Аркуша О.Г., Бородін Є.І., Віднянський С.В., Гай-Нижник П.П. та ін. Нариси історії державної служби в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

261

Розділ 13

жандармерії, пошта, залізнична станція. 8 січня 1919 р. на загальних зборах жителів

Ясіня і навколишніх сіл було відновлено Українську Народну Раду, яка проголосила

самостійну й незалежну Гуцульську республіку й у спеціальному зверненні заклика-

ла населення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Це звернення

закінчувалося словами: «Най живе один великий український народ від Тиси аж по

Чорне море і гори Кавказ! Най живе і пишається наша велика одноцільна Українська

Республіка!»

Проголошення Гуцульської республіки, керівники якої вважали її складовою

частиною ЗУНР, стало важливим етапом не лише в розвитку суспільно-політичного

життя на Закарпатті, а й загальноукраїнського державотворчого процесу. Було обрано

тимчасовий парламент республіки в складі 42 осіб на чолі з колишнім головою Ясін-

ської Народної Ради С.Клочураком і уряд, що складався з 30 осіб. Влада Гуцульської

республіки поширювалася на порівняно невеликий регіон – це села Ясеня, Чорна

Тиса, Лазещина, Стебний, Кервелів, Кваси, Білин, Богдан, Луга, Відричка, Розтоки та

деякі інші. Селище Рахів і Трибушани стали буферною зоною між силами республіки

і румунськими військами, які наступали на Закарпаття з півдня

У своїй практичній діяльності уряд Гуцульської республіки багато в чому вико-

ристовував досвід роботи Західно-Української Народної Республіки. Це проявлялось

як у розбудові державної служби і проведенні реформ, так і в організації збройних

сил на кшталт галицьких січових стрільців. Зокрема, працівники різних служб нових

органів влади, що протягом кількох днів повсюдно організовувалися, та особовий

склад збройних сил – Народної оборони – складали присягу на вірність Гуцульській

республіці. Державною мовою стала українська. Хто зі службовців не володів укра-

їнською мовою, а бажав продовжувати працювати, повинен був протягом певного

часу опанувати її.

З метою керівництва окремими ділянками в складі Ради було створено п’ять

секцій: військова і зовнішніх зв’язків (керівник С.Клочурак-молодший), внутрішніх

справ (Д.Іванюк), харчова (Ю.Кабалюк), господарська (І.Тимчук), освіти і шкільна (І.Ма-

русяк-Кузьмич)

. Керівництво республіки працювало досить організовано й компе-

тентно. Уже з перших днів діяльності органи нової влади велику увагу приділяли

організації постачання населення продовольчими товарами, зокрема хлібом. Було

взято під контроль усі запаси, розроблено план поповнення товарів, велася боротьба

зі спекуляцією, проявами бандитизму. Допомагав у цій справі й уряд ЗУНР: із Коло-

миї та Станіслава до Ясіня надходило борошно, цукор, нафта та інші товари. Уряд

Гуцульської республіки створив спеціальні робітничі загони, які відбудовували мости,

налагоджували транспортний рух, зв’язок тощо. З настанням весни головну увагу було

приділено проведенню весняних робіт на ланах, до яких залучалася і частина складу

Народної оборони. З поля зору нових органів влади не випадали й такі питання, як

організація охорони здоров’я, шкільництво, робота культосвітніх установ, які, зокре-

ма, проводили агітацію за приєднання Закарпаття до України

262

Розділ 13

4. Всенародні збори угорських русинів

Історично зумовленим виявом національно-державницьких змагань ко-

рінного населення Закарпаття, його проукраїнських симпатій стали Все-

народні збори угорських русинів, що відбулися 21 січня 1919 року в Хусті і в яких

представники Гуцульської республіки відігравали значну роль. Підготовка до їхнього

скликання розпочалася після звернення Мараморош-Сігетської Ради до інших народ-

них рад Закарпаття, в якому, зокрема, зазначалося: «Треба нам зійтися на великі збори

до Хуста у вівторок, 21 січня 1919 р. Там ми скажемо, з ким маємо жити. Запрошуємо

на ті збори увесь руський народ. Просимо кожну сільську і кожну громадську Раду,

щоб на ці збори вислала… своїх послів-делегатів, котрих народ обере… Обранці ма-

ють принести від сільської Ради посвідчення, що вони є послами… Це тут зробим – як

маємо жити подумаєм, аби наші нащадки на нас не нарікали. Щоб ми славу і честь

заслужили перед руським народом і перед усім світом. Покажім, що і ми такі люди, як

другі! Самі будуймо свою майбутність!»

. У відповідь на це звернення, в якому пропо-

нувалося від кожної тисячі жителів обирати одного делегата, повсюдно на Закарпатті

наприкінці 1918 – на початку 1919 р. проходили збори. На них обиралися делегати

на з’їзд у Хусті з настановою вимагати приєднання краю до України.

Незважаючи на різні труднощі як військово-політичного, так й економічного

характеру, на 21 січня 1919 р. до Хусту прибуло 420 осіб, делегованих від 175 (з понад

400) населених пунктів Марамороського, Березького, Угочанського й Ужанського ко-

мітатів Закарпаття, а також близько тисячі гостей з навколишніх сіл. Отже, якщо збори

в Хусті й не були справді всенародними (делегати представляли лише частину насе-

лення Закарпаття – переважно його центральні та східні райони), усе ж безперечним

є факт, що вони стали найбільш представницьким політичним форумом закарпатців

у доленосний для їхнього краю час

Доступні джерела, насамперед спогади учасників тих подій, свідчать, що на

зборах панували урочиста обстановка й одностайність настроїв учасників. Так, один з

очевидців згадує: «Голова зборів, доктор Михайло Бращайко (адвокат з Рахова, голова

Хустської Народної Ради. – Авт.)… запитав народ: Куди ми хочемо прилучитися? До

Угорщини? Чи, може, до Чехо-Словаччини? Чи до України? – До України! – закрича-

ли делегати»

. Практично кожен, хто виступав, вимагав возз’єднання Закарпаття з

Україною.

Резолюція Хустського з’їзду була ухвалена одноголосно. Вона складалася, як

свідчить наведений без скорочень дослідниками Закарпаття лише в останні роки «Про-

токол всенародних зборів угро-руського народу», що складався з семи пунктів:

«І. Всенародні збори угорських русинів-українців з дня 21-го януара 1919 р. ви-

сказують з’єднати всіх руинів-українців з комітатів Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Земп-

лин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна і прилучення русинами-українцями заселених земель

до Соборної України, просячи, щоби нова держава при виконуванню (переведенню)

сеї злуки узгляднила особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців.

Для того Всенародні збори заявляють, що русько-українських нарід Угорщини Х (де-

сятий) закон про Руську Країну, даний в Будапешті з року 1918-го, не признають за-

коном, бо повстав без його волі і без заступництва народу.

263

Розділ 13

ІІ. З огляду на повисше рішення постановляють збори, що руський народ не

пішле послів своїх до угорського парламенту.

ІІІ. Всенародні збори просять, щоби українські війська засіли землі, заселені

русинами-українцями на Угорщині, і щоби засмотрили населення, живуче серед тяж-

ких харчових відносин, поживою.

ІV. Всенародні збори витають всі визволені народи австро-угорської монархії:

Чехословаків, Югославян, Румунів, Поляків і Німців.

V. Дальше витають збори мадярське народне правительство на демократичних

основах, що признало право самоозначення (саморозпорядження) народів і не ужи-

вало ніяких насильств проти політичного організовання єго правдивої волі.

VІ. Дальше висказують збори подяку всім державам Антанти і їх союзникам,

що боронили демократичний їх рух і вибороли пригнобленим народам свободу і

просять, щоби помогли здійснити ухвалу Всенародних зборів.

VІІ. Народні збори вибирають для ведення справ русько-українську народню

Центральну Раду із сто членів і уповномочують її заступати русинів на Угорщині все

і всюди де сього потрібно проти інших народів і зробити все, що каждого часу в

інтересі русько-українського народу уважає за потрібне…

По сему одноголосно вибрано Центральну Народну Раду (у складі 100 осіб. –

Авт.). Председатель: Др Михайло Бращайко. Заступники пред. Єміліян Невицький,

духовник з Уяку (Шаріш), Євген Пуза, сотник із Ізи і Іван Волощук, господар з Нан-

кова»

На Всенародних зборах у Хусті була сформована делегація в складі Є.Пузи,

І.Климпуша і С.Клочурака для ознайомлення української влади в Києві з волевияв-

ленням закарпатців. Утім, делегація змогла дістатися лише до Станіслава, де її при-

йняв голова Національної Ради ЗУНР Є.Петрушевич, якому від імені закарпатських

українців було передано «їхню тверду волю приєднати до України землю, на якій

вони споконвіку живуть, як невід’ємну частку України»

За деякими даними, про рішення Хустського з’їзду було повідомлено і Київ,

зокрема телеграмою від Ю.Бращайка, і навіть владу радянської України в Харкові

Наступного після Хустських зборів дня, 22 січня 1919 р., на Соборній площі в Києві,

де відбувався історичний акт Злуки, представники ЗУНР уже говорили й від імені За-

карпаття, хоча про рішення закарпатців у Хусті могли ще й не знати.

Проте цим історичним рішенням українського народу не судилося тоді втіли-

тися в життя. Доля Закарпаття була визначена за його межами, і вирішальний вплив

на це мали зовнішні чинники.

Після світової війни проблема Закарпаття набула досить широкого міжнарод-

ного звучання: чимало держав претендували на присутність у цьому стратегічно важ-

ливому регіоні й були зацікавлені у вирішенні питання щодо державної належності

Закарпаття згідно зі своїми уявленнями про післявоєнний устрій Європи та власними

національними інтересами. Звичайно, перші ролі у розв’язанні цього питання, як і у

формуванні нового післявоєнного устрою цілої Європи, відігравали країни Антанти,

за наполяганням яких у січні 1919 р. в Парижі було скликано конференцію для ви-

роблення мирних договорів із переможеними країнами.

Серед паризьких миротворців, не в останню чергу завдяки активній диплома-

тичній діяльності чехословацької делегації, вже від самого початку роботи конфе-

264

Розділ 13

ренції утвердилася спільна думка – Закарпаття має стати частиною новоутвореної

Чехословацької республіки. За згодою держав Антанти, чехословацькі війська вже 12

січня 1919 р. захопили західні регіони краю – до річки Уж, включаючи й м. Ужгород.

Румунські власті, у свою чергу, протягом січня–березня 1919 р. самовільно окупува-

ли східні райони Закарпаття у верхів’ях р. Тиса, мотивуючи це тим, що там мешкає

більшість румун, які бажають жити в складі Румунії.

У цій складній воєнно-політичній ситуації й у самому Закарпатті посилюється

прочехословацька орієнтація. 7 січня 1919 р. спочатку частина Пряшівської народної

ради на чолі з А.Бескидом висловилася за злуку з ЧСР. Незабаром А.Бескида було

включено до складу офіційної чехословацької делегації на мирній конференції в Па-

рижі. До неї, крім прем’єр-міністра ЧСР К.Крамаржа та міністра закордонних справ

Е.Бенеша, входили керівники Американської ради угорських русинів Г.Жаткович і

І.Гардош

. Наприкінці січня 1919 р. до Ужгорода прибули представники президента

ЧСР капітани Ф.Пісецький і В.Вака, які проінформували діячів Ужгородської народної

ради про діяльність Т.Масарика в США, його переговори з керівниками закарпатської

еміграції та рішення американських русинів про приєднання Закарпаття до Чехосло-

ваччини. А на початку березня Жаткович і Гардош докладно проінформували членів

Ужгородської народної ради про хід обговорення питання про Закарпаття у США і

на Паризькій мирній конференції та закликали закарпатців підтримати рішення аме-

риканських русинів щодо приєднання Закарпаття до Чехословаччини

5. 40 днів радянської влади

На остаточне розв’язання питання щодо долі Закарпаття вплинули події

в Угорщині, де внаслідок політичної кризи 21 березня 1919 р. було про-

голошено Угорську радянську республіку. Протягом кількох днів влада новопризна-

ченого уряду соціал-демократів і комуністів, що об’єдналися в єдину Соціалістичну

партію Угорщини на засадах марксизму, була встановлена по всій країні, зокрема й

на Закарпатті, за винятком територій, окупованих військами Чехословаччини й Ру-

мунії. Масово створювалися «революційні органи влади» – сільські, міські, районні та

жупні (пізніше окружні) ради робітників, солдатів і селян та їхні виконавчі органи –

директоріуми в складі 3-5 осіб, депутати яких взялися за виконання своїх обов’язків.

Зокрема, на Закарпатті було створено чотири жупні директоріуми – Березький (Бере-

гово), Угочанський (Севлюш), Марамороський (Хуст) і Ужанський (Чоп), які перебрали

на себе всю повноту влади

31 березня 1919 р. уряд прийняв постанову про структуру органів влади і про-

ведення перевиборів рад. Революційна урядова рада Угорщини ухвалила тимчасову

Конституцію, яка проголосила вищим законодавчим органом країни Всеугорський

з’їзд рад, установила загальне і вільне виборче право для трудящих віком від 18 років,

за винятком так званих експлуататорських верств населення. У Конституції Угорської

Комуни, затвердженій І Всеугорським з’їздом рад, підкреслювалося, що радянська

республіка є союзом вільних народів, яка «не визнає расових і національних відмін-

ностей, не терпить жодного пригноблення національних меншостей і обмеження їх

в справі вживання своєї мови»

265

Розділ 13

У складі Угорської радянської республіки Закарпаття дістало територіальну

крайову автономію: створювалася нова адміністративна одиниця – Руська Країна,

до якої повинні були увійти райони з русинським населенням Марамороського, Уго-

чанського, Березького, Ужанського, Земплинського та Шариського комітатів (останні

дві були захоплені чехословацькими військами). Проект «Конституції Руської Кра-

їни», опублікований 12 квітня 1919 р. в газеті «Руська правда», виходив з того, що

«Руська Країна на федеративній основі входить до Радянської Республіки». Столицею

Руської Країни проголошувалося Мукачево, народним комісаром у справах Країни з

резиденцією в Будапешті угорським урядом був призначений адвокат А.Штефан (ко-

лишній губернатор Закарпаття часів УНР), який мав свого заступника – політичного

уповноваженого у Мукачеві адвоката Й.Камінського. За розпорядженням русинського

народного комісаріату від 5 квітня 1919 р. на території Руської Країни замість жуп-

них рад обиралися окружні ради робітників, солдатів і селян. Кожна окружна рада

повинна була обрати 12 членів на крайовий з’їзд рад (губерніальний сейм) Руської

Країни, а також 6 делегатів на І Всеугорський з’їзд рад. Передбачалося створити три

«русинські» окружні ради: Березьку (з центром у Мукачеві), Марамороську (Хуст) і

Ужанську (Середнє)

Вибори до сільських, міських, районних і окружних рад, їхніх виконавчих ор-

ганів і делегатів на І Всеугорський з’їзд рад були проведені на Закарпатті 7-14 квітня

1919 р. У ході виборів за радянську владу на Закарпатті, як і загалом в Угорщині,

проголосувала більшість населення. До складу рад обиралися робітники, селяни,

солдати, дрібні торгівці, ремісники, службовці, але так звані пролетарські елементи

становили в соціальному плані абсолютну більшість. Зазвичай вибори рад, зокрема

виконкомів і директоріумів, відбувалися таємним голосуванням за значної активності

місцевих жителів

Створення системи рад в Угорщині та на Закарпатті було свідченням руйнуван-

ня старого державного апарату. Спеціальним декретом нова влада скасувала старі

слідчі та судові органи, тобто «буржуазний суд» з усіма його юридичними атрибутами,

а на їхнє місце призначила революційні трибунали, що розгорнули каральну й репре-

сивну діяльність серед населення за політичні (контрреволюційні) дії та карні злочини.

Зокрема, 30 березня 1919 р. за наказом наркома юстиції почали діяти ревтрибунали

в Берегові, Мукачеві, Хусті, Севлюші. До їхнього складу входили голова, два члени,

уповноважений по обвинуваченню (прокурор) і секретар. Найчастіше членами трибу-

налів були робітники і колишні військовополонені. Радянська влада на Закарпатті, як

і в Угорщині загалом, залишила на колишніх місцях більшість державних службовців

рядового і середнього рангу. Щоправда, кожний із них давав урочисту обіцянку, в

якій говорилося: «Я, нижчепідписаний, моєю робітничою совістю і чесністю присягаю,

що вказівки директоріуму і народного комісара чесно виконуватиму, владу диктатури

пролетаріату вважаю для себе обов’язковою і в її інтересах чесно виконуватиму свій

обов’язок»

Серед окремих соціально-економічних і культурних перетворень радянської

влади слід зазначити націоналізацію промислових, транспортних та інших підпри-

ємств, де працювало понад 20 робітників, а також торговельних закладів з понад 10

працюючими, банків та інших фінансових установ. Було встановлено для дорослих

восьмигодинний, а для підлітків – шестигодинний робочий день, підвищено зарп-

266

Розділ 13

латню на 25-60%, запроваджено щорічні відпустки з повним збереженням заробітної

плати. 3 квітня 1919 р. Революційна урядова рада прийняла декрет про націоналізацію

поміщицьких землеволодінь, згідно з яким землю відібрали в тих, хто її ніколи не

обробляв, і передали організованим на місцях сільськогосподарським кооперати-

вом. Націоналізацію великого землеволодіння на місцях проводили створені в селах

комітети землевпорядкування та забезпечення виробництва. Правда, на Закарпатті

був створений лише один кооператив – у с. Великі Береги. А значна частина сільської

бідноти була розчарована тим, що уряд не наділив її землею і зволікав з наділенням

селян пасовищами. Тому сільські ради часто за власної ініціативи захоплювали їх, а

також рішуче обмежували й церковне землеволодіння.

Для розв’язання національного питання революційний угорський уряд створив

у Будапешті спеціальну комісію за участі представників центральної і місцевої влади.

Вона, зокрема, проголосила русинську (українську) мову офіційною мовою Закар-

паття. В краї були націоналізовані всі навчальні заклади. Навчання в школах почало

проводитися рідною мовою, створювалися спеціальні початкові школи для ліквідації

неписьменності. Були зроблені перші кроки в галузі покращення охорони здоров’я

трудового населення тощо.

З часом радянська влада дедалі більше набувала диктаторських рис, що спри-

чиняло антикомуністичні виступи. Невдовзі вона була ліквідована, проіснувавши ли-

ше 40 днів (від 21 березня до 29 квітня 1919 р.), а в Угорщині – 133 дні. Країни Антанти,

стурбовані поширенням комуністичних ідей, спрямували проти Угорщини війська

союзних держав. 16 квітня 1919 р. румунські, а 23 квітня чехословацькі війська почали

захоплювати опорні пункти на Закарпатті. На початку травня вони окуповали всю

територію краю. 19 червня 1919 р. більшість делегатів обраного з’їзду Рад Угорщини

прийняла ультиматум про відведення угорських революційних військ «за призначені

Угорщині кордони»

Бурхливий розвиток воєнно-політичних подій у Центральній і Східній Європі

та складний процес розгляду питання щодо Закарпаття на Паризькій мирній конфе-

ренції

змусили об’єднатись усі політичні угруповання краю та нарешті визначитися

щодо його майбутнього. 8 травня 1919 р. в Ужгороді зібралися представники трьох

найвпливовіших на Закарпатті народних рад – Пряшівської, Ужгородської і Хустської

(близько 200 делегатів), які об’єдналися в Центральну руську народну раду (голо-

ва – А.Бескид, заступники голови – А.Волошин, М.Бращайко, М.Стрипський) і одно-

стайно прийняли резолюцію про підтримку рішення Американської народної ради

угро-русинів щодо об’єднання з чехословацьким народом на засадах повної націо-

нальної автономії. «Подкарпатськие русини, – зазначалося в резолюції, – як автономна

единиця самовольно приключаються до Чехословацької республіки с тем, что руська

автономна краина в заграничных, военных и финансовых делах спольно управляла-

ся, а в прочих делах управляє собой самостойно, своими урядами и своим сеймом.

Требуем, чтобы до територии сиеи краины принадлежали и западные жупи»

На наступних засіданнях ЦРНР обговорювалися питання про статус і кордони

Закарпаття у складі Чехословаччини, а також було вирішено рекомендувати грома-

дянина США Г.Жатковича на посаду «повноважного міністра штату». Ці вимоги були

викладені у спеціальному меморандумі, який 20 травня 1919 р. делегація ЦРНР у

складі 112 осіб в урочистій обстановці передала в Празі президентові ЧСР Т.Масарику.

267

Розділ 13

Вітальні промови виголосили А.Бескид, Г.Жаткович, А.Волошин, а також Т.Масарик,

який російською мовою висловив радість у зв’язку з добровільним приєднанням За-

карпаття до ЧСР і, між іншим, заявив: «Ви, русини, стільки прав будете мати, скільки

виборите для себе»

. Згадуючи цю подію, Августин Волошин у своїх спогадах писав:

«Было то собитіе не лиш исторично-важное, но и щиротеплое, братское! Золота Прага

торжественно привитала русинов, щиро погостила и мы з надеею на лепшу будуч-

ность вернулися до дому»

Приєднання Закарпаття до Чехословацької республіки було оформлено на Па-

ризькій мирній конференції Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня

1919 р. Чехословаччина зобов’язувалася «встановити територію русинів на південь

від Карпат у кордонах, визначених головними союзниками і дружніми державами, як

автономну одиницю в рамках Чехословацької держави, із найвищим ступенем само-

управи, який тільки можливий при збереженні єдності Чехословацької держави»

Входження Закарпаття до складу Чехословаччини було підтверджено й спеціальним

параграфом (48) Тріанонського мирного договору з Угорщиною від 4 червня 1920 р.,

де зазначалося: «Угорщина визнає, як уже були вирішили держави, союзні і об’єднані,

повну незалежність Чехословацької держави, до неї ж включено автономну територію

Південнокарпатських русинів»

6. Приєднання Закарпаття до Чехословацької

республіки

Приєднанням Закарпаття до Чехословацької республіки в 1919 р. було

покладено початок новому багато в чому суперечливому, але дуже важ-

ливому і загалом значно позитивнішому, порівняно з минулими, етапові в розвитку

цього самобутнього українського краю

Утім, сам процес визначення головних напрямів чехословацької політики щодо

Закарпаття був складним і суперечливим. Головною метою чехословацької політики

щодо Закарпаття була поступова інкорпорація краю. Для організації адміністрації в

Ужгороді у липні 1919 р. створюється Цивільне управління на чолі з чеським адміні-

стратором Я.Брейхом, з яким на Закарпаття прибули перші чехословацькі чиновники.

А першим нормативним актом, який визначав правовий статус органів державного

управління на території краю і дав йому офіційну назву, став затверджений 7 листо-

пада 1919 р. Радою міністрів ЧСР і проголошений в Ужгороді 18 листопада «Генераль-

ний статут про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою

конференцією до Чехословацької республіки».

Його перша частина гарантувала виконання основних положень Сен-Жермен-

ського договору щодо Закарпаття. Зокрема, підкреслювалося, що «територія Русинів

буде мати свій сойм». За другою частиною Генерального статуту встановлювалася де-

маркаційна лінія між словаками і русинами. У третій частині цього документа йшлося

про те, що аж «до юридичного визначення вибраним соймом буде вживатися історич-

на назва Підкарпатська Русь; паралельно цьому може вживатися назва Русинсько», а

«в школах народна мова буде мовою навчання, як і офіційною мовою взагалі». Згідно

268

Розділ 13

з положеннями четвертої частини статуту, празький уряд мав право іменувати тим-

часового адміністратора, у розпорядження якого виділялася необхідна кількість уряд-

ників, а також призначати «тимчасову русинську автономну директорію» як дорадчий

орган «по законодавству і управлінню в усіх мовних, шкільних і релігійних питаннях

та в питаннях місцевого управління», у виборі та заміщенні чиновників і службовців

адміністративних структур тощо

До складу Директорії Підкарпатської Русі, яку очолив Г.Жаткович, увійшли ві-

домі закарпатські діячі Ю.Бращайко, А.Волошин, Ю.Гаджега, К.Прокоп (його згодом

заступив Є.Пуза), О.Торонський. Директорія мала шість відділів: закордонний, культу-

ри і шкіл, промисловості і торгівлі, землеробства і продовольства, внутрішніх справ,

фінансів, кожен з яких очолював один з її членів. Директорія, члени якої, до речі,

були вкрай незадоволені змістом Генерального статуту, розпочала свою діяльність з

низки політичних і соціально-економічних вимог. Однак більшість з них ігнорувалась

як Цивільним управлінням, так і празькою владою. На знак протесту 19 лютого 1920 р.

члени Директорії подали у відставку

29 лютого 1920 р. була схвалена Конституція Чехословацької республіки під на-

звою «Конституційна Грамота». Вона складалася з трьох частин – Вступного закону до

Конституційної хартії, власне Конституційної хартії та Закону про принципи мовного

права. Усі ці частини містили положення, що регулювали різні аспекти правового

статусу Підкарпатської Русі. Зокрема, Вступний закон до Конституційної хартії в ст. 2

визначав, що закони сойму території Підкарпатської Русі, як і закони ЧСР, не повинні

суперечити Конституційній хартії, її частинам і законам, які змінюють або доповнюють

її, а приймати рішення з цього приводу буде Конституційний суд.

У Конституційній хартії, у свою чергу, в §3 були сформульовані правові норми,

що регулювали структуру державного устрою Чехословацької республіки й місце

Закарпаття в ньому:

«1. Територія Чехословацької республіки творить єдине й неподільне ціле, кор-

дони якого можуть змінюватися тільки конституційним законом.

2. Невід’ємною частиною того цілого є, на підставі добровільного приєднання

згідно з договором між головними союзними і тими, що об’єдналися, державами, з

одного боку, і Чехословацькою республікою, з іншого, підписаного в Сен-Жермені

ан Ле 10 вересня 1919 р., самоврядна територія Підкарпатської Русі, яка буде мати

найширшу автономію, сумісну з єдністю Чехословацької республіки.

3. Територія Підкарпатської Русі має власний сойм, який обирає свою пре-

зидію.

4. Сойм Підкарпатської Русі є правомочним видавати закони в справах, які сто-

суються мови, освіти, релігії, а також в усіх тих, які можуть бути передані в його віда-

ння законами Чехословацької республіки. Закони, прийняті соймом Підкарпатської

Русі, затверджуються президентом республіки і публікуються в спеціальному збірнику

за підписом губернатора.

5. Підкарпатська Русь буде представлена в Національних Зборах відповідною

кількістю представників (сенаторів) згідно з виборчою системою Чехословаччини.

6. На чолі Підкарпатської Русі є губернатор, який призначається президентом

Чехословацької республіки на пропозицію уряду і відповідальний також перед со-

ймом Підкарпатської Русі.

269

Розділ 13

7. Чиновники Підкарпатської Русі будуть обиратися по можливості з місцевого

населення.

8. Подробиці, що стосуються права обирати і бути обраним до сойму, визна-

чаються окремим законом.

9. Закон Національних Зборів, який визначить кордони Підкарпатської Русі,

складатиме частину Конституційної хартії».

Отже, Чехословацька республіка, згідно з її конституцією, виступала централі-

зованою (унітарною) державою, в якій лише Підкарпатська Русь мала дістати само-

врядність. Іншим землям республіки – Богемії, Моравії, Сілезії, Словаччині – автономні

права не надавалися.

Третя складова Конституції ЧСР – Закон про принципи мовного права – також

містила положення, що регулювали цю сферу суспільних відносин у Підкарпатській

Русі. У §6 цього закону зазначалося: «Соймові, створеному на території Підкарпатської

Русі, надається право врегулювати питання про мову для цієї території способом,

сумісним із єдністю Чехословацької держави (ст. 10 Сен-Жерменського договору). До

часу, поки таке врегулювання не здійснюється, застосовується цей закон із врахуван-

ням особливих правових умов цієї території». Це означало, що в Підкарпатській Русі

так звана чехословацька мова тимчасово набувала статусу «офіційної державної мо-

ви», хоча права національних меншин застережувалися, наприклад, зобов’язаннями

прокуратури республіки «формулювати публічне звинувачення проти звинуваченого,

який говорить іншою мовою, також і цією мовою, а при нагоді тільки цією мовою».

Загалом Конституція Чехословацької республіки, на думку фахівців, була од-

нією з найдемократичніших у Центральній Європі і забезпечувала своїм громадянам

винятково широкі права і свободи, узаконені в главі 5. Це насамперед рівність усіх

людей перед законом, незалежно від мови їхнього спілкування, національності, ві-

росповідання; свобода особи і майна, тобто право поселятися на будь-якій території,

набувати нерухомості та здійснювати там діяльність, що приносить прибуток у межах

загальноправових норм; недоторканість житла; свобода друку, зборів і право збирати-

ся мирно і без зброї та створювати товариства; право петицій; таємниця листування;

свобода викладання і совісті, свобода висловлення думок тощо. Основний Закон ЧСР

передбачав також наявність органу контролю в особі Конституційного суду, склад і

механізм функціонування якого регламентувався Законом про Конституційний суд,

ухваленим Національними Зборами 9 березня 1920 р.

Щодо Закарпаття, то, згідно з Конституцією ЧСР, воно, по-перше, у державно-

правовому плані одержало де-юре автономні права, передбачені Сен-Жерменським

мирним договором. По-друге, конституційне законодавство створило досить доско-

налий механізм гарантій вільного розвитку національних і релігійних меншин. До

останніх у Підкарпатській Русі належали не тільки русини-українці (62% усього на-

селення), а й угорці (17,2%), євреї (13,4%), німці (1,8%), румуни та представники інших

національностей

По-третє, і найголовніше, поширення на Закарпаття дії конституційного законо-

давства ЧСР принесло на цю українську землю демократичний політичний режим з

усіма його правовими інститутами. Права і свободи громадянина, багатопартійність і

плюралізм, парламентаризм і принцип поділу влади – усе це, раніше невідоме місце-

вому населенню, увійшло в життя краю в перші роки після приєднання до Чехословач-

270

Розділ 13

чини і поклало початок політизації та соціальної структуризації закарпатського сус-

пільства, становленню в ньому елементів та інститутів громадянського суспільства.

На підставі Конституції ЧСР 26 квітня 1920 р. уряд видав розпорядження «Про

зміну Генерального статуту Підкарпатської Русі», яким скасовувалася Директорія, юри-

дично закріплювався інститут Цивільного управління, а замість посади адміністратора

вводилися посади губернатора та віце-губернатора. У цьому розпорядженні, зокрема,

зазначалося, що «на чолі Підкарпатської Русі є тимчасовий губернатор, що призна-

чається президентом Чехословацької Республіки за пропозицією уряду на термін,

встановлений Соймом Підкарпатської Русі».

5 травня 1920 р. тимчасовим губернатором Підкарпатської Русі був призна-

чений Г.Жаткович, а віце-губернатором – чеський урядник П.Еренфельд. Якщо між

губернатором і віце-губернатором виникали розходження, то їх розв’язання покла-

далося на празький уряд. Загалом, за винятком посад губернатора (ним призначався

представник місцевого населення) і віце-губернатора (ним ставав чеський урядо-

вець), структура і повноваження державної адміністрації на Закарпатті майже не від-

різнялися від таких в решті регіонів республіки

Процес удосконалення системи державного управління в Чехословаччині

з метою її уніфікації на території всієї республіки тривав й надалі. Він завершився

ухваленням 14 липня 1927 р. Закону ЧСР «Про організацію політичного управління»,

згідно з яким держава складалася з чотирьох земель: Чехії, Моравії-Сілезії, Словач-

чини і Підкарпатської Русі. Скасовувалися жупи, утворювалися нові округи, а на чолі

земель стояли земські президенти та створювалися представницькі органи – земські

заступництва (збори). У Підкарпатській Русі вони складалися з 12 обраних і 6 призна-

чених членів. Після цієї адміністративної реформи Земля Підкарпаторуська (офіційна

назва) стала звичайною, четвертою провінцією ЧСР, що складалася з 13 округів, а ті – з

130 нотаріальних районів

. На активні протести проти централізаторської політики

влади на Закарпатті місцевих політичних діячів, страйки робітників краю празький

уряд не звертав уваги.

Отже, замість конституційно узаконеного самоврядування на Закарпатті поча-

лося запровадження централізованої адміністративної системи управління. По-перше,

були обмежені права губернатора та законодавчого органу – сойму: губернатор не

призначався чи обирався соймом, а іменувався президентом ЧСР за поданням уряду.

Виконавча влада належала віце-губернаторові, посаду якого обіймала особа чеської

національності і яка практично була довіреною людиною президента й уряду респу-

бліки. Мабуть, ця суперечність і невизначеність юридичного й політичного статусу

Закарпаття були причиною того, що в березні 1921 р. Г.Жаткович подав прохання про

відставку з посади губернатора (незабаром він повернувся до США). Це спричинило

хвилю протесту серед громадськості краю. Протягом двох наступних років управ-

ління краєм залишалося в руках віце-губернатора Еренфельда, а в серпні 1923 р. на

посаду губернатора Підкарпатської Русі було призначено амбітного закарпатського

діяча А.Бескида – голову русофільської Центральної народної ради і Руської народної

партії Пряшівщини. Тоді ж новим віце-губернатором був призначений лідер чеської

аграрної партії на Підкарпатській Русі А.Розсипал, який зосередив у своїх руках всю

повноту влади і став активним провідником празької політики в краї.