Київ: Смолоскип, 2010. — 221 с.
Хто важиться перебирати слово у класиків? Чи варто розпочинати
діалог і творити продовження відомих творів? Видавництво
«Смолоскип» робить цей сміливий крок. Пропонована увазі читачів
повість Артема Сокола «Аглая» є спробою продовження роману Миколи
Хвильового «Вальдшнепи». У «Вальдшнепах» М. Хвильового знайомимося
з ідеєю національного відродження України, що вирувала в 20-х рр.
XX ст. Перед нами постають молоді люди, розчаровані в комуністичній
партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими
ідеалами. Чи вдалося їм досягнути поставленої мети невідомо, бо
друга частина роману так ніколи й не дійшла до читачів. Натомість
маємо версію, запропоновану А. Соколом в «Аглаї». Це перша спроба
не освоєного ще в українській літературі жанру:
повість-продовження, повість-полеміка; напівзатертий часом
палімпсест, крізь рядки якого проступають слова незавершеного
роману. Із неї дізнаємося, як склалися долі не лише Аґлаї, Дмитра
Карамазова, професора Вовчика й тьоті Клави з «Вальдшнепів», а і
їхніх нащадків: Аглаї, Миті, Валіка, що є головними героями нового
твору, дія якого відбувається у Харкові 60-х рр. XX ст.
«Вальдшнепи» — книжка, яка уже давно зайняла гідне місце на полиці
української класики. «Аглая» — безпрецедентне явище української
літератури, що, сподіваємося, започаткує гарну традицію.
