Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. —
К.: КНУ ім. Т.Г. Шевченко, 2003. — 517 с.
Спеціальність 07.00.01 – Історія України.
Науковий консультант – доктор історичних наук, професор, академік НАН України В.М. Литвин. Мета дослідження полягає у визначенні передумов, напрямків і наслідків соціально-економічної еволюції поміщицтва України протягом 1861 – 1917 рр., а також у визначенні потенціалу поміщицького господарства початку ХХ ст.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автором запропонована бгатовимірна цілісна концепція соціально-економічного становища поміщицтва України на межі ХІХ – ХХ ст.
Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає у співзвучності здійснених висновків сучасному процесу реформування аграрного сектора України. Ситуація, що склалась у цій сфері на межі ХІХ-ХХ ст., багато в чому повчальна. Це стосується і недоцільності державної підтримки віджилих форм господарств, і необхідності підвищення інтенсивності виробництва, і кредитування сільських господарств, і шкідливості обмеження виробничої ініціативи та ринкової свободи тощо. Вивчення поміщицтва показує, що доброчинність і меценатство були нормальною формою соціальної допомоги тим, хто її потребує. Величезну роль у цьому відігравала діяльність приватних осіб, зокрема великих землевласників. Доброчинність поступово повертається в сьогоденне життя, тому досвід такої діяльності з боку поміщиків заслуговує на увагу.
Науковий консультант – доктор історичних наук, професор, академік НАН України В.М. Литвин. Мета дослідження полягає у визначенні передумов, напрямків і наслідків соціально-економічної еволюції поміщицтва України протягом 1861 – 1917 рр., а також у визначенні потенціалу поміщицького господарства початку ХХ ст.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автором запропонована бгатовимірна цілісна концепція соціально-економічного становища поміщицтва України на межі ХІХ – ХХ ст.
Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає у співзвучності здійснених висновків сучасному процесу реформування аграрного сектора України. Ситуація, що склалась у цій сфері на межі ХІХ-ХХ ст., багато в чому повчальна. Це стосується і недоцільності державної підтримки віджилих форм господарств, і необхідності підвищення інтенсивності виробництва, і кредитування сільських господарств, і шкідливості обмеження виробничої ініціативи та ринкової свободи тощо. Вивчення поміщицтва показує, що доброчинність і меценатство були нормальною формою соціальної допомоги тим, хто її потребує. Величезну роль у цьому відігравала діяльність приватних осіб, зокрема великих землевласників. Доброчинність поступово повертається в сьогоденне життя, тому досвід такої діяльності з боку поміщиків заслуговує на увагу.