К.: Фенікс, 2010. - 436 с.
У монографії висвітлюється безперервність освітніх традицій в
Україні, що беруть свій початок від Києво-Братської школи (1615) та
розвинуті Києво-Могилянською (закрита в 1817) і Київською духовною
(заснована в 1819) академіями. На основі фахового аналізу
першоджерел та наукової літератури схарактеризовано реформаторську
політику імперської Росії в галузі вищої духовної освіти, статути
духовних академій, що ухвалювались відповідно до
суспільно-політичної кон’юнктури XIX – початку XX ст. Розглянуті
питання кадрового забезпечення Київської духовної академії, склад
студентів та основні навчально-виховні принципи. На великому
фактичному матеріалі розкрито навчальну, наукову, видавничу і
просвітницьку діяльність Академії, участь викладачів у громадському
і культурному житті Києва, розвитку науково-освітніх зв’язків із
православними країнами.
Для науковців, викладачів та студентів духовних і світських навчальних закладів, служителів церкви, масового читача.
Для науковців, викладачів та студентів духовних і світських навчальних закладів, служителів церкви, масового читача.