і, натискаючи на очі або на підборіддя

противника, звільнитися від захвату з наступним вико-

нанням контрприйому. При захваті корпуса і рук спереду

завдати удару коліном знизу в пах або носком ноги по

гомілці; різко присісти і, розводячи руки в боки і вгору,

кинути противника на землю із захватом ніг спереду.

При захваті корпуса ззаду (без захвату рук) завдати

удару підбором по гомілці або стопі (а також головою в об-

личчя) і різко натиснути на тильну сторону кисті против-

ника суглобами фаланг кисті, стиснутої в кулак. Як

тільки противник послабить захват корпуса, захопити

двома руками його ліву кисть і, піднімаючи її догори, нир-

ком вправо під руку провести важіль усередину або, повер-

таючи руку всередину, завдати противникові, що зігнув-

ся, удару ногою в обличчя. При захваті корпуса і рук ззаду

завдати удару підбором по гомілці або стопі противника;

різко присісти, розводячи руки в боки вгору, і вдарити

ліктем назад у сонячне сплетіння, захопивши руку про-

тивника на плече, кинути його через спину.

При захваті ніг спереду захопити противника руками

за шию і, натискуючи передпліччям на гортань або скру-

чуючи голову, провести удушення.

Вибір способу звільнення від захватів залежить від

індивідуальності. Той, хто захищається, повинен миттєво

оцінити ситуацію і провести найпростіший і водночас

найбільш ефективний прийом швидко, рішуче і несподіва-

но для противника. Кожний юнак повинен визначити свій

раціональний спосіб дій і відпрацювати його.

Прийоми обеззброєння противника

1. При ударі ножем знизу (мал. 136). Зустріти перед-

пліччям лівої руки озброєну руку противника, захопити

правою рукою його одяг біля ліктя зверху, вдарити но-

гою в промежину, загнути руку за спину і обеззброїти.

2. При загрозі пістолетом упритул спереду (мал. 137).

Зробити крок лівою ногою вперед ліворуч з одночасним

поверненням тулуба праворуч; відбити і захопити озбро-

єну руку противника лівою рукою зверху, а правою

знизу; вдарити ногою в промежину і, наклавши великі

224

Мал. 137. Обеззброєння при загрозі пістолетом упритул

спереду

пальці обох рук на кисть противника ззовні, провести

важіль руки ззовні; повалити противника на землю, вда-

рити ногою і, дотиснувши кисть, обеззброїти.

3. При загрозі пістолетом упритул ззаду

(мал. 138).

Повернутися праворуч кругом на правій нозі; відбити пра-

вим передпліччям озброєну руку противника, захопити

її за кисть обома руками зверху; потягнути противника

8 «Захист Вітчизни»

Мал. 136. Обеззброєння при ударі ножем знизу

225

Мал. 138. Обеззброєння при загрозі пістолетом

упритул ззаду

за руку, продовжуючи поворот на лівій нозі, відставити

праву ногу назад і провести важіль руки всередину;

натиснути на кисть ззовні й обеззброїти противника.

Тема 3.

Прикладне плавання

Прикладне плавання використовується для виконання

у воді різних дій, пов'язаних з вирішенням визначених

завдань. Навички прикладного плавання прищеплюють-

ся в процесі вивчення техніки плавання. А деякі види

прикладного плавання вивчаються на спеціальних за-

няттях.

Плавання в одязі зі зброєю. Заняття з плавання в одязі

зі зброєю проводяться після оволодіння учнями основ

техніки плавання. Спочатку засвоюються способи плаван-

ня з індивідуальними рятувальними засобами (рятуваль-

ними жилетами, нагрудниками, поясами) і з поплавцями,

виготовленими з предметів спорядження, а потім — пла-

вання за допомогою підручних засобів і без них.

Під час освоєння плавання в одязі зі зброєю необ-

хідно навчитися насамперед правильно і швидко

припасовувати одяг, спорядження і зброю, а також вико-

ристовувати речовий мішок для полегшення плавання.

Припасування одягу виконується в такій послідовності:

знімаються черевики (чоботи), розстібаються ґудзики на

комірі і рукавах сорочки, вивертаються кишені штанів.

При плаванні з речовим мішком слід наповнити його

легкоплавким матеріалом (сіном, соломою, травою), за-

226

крутити і зав'язати горловину. Черевики покласти в ре

човий мішок. Узяти речовий мішок горловиною від себе,

ноги просунути в лямки, після чого закріпити його на

попереку перекладною лямкою. Взяти автомат (макет ав-

томата) за спину, підтягнути ремінь так, щоб автомат не

спадав із плеча і не заважав рухам під час плавання.

При плаванні з підручними предметами (колодами,

дошками тощо) узятися руками за предмет (або лягти на

нього грудьми) і виконувати гребкові рухи ногами. Якщо

підручний предмет можна тримати однією рукою, то віль-

ною рукою виконуються гребкові рухи. Короткі поліна,

дошки, зв'язки хмизу надійно прикріплюються до пояс-

ного ременя. Ті, хто плаває погано, перепр

авляються на

колодах, зв'язаних паралельно.

Подолання водної перешкоди за допомогою мотузка,

сталевого троса або телефонного кабелю здійснюється в

такий спосіб: до мотузка підв'язують поплавці (поліна,

дошки); той, хто добре плаває, пливе, тягнучи за собою

мотузок, і закріплює його на протилежному березі. Учні

по черзі, витримуючи дистанцію 5-

7 м, входять у воду,

беруться за мотузок і, перехоплюючи його руками, дола-

ють перешкоду.

При плаванні в одязі зі зброєю без підручних засобів

можна плисти брасом або

на боці. Для економії сил рухи

слід виконувати плавно і неквапливо, дихати ритмічно і

глибоко, а руки не виносити з води.

Потрібно також навчитися роздягатися у воді. Це

робиться біля стінки басейну або біля плоту, куди скла-

датимуться предмети спорядження

та одяг. Спочатку

знімають взуття; для цього, набравши побільше повітря

в легені, потрібно згрупуватися і, наблизивши коліно до

грудей, узяти черевик (попередньо розв'язавши шнурки)

однією рукою за підбор, а другою за носок і зняти його з

ноги; потім так

само зняти другий черевик. Після цього

знімають сорочку. Розстебнувши верхній ґудзик, зробити

вдих, зануритись у воду і, взявшись за поли сорочки,

зняти її через голову. Далі розстебнути ремінь і штани,

пірнути і під водою зняти їх із себе.

Плавання у водоймах з течіями і вирами.

Уміння

плавати у місцях із сильними течіями і долати вир дуже

важливі для прикладної підготовки. Найбільшу небезпеку

для життя становить вир, що утворюється під час

паводків, —

поблизу гребель, у місцях, де вода

могутніми

227

потоками рветься вниз. Щодо звичайних вирів, то, як

правило, причина можливої загибелі в них людини

криється в розгубленості, відсутності необхідних знань і

навичок. Для боротьби із сильними потоками і вирами

слід дотримуватись таких рекомендацій:

1. Потрапивши в сильну течію, не намагайтеся від

разу ж боротися з нею, пробуючи дістатися до найближ-

чого берега, а, підтримуючи тіло на поверхні, спокійно

зорієнтуйтеся. Найнадійніший спосіб швидше вибратися

з небезпечного місця — перетнути вир упоперек. Якщо ж

він лійкоподібний, то пливіть за течією і трохи вбік,

віддаляючись від центра ями.

2. Не втрачайте самовладання і в тому випадку, якщо

раптом опинитеся в самому центрі виру і всі спроби

вибратися з нього будуть марними. Наберіть побільше

повітря в легені і пірніть. Під водою рухайтеся за течією,

випереджаючи її, шукайте течію, що, змінивши напря-

мок, спрямовується вгору, — така течія є обов'язково.

Скориставшись нею і зробивши кілька гребків, ви випли-

вете на поверхню за межами виру.

3. Сильна течія найбільш небезпечна не на великих

глибинах, а на мілководді, де під водою можуть бути

кам'яні брили, корчі, затонулі дерева. Борючись з ними,

необхідно згрупуватися, енергійно випрямитися, вико-

нуючи рухи ногами вперед-униз. Поверніть тулуб на

зустріч течії і спробуйте стати на дно й утриматися на

місці. У разі невдачі пливіть за течією, дотримуючись ос-

новного потоку доти, поки він не винесе вас на більш

спокійне і широке місце.

4. Може трапитися, що сильна течія винесе на ка-

м'яну брилу, а у вас немає вже ні сил, ні часу для того,

щоб уникнути зіткнення. Тоді необхідно згрупуватися,

спробувати повернутися ногами вперед, послабити ними

силу удару і потім схопитися за брилу. Якщо не вдасться

повернутися ногами вперед назустріч брилі, згрупуйтеся

і витягніть уперед руки — у такий спосіб ви послабите си-

лу зіткнення.

5. Боротися з течією, пливти проти неї має сенс лише

в тих випадках, якщо вам загрожує небезпека бути вине-

сеним до водоспаду, греблі тощо. В усіх інших випадках

для того, щоб вибратися зі швидкої течії, використовуй

те її силу, рухаючись у напрямку потоку і трохи упопе-

рек — до того берега, на який вам необхідно вибратися.

228

Надання допомоги потопаючим. Для надання допо

моги потопаючим рятувальник, не допливаючи до нього

2-3 м, роб

ить вдих, занурюється у воду, бере потопаючого

за нижню частину тулуба і повертає спиною до себе. Якщо

потопаючий схопив руками рятувальника, останньому

необхідно зробити глибокий вдих і зануритися у воду;

тоді потопаючий, намагаючись утриматися на поверхн

води, відпустить рятувальника. Звільнення від захвату

здійснюється одним з таких способів:

при захваті рук знизу: рятувальник стискає свої паль-

ці в кулаки і робить руками ривок угору, у бік великих

пальців потопаючого;

при захваті рук зверху — ривок руками вниз у боки;

при захваті за тулуб спереду: рятувальник упираєть-

ся долонею в обличчя потопаючого і рвучко відштов-

хується від нього;

при захваті за шию ззаду: рятувальник, однією рукою

утримуючи кисть «верхньої» руки потопаючого, другою

піднімає його л

ікоть догори; потім, викручуючи руку,

звільняється від захвату і повертає потопаючого спиною

до себе.

Після звільнення від захвату потопаючого викону-

ється його транспортування одним з таких способів:

повернути потерпілого на спину, тримаючи його під

пахви

або за голову (біля нижньої щелепи), і пливти на

спині, працюючи ногами будь-яким способом;

повернути потерпілого на спину, пропустити свою

руку знизу йому під пахву і захопити його за підборіддя,

пливти на боці, працюючи вільною рукою і ногами;

повернути

потерпілого на спину, пропустити свою

руку під його руки, захопити «дальню» руку вище ліктя

і пливти будь-яким способом.

Доставивши потерпілого на берег, необхідно негайно

надати йому першу допомогу (див. с. 382-383).

229

Розділ шостий

ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО

ЗАХИСТУ

Тема 1. Нормативно-правова база

цивільної оборони

У статті 1 Закону «Про цивільну оборону України»

(в редакції, затвердженій Законом України від 24.03.1999 р.

№ 555-ХІУ) записано: «Кожен має право на захист свого

життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж,

стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення ре-

алізації цього права від Кабінету Міністрів України,

міністерств та інших центральних органів виконавчої

влади, місцевих державних адміністрацій, органів місце-

вого самоврядування, керівництва підприємств, уста-

нов і організацій незалежно від форм власності і підпо-

рядкування».

Це законодавче положення узгоджено із

Женевськими конвенціями 1949 р. про цивільну оборону

і підтверджено ще одним Законом України — «Про

захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р.

№ 1809-Ш (із змінами, внесеними відповідно до Закону

№ 1419-ІУ від 03.02.2004 р.).

Згідно з Положенням про Цивільну оборону України,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від

10.05.1994 р. № 299, система Цивільної оборони е скла-

довою частиною загальнодержавних, економічних, соці-

альних та оборонних заходів, що поширюються на всю

територію України, всі верстви населення і здійснюють-

ся за територіально-виробничим принципом.

Керівництво Цивільною обороною України відповідно

до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України,

інші органи виконавчої влади, керівників підприємств,

установ та організацій незалежно від форм власності й

господарювання.

230

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-

міністр України, а його заступником —

міністр з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від

наслідків Чорнобильської катастрофи; начальниками

об'єктів Ц

ивільної оборони є керівники органів державної

виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.

Безпосереднє виконання функцій Цивільної оборони

покладається на органи управління Міністерства з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населе

ння від

наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) України,

штаби цивільної оборони, а також на створені у складі

підприємств, установ та організацій спеціальні підрозділи,

що залучаються до захисту населення і надання йому

допомоги в надзвичайних ситуаціях.

Положенням про Цивільну оборону України визна-

чено такі її основні завдання:

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій тех-

ногенного походження і запровадження заходів щодо

зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибу-

хів і великих пожеж та стихійного лиха;

оповіщення населення про загрозу і виникнення над-

звичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне

інформування його про наявну обстановку;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, ви-

бухів, великих пожеж, стихійного лиха т

а застосування

засобів ураження;

організація життєзабезпечення населення під час

аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

організація і проведення рятувальних та інших не-

відкладних робіт у районах лиха та осередках ураження

силами цивільної оборони — військами, спеціалізова-

ними і невоєнізованими формуваннями;

створення системи аналізу і прогнозування, управ-

ління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за

радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням,

підтримання її готовності

до сталого функціонування в

надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

231

Тема 2. Надзвичайні ситуації мирного

і воєнного часу

Надзвичайними ситуаціями в мирний і воєнний час,

що впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності

людини, є аварії, катастрофи, стихійні лиха, наслідки

застосування хімічної та бактеріологічної зброї, зброї

масового ураження, звичайних засобів ураження, теро-

ризм, їх класифікують за причинами і наслідками ви-

никнення, масштабами завданих збитків та ушкоджень,

знищення матеріальних цінностей та ураження людей.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ МИРНОГО ЧАСУ

Аварії та катастрофи

Аварія — пошкодження, вихід з ладу або руйнування,

спричинене техногенними (виробничими, технологічними)

чи природними чинниками, що призводить до знищення

матеріальних цінностей, ураження і загибелі людей. Ката-

строфа — це раптове лихо або аварія значних масштабів,

що супроводжується тяжкими трагічними наслідками

(знищення, загибель, руйнація).

Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та

вибухи. Вибухають під великим тиском котли, балони,

трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний

пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на

меблевих і деревообробних підприємствах. На об'єктах

нафтової, хімічної і газової промисловості аварію

спричинюють загазованість атмосфери, розлиття

нафтопродуктів, агресивних рідин та сильнодіючих

отруйних речовин (СДОР). Найнебезпечніші авари

можуть виникнути там, де виробляють, використовують

або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і

вогненебезпечні речовини і матеріали: на підприємствах

хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших

споріднених галузей промисловості тощо.

Здебільшого аварії трапляються через конструктивні,

причини або порушення технології виробництва, правил

експлуатації обладнання, машин і механізмів; низьку

трудову і технологічну дисципліну; недотримання заходів

безпеки чи недбайливе ставлення до них; незадовільне

впровадження прогресивних систем пожежогасіння;

відсутність належного нагляду за станом обладнання;

а також через стихійні лиха.

232

Ці та інші чинники можуть спричинити в мирний

час глобальні катас

трофи, як це сталося, наприклад, на

Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)

Нині у світі нараховується до 6 млн хімічних речо-

вин; 90 % з них —

це органічні сполуки, більшість яких

токсичні. У промисловій техноло

гії щодо токсичних

хімікатів вживається поняття «шкідлива речовина»; при

контакті з організмом людини вона може викликати

травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані

здоров'я.

До групи сильнодіючих отруй них речо-

вин (СДОР) відносять не всі шкід

ливі речовини, а

тільки ті, що заражають повітря в небезпечних концен-

траціях, здатних викликати масові ураження людей,

тварин і рослин. За фізичними властивостями до групи

СДОР належать:

тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, грано-

зан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;

рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях

під тиском: у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у під-

групі Б —

хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген,

бромметил;

рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях

без тиску: у підгрупі А — нітро- й аміносполуки арома-

тичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-

акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос,

сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан,

хлорпікрин;

димучі кислоти — сірчана, азо

тна, соляна, плавикова,

хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислот.

Розглянемо основні характеристики найпоширені-

ших сильнодіючих отруйних речовин, що зберігаються у

значних кількостях на підприємствах, які їх виробляють

або використовують.

Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким харак-

терним запахом. Малорозчинний у воді, важчий за повіт-

ря, тому накопичується в низинах. У великих кількостях

використовується для відбілювання в промисловості, зне-

зараження питної води та ін. Перевозиться в

зрідженому

стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в

атмосферу, димить.

233

Аміак

—

безбарвний газ із характерним різким за

пахом (нашатирний спирт). Легший за повітря. Добре

розчиняється у воді. Рідкий аміак використовується як

робоча речовина у холодильних машинах. Аміачна вода

застосовується як добриво. Перевозиться у зрідженому

стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в

атмосферу, димить.

Двоокис сірки (сірчистий газ, сірчистий ангід-

рид) — безбарвний газ із характерним різким запахом.

Добре розчиняється у воді. У великих кількостях вико-

ристовується для виготовлення сірчаної кислоти,

застосовується в паперовому і текстильному

виробництві, для дезінфекції приміщень.

Сірководень — безбарвний газ із неприємним за-

пахом, пара якого утворює з повітрям вибухонебезпечні

суміші. Важчий за повітря. Розчиняється у воді.

Акрилонітрил (нітрил акрилової кислоти) — без-

барвна, легколетка, низькокипляча рідина з неприємним

запахом. Розчиняється у воді. Пара важча за повітря.

При взаємодії акрилонітрилу з повітрям утворюються

вибухонебезпечні суміші. Під час горіння акрилонітрилу

виділяються отруйні гази.

Синильна кислота —безбарвна, прозора, дуже

летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має

своєрідний п'янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змі-

шується з водою.

Фосген — безбарвний газ. При температурі нижче

8 °С конденсується (у безбарвну рідину). Запах нагадує

запах прілих фруктів чи сіна. Фосген важчий за повітря.

Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену.

Бензол — безбарвна рідина з характерним запа-

хом. Його пара важча за повітря і утворює з ним вибухо-

небезпечні суміші.

Стихійні лиха

Стихійне лихо — це надзвичайне природне явище,

що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди

життєдіяльності населення, знищує матеріальні цінності.

Пожежі — це стихійне поширення вогню, що

вийшов з-під контролю людини. Пожежі завдають ве-

личезних матеріальних збитків і нерідко призводять до

загибелі людей.

Повені — значні затоплення суходолу, коли вода в

річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок

234

рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льо

дових заторів тощо.

Землетруси —коливання земної поверхні та під-

земні поштовхи. Це жахливе стихійне лихо виникає зне-

нацька. І хоча тривалість основного поштовху не переви-

щує кількох секунд, його наслідки сягають величезних

масштабів. Запобігти землетрусу, зупинит

и чи уникнути

його неможливо. Люди ще не навчилися точно передбачати

його початок.

На земній кулі щороку відбувається понад 100 тис.

землетрусів; більшість з них призводять до загибелі тисяч

людей і до різноманітних руйнувань.

Селеві потоки — це стрімкий рух з гір селю —

суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоп-

люють, знищують усе на своєму шляху.

Зсуви

відбуваються частіше по берегах річок і

водоймищ. Основною причиною їх виникнення є надлиш

кове

насичення підземними водами глинистих порід до

текучого стану, внаслідок чого вниз по схилах зсовуються

величезні маси ґрунту, а разом з ним — усі споруди.

Снігові замети утворюються взимку під час сні-

гопадів і можуть бути настільки великими, що набува-

ють характеру стихійного лиха.

Ураган — це посилення вітру до 35

м/с і більше

(12 балів за шкалою Бофорта).

Шквал —

різке короткочасне посилення вітру (від

кількох хвилин до кількох десятків хвилин), іноді до

30—

70 м/с зі зміною його напрямку, частіше під чає

грози. Ширина шквалу 2-3 км.

Сучасний тероризм

Наприкінці XX — початку XXI ст. тероризм став

справжнім лихом. Від поодиноких актів насильства

(вбивства політичних лідерів країн, визначних діячів

демократичного руху) сучасні терористи дедалі частіше

переходять до масового фізичного знищенн

я невинних

людей.

Події 11 вересня 2001 р. в СІЛА (зруйнування Між-

народного торговельного центру), вибухи і захоплення

ручників у Москві та інших містах Росії, серія терори-

стичних актів на транспорті у Франції, Іспанії та інших

країнах призвели до загибе

лі тисяч людей. Діяльність

масових терористичних організацій («Аль-

Каїда» та ін.)

створюють серйозну загрозу людству в усьому світі,

235

Боротьба з тероризмом стає нині справою не лише дер

жавних спецслужб, до неї тепер залучаються форму-

вання цивільної оборони, а також населення.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ВОЄННОГО ЧАСУ

Надзвичайні ситуації воєнного часу характеризуються

насамперед застосуванням ядерної, хімічної, бактеріоло-

гічної зброї та інших сучасних засобів масового ураження.

Ядерна зброя

Ядерною називається зброя, енергія для вражальної дії

якої виділяється при ядерних реакціях поділу або синтезу

ядерного палива. Ядерна зброя призначена для масового

ураження людей, знищення або руйнування адміністра-

тивних і промислових об'єктів, споруд, техніки.

Уражальна дія ядерного вибуху залежить від потуж-

ності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підземний,

повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду.

Потужність ядерного боєприпасу характеризується троти-

ловим еквівалентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху

якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного

боєприпасу, і вимірюється у тоннах. За потужністю

ядерні боєприпаси розподіляються на понадмалі (менше 1

тис. т), малі (1-10 тис. т), середні (10-100 тис. т),

великі (100 тис. т — 1 млн т) і понадвеликі (понад 1 млн

т).

Уражальні чинники ядерного вибуху: ударна хвиля,

світлове випромінювання, електромагнітний імпульс, про-

никаюча радіація і як наслідок — радіоактивне зараження

місцевості в районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари.

Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря

в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю.

Вражальна дія ударної хвилі характеризується величиною

надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця

між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і

нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі.

Одиниця надлишкового тиску і швидкісного натиску

повітря у Системі одиниць (СО) — паскаль (Па), поза-

системна одиниця — кілограм-сила на квадратний

сантиметр (кгс/см

). Один кгс/см

дорівнює 100 кПа.

Світлове випромінювання — це потік променевої енер-

гії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні

промені. Джерелом світлового випромінювання є місце

вибуху, що світиться. Тривалість світлового випроміню-

вання залежить від потужності заряду (від 2 до 12 с).

236

Проникаюча радіація

—

потік гамма

випромінювання

і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного

вибуху. Час дії проникаючої радіації — 15-

20с, а потім

хмара піднімається на висоту 2-3 км, де гамма-

нейтронне

випромінювання поглинається товщею повітря і практичне

не досягає поверхні землі.

Доза випромінювання — це кількість енергії іонізу-

ючих випромінювань, поглинутих одиницею маси опро-

мінюваного середовища.

Експозиційна доза — це доза випромінювання у по-

вітрі. Вона характеризує потенційну небезпеку іонізуючих

випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні

тіла людини. У СО експозиційна доза вимірюється у куло-

нах на 1 кілограм (Кл/кг). Позасистемною одиницею експо-

зиційної дози є рентген (Р). Один рентген дорівнює

2,58 • 10

-4

Кл/кг. Рентген —

це доза рентгенівського і

гамма-випромінювання, під впливом якої в 1 см

сухого по-

вітря за нормальних умов (температура 0 ° С, тиск 760

мм

рт. ст.) утворюються іони, що несуть одну електростатич-

ну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в

один рентген дорівнює 2,08 • 10

пар іонів в 1 см

повітря.

Впливу радіоактивного зараження може зазнавати й

місцевість, віддалена на десятки і

сотні кілометрів від

місця вибуху. При цьому на великих площах протягом

тривалого часу існує зараження, що становить загрозу

для людей і тварин. На радіоактивне забрудненій місце-

вості джерелами радіоактивного забруднення є: осколки

(продукти) поділу ядерн

ої речовини; радіоактивність, що

з'являється у ґрунті та інших матеріалах; нерозділева

частина ядерного заряду. Під час вибуху ядерного

боє

припасу радіоактивні продукти піднімаються разом

із

хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту,

під дією висотних

вітрів переміщуються на великі

відстані,

випадають, заражаючи місцевість, і утворюють

так званий

слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної

хмари має

форму еліпса й умовно ділиться на чотири зони

зараження: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) і

надзвичайно небезпечного (Г) (мал. 139 і табл. 9).

На схемах і картах зовнішні кордони зон радіоактив-

ного забруднення наносяться різними кольорами: А —

синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) — це потужне елек

трома

гнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху й

існує короткий час. Уражальна дія ЕМІ обумовлена

237

Мал. 139. Схема радіоактивного зараження місцевості

__________ в районі вибуху і за рухом хмари __________

Таблиця

РАДІОАКТИВНІСТЬ НА КОРДОНАХ ЗОН ЗАРАЖЕННЯ

Зона

Доза ви

мінювання

рад

Рівень радіації, рад/

400

1200

4000

в 80

240

800

виникненням електричних напруг і струмів значно

величин у дротах і кабелях повітряних ліній зв'язку

сигналізації, електропередачі, в антенах радіостанцій,

Вплив уражальних чинників ядерного вибуху

на людей і будівлі

Ураження, що виникають під дією ударної хвилі ві)

ядерного вибуху, діляться на легкі, середні, важкі і над

важкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому тис

ку у фронті ударної хвилі 20-40 кПа і характеризуються

легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими

ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому

тиску 40-60 кПа і характеризуються травмами мозку з

непритомністю, пошкодженням органів слуху, кровоте-

чами я носа та вух, переломами І вивихами кінцівок.

Важкі і надважкі ураження виникають при надлиш-

кових тисках відповідно 60-100 кПа та понад 100 кПе і

супроводжуються травмами мозку з довготривалою

238

непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяж

кими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі

виявляється в ураженні людей уламками будівель, камін-

ням, деревами, битим склом та іншими предметами'.

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, ви-

кликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору.

Залежно від значення світлового імпульсу розрізняють

опіки шкіри чотирьох ступенів: перший ступінь —

почервоніння, припухлість

і набрякання шкіри; другий

ступінь — утворення пухирів; третій ступінь —

омертвіння шкіри й утворення виразок; четвертий

ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тка

нин, обвуглення.

Проникаюча радіація (гамма - випромінювання та по

тік

нейтронів) —

це активно проникаючі види іонізуючих

випромінювань, які для людини найбільш небезпечні при

зовнішньому опроміненні.

Радіоактивні частинки (бета і альфа) мають малу

проникаючу здатність і безпечні при зовнішньому

опроміненні людини.

Проте при потраплянні всередину

організму людини з їжею, водою повітрям вони дуже не-

безпечні. Під впливом іонізуючої радіації руйнуються

окремі складні молекули ї елементи клітинних структур

(табл. 10). Це призводить до порушення нормального

обміну речов

ин, зміни, характеру життєдіяльності клітин,

окремих органів і систем організму. Внаслідок такого

впливу виникає променева, хвороба.

За ступенем важкості

променеві хвороби ділять на чотири групи.

Променева хвороба Г ступеня (легка група)

виникає при сумарній дозі 100-

200 рад. Прихований

період триває 3-5 тижнів, після чого з'являються загаль-

на слабкість, нудота, запаморочення, підвищення темпе-

ратури. Після одужання працездатність, як правило,

зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня гру-

па) виникає при сумарній дозі 200-

400 рад. Протягом

перших 2-3 діб спостерігається вершкова реакція організ-

му (нудота і блювання). Потім триває прихований період

(15-20 діб). Ознаки захворювання виявляються яск-

равіше. Одужання за умови активного лікування наста

через 2-3 місяці.

Променева хвороба III с тупеня (важка гру-

па) виникає при дозі 400-

600 рад. Первинна реакція

різко виражена. Прихований період — 5-10 діб. Хвороба

239