Щоб українізація мала далекосяжні наслідки, необхідно було
покласти кінець російської культурної монополії в містах. Соціально-
економічні зміни, що відбувалися в 20-і роки сприяли цьому. У пері-
од реконструкції велика кількість селян стало переселятися до міст,
змінюючи етнічний склад пролетаріату і міського населення в цілому.
У середині 30-х років українці переважали майже у всіх значних міс-
тах.
Потреби українізації були одним із чинників, що обумовили пе-
ренесення в 1934 р. столиці УРСР із Харкова в Київ.
Одночасно створювалися можливості для всебічного розвитку
національних меншостей, що мешкали на Україні. У жовтні 1924 р. у
складі УРСР була створена Молдавська АРСР. У результаті націона-
льно - територіального районування в республіці було виділено 13
національних районів, створено 954 сільських і 100 містечкових Рад
національних меншостей. На Україні працювали сотні шкіл із різни-
ми мовами навчання - німецькою, єврейською, болгарською, польсь-
кою та ін. На Україні було 6 театрів, що ставили спектаклі на єврей-
ській мові, і по одному - на молдавській, польській, німецькій, грець-
кій, болгарській. На цих же національних мовах працювали сотні біб-
ліотек, сільських і міських клубів. Україна допомагала також створю-
вати необхідні умови для всебічного культурного і духовного розвит-
ку українського населення як національної меншості в інших регіонах
СРСР. На квітень 1925 р. за межами України мешкало 6,5 млн. украї-
нців. Найбільш компактні поселення знаходилися на Кубані - біля 2
млн., у Курській губернії - 1,3 млн., у Воронезькій - 1 млн., на Дале-
кому Сході й у Туркестані - по 600 тис. чол.
Завдяки всебічній допомозі й підтримці українського і союзного
урядів в українських поселеннях відчинялися школи, видавалися кни-
ги і газети на укр. мові, а у вузах України виділялася визначена кіль-
кість місць для студентів - українців з інших регіонів країни.
У здійсненні такої важливої, складної, делікатної справи, як
українізація, розуміється не могло не бути значних труднощів, та й
помилок. Вони виявлялися у відношенні до темпів українізації, до
ролі в ній комуністів - українців в інших питаннях. Але в цілому вона
мала прогресивний характер.
Проте, починаючи з 30-х років, політика на національне відро-
дження стала поступово гальмуватися і поступово була зведена на ні-
вець. Зародження культу особистості Сталіна, посилення адміністра-
тивно - командного стилю в керуванні національно - культурним бу-