Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук.
Спеціальність: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України - Козьяков Ігор Миколайович.
Київ – 2015. Актуальність темп дослідження. Із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України «Про прокуратуру» було розпочато реформування органів прокуратури України, зумовлене необхідністю гармонізації та уніфікації правового регулювання їх діяльності відповідно до європейських стандартів, а також оновленням кадрового складу, здатного ефективно вирішувати поставлені суспільством і державою завдання. Адже функціонування корпусу високоосвічених, кваліфікованих прокурорів із необхідним рівнем ділових і морально-етичних якостей сприятиме трансформації української прокуратури у правову інституцію європейського зразка, а її діяльність відповідатиме суспільним очікуванням і демократичним принципам та цінностям високої професійності, моральності й доброчесності.
Закон зобов'язує прокурора вдосконалювати власний професійний рівень і з цією метою підвищувати кваліфікацію. Відокремлене серед інших видів навчання підвищення кваліфікації здійснюється протягом усієї професійної діяльності прокурора та передбачає різноманітні правові форми, які в сукупності забезпечують необхідний рівень його професійної компетентності.
Однак практика функціонування єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, заснованої в радянську добу та побудованої на теоретико-методологічннх підходах тогочасної науки прокурорського нагляду, демонструє її недосконалість і непристосованість до сучасних умов реформування.
У нормативно-правовому регулюванні цієї системи не передбачається чіткої взаємозалежності рівня знань, стажу роботи на посаді, категорій посад та обсягу повноважень прокурора, професіоналізму при виконанні посадових обов’язків і безперервності навчання. Також не впроваджено європейські стандарти безперервного навчання «протягом життя» (lifelong leaing) та «шириною в життя» (lifewide leaing), що мають стати основними пріоритетами розвитку постійного навчання прокурорів, його цілей, завдань, принципів, структури й змісту, засобів і форм реалізації.
Існуючій на сьогодні єдиній системі підвищення кваліфікації властива низка організаційних проблем, пов'язаних із відсутністю координації, неузгодженістю, непослідовністю реалізації форм підвищення кваліфікації стосовно конкретних прокурорів, що перешкоджає реалізації їхнього права на безперервне навчання. Так. не забезпечується баланс організаційних можливостей єдиної системи підвищення кваліфікації та потреб прокурорської практики. Недоліки, пов'язані з плануванням і прогнозуванням потреб органів прокуратури в цьому напрямі, перешкоджають реалізації принципу системності й дотримання необхідної періодичності проходження прокурорами постійного навчання (раз на п'ять років). Як наслідок, за останнє десятиліття у Національній академії прокуратури України загалом підвищили кваліфікацію лише 10 190 прокурорів із майже двадцятитисячного прокурорського корпусу.
В організаційно-методичному забезпеченні системи підвищення кваліфікації прокурорів недостатньо використовуються сучасні науково-технічні досягнення, і передусім інформаційно-комунікаційні технології, новітні освітні інновації, застосування яких розкриває нові можливості для організації та проведення систематичного навчання.
Наявність вказаних проблем зумовлює необхідність запровадження системи постійного професійного навчання прокурорів, яке має відповідати вимогам сучасності.
Зазначене вказує на необхідність ґрунтовного дослідження організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів в Україні та розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо впровадження системи безперервного професійного навчання прокурорів і визначення актуальних напрямів та способів посилення її ефективності в сучасних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Десертаційне дослідження здійснювалось з метою гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу відповідно до положень Рекомендації REC (2000) 19 Комітету Міністрів державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції», ухваленої Комітетом Міністрів 6 жовтня 2000 року, Коцепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схваленої Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013. Дисертацію підготовлено згідно з планом наукової роботи Національної академії прокуратури України за темою «Правові основи діяльності органів прокуратури та їх реалізації в національному законодавстві».
Тема дисертації затверджена (протокол № 6 від 27 лютого 2010 року), перезатверджена в остаточній редакції (протокол № 4 від 25 грудня 2014 року) Вченою радою Національної академії прокуратури України.
Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: визначення теоретико-правових і методологічних основ розвитку наукової думки, періодизації становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів, поняття та правовідносин, що виникають у зв’язку з організацією підвищення кваліфікації прокурорів; надання характеристики функціонування системи безперервного навчання прокурорів у зарубіжних країнах; дослідження нормативно-правової бази і специфіки організації існуючої системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України; формування основних напрямів удосконалення системи підвищення кваліфікації, розробки концептуальних засад оптимальної моделі системи безперервного професійного навчання прокурорів.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням підвищення кваліфікації прокурорів.
Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти підвищення кваліфікації прокурорів.
Спеціальність: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України - Козьяков Ігор Миколайович.
Київ – 2015. Актуальність темп дослідження. Із прийняттям 14 жовтня 2014 року Закону України «Про прокуратуру» було розпочато реформування органів прокуратури України, зумовлене необхідністю гармонізації та уніфікації правового регулювання їх діяльності відповідно до європейських стандартів, а також оновленням кадрового складу, здатного ефективно вирішувати поставлені суспільством і державою завдання. Адже функціонування корпусу високоосвічених, кваліфікованих прокурорів із необхідним рівнем ділових і морально-етичних якостей сприятиме трансформації української прокуратури у правову інституцію європейського зразка, а її діяльність відповідатиме суспільним очікуванням і демократичним принципам та цінностям високої професійності, моральності й доброчесності.
Закон зобов'язує прокурора вдосконалювати власний професійний рівень і з цією метою підвищувати кваліфікацію. Відокремлене серед інших видів навчання підвищення кваліфікації здійснюється протягом усієї професійної діяльності прокурора та передбачає різноманітні правові форми, які в сукупності забезпечують необхідний рівень його професійної компетентності.
Однак практика функціонування єдиної системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, заснованої в радянську добу та побудованої на теоретико-методологічннх підходах тогочасної науки прокурорського нагляду, демонструє її недосконалість і непристосованість до сучасних умов реформування.
У нормативно-правовому регулюванні цієї системи не передбачається чіткої взаємозалежності рівня знань, стажу роботи на посаді, категорій посад та обсягу повноважень прокурора, професіоналізму при виконанні посадових обов’язків і безперервності навчання. Також не впроваджено європейські стандарти безперервного навчання «протягом життя» (lifelong leaing) та «шириною в життя» (lifewide leaing), що мають стати основними пріоритетами розвитку постійного навчання прокурорів, його цілей, завдань, принципів, структури й змісту, засобів і форм реалізації.
Існуючій на сьогодні єдиній системі підвищення кваліфікації властива низка організаційних проблем, пов'язаних із відсутністю координації, неузгодженістю, непослідовністю реалізації форм підвищення кваліфікації стосовно конкретних прокурорів, що перешкоджає реалізації їхнього права на безперервне навчання. Так. не забезпечується баланс організаційних можливостей єдиної системи підвищення кваліфікації та потреб прокурорської практики. Недоліки, пов'язані з плануванням і прогнозуванням потреб органів прокуратури в цьому напрямі, перешкоджають реалізації принципу системності й дотримання необхідної періодичності проходження прокурорами постійного навчання (раз на п'ять років). Як наслідок, за останнє десятиліття у Національній академії прокуратури України загалом підвищили кваліфікацію лише 10 190 прокурорів із майже двадцятитисячного прокурорського корпусу.
В організаційно-методичному забезпеченні системи підвищення кваліфікації прокурорів недостатньо використовуються сучасні науково-технічні досягнення, і передусім інформаційно-комунікаційні технології, новітні освітні інновації, застосування яких розкриває нові можливості для організації та проведення систематичного навчання.
Наявність вказаних проблем зумовлює необхідність запровадження системи постійного професійного навчання прокурорів, яке має відповідати вимогам сучасності.
Зазначене вказує на необхідність ґрунтовного дослідження організаційно-правових аспектів підвищення кваліфікації прокурорів в Україні та розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо впровадження системи безперервного професійного навчання прокурорів і визначення актуальних напрямів та способів посилення її ефективності в сучасних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Десертаційне дослідження здійснювалось з метою гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу відповідно до положень Рекомендації REC (2000) 19 Комітету Міністрів державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції», ухваленої Комітетом Міністрів 6 жовтня 2000 року, Коцепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схваленої Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013. Дисертацію підготовлено згідно з планом наукової роботи Національної академії прокуратури України за темою «Правові основи діяльності органів прокуратури та їх реалізації в національному законодавстві».
Тема дисертації затверджена (протокол № 6 від 27 лютого 2010 року), перезатверджена в остаточній редакції (протокол № 4 від 25 грудня 2014 року) Вченою радою Національної академії прокуратури України.
Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: визначення теоретико-правових і методологічних основ розвитку наукової думки, періодизації становлення системи підвищення кваліфікації прокурорів, поняття та правовідносин, що виникають у зв’язку з організацією підвищення кваліфікації прокурорів; надання характеристики функціонування системи безперервного навчання прокурорів у зарубіжних країнах; дослідження нормативно-правової бази і специфіки організації існуючої системи підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України; формування основних напрямів удосконалення системи підвищення кваліфікації, розробки концептуальних засад оптимальної моделі системи безперервного професійного навчання прокурорів.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням підвищення кваліфікації прокурорів.
Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти підвищення кваліфікації прокурорів.