Релігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх
етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на
роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати
як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і
свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність
від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним,
аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла
тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними
церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких
пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші
питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така
форма духовної культури, як вільнодумство.