Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук.
Спеціальність: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура.
Науковий керівник: Притика Юрій Дмитрович - доктор юридичних наук, професор.
Київ – 2015. Актуальність теми дослідження. З огляду на євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, важливим є визначення місця та ролі прокуратури України серед органів державної влади, а також її основних функцій, завдань і мети їх реалізації. Саме цим обумовлена необхідність проведення наукових досліджень з питань організації та функціонування органів прокуратури, визначення їх місця в державному механізмі, функцій і повноважень, перспектив вдосконалення законодавства про
прокуратуру.
Однією із конституційних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Її реалізація – запорука існування ефективного та дієвого правового механізму здійснення і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. У зв’язку зі здійсненням прокурором представницьких функцій у суді виникають не лише низка теоретичних проблем, які залишаються не вирішеними в юридичній науці, але й питання щодо практики застосування чинного законодавства України у цій сфері.
Розвиток демократичної соціальної правової держави і громадянського суспільства в Україні, входження її до міжнародного
правового та економічного простору неможливі без удосконалення правозастосовної діяльності відповідних державних органів, які мають бути тими правовими інституціями, функціонування яких спрямоване на вирішення соціально-правових завдань. Стабільність країни значною мірою залежить від духовного та матеріального благополуччя дітей, ставлення держави до їхніх проблем. Питання виховання і захисту наймолодших членів нашого суспільства завжди є і будуть актуальними, адже діти – майбутнє українського народу.
Закон України «Про охорону дитинства» є ключовим нормативно-правовим актом, який визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний та загальнонаціональний пріоритет і встановлює головні засади державної політики в цій сфері з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Його норми узгоджуються із положеннями Конвенції ООН про права дитини та не можуть тлумачитися звужено. У разі наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості в нормативно-правових актах, що регулюють спірні правові відносини, які стосуються інтересів неповнолітніх, суди відповідно до процесуального законодавства та ст. 3 Конвенції ООН про права дитини надають перевагу якнайкращому сприянню додержанню прав дітей.
Державна політика у сфері охорони дитинства спрямована на забезпечення єдності прав та обов’язків, відповідальності посадових осіб і громадян за порушення прав та законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. Як засвідчує практика, органи державної влади, посадові особи, громадяни, на яких законодавством покладено обов’язки з охорони прав та інтересів дітей, не завжди належним чином їх виконують, що призводить до численних порушень стосовно цієї найменш захищеної категорії громадян.
Неповнолітні є особливими носіями права на захист, оскільки через свій вік, фізичний і розумовий стан не спроможні самостійно захистити власні права. Вони хоч і можуть бути самостійними учасниками суспільних відносин, однак потребують особливого захисту з боку держави і, зокрема, органів прокуратури України.
Як свідчать статистичні показники, за останні роки в Україні зменшилась кількість задоволених судами позовів прокурора з питань захисту або поновлення порушених прав дитини. Такий стан обумовлений новелами та змінами у законодавстві України, які внесли корективи в організацію роботи органів прокуратури України, зокрема щодо представництва інтересів дітей. Результати розглядів судами справ за позовами прокурорів у сфері охорони дитинства вказують, що більшість із них припадає на цивільні провадження.
Питання щодо правового захисту інтересів дітей, які через відсутність повної дієздатності не можуть самостійно захищати свої права та охоронювані законом інтереси, сьогодні в Україні є важливим, що обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексне розв’язання теоретичних і прикладних проблем представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві, визначення шляхів підвищення ефективності представництва прокурором інтересів дітей і внесення науково обґрунтованих пропозицій з метою вдосконалення чинного законодавства України, відомчих нормативно-правових актів Генеральної прокуратури України та практики їх застосування.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при здійсненні прокуратурою представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві.
Предметом дослідження визначено представництво прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві.
Спеціальність: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура.
Науковий керівник: Притика Юрій Дмитрович - доктор юридичних наук, професор.
Київ – 2015. Актуальність теми дослідження. З огляду на євроінтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, важливим є визначення місця та ролі прокуратури України серед органів державної влади, а також її основних функцій, завдань і мети їх реалізації. Саме цим обумовлена необхідність проведення наукових досліджень з питань організації та функціонування органів прокуратури, визначення їх місця в державному механізмі, функцій і повноважень, перспектив вдосконалення законодавства про
прокуратуру.
Однією із конституційних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Її реалізація – запорука існування ефективного та дієвого правового механізму здійснення і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. У зв’язку зі здійсненням прокурором представницьких функцій у суді виникають не лише низка теоретичних проблем, які залишаються не вирішеними в юридичній науці, але й питання щодо практики застосування чинного законодавства України у цій сфері.
Розвиток демократичної соціальної правової держави і громадянського суспільства в Україні, входження її до міжнародного
правового та економічного простору неможливі без удосконалення правозастосовної діяльності відповідних державних органів, які мають бути тими правовими інституціями, функціонування яких спрямоване на вирішення соціально-правових завдань. Стабільність країни значною мірою залежить від духовного та матеріального благополуччя дітей, ставлення держави до їхніх проблем. Питання виховання і захисту наймолодших членів нашого суспільства завжди є і будуть актуальними, адже діти – майбутнє українського народу.
Закон України «Про охорону дитинства» є ключовим нормативно-правовим актом, який визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний та загальнонаціональний пріоритет і встановлює головні засади державної політики в цій сфері з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Його норми узгоджуються із положеннями Конвенції ООН про права дитини та не можуть тлумачитися звужено. У разі наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості в нормативно-правових актах, що регулюють спірні правові відносини, які стосуються інтересів неповнолітніх, суди відповідно до процесуального законодавства та ст. 3 Конвенції ООН про права дитини надають перевагу якнайкращому сприянню додержанню прав дітей.
Державна політика у сфері охорони дитинства спрямована на забезпечення єдності прав та обов’язків, відповідальності посадових осіб і громадян за порушення прав та законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. Як засвідчує практика, органи державної влади, посадові особи, громадяни, на яких законодавством покладено обов’язки з охорони прав та інтересів дітей, не завжди належним чином їх виконують, що призводить до численних порушень стосовно цієї найменш захищеної категорії громадян.
Неповнолітні є особливими носіями права на захист, оскільки через свій вік, фізичний і розумовий стан не спроможні самостійно захистити власні права. Вони хоч і можуть бути самостійними учасниками суспільних відносин, однак потребують особливого захисту з боку держави і, зокрема, органів прокуратури України.
Як свідчать статистичні показники, за останні роки в Україні зменшилась кількість задоволених судами позовів прокурора з питань захисту або поновлення порушених прав дитини. Такий стан обумовлений новелами та змінами у законодавстві України, які внесли корективи в організацію роботи органів прокуратури України, зокрема щодо представництва інтересів дітей. Результати розглядів судами справ за позовами прокурорів у сфері охорони дитинства вказують, що більшість із них припадає на цивільні провадження.
Питання щодо правового захисту інтересів дітей, які через відсутність повної дієздатності не можуть самостійно захищати свої права та охоронювані законом інтереси, сьогодні в Україні є важливим, що обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексне розв’язання теоретичних і прикладних проблем представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві, визначення шляхів підвищення ефективності представництва прокурором інтересів дітей і внесення науково обґрунтованих пропозицій з метою вдосконалення чинного законодавства України, відомчих нормативно-правових актів Генеральної прокуратури України та практики їх застосування.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при здійсненні прокуратурою представництва інтересів дітей в цивільному судочинстві.
Предметом дослідження визначено представництво прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві.